Використання ракетних технологій у СРСР

2.2 Використання ракетних технологій у СРСР

СРСР – країна з величезним науково-технічним потенціалом, який став базисом розвитку РСЗВ та реактивних мінометів. Наявність величезної кількості трудових і природних ресурсів зумовило як удосконалення старих, так і розвиток нових видів бойової техніки, насамперед ракетних військ. Ще напередодні війни Радянський Союз мав величезну кількість бойових розробок у галузі реактивної техніки. Що ж зумовило подібний розвиток?

Як вже було зазначено, обидві ворогуючі сторони знали, що війна неминуча. Винайдення нових видів РТ призвело до широкого їх використання у театрі бойових дій Другої світової війни, і саме завдяки РСЗО були виграні важливі битви. Серед головних досягнень науковців СРСР були так звані “Катюші”( БМ-8 БМ-13і БМ-31.Зупинимось детальніше на цьому виді.

“Катюша” - неофіційна збірна назва бойових машин реактивної артилерії БМ-8 (див. додаток К), БМ-13 (див. додаток Л), і БМ-31 (див. додаток М). Такі установки активно використовувалися СРСР під час Другої світової війни. У березні 1941 року були проведені успішні полігонні випробування установок БМ-13 зі снарядом М-13, а вже 21 червня, за кілька годин до війни, підписана постанова про їх серійне виробництво. Перші вісім полків по 36 машин були сформовані 8 серпня 1941 р. Покращена модифікація БМ-13Н була створена в 1943 році і до кінця Другої Світової війни було виготовлено близько 1800 таких установок. Радянська промисловість у 1941 - 1944 рр. виготовила близько 30 тис. бойових машин “Катюша” і понад 12 млн. штук реактивних снарядів до них (усіх калібрів) [15].

Перші машини виготовлялися на базі вітчизняних шасі (усього близько 600 штук - майже всі, за винятком одиниць, були знищені в боях), після початку “ленд-лізовських” поставок, основним шасі для БМ-13 (БМ-13Н) став американська вантажівка “Студебекер” (Studebacker-US6)(додаток Н) - близько 20 тис. автомобілів було поставлено США для нашої “Катюші”. Реактивними системами БМ-13 та БМ-8 в першу чергу були озброєні гвардійські мінометні частини, що входили до складу артилерії резерву Верховного Головнокомандування. Тому “Катюші” іноді неофіційно називали “гвардійськими мінометами”. Зброя була неточною, але дуже ефективною при масованому застосуванні. Важливий був і емоційний ефект: під час залпу всі ракети випускалися практично одночасно - за кілька секунд територію в районі мети буквально переорювали реактивні снаряди. Мобільність установки дозволяла швидко змінювати позицію і уникати удару супротивника. На кожній машині знаходився ящик з вибухівкою і бікфордів шнур. У випадку появи ризику захоплення техніки ворогом екіпаж був зобов'язаний підірвати її і тим самим знищити реактивні системи [16].

Вперше ця справжня знахідка була випробувана 14 липня 1941р. Саме тоді в районі залізничного вузла Орша і переправи через річку Оршіца радянськими військами вперше було застосовано ці бойові машини. Результат двох залпів по скупченню сил противника став приголомшливим для ворога. Втрати німців потрапили під графу “неприпустимі”. У витягзі з директиви військам гітлерівського вищого військового командування говориться: “Росіяни мають автоматичну багатостовбурну вогнеметну гармату... Постріл проводиться електрикою ... Під час пострілу утворюється дим ...”. Очевидна безпорадність формулювань свідчила про повну необізнаність німецького генералітету щодо пристрою і технічних характеристик нового радянської зброї - реактивного міномета [17]. Яскравим прикладом ефективності гвардійських мінометних частин, а їх основу складали “Катюші”, можуть бути рядки зі спогадів маршала Г. Жукова: “Реактивні снаряди своїми діями приводили до суцільного спустошення. Я дивився райони, за якими вівся обстріл, і побачив повне знищення оборонних споруд “[18].

З тим, щоб різнопланово розглянути цей геніальний винахід, необхідно звернути увагу на один з підвидів РСЗВ СРСР - на БМ-8-24. Якщо більшість ракетних мінометів робилась на базі вантажних машин, то даний робився на базі танку.

БМ-8-24 (див. додаток О) - це легка по масі радянська самохідно-артилерійська установка (САУ) класу реактивних систем залпового вогню. Машини цієї марки серійно випускалися на московському заводі “Компресор” шляхом демонтажу вежі й установки пакету направляючих для 24 некерованих ракет М-8 калібру 82 мм з пусковим обладнанням на легких танках типів Т-40_ (танк) і Т-60. Після зняття з виробництва танка Т-60 випуск САУ БМ-8-24 також було припинено, артилерійську частину стали монтувати на вантажівках. Випущені машини брали участь в боях 1942-43 рр. і були добре прийняті у військах через кращу систему захищеності і прохідності у порівнянні з “Катюшами” на базі вантажних автомобілів [19, c. 117].

2.3 Розвиток ракетної техніки в інших країнах

У Японії розробка ракет почалася з 1935 року, однак велася повільно і невпевнено. ЇЇ очолював капітан-лейтенант Кума Хіно. Загальне враження, яке складається при вивченні різних відомчих японських доповідей, зводиться до того, що вищі японські штаби хоча і не хотіли заважати розробці ракет, але й не виявляли до цих проектів ніякого інтересу. Асигнування були невеликими, матеріальних засобів відпускалося мало. Проте відомо, що деякі досягнення у японців були. Так, вони створили своє, досить оригінальне тверде ракетне паливо. Його склад (див. додаток П), був одним із найпрогресивніших на той період.

До того часу, коли стало очевидно, що Японія програє війну, надійшла інформація, що на японських військових складах зберігається величезна кількість 250-кг фугасних авіаційних бомб, для доставки яких не вистачає літаків. Ці бомби були перероблені в реактивні снаряди шляхом приєднання порохового ракетного двигуна до хвостової частини бомби. Снаряди запускалися з похилих дерев'яних або залізних жолобів і мали максимальну дальність польоту 4800 м. Подібним чином були пристосовані й інші авіаційні бомби та навіть артилерійські снаряди.

Звернімося безпосередньо до країн антифашистського табору.

Англія. Ще у травні 1938 р. було створено концептуально новий для Англії вид ракет. Його розробка почалася з 76-мм ракети, яка була закінчена до осені 1938 р., а наступної весни вже була випробувана на полігонах. Протягом зими 1938/39 рр. на Ямайці було проведено близько 2500 запусків ракет за програмою балістичних випробувань. Результати виявилися неприйнятними для імперського генерального штабу, оскільки характеристики були нижче необхідних, перш за все не задовольняла влучність попадання. Розробка цієї ракети з метою поліпшення її влучності тривала аж до початку війни. Через чотири місяці після початку війни було вирішено, що навіть така зброя, яка не має достатньої влучності, знайде собі застосування, у зв'язку з чим було дано вказівку запустити 76-мм ракету у виробництво. На той час була створена і пускова установка для цієї ракети.

Протягом 1940-1941 рр. було виготовлено кілька тисяч таких установок, що призначалися для оборони найбільш важливих об'єктів - найбільших військових заводів і залізничних пунктів постачання. У листопаді 1941р. була створена спарена пускова установка. Пізніше з'явилися установки для залпового пуску, які забезпечували масове ведення вогню залпами у 128 ракет. Ще більш пізнім кроком була розробка 127-мм ракети для сухопутних військ; яка могла нести бойову голівку вагою 13,5 к.г на відстань від 3 до 6 км. Ця ракета широко застосовувалась впродовж війни.

США - займались самостійною розробкою нових видів ракет, проте спирались на досягнення англійців. Серед їх конструктивних розробок були концептуально нові види 145 мм. ракет. Ще одним досягненням американців стала славнозвісна протитанкова ракета системи “Базука”(див. додаток Р ). Перші ракети “Базука” мали суттєві конструктивні недоліки. Мали місце часті розриви стовбура при стрілянині в спекотні дні, але після того, як заряд зменшили, він добре працював у спекотну і теплу погоду, а в холодні дні, як і раніше, відмовляв. Коли нарешті був відпрацьований заряд, що добре діяв при будь-яких температурах, з'явилися скарги на те, що пускова труба дуже довга і незручна для застосування в лісі та на пересіченій місцевості. Ця проблема була пізніше вирішена дуже просто, шляхом створення складної пускової труби.

Вперше на полі бою “Базука” була застосована в Північній Африці. Коли на початку 1943 р. генерал-майор Л. Кемпбелл повідомив про існування у союзників цієї зброї і пояснив, що невелика ракета, яка важить всього декілька кілограмів, може знищити танк, багато хто подумав, що така її ефективність пояснюється високою швидкістю ракетного снаряду. Насправді ж ракета “Базука” рухається дуже повільно, її можна бачити на всьому шляху траєкторії від пускової труби до цілі.

Секрет високої пробивної сили не мав нічого спільного з тим фактом, що “Базука” була забезпечена ракетним двигуном, який ховався в загостреній бойовій голівці ракети, де був розміщений кумулятивний заряд, що забезпечував велетенську руйнівну силу [2].

Таким чином, в технології виробництва та використання реактивних снарядів класу “земля-земля” протягом всієї війни Радянський Союз мав беззаперечну перевагу серед усіх країн – учасниць бойових дій. Застосування систем ракетно-мінометного залпового вогню відіграло важливу роль у перемозі СРСР над Німеччиною.

РОЗДІЛ III

ВИКОРИСТАННЯ РАКЕТНОЇ ТЕХНІКИ ЯК НОВОГО ВИДУ ЗБРОЙНИХ СИЛ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ПЕРЕБІГ ПОДІЙ У ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ