Функціонально-стилістичні особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики

3.2 Функціонально-стилістичні особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики

В останньому розділі ми розглянемо питання експресивності у мовознавчій літературі, здійснемо функціонально-стилістичний аналіз відонімних утворень; дослідимо номінативну, експресивну, емоційну, оцінну, імпресивно-вольову та інтелектуально-комунікативну функції відонімних утворень.

Більша частина ВУ має велику експресивність у мові сучасної публіцистики, тобто характеризується номінативно-оцінною й експресивно-образною функціями. Експресивність ВД виходить із забарвлення морфем-компонентів, унаслідок чого ці новоутворені одиниці самі набувають яскраво вираженого емоційно-експресивного забарвлення. Також експресивність ВУ може бути зумовлена контекстуальним оточенням.

Номінативна функція відонімних утворень.

Номінативна функція реалізується, коли ВУ з'являються в мовленні як результат необхідності назвати нове поняття, окреслити політику держави, вказати на поведінку окремої особи або групи осіб, позначити явище, пов'язане з поведінкою певної особи тощо. Такі лексичні утворення виникають у результаті дії в мові тенденції до економії мовних засобів, оскільки дають можливість лаконічно й точно назвати певне явище, яке до цього було виражене тільки описово.

Номінативну функцію виконують ВУ, що позначають соціально-політичні явища, процеси, називають прибічників кого-небудь, їх погляди. Ці лексеми переважно утворюються від прізвищ та імен політичних діячів [28;11]: гриньовець, горинівець, кучманіст, масолівець, морозівець, павличківець, симоненківець, кучмократія, пинзениківець та ін.: Вдало обрана тактична схема вже після першого туру дозволила морозівцям та симоненківцям вирватись у лідери. Їхні ж конкуренти-номенклатурники, чорноволівці, націоналісти, реформатори й гриньовці безнадійно відстали, а горинівці, павличківці й команда Лариси Скорик навіть покинули вищу лігу (УіП.- 2004.- №6.- С.14).

Так, наприклад, найменший ступінь експресії мають лексеми на зразок: єльциніст, кучміст, путініст; африканізація, європеїзація тощо, оскільки їх структурна організація нічим не відрізняється від будови подібних узуальних слів. Відсутність експресії в подібних утвореннях або її незначний вияв зумовлюють виконання такими словами номінативної функції.

Експресивну, емоційну, оцінючу, імпресивно-вольову та інтелектуально-комунікативну функції відонімних утворень ми розглянемо нижче.

Призначення таких утворень, як жириновщина, мєшковщина, потьомківщина, тарапуньківщина, чародєєвщина ускладнюється ще й оцінною фінкцією. Хоча їх структурна організація нічим не відрізняється від узуальних лексем-аналогів, суфікс -щин- вносить негативну конотацію згрубілості, осуду, зневаги до основного значення ВУ: Під час "мєшковщини", аби розбурхати пристрасті, деякі російські журналісти використовували цей пам'ятник [танк, спрямований на приміщення кримського парламенту] у своїх корисних цілях (Кореспондент. - №8. – 1998. – С9).

Дослідження експресивності ВУ здійснено за способами словотворення, оскільки загальноприйнята схема аналізу за типом стилістичних функцій буде незручною через актуалізацію різного набору функцій у кожному окремому випадку використання ВД публіцистом.

Оцінністю характеризуються імена з продуктивними для таких типів суфіксами -к-, -чик-: Дракульчик, Катька (імператриця Катерина ІІ), Платошка (Платон Майборода), Філька (Філіп Кіркоров): Ми з тобою, Дракульчику (Кореспондент. - №5. – 2004. – С7).

Особливої експресивності автор досягає через незвичайний, логічно не обґрунтований приклад використання антропоніма Дракула. Суфікс -чик- із словотвірним значенням демінутивності вносить семантичний відтінок пестливості до лексеми на позначення великого злодія, вампіра, яка, на перший погляд, не може нести сигніфікативну сему мале.

Одним з найколоритніших випадків створення складних відонімних одиниць є використання публіцистами екзотичних прикладок – слів іншомовного походження, які відомі носіям нашої мови, але не засвоїлися нею через відсутність в українському способі життя відповідних реалій: Дія відбувається в дні народного віча, що має змінити десятилітнього правителя Русі Кучу-хана, котрий запровадив у краї елементи східної деспотії та дозволив своїм поплічникам обібрати руський народ до нитки (УіП. – 2004. - №11-12/1.- С.16); Ішак цей нерозумний Янук-хан програв, і ми тепер усі в полоні (УіП.- 2004.- №11-12/1.- С.16).

Експресивно насиченими є утворення, які виникли телескопічним способом, що містять насамперед оцінний компонент у своєму значенні, а потім вже семи трансформації [29;41]. Особливості семантики і структури телескопічних дериватів належать до питань, які до цього часу залишаються дискусійними. Традиційним є погляд, суть якого полягає в тому, що таке утворення є абсолютно новою лексичною одиницею, наділеною новим значенням. Так виникли оказіоналізми Украмбія (Україна й Замбія), Нестар (Нестор і Тарас), Давилович (давити й Данилович), Хамукович (хам і Янукович), Скандаліза (скандал і Кондоліза), європопелюшка (европейська й Попелюшка): Якось в Украмбії... Знайдіть 10 розбіжностей між президентськими виборами в Замбії та Україні (УіП.- 2004. - №6. - С.7); Нестор Шуфрич із Тарасом Чорноволом тут таки працювали дуетом сіамських близнюків “Нестар” і мали успіх (УіП. – 2005. - №1-3. - С.33).

Отже, в сучасній публіцистиці представлено велика кількість ВУ, які виконують різні стилістичні функції.

Висновки

У висновках ми систематизуємо й узагальнимо результати спостережень, аналізу та зіставлення ВУ у сучасній публіцистиці.

1. Відонімні деривати – це здебільшого певні цілеспрямовані порушення граматичних, словотвірних, семантичних норм, які поступово можуть переходити до мовної норми. ВУ – специфічна категорія лексико-дериваційних одиниць, що виникають у конкретному випадку в певних умовах (контекст або мовленнєва ситуація). Вони майже завжди є свідомим актом словотворчості мовця, який прагне до самовираження.

2. Свою конкретну реалізацію семантика ВД отримує лише в контексті, де одні значення нейтралізуються, а інші, навпаки, активізуються. ВУ, вжите поза контекстом, несе не досить визначену інформацію.

3. Підвищена експресивність, властива газеті, журналу, є сприятливим середовищем, у якому виникають і функціонують ВУ. Інтенсифікація появи значної кількості ВУ у публіцистиці кінця ХХ – початку ХХІ століття зумовлена низкою чинників екстралінгвального й інтралінгвального характеру, що здебільшого перебувають у тісній взаємодії.

4. Специфічні ознаки ВУ, які вже були частково окреслені в мовознавчій літературі, такі:

1) головна ознака – це належність більшості ВУ мовленню (тільки незначна частина ВУ перейшла до словникового складу мови);

2) залежність від контексту, оскільки саме контекст є необхідною умовою появи ВУ і єдиним (за винятком вже усталених зразків) їх середовищем існування;

3) нерегулярність використання. Остаточно стверджувати, що окреме ВУ вживається лише один раз, не можна, але варто відзначити, що більшість ВД характеризується нерегулярністю використання;

4) утворюваність. Кожний ВД утворюється в межах певної ситуації спілкування;

5) ненормативність. У зв'язку з тим, що закріплене в мові лексичне значення слова є його нормою й визначається як нормативне, норма та її кодифікація є вищим, кінцевим критерієм належності чи неналежності того чи іншого утворення до узуального або оказіонального;

6) незвичність і новизна. Незвичність завжди характеризує ВУ. Новизна є відносним чинником, оскільки прив'язана до певного проміжку часу, тому поступово може стертися і зникнути;

7) експресивність. Вона зумовлена наявністю у ВУ таких властивостей, як образність, новизна, незвичність. Автори за допомогою ВУ створюють різні смислові відтінки, що дозволяє їм висловити своє сприйняття дійсності, передати його в художньому образі, виявити ставлення до описуваного і тим самим розширити й ускладнити смисловий обсяг слова.

5. За специфічними ознаками ВУ можна поділити на такі групи:

1) оказіональні деривати одиничного вживання;

2) ВУ мінімального чи епізодичного використання (вживаються в одному тексті або кількох текстах окремого автора, або ж у мовленні осіб, пов'язаних певними дружніми, родинними стосунками чи професійними відносинами тощо);

3) ВУ частого вживання (вони з'являються в мові різних авторів і вже відомі і/або використовуються більшістю осіб);

4) поширені ВУ (їх використовують і розуміють переважна більшість носіїв мови).

6. Аспекти вивчення ВУ у лінгвістичній літературі такі: лексикологічний, словотвірний і експресивно-стилістичний.

Лексикологічний аспект ґрунтується на тому, що ВУ є переважно фактами мовлення, а не мови, характеризуються одноразовістю, нерегулярністю використання, відсутністю у словнику.

Словотвірний аспект доводить правомірність твердження, що ВУ утворюються за непродуктивними або малопродуктивними моделями, тобто з порушенням загальних законів словотвору.

Експресивно-стилістичний аспект ґрунтується на таких ознаках ВУ, як експресивність, "свіжість", незвичність.

7. Відонімні деривати в сучасному публіцистичному тексті утворюються переважно за зразками продуктивних словотвірних моделей з порушенням законів системної продуктивності словотвірних типів. Частина ВУ утворена за зразком непродуктивних або малопродуктивних типів, тобто з порушенням законів емпіричної продуктивності.

8. Для мови сучасної української публіцистики характерні два види ВУ: зумовлені номінативною функцією і зумовлені експресивно-стилістичними функціями.

Список використаних джерел

1. Сучасна українська літературна мова. За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 493 с.

2. Карпалюк В.С., Каньоса П.С., Карпалюк Н.В. Українська мова. Лексикологія. Фразеологія. Словотвір.— Кам'янець-Поділ., 2004. – 543с

3. Демська О.М., Кульчицький І.М. Словник омонімів української мови. – Львів, 1996. – 224 с.

4. Кононенко В.І. Омоніміка фразеологічних зворотів і вільних сполучень слів. – УМЛШ. – 1974. - №3. – С. 35-42.

5. Курс сучасної української літературної мови. – Т.1. За ред. дійсн. чл. Акад. наук УРСР Л.А.Булаховського. – К.: Рад. школа, 1951. – 356с.

6. Стасюк Т.І. Відонімні утворення в публіцистиці кінця 20- поч.21 ст. – ДАУ. – Дніпропетровськ – С35-76.

6. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636 с.

7. Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української літературної мови. (Семантична структура слова). – Х.: Вища школа, Вид-во при Харк. ун-ті, 1976. – 114 с.

8. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – 752 с.

9. Сучасна українська літературна мова. За заг. ред. акад. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 493 с.

10. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. - К., Видавничий центр „Академія”, 2004. – 407с.

12.Бабій І. М. Сучасна українська літературна мова : Морфологія. / І.М. Бабій, Т.П. Вільчинська; Ред. Б.Є. Будний. -Тернопіль : Навчальна книга - Богдан. -Ч.2. -2002. -76 с.

13. Бабій І. М. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / Ірина Михайлівна Бабій, Тетяна Пилипивна Вільчинська; Ред. Б.Є. Будний. -Тернопіль : Навчальна книга - Богдан. -Ч.1. -2002. -61 с.

14. Безпояско О. К. Морфеміка української мови/ Олена Безпояско, Катерина Городенська; АН УРСР, Ін-т мовознавства. -К.: Наук. думка, 1987. -211 с.

15. Блик О.П. Українська мова. — К.: Четверта хвиля, 1997– .. — Ч. 1: Фонетика. Орфографія. Лексика і фразеологія. Будова слова (Морфеміка). Словотвір. Морфологія, 1997. – 456с.

16. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова: морфеміка, словотвір, морфологія. — Ужгород: Закарпаття, 2001. — 47 с.

17. Горпинич В.О.Будова слова і словотвір.-К., 1978.-119 с.

18. Грещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. — Івано-Франківськ: Плай, 1995. — 206 с.: табл.

19. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М.Курс сучасної української літературної мови.Ч.1.-К.,1972. – 314с.

20. Клименко, Ніна Федорівна Основи морфеміки сучасної української мови : Навч. посіб. для студ. вуз./ Ніна Федорівна Клименко,; М-во освіти України. Ін-т змісту і методів навч.; КУ ім. Т.Шевченка. -К.: ІЗМН, 1998. -182 с.

21. Ковалик І.І. Вчення про словотвір.- Львів : вид-во Львів ун-ту. 1961.- 84 с.

22. Моделі словотвору. — Черкаси, 2002. — 43, [1] с.: табл., схеми

23. Морфемна структура слова.-К.: Наукова думка.,1979.-335 с.

24. Плющ М.Я. Словотворення та вивчення його в школі.-К.: Рад.школа.,1985.-127 с.

25. Плющ, Марія Яківна Українська мова : Довідник/ М.Я.Плющ, Н.Я.Грипас. -К.: Рад. шк., 1990. -254, [1] с.

26. Поляруш Т.І., Мариненко І.О. Навчально-методичний комплекс із сучасної української літературної мови (Словотвір.Морфеміка. Морфологія).-Кіровоград,2002.-40 с.

27. Сікорська З.С. Морфемний аналіз слова // Українська мова і література в школі.-1984.-№8

28. Словотвір сучасної української літературної мови.- К.: Наук. думка, 1979.- 406 с. 29. Словотвір сучасної української літературної мови.-К.,1980

30. Публіцистика нового тисячоліттяю – К.: Кондор, - 2005. – 345с.