Передумови розвитку ракетної техніки

1.1 Передумови розвитку ракетної техніки

Ракети - одне з найбільш геніальних винаходів людства за весь період його існування. Вони використовуються у різних галузях не тільки для воєнних, а й наукових цілей. Сьогодні важко уявити собі життя без телекомунікацій, інтернету, мобільного зв’язку. Всьому цьому ми вдячні саме ракетам. Ракети стають все більш важливими і у плані освоєння космосу.

Проте існують й інші фактори. У наш час, в епоху глобалізації економічних та геополітичних процесів, досить гостро постає питання про забезпечення захисту не тільки певних країн, але й всього світу. Сьогодні ракети досить часто використовують для військових цілей. На озброєнні більшості сучасних країн є величезна кількість ракетних комплексів, не говорячи про ядерну зброю. Тому ми маємо звернутись до історичних фактів створення ракетної технології для більш детального вивчення цієї проблеми.

Звернімося до першоджерел створення ракетних комплексів в давні часи. 960 рік - саме на цей рік припадає перша згадка про використання в Китаї бойових порохових ракет [3]. Розглянемо принципи їх використання та конструкції.

Перші китайські порохові ракети складались із бамбукової трубки з пороховим зарядом. Характерним для них була відсутність стабілізатора й відсутність можливості управління цим видом зброї. Досить цікаво, що у майбутньому цю технологію будуть використовувати татаро-монголи у своїх війнах [4].

У 1232 році у Китаї створено ракетні установки для залпового вогню та ракети з дальністю польоту до 9 км. Це стало справжньою основою для розвитку ракетобудування й науково-технічного прогресу загалом. Конструкція установок була досить простою, проте дієвою (див. додаток А). Багато у чому вона була схожа на “Катюші” часів Другої Світової війни, тобто стала її прообразом.

Згодом, близько 1250 року араби використовували бойові порохові ракети проти хрестоносців в 7-му Хрестовому поході [3].

Останнім найважливішим прикладом використання ракетної техніки у Європі було розгромлення м.Копенгагена англійською ракетною ескадрою під керівництвом адмірала Дж.Гамбера ракетами конструкції В. Коунгрева (див. додаток Б) у 1796 році [5]. Після цієї події людство біля 150 років майже не використовувало ракетну техніку на території Європи. Фактично вперше лише на теренах Другої світової війни знову пролунала ракетна техніка в образі “Катюші” та німецьких “Фау”.

1.2 Друга світова війна як основний чинник удосконалення та використання ракетної зброї

В канун Другої Світової війни знов постала проблема застосування ракетної техніки у військових цілях. Основними країнами - агресорами того часу були СРСР та Німеччина. Дві країни з величезним науково-технічним та ресурсним потенціалом вели політичну і економічну боротьбу на світовій арені. У 30-х роках ХХ ст. в обох країнах панували мілітаристські настрої. Величезні амбіції керівників держав перетворювали країни на джерела агресії. Керівництво розуміло, що війна неминуча, і це стимулювало розвиток країн загалом саме у внутрішньо-військовому сенсі. Невід’ємною частиною цього була стимуляція розвитку як важкої артилерії, так і прогресивного ракетобудування.

З обох боків величезні кошти вкладалися в удосконалення нових видів зброї і техніки. Так, напередодні війни СРСР мала новітні розробки так званих “Катюш” (БМ-13), у свою чергу Німеччина, не відстаючи, робила ставку саме на впровадження ракетно-балістичних проектів. Німецькі вчені зуміли досягти багато чого ще до війни, коли Гітлер кинув на розвиток збройних сил мільярди рейхсмарок.

Ракети V-1 та V-2 згодом слугували прототипами балістичних атомних і космічних ракет СРСР та США. Нацистськими вченими були розроблені та створені радари, інфрачервоні і звукові детектори, самонавідні й керовані бомби, ракети "повітря-повітря”, торпеди, скорострільні безвідкатні гармати для літаків, підводні човни з електродвигуном. Паралельно такі ж розробки велися і в Радянському Союзі та США.

Якби війна тривала ще кілька років і Німеччина встигла б добудувати своє “Знаряддя помсти” - гігантську скорострільну гармату V-3, що стріляла на відстань у кілька сотень кілометрів, та налагодити виробництво реактивних або ракетних винищувачів й застосувати перший у світі бойовий нервово-паралітичний газ, або хоча б завершити розробку атомної бомби, то підсумок війни, можливо, міг бути ще більш кривавим [6]. У своєму щоденнику головний пропагандист третього рейху Геббельс писав за місяць до закінчення війни: “Положення у нас настільки безнадійне, що жити не хочеться. Проклятий Герінг зовсім не управляє ВПС. Було б у нас побудовано хоча б 200 реактивних ракет, ми могли б по-іншому розмовляти з американцями і росіянами. Але нічого цього немає, напевно, вже й не буде. Не встигли! “[7, с. 73].

Використання цих досягнень призвело до тактичної зміни основ ведення боїв. На задній план відходила стара, непрогресивна зброя, даючи місце новим видам озброєнь, як то ракети або новітні артилерійські розробки.

Досить часто на теренах Другої Світової війни поруч із ракетною технікою використовувалась саме артилерія, яка на той час складала основу важких військ ворогуючих сторін. Не стояв на місці і розвиток самої артилерії, адже було спроектовано нові її види. Для прикладу візьмемо важкі самохідні установки Радянського Союзу, які було створено на базі важких броньовиків, або ж навіть на танковій основі. Вони активно використовувались для масового знищення техніки або ж позицій ворогів.

Проте артилерія була хоч і важливим, але старим видом військової техніки, який майже вичерпав усі ресурси вдосконалення. Натомість ракетні технології тільки-но почали стрімко розвиватися як у технічному, так і у тактико-стратегічному напрямках. Вже на той час вони мали більшу мобільність та можливість використовуватися для ведення одномоментного залпового вогню по великій площі.

Втім, зупинимось окремо на озброєнні такого типу кожної з ворогуючих країн.

РОЗДІЛ II

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РАКЕТОБУДУВАННЯ НАПЕРЕДОДНІ ТА В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИУ КРАЇНАХ-УЧАСНИЦЯХ ВОЄННИХ ДІЙ