Навигация
Літературно-естетичні погляди
112178
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.2 Літературно-естетичні погляди
В своїх літературно-естетичних поглядах І. Франко пройшов певну еволюцію. В ранніх своїх статтях він утверджував примат життя над мистецтвом і водночас вважав, що поезія повинна підносити людину в ідеальний світ, а не займатися брудними сторонами буденного життя, бо вона «є іскра божества в дійсності» без суспільних тенденцій. Некритично сприйнявши формулу молодого В. Бєлінського «суб’єктивність – то смерть поезії», молодий І. Франко зілком заперечує тенденційність мистецтва і вимагає насамперед – об’єктивності.
Швидко зростаючи як літературний критик насамперед під впливом творчості Т. Шевченка, І. Франко вже в 1878 році в статті «Література, її завдання найважніші ціхи» з іронією згадує ці свої «гріхи молодості».
В названій статті І. Франко виступив як зрілий борець за естатичні принципи революційної демократичної критики.
Спираючись на матеріалістичну естетику Бєлінського і Чернишевсь-кого, він включився в полеміку про реалізм, народність, ідейність і тенденційність художньої літератури. «Література, стояча понад партіями, – се тільки ваш сон, се ваша фантазія, але на ділі такої літератури не було ніколи», – писав молодий автор. Він заперечував псевдо аполітичну буржузно-націоналістичну критику «правдян», вимагав від літератури служіння народові, бути «робітницею на полі людського поступу», «будити силу і охотув читателях до усунення тих хиб». Це і називає автор «поступовою тенденцією літератури». Методом художньої літератури Франко вважав «науковий реалізм», який полягає в тому, що література не лише нагромаджує і описує факти щоденноо життя, а й аналізує їх, робить з них певні висновки, вказує на хиби суспільного ладу. Обстоюючи нові принципи народності літератури, І. Франко головни героєм своїх творів обрав народ, як найактивнішу головну силу суспільного розвитку.
Критикуючи упереджене ставлення Нечуя-Левицького до російської літератури, І. Франко вказує на роль російської революційно-демократичної літератури в демократизації української літератури. Критикуючи теорію чистого мистецтва, Франко продовжує обстоювати принципи соціального аналізу художніх творів та образів.
Зв`язок літератури з життям він вважав основоположним в її прогресивному історичному розвитку, доводячи, що зміни в суспільному житті неминуче відбиваються в літературі не лише в тематиці і образах, а й на її стильових засобах, на самому методі художнього зображення. Так, у статті «З чужих літератур» (1898 р.) Франко писав, що «великий зміст позитивізму і матеріалізму в науці в 40-х і 50-х роках викликав у французькій літературі реалізм Бальзака, Стендаля та Флобера. Зріст дарвінізму і еволюціонізму відбився в літературі гігантською фігурою Еміля Золя, дав почин до його теорії натуралізму».
В численних працях про творчість Т.Г. Шевченка І. Франко категорично відкидає абстрактне поняття краси як категорії поза суспільної. Зокрема, в статті «Із секретів поетичної творчості» (1898 р.) І. Франко пише: «Ніколи ніякий поет, ані артист не творив на те, щоб показати сучасним чи потомним ідеал краси, а коли які й творили з такою метою, то їх твори були виплодом злого смаку, моди, а не творчого генія, були мертвим товаром, а не живими творами штуки».
Виходячи з матеріалістичного визначення природи мистецтва, І. Франко вважав, що реалізм існував у літературі і мистецтві завжди, але це був мимовільний, несвідомий реалізм. На зміну цьому стихійному, несвідомому реалізму, за твердженням Франка, з`явився реалізм як творчий метод, зв`язаний з світоглядом, з суспільною свідомістю письменника.
«…новіший реалізм літературний, зведений в певну науку, оброблений і уформований зовсім свідомо», – заявляє І. Франко. Такий творчий метод він називає науковим реалізмом, а його ознаками він вважає свідомий аналіз явищ і фактів, обумовлений світоглядними позиціями письменників. Найхарактернішими представниками накового реалізму І. Франко вважає представників російської революційно-демократичної літератури, які зробили цілий переворот у російській літературі і навіяли їй «більш демократичного духу, більше охоти до пізнаваня народу, ніж деінде, цілі довгі періоди ідеальних та сентиментальних літератур». Наголошуючи на тому, що саме світогляд є основою естетичних принципів нового реалістичного мистецтва, Франко підкреслює і елементи свідомої тенденційності в творчості російських революційних демократів.
Аналізуючи явища української літератури, Франко розкриває історичні умови її розвитку, підкреслює її прогресивні народні і революційні тенденції, виступає проти псевдонародності і стилізаторства та епігонства, проти викривлення і спотворення історії українського народу та його літератури. Користуючись соціологічним методом літературного дослідження, порівняльно-історичним вивченням художніх творів, Франко в статтях про Т. Шевченка розкрив не тільки багатство його творчості, а й показав її як своєрідне і неповторне виявлення суспільного життя всієї російської кріпосницької імперії. Водночас з принципом соціологізації Франко висуває принцип психологізації при літературному аналізі.
Питання розвитку національної літератури Франко розглядає не тільки на тлі соціально-економічних і політичних умов, а і у взаємозв`язках з літературами братніх народів, насамперед російського і польського.
Питання народності літератури Франко зв`язує з завданнями суспільної боротьби, з завданнями утвердження передових суспільних ідеалів в літературі, з войовничим реалізмом. Ці принципи він проголошує в своїх художніх творах.
Похожие работы
... і Франко найбільш цікавий, саме ця вічна напруга спонукала його до важкої праці. Франко заслуговує на вивчення, дослідження саме як суперечлива, неоднозначна постать. Життя і творчість Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту (тепер с. Івана Франка Дрогобицького району Львівської обл.) в родині коваля. З батькі ...
... В особі Франка виступав небезсторонній, небезпристрастний, некабінетний учений, а справжній мислитель і революційний демократ, для якого наука історії була основою вироблення передових політичних поглядів. франко поет творчість драматург 4. Проблеми української державності в творчості і житті І. Франка В контексті виникнення «людського суспільства» Іван Франко розглядає природне право і сусп ...
... ів і, нарешті, громадівсько-федеративний принцип визначає відносини між общинами, об'єднаннями та народами. Федерація зберігає і захищає найширшу і найповнішу автономію особи, общини, народу. Правда, пізніше Іван Франко змінює акценти: не відкидаючи федералістські відносини, вважає, що федерація може бути плідною між самостійними державами, підкреслюючи, що пропоновані концепції не можуть бути ...
... іронією, ніжність з брутальними погрозами й прокляттями – зовсім як у дійсному житті. Автори й авторки не люблять церемоній і добирають найвлучніших слів, щоб передати свої почуття». В статті «Іван Франко і Музика» (1956 р.) С.Людкевич згадує слова поета, сказані йому: «Я тут признаюсь до гріха, до локального патріотизму хоча і признаю великоукраїнським мелодіям їх пишну розкішну степову стихію, ...
0 комментариев