Наближення Франка до історичного матеріалізму
Спроби антропологічного пояснення виникнення суспільства і його хиби
Розуміння закономірності історії людства. Критика «теорії» дегенераційного розвитку історії людства
Проблеми української державності в творчості і житті І. Франка
Національна ідея та її трагедія
Людство з самого початку свого розвитку справді вже прямує до тої мети
Навигация
Творчість І.Я. Франка
Творчість І.Я. Франка
84953
знака
0
таблиц
0
изображений
Вступ
Франко Іван Якович (27.08.1856 - 26.05.1916) — письменник, мислитель, громадський діяч. Народився в селі Нагуєвичах (Дрогобичинна) в родині коваля. Завжди говорив про себе як про «сина селянина, мужика». Його батько, коваль, заробляв не тільки на власну сім'ю, але й на всю рідню, він дуже хотів дати синові добру освіту.
Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого польського роду. Це не був зовсім бідний селянський рід.
Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862—1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864—1867).
У 1875 році закінчив у Дрогобичі гімназію. У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя автора. З них довідуємося, як важко було навіть обдарованому селянському хлопцеві, що на 9-му році втратив батька, свого найближчого порадника, здобувати освіту. Доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича, нерідко спати у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми.
Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича,Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків.
По закінченні Дрогобицької гімназії (1875) вступив на філософський факультет Львівського університету. Тут вів активну громадську діяльність (спочатку через студентський «Академічний гурток», а відтак через радикальні молодіжні організації, що керувалися настановами М. Драгоманова), займався видавничою роботою (журнали «Друг», «Громадський друг», збірники «Дзвін», «Молот» та ін.), літературною творчістю практично в усіх видах і жанрах; здійснював соціалістичну пропаганду, за яку його неодноразово заарештовували й ув’язнювали. 1891 р., будучи автором кількох вагомих поетичних збірок і прозових книг, наукових досліджень та безлічі літературно-критичних, фольклористичних, етнографічних, бібліографічних і публіцистичних статей, Франко закінчив Чернівецький університет, а 1893 р. здобув ступінь доктора філології у Віденському університеті. Однак спротив влади і народних кіл не дозволили йому обійняти університетську кафедру. І надалі активно працював на ниві красного письменства й гуманістики, продуктивно займався науково-організаційною, видавничою та редакційною роботою (журнали «Життя і слово», «ЛНВ»), брав активну участь у громадсько-політ. житті. У 1896 — 1907 рр. видав низку праць («Поза межами можливого», «Народники й марксисти» та ін.), в яких виразив своє світоглядне кредо. Вершинним досягненням Франка — поета і мислителя — стала поема «Мойсей» (1905). Попри драматичні обставини останніх років життя і важку виснажливу хворобу, вів інтенсивну літературну діяльність майже до самої смерті. Помер у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.
Він був сином неписьменного сільського коваля, а став мудрим учителем свого народу, одним із світочів людства. Побачив світ у простій хаті, в глухому галицькому селі Нануєвичі, яке сьогодні носить його ім’я, відоме далеко за межами України.
І. Я. Франко виступив продовжувачем невмирущого віщого слова Т. Г. Шевченка, охопивши своїм прониклим зором, своїм полум’яним серцем всю Україну, що була в той час під впливом монархії – Австро-Угорщини і царської Росії.
Над усе любив свій народ, мучився його болями, жив його надіями, свято вірячи в той час, коли він засяє у «народів вольних колі». Любов до свого народу нерозривно поєднувалась в ньому з любов'ю до всіх, «хто ллє свій піт і кров», до всіх, кого «гнетуть окови», – до трудящих усього світу.
Над усе любив свій народ, мучився його болями, жив його надіями.
Творчість Івана Франка – феноменальне явище в історії культури не лише українського народу. Світова література знає небагато митців з таким багатогранним обдаруванням: поет, прозаїк, драматург, перекладач, публіцист, критик, історик літератури, театру, етнограф, фольклорист, мовознавець, соціолог, історик культури … Здається, нема такої галузі духовного життя народу, у якій би він не залишив тривкого, глибоко сліду. Франко, крім рідної української, писав і друкувався російською, польською, німецькою мовами. У сфері його художніх інтересів були уснопоетична творчість народів світу, спадщина видатних українських, російських, польських, чеських, болгарських, іспанських, сербохорватських, німецьких, французьких, італійських та інших письменників.
Історичною заслугою Франка не лише перед українською, але й світовою літературою є те, що він одним з перших у художній практиці відобразив початкові форми революційної боротьби робітничого класу проти капіталістичної експлуатації.
Теми з живої тогочасної галицької дійсності, пов’язані з життям і боротьбою трудового люду за свої права, письменник розробляв паралельно з мотивами історичними, переосмислюючи минулі події у світлі свого революційно-демократичного світогляду, стосовно потреб своєї доби. Франко був переконаний, що твір про давно минулі часи має цінність тоді, коли його «основна ідея зможе зайняти сучасних, живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна». Історичні події минулого крізь призму сучасності письменник зобразив у повісті «Захар Беркут».
Чим глибше проникаємо у творчість Франка, тим більше переконуємося у її неминущому значенні не лише для української літератури, а й для літератури світової. Належачи до тієї епохи, в якій ця творчість постала, вона водночас звернена до нас, наступних поколінь, органічно входить як непересічна ідейно-художня цінність у духовний світ нового покоління.
Корінням свого таланту глибоко сягаючи у рідну землю, його кронами Іван Франко – письменник-патріот, письменник-інтернаціоналіст – розгалужується у світовій культурі й виступає як один з найвидатніших революційно-демократичних митців, багатогранна гуманістична творчість яких належить усьому людству.
Похожие работы
... ішого розгулу реакції, «на торжищі цинізмів і наруг» він переконувався у правильності своїх поглядів і ідеалів. Цій темі присвячені поеми «Похорон», «Поєдинок». У поемі «Іван Вишенський», появі якої передували наукові роботи Франка про творчість видатного українського полеміста ХVI – XVII ст., зображується трагедія людини, у якій борються патріотичні і релігійні почуття. В ім`я християнської ...
... і Франко найбільш цікавий, саме ця вічна напруга спонукала його до важкої праці. Франко заслуговує на вивчення, дослідження саме як суперечлива, неоднозначна постать. Життя і творчість Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту (тепер с. Івана Франка Дрогобицького району Львівської обл.) в родині коваля. З батькі ...
... ів і, нарешті, громадівсько-федеративний принцип визначає відносини між общинами, об'єднаннями та народами. Федерація зберігає і захищає найширшу і найповнішу автономію особи, общини, народу. Правда, пізніше Іван Франко змінює акценти: не відкидаючи федералістські відносини, вважає, що федерація може бути плідною між самостійними державами, підкреслюючи, що пропоновані концепції не можуть бути ...
... іронією, ніжність з брутальними погрозами й прокляттями – зовсім як у дійсному житті. Автори й авторки не люблять церемоній і добирають найвлучніших слів, щоб передати свої почуття». В статті «Іван Франко і Музика» (1956 р.) С.Людкевич згадує слова поета, сказані йому: «Я тут признаюсь до гріха, до локального патріотизму хоча і признаю великоукраїнським мелодіям їх пишну розкішну степову стихію, ...
0 комментариев