Халдейська мантика

1.2.3 Халдейська мантика

Вважалося, проте, що лише по небесних тілах неможливе вичерпним чином передбачити майбутнє. Тому в Халдеї склалися й інші способи ворожіння і прогнозів: за допомогою геометричних фігур (геомантія), польоту птахів, нутрощів жертовних тварин, шелестіння листя на деревах, вітру, хмар, грому і блискавки, поведінки тварин, шляхом кидання жеребу. Деякі фахівці з історії мантики (ворожінь) вважають, що ворожіння на кавовій гущі, що існує ще і тепер в Європі і США, є пережитком халдейської геомантії; різниця тут полягає лише в тому, що халдеї кидали на стіл або на іншу будь-яку гладку поверхню не кавову гущу, а пісок. Під впливом халдейської містики розвинулася містика в Європі і єврейська каббала; євреї познайомилися з халдейською містикою під час вавілонського загарбництва (VI ст. до н. е.) і принесли її на батьківщину після звільнення.

1.2.4 Каббала

В іудаїзмі, разом з офіційним віровченням і культом, існує ще містичне вчення каббала, що означає "ухвалення", "сприйняття", "переказ". Це вчення вважається доступним тільки для обраних. Щодо часу виникнення каббали як містичної концепції, а також основних творів каббалістичної літератури, ще багато залишилося невиясненого. Деякі історики іудаїзму відносять виникнення каббали до середньовіччя (VIII ст.), інші стверджують, що "каббала не знає ні свого духовного отця, ні часу свого народження" [26;220]; треті вважають каббалу своєрідним поєднанням східної міфології з ідеями науки еллінізму, синтезом гностицизму, піфагореїзму і неоплатонізму, і відносять її виникнення до II ст. н.е. Володимир Соловйов, чия думка в даному випадку представляється авторитетною, вважав, що “каббалістична література склалася на початку нашої ери, але як містична концепція каббала виникла значно раніше” [26;221]. Судячи з того, що в Торі (п’ятикнижжя Мойсея) ми також знаходимо помітний вплив халдейської містики, припущення В. Соловйова про походження каббали в результаті взаємодії халдейської містики з іудаїзмом постає достатньо обґрунтованим.

Каббала поділяється на теоретичну, або умоглядну (каббала іюніт), і практичну, або прикладну (каббала маасит). У свою чергу, каббала іюніт складається з двох розділів: космогонії (маасе берешит) і теософії (маасе беркаба). Головними літературними творами умоглядної каббали є Сефер ієцира (Книга створення) і Зогар (Блиск). Перша приписується прабатьку Аврааму, але насправді вона складена в VII-VIII ст. Згідно Сефер ієцира, в основі всього сущого лежить єдине божество, його воля знаходить свій вираз в письмі, в числах і в словах. Всесвіт базується на 10 перших числах і 22 буквах. В світі три елементи: вогонь, повітря, вода; сім планет, 12 сузір'їв; у році три пори: холодна, тепла, волога; сім днів творіння, 12 місяців; у тілі три основні частини: голова, груди, живіт, в тілі людини = сім воріт. Існує 10 сефірот, які представляють синтез 10 чисел, 10 сфер, 10 арістотелівських категорій. Поняття „сефірот" дуже складне: це і „шляхи премудрості", і „суб'єктивні самовизначення божества", і „сфери", і „умоосяжне світло божества". Ось 10 сефірот: вінець, мудрість, розум, милість (або великодушність), фортеця (або суд), краса (або пишність), торжество, слава (або велич), основа, царство.

Сефіроти є загальними основними формами всякого буття. У безпосередній близькості і досконалій єдності з божеством знаходиться Світ сяйв. Більшу або меншу відмінність від божества мають подальші три світи: Світ творіння (тобто область творчих ідей і чистих духів, що живуть ними); Світ створення (світ душ або живих істот) ;Світ дії (світ матеріальних явищі, наш видимий фізичний світ). Ці світи не розділені між собою зовнішнім чином, а як би включені один в одного подібно до концентричних кіл. Належачи до всіх трьом світів, людина, проте, безпосередньо корениться на нижчому матеріальному світі, який через неї з'єднується з божеством. У вищих світах живуть ангели. Вищим посередником між богом і всесвітом є сонячний ангел Мітатрон (ймовірно, адаптація персидського Мітри).

1.2.5 Суфізм

Суфізм - це вчення про містичну любов, побудоване на символах класичної персидсько-таджицької поезії. Для нього характерне поєднання ідеалістичної метафізики з особливою аскетичною практикою. У теорії пізнання суфізму провідна роль відводиться інтуїції. В рамках суфізму була створена теорія самоспостереження над співвідношенням вчинків людей і їх найпотаємніших намірів, яка приписується Аль-Мухасибі (ІХ ст.). Основне в суфізмі - це вчення про потрійну градацію дійсного знання, що завершується злиттям пізнаваного і того, хто пізнає. Принциповим є положення про повну несполучуваність віри як поняття ірраціонального і філософії як продукту раціоналістичних побудов, висунувши котре, Аль-Газзалі залишив пост професора і став аскетом-дервішем.

Суфізм традиційно вважається містичним ученням в ісламі, але це не зовсім так. Самі суфії стверджують, що суфізм існував до ісламу і одночасно з ним в контексті інших віровчень, наприклад, в християнстві. Сучасний інтерпретатор суфізму Сеїд Ідріс Шах доводить, що під помітним суфійським впливом знаходилися Августин, Франциск Ассізський, тамплієри, англійський поет Чосер, німецький поет і мислитель Гьоте. Вважається, що суфіями були багато великих персидсько-таджицьких поетів, таких, як Сааді, Хафіз, Омар Хайям. Більш того, казки 1001 ночі, оповідки про ходжу Насреддіна і роман Сервантеса "Дон Кіхот" - все це створено під сильним суфійським впливом і має таємний, прихований від необізнаних, сенс.

За словами великого суфійського пророка ХІ ст. Аль-Газзалі, "вчення суфіїв прагне до того, щоб звільнити серце від всього, що не є Богом, і зробити єдиним його життям роздум про Божество" [26;732]. Багатовікова традиція суфізму виробила свій шлях досягнення Абсолюту - знаменитий "Шлях Суфія", що включає три ступені вдосконалення:

1-а ступень-"шаріат" (закон) - знання Корану. Більшість мусульман залишаються на цьому ступені. Але тільки не суфії.

2-а ступень-"тарікат" (шлях). Це і є "Шлях Суфія", який веде до містичного осягнення Бога. На цьому шляху є сім етапів, що знаменують собою досягнутий ступінь досконалості:

1). Покаяння - спрямування всіх помислів на Абсолют.

2). Обачність – заборони і виключення в споживанні певної їжі, піст.

3). Стриманість - відмова від будь-яких бажань.

4). Убогість - усвідомлення того, що все, аж до психічних станів і самого "Я", не є досягненням людини. Убогість і стриманість пов'язані з негативними емоціями. Звідси витікає п'ятий етап:

5). Терпіння - вміння переносити біди і приниження, не відчуваючи незадоволення. Щоб упокорити свою гордість, великий пророк суфізму Джалаладдін Румі, вже будучи відомим у себе в місті людиною і духовною особою, на очах у всіх чистив за гроші відхожі місця. А заодно і власну душу.

6). Надія - життя сприймається як коротка мить, відкидається всяка турбота про майбутнє, людина цілком сподівається на Бога.

7). Прийняття - покірність. На цьому етапі особиста доля і навколишня дійсність вже не мають ніякого значеннядля того, хто йде по шляху.

Отже, Шлях пройдений і суфій досяг третього, останнього ступеня самовдосконалення. Це "Хакікат" - справжнє буття. Тут інтуїтивно пізнається сама суть істини, а свідомість людини розчиняється в об'єкті споглядання. Три ступені самовдосконалення відповідають в суфізмі трьом ступеням пізнання:

Закон (шаріат) - знати. Шлях (тарікат) - бачити. Буття (хакікат) - бути.

Приховане значення суфійського Шляху загадково звучить в натхненних рядках Джалаладдіна Румі: "Приєднайся до братства - відчуєш радість реального життя. Пройдися по зруйнованій вулиці і поглянь на схвильованих власників розвалин. Випий чашу хвилювання, бо ти не відчуваєш сорому самосвідомості. Розбий земляний ідол, щоб побачити інші ідоли. Навіщо заради великого посагу одружуватися зі старою - за три шматки хліба в рабство себе віддавати навіщо?" [37].

Підводячи підсумки даного підрозділу можна сказати, що в стародавніх цивілізаціях містичні вчення виступали логічною еволюцією первісних пізнавально-релігійних уявлень про навколишню дійсність, підґрунтям для розвитку позитивних знань в різних галузях діяльності людини. З іншого боку вони й надалі залишалися сферою людського життя, яка була відкритою лише для обмеженого кола осіб, були вираженням сакрального потягу людини до віднаходження в собі та за своїми межами способу прилучення до вищих сил, які керували всесвітніми процесами і, відповідно, життям людини. За допомогою містичних концепцій людина намагалася віднайти своє справжнє місце у світобудові і обґрунтувати своє існування як, надати йому глибокого сенсу та доцільності.