Відокремивши ідеї у світ вічних сутностей, відмінний від мінливого чувств. світу, П. позбавив себе можл. пояснити факти народження, загибелі і руху

5. Відокремивши ідеї у світ вічних сутностей, відмінний від мінливого чувств. світу, П. позбавив себе можл. пояснити факти народження, загибелі і руху.

По А. кожна єдин. річ є єдність матерії і форми. Форма нематеріальна, але вона не є і потойбічна сутність. Так мідна куля є єдність речовини - міді - і форми - шаровидності, яка додана міді майстром, але в реально ім. кулі вона складає одне з речовиною.

Протилеж. матерії і форми не безумовна. Мідь є матерія стосовно кулі, але вона ж і форма по віднош. до фіз. елементів, з'єднанням кіт., по А. є мідь. Мідь позбавлена форму тому що ще не явл. кулею й у той же час вона є можливість форми. Форма є дійсність того можливістю чого явл. матерія. Згідно. у межах світу чувств. речей можливий послідов. перехід від матерії до співвідносній їй формі і навпаки. Категорії ці таким чином стають текучими.

Кожна форма може розгл. і як матерія для якої повинна існ. відповідн. їй вища форма. Наприклад якщо цегла, явл. формою глини, розгл. як матерію, то формою цієї мат. буде будинок. Однак так ми піднімаємося до форми, яку уже не можна розгл. як матерію. Такою граничною формою явл. першодвигун або бог. - ідеалізм. Але взагалі по А. почуттєво-сприйн. речі є єдність матерії і форми.

Теорія пізнання. Вихідна точка – існ. незалежно від суб'єкта об'єктивної дійсності. Ощущ. люд. є відображеннями, копіями предметів вн. світу. Т.ч. джерелом пізнання явл. почуттів досвід, а ощущ. припускає незалежний від свідомості предмет сприйняття. І хоча він думає, що в розумі немає нічого, що е було б раніш в ощущ., твердження це він не розповсюджує на останні аксіоми науки, кіт на його думку не можуть бути виведені з вищих стосовно них положень і які повинні бути визнані умоглядними, а не досвідченими передумовами знань.

Логіка по А. - наука про доказ, а також про форми мислення, необх. для пізнання. Зв'язку думок явл. по А. відображеннями об’єкт. існ. зв'язків. А. розгл. лог. будівля суджень, питання про терміни, про визначення будівлі і про прав умовиводів і ст. У центрі всіх цих досл. лежить теорія умови водів. У відпов. зі специфікою античного знання, обмеж. прямим спостереженням і побудовою умозрит. гіпотез, А. головне знач. додає достовірним і необхідним висновкам, а не висновкам імовірності і можливості. Тому він на перший план висуває рух думки від загального до частки (дедукція) а на індукцію звертає мало уваги.

Космологія і фізика. Космологія - геоцентрична. Земля - куля. Джерело руху - бог (першодвигун).

Фізика. Одним з найважливіших принципів явл. навчання про доцільно у природі. Цей принцип розпов. на все буття і навіть на бога. Ця доцільність є внутрішньою і несвідомою доцільн. природи. Приклади доцільно бачив у росту організмів.

Суспільно політ. теорії А. Наукове споглядання є вища доблесть, найбільше доверш. вид блаженства. Спостереж. діяльність розуму ім. заради себе самої, не прагне ні до якої зовнішньої мети і закл. у собі їй одна властива насолода. Найкращий із усіх класів - землеробський., однак вони в силу свого способу життя і територ. розпорошеності не можуть активно втручатися у пит. керування, Цією справою повинні заїм середньо забезпеч. класи суспільства.

А розрізняє 3 хор. і 3 погані форми керування державою. Гарними він вважає форми, при як. виключена можливість корисливого використання влади, а сама влада служить суспільству в цілому - такі монархія, аристократія і полиття (влада середнього класу, заснов. на змішанні олігархії і демократії). Погані або звироднілі форми - це тиранія, олігархія і крайня демократія.

9. Особливості середньовічної філософії

Виникло феод. суспільство (кріпосне право). Знач. роль грало духівництво. Монастирі минулого і фортецями і центрами землеробства й осередками освіти і культури. Церква стала охоронницею писемності й освіченості в Європі. Раннє середньовіччя характер. становленням христ. догматики в умов. формування евр. гоуд. у р-те падіння Римської імперії. В умовах твердого диктату церкви і держ. влади ф. була оголошена служницею богослов'я, яка повинна була використовувати свій раціон. апарат для підтвердження догматів християнства. Ця філ. одержала назву "схоластики". (спиралася на форм. логікові Аристотеля) Ще в 5 ст. (християнство вже держ. релігія в Греції і Римі) було сильне вплив філ. неоплатонізму, ворожого християнству. (Нехрист. ф. школи були закриті по декреті імп. Юстіана в 529р) При цьому одні хр. ідеологи схилялися до заперечення, інші до використання навчань ф. ідеалістів стародавності. Так виникла літ-ра апологетів (захисників) християнства, а за нею вин. патристика - твори батьків церкви, письм., що заклала основи ф. християнства.

З 2 ст. гр. апологети зверт. до імператорів, що переслідували хр. Вони прагнули довести, що хр. піднімає такі питання, які ставила і попередня гр. філ., але дає більш доверш. їхній дозвіл. Видний апологет - Тертуліан (з Карфагена, 2 ст.) - ім. непримиренна розбіжність між релігією, бож. одкровенням, свящ. писанням і люд. мудрістю. Не створивши ф. систем ап. однак намітили коло питань, які стали основними для хр. ф. (про бога, про утвір світу, про прир. люд. і його цілях).

Найбільше впливовий з батьків церкви - це Августин (354 - 430, род. у Тагесті - африк. Нумідія) Доводив, що бог явл. вищим буттям, Бог створив світ з нічого по своїй добрій волі, а не по необхідності. Світ є безперерв. сходи істот, що йде до творця. Особливе місце займає люд., кіт з'єднує прир. мат тіла і володіє розумн. душа і своб. волі. Душу нематер, безсмертна. Суб'єктивно люд. діє вільно, але насправді усе, що він спраст., робить через нього бог.

Схоластика. гол. напрямок у розв ф. среднест. Вона давши в школах і університетах. 3 періоди:

1. рання схол. (9-12в) 2. період хрелости (13в) 3. занепад (14-15в) Центр. питання - про відношення знання до віри. Вважалося, що істина вже дана в бібл. текстах і необхідно правильно витлумачити їх. Т.як б. тексти відрізнялися алегоричним хар., те для їхнього тлумачення вимагало витонченої логіки.

Одним з важливих ф. питань, було питання про відношення загального до одиничного. Суперечка по цьому пост. відомий як суперечка про універсаліях, тобто про прир. загальних пологів і понять. Існ. 2 основні рішення цього питання.

1. загальні пологи (унив) ім. реально, незалежно від люд. - реалізм. (Іоанн Худоба Еріугена, Хома Аквінський) 3 види ім. універсалій: (троякість існування)"до речей" у бож. розумі, "у самих речах" як їхня сутність або форми і "після речей" - у люд. розумі як р-т абстракції. - помірний реалізм (існ. і крайній реал. - загальне ім. тільки поза речей - Ансельм).П. Абеляр - ім. тільки єдин. речі. Але вони можуть бути подібні між собою, на цьому сх. і основ. можливість універсалій. Коли ми затверджуємо щось по віднош. до багатьох речей, наше ствердж. відноситься не до вещ., а до слова (це номіналізм). Але поряд з цим він передбач. реальність загальних понять у розумі бога. Це зразки по кіт бог діє речі.

2. Універсалії не ім. реально, незав від люд. Вони суть тільки імена. (Росцелин). Існ.. тільки індивідуальне і тільки воно може бути предм. пізнання. - номіналізм. Представник Вільям Оккам. Задача знання - збагнення частки, одиничного. Загальне ім. тільки в розумі люд. У самих речах немає ні загального ні одиничного. І те й ін. властиво тільки нашому способові разгляду однієї і тієї ж речі. Для пояснення переходу думки до загального О. уводить поняття інтенції, тобто про спрямованість думки, про лог. і псих. акти або знаки. Усі загальні поняття - це знаки, що логічно позначають багато об'єктів.

Головні представники схол. Альберт Больштедський, Хома Аквінський, Дунс Худоба і Раймунд Луллій.

А.Б. - 13ст. Проводив досл. у науках про прир., захищ. ф. проти богослов'я. У питаннях про універс. - помірний реаліст (дист. п.1) Відношення між вірою і розумом – деякі догмати незбагненні для розуму, наприклад про 3 особах бога.

Ф.А. (1225-1274). Осн. ціль відпрацьовування основних догматів хр. віровчення у формах здорового глузду. Спираючи на пізнього Арист. канонізував хр. розум. співвідношення ідеального і матер. як співідн. споконвічного принципу форми з невстановл. принципом матерії. (слабішим видом буття). Злиття першопринципів форми і матер. народжує світ індист. явищ. Душу люд. к-сть формообраз принцип, однак своє повне індист. утілення вона одержує тільки при з’єдн. з тілом.

Так був дозволений один із самих гострих питань хр схол. Схол повинна була витлумачувати своє віднош. до матерії тому що Ісус Христос був виявлений у виді людст., т. е об'єднав у собі бож. (ідеал) і люд. (матер) природу. Цей факт не давав можливості трактувати мат. як ніщо (чого вимагав догмат про утвір світу з нічого). Тому кваліф матерії Ф.А. з пом. цілої системи витончених роздумів у якості "слабішого виду буття" була сприйнята церквою як вихід з тупика.

Важл значення мало навчання про розходження сутності й існування. Вони збігаються тільки в богу. Існування вище сутності, відноситься до неї як дійсність до можливості.

В ім. бога. Кожне явище має причину. Піднімаючи по сходам причин ми приходимо до необхідності ім. бога - верховної причини.

10. Вчення Ф. Бекона про пізнання і науку

(НОВИЙ. ОРГАНОН) Першим ф., що свідомо поставили перед собою задачу розробки наукового методу на основі мат. розуміння природи, був Ф. Бекон (1561 - 1626). Природознавство - щира наука, а фізика, опир. на почуттів досвід - найважливіша частина природознавства. Почуття непогрішні і є джерело всякого знання. Наука є досвідчена наука і складається в застосуванні раціон. методу до почуттєвих даних. Індукція, аналіз, порівняння, спостереження, експеримент суть головні умови рац. методу. Головна праця - "Новий Органон". У цьому творі Б. свідомо протиставляє своє розуміння науки і її методу тому розумінню, на якому заснований "Органон" Аристотеля.

Б. розрізняє 2 види досвідів:

1. "плодоносні" - ціль - приношення безпосередн. користі людині 2. "світлоносні" - ціль не безпосередн. користь, а пізнання законів і властивостей речей. Передумова перетв. науки - критика всієї існ. схол. і сумнів в істинності усього, що дотепер здавалося істиною. Однак сумнів лише засіб перебування дороги до істини. Невірогідність відомого досі знання обумовлена ненадійністю умоглядного методу умовиводів і доказу. Першою умовою реф. науки явл. удосконалення методів узагальнення - індукції. Наступним кроком повинне бути очищення розуму від оман.Б. розрізняє 4 види таких забл. або ідолів - роду, печери, ринку, театру.

Ідоли роду - преп, обум. природою людини. Люд судить про прир по аналогії з власними властивостями. Звідси виникло телеологічне представлення про природу, помилки, що виникають з недосконалості люд почуттів, під впливом різних бажань, потягів.

Печери - помилки, вин. внаслідок суб'єкт переваг, симпатій, антипатій учених: одні більше бачать розходжень між предметами, ін. - їхньої подібності. Одні схильні вірити в непогріш. авторитет стародавності, ін, навпаки, віддають перевагу тільки новому.

Ринку - преп, виник внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. Але в багатьох сл. значення слів були встановлені не на основі пізнання сутності предмета, а на основі рад. випад. враження від цього предмета.

Театру - преп, породжувані некритично засвоєними помилковими думками. ідоли. т. не вроджені нашому розумові? вони виникають внаслідок підпорядкування розуму помил. думкам.

Знання видів перешкод дозволяє уникнути помилок. Однак це знання лише негативна сторона зад. створення наукового методу. необх. також полож. навчання про метод дослідження. В історії науки чітко виступають 2 шляхи або методу дослідж.: догматичний і емпіричний. Догм метод почин. із загальних умозр положень і прагне вивести з них усі окремі випадки. Догматик схожий на павука, кіт із самого себе тче павутину.

Уч, наступному емпір методові схожий на мураху, кіт безладно тягне усе, що ні потрапиться йому на шляху. Щирий метод складається в розумової переробці матеріалів, кіт доставляє досвід. (бджола) Дотепер відкриття робилися випадково. Їх було б більше, якби дослідж. були збройні правий методом. Метод - це шлях, головний засіб досл. До нього відносяться знаряддя, довершена здатність нашого сприйняття, і знаряддя, довершуючи саму люд. думку. Науку розширює не пасивне споглядання, а експеримент, т. е активний іспит природи.

Головна умова прогресу знання - удосконалювання здатності умовиводу, найважливішою формою якої є правильна індукція. До Б. філ, що писали про індукції звертали увагу на ті випадки, кіт підтверджують доказувані або узаг. ними положення. Б. підкреслив значення тих випадків, які спростовують узагальнення, суперечать йому. Це так назив. негативні інстанції.

11. Рене Декарт - основоположник раціоналізму (мисл. про метод)

Народився в 1596 м у Фр. у родині дворянина. Служив в армії. Багато подорожував. Довгі роки жив у Нідерландах, де займався науковою діяльністю. У 1649р. переселився в Стокгольм, де і вмер у 1650р.

Осн. риса ф. світогляду - дуалізм. Д. допускає 2 незалежних друг від ін. першооснови: мислячу субстанцію і матеріальну "протяжну субстанцію". У границях його фізики матерія являє собою єдин. субстанцію, єдину підставу буття і пізнання. У той же час у психології, теорії пізнання, у навчанні про буття Д. - ідеаліст. У теор пізн. Д. повідомляє самою достовірною істиною істину про ім. свідомість, мислення: "Я мислю отже Я існую". В уч. про буття він не тільки визнає існ. духовної субстанції, але і затверджує, що над ними обома як вищу субстанцію перебуває бог.

Декарт - видатний учений. Він творець аналіт. геометри, запровадив метод координат, володів поняттям про функції. Від Декіст. бере початок сист алгебраїчних позначень. У мех. Д. указав на відносність руху і спокою, сформулював з-н дії і протидії, а також з-н збереження повного кільк. рух. при ударі двох непружних тел.

Д. ототожнював матерію з протягом, або простором, вважаючи, що чувств. сприймані якості предметів самі по собі, т. е об'єктивно не існ. Висновки з цього: світова матерія (=простір) безмежна, однорідна, не має порожнеч і нескінченно ділена. Зводить уся якісна розмаїтість прир. явищ до: