1.2 Шекспір як джерело алюзій постмодерну
Ми розуміємо під поняттям "алюзія" наявність у тексті елементів, функція яких полягає у вказуванні на зв'язок цього тексту з іншими текстами або ж посиланні на певні історичні, культурні та біографічні факти. Такі елементи можна вважати маркерами алюзії, а тексти й факти дійсності, на які робиться посилання, - денотатами алюзії. Таке тлумачення алюзії характерно для праць І. Гальперіна й І. Арнольда [15].
Чому ж саме твори Шекспіра являються найбагатшим джерелом алюзій? Існую декілька варіантів. По-перше твори Шекспіра вивчаються в шкільному навчальному закладі, і кожен, хто має загальну освіту, знайом з його творами. По-друге, саме Шекспір розмірковував над проблемними питаннями людського життя, які стали одвічними темами кожної особистості. По-третє, саме Шекспірівський Гамлет є вічним образом.
Образом Гамлета зацікавилися вже сучасники драматурга -і відомо, що п'єса мала великий успіх - але серйозну наукову оцінку у критиці вона отримала лише після смерті великого англійського письменника. Глибина характеру Гамлета дала дослідником широке поле для інтерпретацій і міркувань, викликала численні суперечки, відгомони яких чутні дотепер [13].
Важко уявити обсяг статей і книг, зміст яких так чи інакше пов'язане з інтерпретацією «Гамлета» Шекспіра. Так, у бібліографії по «Гамлетові», доведеної лише до 1935 р., значиться більше двох тисяч назв, а польський дослідник Ян Котт (Jan Kott) ще на початку 1960-х років порівнював бібліографію по «Гамлетові» із книгою, що по обсязі у два рази більше телефонного довідника Варшави [22]. Бібліографія російських перекладів «Гамлета» і критичної літератури про нього російською мовою вже до 1987 р. становила більше 1500 одиниць [7]. Скільки написано шекспіроведами за останні сімдесят років, не підраховував ніхто.
Геніальність Шекспіра проявляється завдяки використанню історії вбивства датського короля своїм братом, драматург із досить пересічної події історії минулих століть зміг розвити приголомшливу философсько-естетичну драму, а із простого героя- месника - трагічну особистість, що хвилює розуми мільйонів глядачів і читачів. Шекспір створив найбільш глибокий і багатогранний характер у всій світовій літературі, по своїй силі й повноті порівняний лише з Дон Кіхотом і Едипом. Тому не дивно, що в критиці, присвяченій «Гамлетові», за словами А. Аникста, «відбилася боротьба всіх течій суспільно-філософської думки, починаючи з XVII ст. і по наш час»
[1, c. 588].
Вільям Ричардсон (William Richardson) у роботі «Філософський аналіз і ілюстрація деяких чудових характерів Шекспіра» (A Philosophical Analysis and Illustration of Some of Shakespeare's Remarkable Characters, 1774) розмірковував над тим, що Гамлет перебуває у важкому стані духу внаслідок поводження своєї матері й тому не в змозі діяти. Той факт, що Гертруда виходить заміж за брата покійного батька, приголомшує його настільки, що він не бачить шляхів подальших стосунків з матір'ю і дядьком.
Цим питанням зацікавився німецький письменник і мислитель Йоганн Вольфганг Ґете. Вражений від творчості Шекспіра, німецький письменник, як і багато інших представників художньо-естетичного руху «Бурі та натиску», покритикував французький класицизм із його принципом єдності місця, дії й часу: «Єдність місця здавалося мені застрашливої, як підземелля, єдинодії й часу - тяжкими ланцюгами, що сковують уяву» [10, c. 117]. Шекспір же, за його словами, живописав саму природу: «Що може бути більше природою, чим люди Шекспіра!» [11, c. 56]. Ґете думав, що драматургові вдалося з'єднати борг Античності й волю Нового часу: «Ніхто, мабуть, ліпше його не зобразив перше чудове возз'єднання боргу й волі в характері окремої людини» [4, c. 262]. Шекспір, як помітив критик, зображував людину в його зовнішньому й внутрішньому конфлікті, наголошуючи на останньому. Стосуючись Гамлета, Ґете вустами свого Вільгельма Мейстера заявив, що вся справа в особистості героя, душу якого не в силах зробити настільки нелегке діяння. Ключ же до розгадки таємниці поводження принца він убачав у знаменитих словах
[12, p. 191]:
The time is out of joint: O cursed Розладжен хід життя, і в це
spite, пекло,
That ever I was born to set it right! Закинут я, щоб все пішло на
лад!
Шекспір закарбовував у пам'яті «велике діяння, що тяжіє над душею, таке діяння не під силу їй» [2, c. 308]. Від Гамлета «вимагають неможливого, не такого, що неможливо взагалі, а тільки лише для нього» [5, c. 312].
Трохи пізніше стали з'являтися думки, що все поводження принца потрібно пояснювати не суб'єктивними, а об'єктивними причинами. Німецький критик Карл Вердер (Carl Werder) у лекціях по шекспірівському «Гамлетові» (Vorlesungen uber Shakespeares Hamlet, 187524) повністю заперечував концепцію Ґете, стверджуючи, що справа не в слабості Гамлета, а в тім, що героєві потрібні незаперечні докази провини Клавдія для того, щоб його відплата виглядала абсолютно справедливо й обґрунтовано в очах народу, а це вимагає часу і певних дій [21].
Таким чином можна сказати, що весь цей величезний шар світовий "гамлетистики", що підняв множинні проблеми внутрішнього духовного самовизначення особистості, став для світової культури її початком. Вічний образ принца Датського, укоренившись на вітчизняному й зарубіжному тлі, швидко переріс масштаб літературного персонажа. Ім'я "Гамлет" стало ім'ям загальним, у XX ст. він втілив у собі всю мінливість самоідентифікації особистості, її екзистенціальний пошук істини.
0 комментариев