2. Світогляд Івана Франка

2.1 Питання філософські та суспільні

Життя і діяльність Франка припадає на другу половину ХІІ та першу чверть ХХ ст. Світогляд Івана Франка формувався під впливом розвитку могутнього революційного руху в Росії та соціалістичних теорій і матеріалістичної теорії Заходу. Вступивши в суспільний рух у 70 – ті роки ХІХ ст., Франко, як зазначив пізніше сам, був соціалістом лише «по симпатії, як мужик». Але поступово знайомився з найновішими соціалстичними теоріями і течіями, еволюціонував до марксизму. Філософські погляди Івана Франка вироблялися в тісному зв`язку з найновішими досягненями російськой і західно-європейської філософської думки. На формування цих поглядів І. Франка великий вплив мали еволюційне вчення російського фізіолога Сеченова про фізіологічну основу психічного життя, а питаннях суспільного розвитку праці К. Маркса і Ф. Енгельса. «Мечем знання і досвіду людського» («Монолог атеїста») Франко руйнував ідеалістичні теорії світорозуміння. «Наука, хотячи бути наукою, – писав він, – мусить відкинути откровеніє, а оператися на пам`ятниках життя і культури, мусить відкинути двоїстість в природі а стояти на єдності (монізмі), т.є. мусить признати що матерія і сила – одно суть,» Матерію Франко вважав вічною, рухливою, змінною, її атом – тривкішим за всіх богів, а людську думку – формою виявлення організованої матерії (мозку).

Одно лиш вічне без початку і кінця,

Живе і сильне – се є матерія:

Один атом її тривкіший,

Ніж всі боги, всі Астарти і Ягве.

(«Зів`яле листя»).


Франко заперечував агностицизм, обстоюючи думку про безмежність людського пізнання об`єктивної дійсності, непізнаних законів природи. Наука, на думку І. Франка, не просто мусить розривати закони природи, а й вчити людей користуватись цими законами. Історія духовного розвитку людства, на думку Франка, і є ненастанним розширенням пізнання об`єктивної дійсності. Справжня наука і мусить пізнавати закони природи і вчити людей користуватися ними для боротьби з тією ж природою, для своєї праці, бо знання і праця є двома невід`ємними сторонами науки. Звідси письменник робить висновок, що наука «тільки в робітниках і через робітників набирає вона значення до поступу». Іван Франко заперечує ідеалістичні теорії у філософії в давніх греків до теоретиків буржуазного суспільства нового часу Гегеля, Шопенгаугера, Гартмана, називаючи їх ідеї антинауковими і безглуздими. На думку Івана Франка, розвитак науки мусить спричинитись до ліквідації класового поділу суспільства. Матеріалістична теорія світогляд письменника цілком вірна, проте він розглядав питання свідомості людини як данину природи, не враховуючи, що свідомість є продуктом суспільного розвитку людини, а науку вважав основною силою в розв`язанні класових протиріч суспільства. Ці погляди особливо виявились у молодого Франка, зокрема у його праці «Наука і її становище щодо працюючих класів» (1878 р.). Розлядаючи питання пізнання дійсності людиною, І. Франко заперечував не тільки ідеалістичні погляди на це, а й вульгарно-матеріалістичне розуміння свідомості як фізіологічного руху матерії.

Письменник виходив з матеріалістичного відображення дійсності в свідомості людини, заявляючи в статті «Література, її завдання й найважніші ціхи» (1878), що «кожний чоловік лиш то можн робити, говорити, думати, що вперед у формі вражень дійшло до його свідомості… але щось зовсім нового, зовсім відірваного від світу його вражень чоловік не міг і не иоже сотворити». Ці ж погляди глибше розвиває у пізнішій праці «Із секретів поетичної творчості» (1898 р.). Процес пізнання Франко розгядає не як механічне фотографування, а як складний комплекс чинників активної психічної діяльності людини, збагаченої довготривалим історичним розвитком людської свідомості. Тут Іван Франко підходив до розуміння діалектичного характеру процесу пізнання.

В питаннях суспільно-економічних І. Франко дотримувався погляду, що головною силою галицької суспільності було на той час селянство, хоча перший зобразив не тільки зародження пролетаріату в Західній Україні, а й його спроби організованої боротьби проти капіталізму. В статті «Організація комуністичної партії» (1883 р.) він писав: «Головна сила нашої суспільності – селянство; головні питання, що займаютьувагу керманичів нашої держави, політиків та публіцистів, се питання рільні…

Питання спеціадьно міські не дозріли ще в Галичині до розміру питань загальнокраєвих, як в Англії або в Німеччині, а велика їх часть може бути полагоджена в рамках питань аграрних».

Орієнтуючись на селянство, Іван Франко саме тому й не прииділяв головної уваги питанню керівної ролі пролетаріату в революційній заміні капіталістичного ладу соціалістичним.

Класоаве розшарування суспільства Іван Франко зв`язує з поділом праці серед людей. Він вважає, що суспідьні відносини людей на різних історичних етапах різні, мають суперечності і змінюються, якщо вони не відповідають потренбам ісороричного розвитку. В цих поглядах Іван Франко близько підійшов до історичного матеріалізму.

Розглядаючи суспільні відносини часів капіталізму, Іван Франко гостро виступає проти спроб буржуазних вчених перенести теорію Дарвіна про боротьбу за існування в тваринному світі на людське суспільство. Він вважає, що не сможна ставити людину на загальний ланцюг еволюції тваринного світу, що людина в своєму розвитку не підлягала цим механічним законам звірського світу, бо вона, насамперед, виникла як істота в колективі, в первісній громаді, в свідомому, а не інстинктивному спілкуванні між собою.

Іван Франко категорично виступає проти дарвіністів соціологів та їх формулі «людина людині – вовк». Розвінчуючи соціальний дарвінізм як шкідливу теорію капіталістичних суспільних відносин, Франко викриває одну з найреіакційніших її різновидностей – мальтузіанство, як вияв «страху буржуазії перед швидким ростом населення».

Всім цим буржуазним теоріям Франко протиставляє найновіше вчення про розвиток суспільства соціалізм, «котрий опирається іменно на найголовніших здобутках усього дотеперішнього розвитку людсткості».

Розвиток мілітаризму Іван Франко розглядав як наслідок суспільно – економічних відносин. Мілітаризм він називав пожирачем мільйонів суспільних багатств і закликав до єдності дій народу проти капіталізму, підтримуючи і роз`яснюючи гасло наукового соціалізму про єдність пролетарів усьго світу. В багатьох питаннях суспільного розвитку Франко наближався до марксизму і вірно відзначав що з ростом класової свідомості та класової єдності трудящих «виб`є остання година капіталістів», що армія, яка весь час зростає в капіталістичних умовах – це народ, що омже повернути зброю проти експлуататорів. Іван Франко вірить у неминучу загибель капіталізму, у здійснення марксистського наукового передбачення про «вивласнення вивласнюючих». Усі попередні буржуазні революції він вважає половинчастими, які кидали трудящим замість свободи лише «кусник чорного хліба, каліцтво духа і тіла, проституцію та мовчанку». На думку Івана Франка, в розвитку суспільства неминуче прийде час, коли «капітал – здобуток вселюдської суспільної праці буде й суспільною власністю». «Коли упадуть првілеї капіталу, тоді остануться в світі тільки люди, робочі люди – ні пониж них, ні повиш них не буде іншої верстви. Робоча спілка між людьми дійде до найдосконалішої, нам тепер звісної, степені».

Рушійною силою поступу й історичного розвитку людства І. Франко вважав народ і його працю. Ці думки він висловлює в своїх публіцистичних роботах та художніх творах («Про соціалізм», «мислі о еволюції в історії людськості», «Що таке поступ», «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм», «Думи пролетарія», «Тюремні сонети», «Мойсей» і т.д.). Народ, на думку письменника, був головним рушієм істроії. Питання національного втзволення Франко зв`язував теж з перемогою соціалізму, хоч і не був тут послідовним. Вже в своїй брощурі «Катехізис економічного соціалізму» він писав, що «ідея соціалізму простує, зрештою, до найщільнішого збратання (федерації) людей з людьми і народів з народами, як вільних з вільними й рівних з рівними, простує тим самим до скасування всякої підлеглості, всякої політичної залежності, всякого поневолення народу народом, і до скасування воєн, що противні людській природі, нищать поступ і роблять людину дикою». Ці погляди висловив Іван Франко 1878 року, ще на зорі своєї діяльності.

Великий революційний демократ рішуче виступав проти націоналістичних теорій В. Барвінського, вів нещадну боротьбу з націоналістичною пресою, що одурманювала народ, розпалювала національну ворожнечу серед трудящих. Для нього питання національні були нерозривно зв`зані з питаннями соціаль ними і економічними. Програму правдян з національного питання Франко назвав «азіатичною». Так само виступав Франко і проти польських націоналістів, щр роз`єднували польських і українських трудящих в їх спільній соціально-визвольній боротьбі. «Наше спільне пожиття на оцій землі було, є і мусить бути боротьбою за національне і соціальне становище». Він закликав до єдності в цій боротьбі, звинувачуючи польську шляхту та угодовців в зраді спільних інтересів обох народів («Русько-польська згода і українсько-польське братання» 1906 р.). Такі виступи Івана Франка набирали особливого значення в умовах австрійської монархії, де процвітали меншовицько-угодовські теорії «національно-культурної автономії». Одночасно Іван Франко виступав проти псевдонаукових теорій В. Антоновича та М. Грушевського про антропологічну відмінність українців і росіян, називаючи їх фальшивими та науково недалекими та скороминучими. Теорії буржуазності української нації І. Франко рішуче заперечував і розвінчував протягом усьго життя в публіцистичних та літературних працях, в художніх творах і т.д. Наприклад, «Про соціалізм», «Мислі о еволюції в історії людскості», «Що таке поступ», «М. Шашкевич і галицько-українська література», «хуторна поезія П.А. Куліша» і т.д.


Информация о работе «Творчість Івана Франка»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 112178
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
11830
0
1

... і Франко найбільш цікавий, саме ця вічна напруга спонукала його до важкої праці. Франко заслуговує на вивчення, дослідження саме як суперечлива, неоднозначна постать. Життя і творчість Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту (тепер с. Івана Франка Дрогобицького району Львівської обл.) в родині коваля. З батькі ...

Скачать
84953
0
0

... В особі Франка виступав небезсторонній, небезпристрастний, некабінетний учений, а справжній мислитель і революційний демократ, для якого наука історії була основою вироблення передових політичних поглядів. франко поет творчість драматург 4. Проблеми української державності в творчості і житті І. Франка   В контексті виникнення «людського суспільства» Іван Франко розглядає природне право і сусп ...

Скачать
66126
0
0

... ів і, нарешті, громадівсько-федеративний принцип визначає відносини між общинами, об'єднаннями та народами. Федерація зберігає і захищає найширшу і найповнішу автономію особи, общини, народу. Правда, пізніше Іван Франко змінює акценти: не відкидаючи федералістські відносини, вважає, що федерація може бути плідною між самостійними державами, підкреслюючи, що пропоновані концепції не можуть бути ...

Скачать
62698
1
0

... іронією, ніжність з брутальними погрозами й прокляттями – зовсім як у дійсному житті. Автори й авторки не люблять церемоній і добирають найвлучніших слів, щоб передати свої почуття». В статті «Іван Франко і Музика» (1956 р.) С.Людкевич згадує слова поета, сказані йому: «Я тут признаюсь до гріха, до локального патріотизму хоча і признаю великоукраїнським мелодіям їх пишну розкішну степову стихію, ...

0 комментариев


Наверх