Войти на сайт

Забыли пароль?
Регистрация

Навигация

Главная Рефераты Государство и право

Юридичні інститути чоловічої і батьківської влади, а рівно опіки над жінкою, далекі російському та українському праву

Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу
Способи укладення шлюбу в стародавньоєврейському праві Спосіб укладання шлюбу за законами царя Хаммурапі Способи укладення шлюбу за законами Ману Договір у стародавньоримському сімейному праві Невільний і вільний шлюб за законами Хаммурапі Невільний і вільний шлюб у Стародавньому Єгипті Невільний і вільний шлюб у стародавньоримському і стародавньоруському праві Невільний і вільний шлюб у пруському ландрехті Питання про розлучення у стародавньоєврейському праві Підстави для розлучення за законами Хаммурапі Розлучення по стародавньоримському праву Розлучення по староруському праву Наслідки укладення шлюбу за законами Ману Особисте і майнове становище заміжньої жінки по стародавньоєврейському праву Особисте і майнове становище заміжньої жінки в Стародавньому Єгипті Особисте і майнове становище заміжньої жінки в період буржуазної революції у Франції Особисте і майнове становище жінки в Україні за звичаєвим правом Юридичні інститути чоловічої і батьківської влади, а рівно опіки над жінкою, далекі російському та українському праву Прав. Вас. Вел.—Иоанн. Там само. II, 55. Кормчая. Там само. 1, л. 165
895789
знаков
0
таблиц
0
изображений
Скачать работу
Похожие
Заказать работу
Особисте і майнове становище жінки в Україні за звичаєвим правом Читать далее: Прав. Вас. Вел.—Иоанн. Там само. II, 55. Кормчая. Там само. 1, л. 165

12. Юридичні інститути чоловічої і батьківської влади, а рівно опіки над жінкою, далекі російському та українському праву.

13. Протиріччя в становищі російської і української жінки, вільної в майновому відношенні й у той же час підлеглої чоловіку в особистому відношенні, значною мірою зобов’язане своїм походженням у праві формальній творчості руського законодавця в XIX столітті.

14. Саме ж походження майнової свободи російської та української заміжньої жінки знаходиться у тісному зв’язку з різким розмежуванням у їхньому житті родових інтересів сімей чоловіка і дружини, несприятливим розвитком шлюбного договору і сильним впливом начал помісної системи на приватноправову організацію майнових відносин.

15. Над жінкою та її правом давила і релігія. Можна і не згадувати про те, що «жінка — судина диявола», на думку багатьох батьків церкви. Але церква офіційно визнає, а іноді і повторює це нареченим при вступі в шлюб: «дружина та підкориться чоловіку», «чоловік — глава дружини»; «під владою чоловіка будеш, і він буде панувати над тобою».


Список використаних джерел

1 Дивись список літератури

2 Bartsсh R. Die Rechtsstellung des Frau als Gattin und Мutter. Geschichtliche Entwicklung ihre personlichen Stellung im Privatrecht bis in das achtzehnte Jahrhundert - Leipzig: Veit, 1903. S. 10, розрізняє чотири ступеня в становищі заміжньої жінки. На найвищому ступені заміжня жінка розглядалась чоловіком у якості речі; на другому — вона займала місце підпорядкованого чоловіку суб’єкту права; на третьому, залишаючись суб’єктом права, вона хоча і знаходилась під владою чоловіка, але ця влада була створена уже в інтересах дружини, а не чоловіка; влада чоловіка мала тут характер опіки; насамкінець, на четвертому — вона зрівнювалась з чоловіком, ставала його «товаришем».

3 Загоровский А. И. О разводе по русскому праву. — Харьков: Зильберберг, 1884. — С. 75.

4 Перше послання святого апостола Павла до коринтян, 7 / Біблія або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об’єднання біблійних товариств. — К., 1990. — 296 с.

5 Послання святого апостола Павла до ефесян 5, 6 / Біблія або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об’єднання біблійних товариств. — К., 1990. — 290 с.

6 Перше послання святого апостола Павла до Тимофія 2, 5 / Біблія або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об’єднання біблійних товариств. — К., 1990. — 296 с.

7 Домострой. Сильвестровскаго извода. 2-е исправл. и доп. изд. И. Глазунова.. /Репринтное воспроизведение издания 1902 года. — Киев: Абрис, 1992. — 141 с.

8 Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. — М.: Юристъ‚ 1995. — С. 57, 58.

9 Там само‚ с. 74 — 75.

10 Наприклад: Сrоme С. Sуstem des deutschen burgerlichen Rесhts. Tubingen und Leipzig: J. Mohr, 1900-1908. Вd. IV. Immaterialguterrechter. — Familienrechte. 1908. — S. 230) стверджує, що кожна упорядкована спільнота передбачає главу і що природній порядок речей вказує на чоловіка як на главу сімейної спільноти.

11 Платон. Пир / Сочинения: В 3-х т. — М.: Мысль, 1970. — Т. 2. — С. 116—135.

12 Платон. Государство / Сочинения: В 3-х т. — М.: Мысль, 1971. — Т. 3. — С.254 — 259.

13 Платон. Законы / Сочинения: В 3-х т. — М.: Мысль, 1972. —Т. 3. — Ч. 2. — С.260 — 263, 324 — 326.

14 Аристотель. Политика / Сочинения: В 4-х т. — М., 1983. — Т.4. — С. 376 — 379, 398 — 402.

15 Монтень М. Опыты: В 3 кн. — М., 1979. - Кн. 1 — 2. — С. 143 —145, 155, 338—341, 660 — 666.

16 Бэкон Ф. Опыты, или наставления нравственные или политические. / Сочинения. В 2 т. — М., 1972. — Т. 2. — С. 364 — 367.

17 Гоббс Т. Левиафан / Избранные произведения: В 2 т. — М., 1964. — Т. 2. — С. 227, 648 — 649.

18 Жан де Лабрюйер. Характеры, или Нравы нынешнего века.— М., 1974. — С. — 225 — 227.

19 Жан де Лабрюйер. О женщинах.— М.‚ 1974. — С. 233 — 239.

20 Юм Д. О человеческой природе / Сочинения: В 2 т. — М., 1965. — Т. 1. — С. 533 — 536.

21 Руссо Ж. Ж. Эмиль, или о воспитании / Избранные сочинения: В 3т. — М., 1961. — Т. 1. — С. 546 — 557, 564 — 565.

22 Кант И. Метафизика нравов в двух томах. / Сочинения: В 6 т. — М., 1965. —Т. 4. — Ч. 2. — С. 191 — 197.

23 Кант И. Антропология / Сочинения: В 6 т. — М., 1966. — Т. 6. — С. 553 — 562.

24 Гегель Г. Философия религии. В 2 т. — М., 1975. — Т.1. — С.111 — 112, 403.

25 Гегель Г. Философия права / Сочинения: В 14 т. — М.—Л., 1934. — Т.7. — С. 191— 205.

26 Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року. [Третій рукопис]. [Коммунізм]. / Маркс К., Енгельс Ф. Твори: 2-е вид. — Т. 42. — С. 106.

27 Герцен А. Русский народ и социализм / Сочинения: В 2 т. — М., 1986. — Т.2. — С. 170 — 172.

28 Там само.

29 Писарев Д.И. Женские типы в романах и повестях Писемского, Тургенева и Гончарова / Сочинения: В 4т. — М., 1955. — Т. 1. — С. 231 — 237.

30 Фридрих Ницше. Сочинения: В 2 т. — М., 1977. — Т. 2. — С.561.

31 Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності і держави. У зв’язку з дослідженнями Льюїса Г. Моргана / Маркс К., Енгельс Ф. Твори: 2-е вид. — Т. 21. — К., 1961.

32 Липперт Ю. История семьи: Пер. с нем. Н. Шатерникова. — СПБ.: Павленков, 1897. — 206 с.

33 Морган Л.Г. Первобытное общество. Исследование прогресса человечества из дикого состояния к варварству и из варварства к цивилизации: Пер. П.П. Румянцева. — СПБ.: Пантелеев, 1900. — 545 с.

34 Поворинский А.Ф. Систематический указатель русской литературы по гражданскому праву‚ 1758 — 1904 гг. / Исслед. центр частного права; Науч. ред. О.Ю. Шилохвост. — 3-е изд. перераб. и доп. — М.: Статут, 2001. — XXVIII, с. 126, № 4682.

35 Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Издание 4-е. — Киев — СПб.: Оглоблин, 1905. — 694 с.

36 Сергеевич В.И. Лекции и исследования по истории русского права. - СПб.: Тип. Траншеля, 1883. — 997 с.

37 Терещенко А.В. Быт русского народа. Части 1—7. — СПБ.: Тип. Мин. Внутр. Дел‚ 1848. С. 87.

38 Шульгин В.Я. О состоянии женщин в России до Петра Великого. Исторические исследования. — Киев: Вальнер‚ 1850. — 106 с.

39 Смирнов А. Очерки семейных отношений по обычному праву русского на-рода. Вып. 1. — М., 1878. — С. 35.

40 Леонтович Ф.И. К вопросу о происхождении семьи вообще и её организа-ции по древнему русскому праву. — Ж.М.Ю., 1900. — С. 56.

41 Неволин К.А. Полное собрание сочинений. Т. 4. — СПБ., 1857. — 446 с.

42 Беляев И.Д. Русская земля перед прибытием Рюрика в Новгород. — М., 1850; Беляев И.Д. Лекции по истории русского законодательства. 2-е изд. — М.: Тип. Петровского, 1879. — 728 с.

43 Кавелин К.Д. Сочинения. Ч. 1-4. — М.: Солдатенков, 1859. — Ч. 2. — 614 с.

44 Спасович В.Д. Об отношениях супругов по имуществу по древнему польскому праву. — СПБ.: Тип. Вольфа, 1857. — 77 с.

45 Добряков А. Русские женщины в домонгольский период. — СПБ.: Безобразов‚ 1864. — 128 с.

46 Алексеев К. Об отношениях супругов по имуществу в России и Польше. — М.: Университет, 1868. — 108 с.

47 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. - Казань.: Университет‚ 1869. — 338 с.

48 Савельев А. Юридические отношения между супругами по законам и обычаям великорусского народа. — Н. Новгород., 1881. — 91 с.

49 Смирнов А. Очерки семейных отношений по обычному праву русского на-рода. Вып. 1.— М.: 1878. — 259 с.

50 Карамзин Н.М. История государства российского. — Т.т. 1-12. Изд. 2-е, испр. — СПБ.: Тип. Греча‚ 1818 — 1829.

51 Погодин М. П. Исследования, замечания и лекции о русской истории. - М.: Университет, 1846 —1856.

52 Васильев И. Сравнение индийских законов Ману о браках с брачными обычаями славян по Нестору. — Киев, 1867. — 113 с.

53 Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному. — СПБ.: Ландау, 1879. — 453 с.

54 Кранихфельд А. Начертание российского гражданского права в историчес-ком его развитии. — СПБ.: 3-е отд., 1843. — 327 с.

55 Соловьёв С. История России с древнейших времён. Т.т. 1-29. — М.: 1851 —1879. — Т. 1. — 271 с.

56 Бестужев-Рюмин К.Н. Русская история. — СПБ.: Д.Е. Кожанчиков, 1872. —480 с.

57 Загоровский А.И. Курс семейного права. — Одесса: Экономическая тип. 1902. — С. 160.

58 Орович К. Женщина в праве. — СПБ.: Б. г. - С. 65.

59 Мэн К. Древнейшая история учреждений /Перевод А. Нахимова. - СПБ.‚ 1876. - С. 258.

60 Данге С.А. Индия от первобытного коммунизма до разложения рабовладельческого строя :Пер. с англ. А.М. Осипова. — М.: Инлитиздат, 1950. — 207 с.

61 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев, 1885. — С. 17.

62 Жид П. Гражданское положение женщины с древнейших времён /Перевод Гамбарова. — М., 1902. — С. 34.

63 Талмуд. «Авотъ» рабби Нафана въ обоих версиях, съ прибавлением трактата «Авотъ». Критический перевод Н. Переферковича. — СПБ., 1903. — 191с.

64Фрезе Б.Н. Очерки греко-египетского права. — Ч. 1. — Ярославль, 1912.— 231 с.

65 Матье М.Э. Из истории семьи и рода в Древнем Египте //Вестник древней истории. — 1954. — № 3.

66 Карасевич П.Л. Гражданское обычное право Франции в историческом его развитии. — М.: Тип. Мамонтова, 1875. — 448 с.

67 Сорель Ж. Историко-культурное значение французского гражданского кодекса. — СПБ., 1905.— 169 с.

68 Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. — Казань, 1902. — С. 301, 327.

69 Неволин К.А. История российских гражданских законов. — СПБ., 1857. — Ч.1. — С. 92, 105.

70 Победоносцев К.П. Курс гражданского права. — СПБ., 1896. — Ч. ІІ. — С. 134.

71 Сергеевич В.И. Лекции и исследования по истории русского права. — СПБ., 1903. — С. 464.

72 Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Изд. 4-е. — Киев, 1905. — С. 459.

73 Мейер Д.И. Русское гражданское право. 7-е изд. — СПБ.: Чичикадзе, 1897. — С. 595.

74 Оршанский И.Г. Исследование по русскому праву семейному и наслед-ственному. — СПБ., 1877. — С. 161.

75 Латкин В.Н. Учебник истории русского права периода Империи (ХVІІІ и ХІХ ст.ст.). — СПБ.: Тип. СПетерб. Тюрьмы, 1899. — С. 525.

76 Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. — СПБ., 1907. — С. 628.

77 Див.: Неволин К.А. История российских гражданских законов. — СПБ., 1857. Ч.1. — С. 92‚ 105; Победоносцев К.П. Курс гражданского права. — СПБ., Синод. тип.‚ 1896. Ч. ІІ. Права семейные‚ наследственные и завещательные. — С. 134.

78 Загоровский А.В. Курс семейного права. — Одесса: Экономическая тип. 1902. — С. 255.

79 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев: Тип. Маттисен, 1910. — 351 с.

80 Азаревич Д. О наследовании родственников бездетной вдовы в указанной части / Жур. Гр. и Уг. Пр., 1880, кн. 4. — СПБ., — 1880. — 19 с.

81 Bachofen J.J. Das Mutterrecht. Eine Untersuchung uber die Gynaikokratie der alten Welf nach ihrer religiosen und rechtlichen Natur. — Stuttgart: Hoffmann, 1861. — 435 S.

82 Бертгольдт Г.В. Законы о правах и обязанностях от супружества возникаю-щих. — М.: Снегирёв, 1881. — Т. 1. Ч. 1. — С. 100—108.

83 Васильев И. Сличение юридических законов Ману о браках с брачными обычаями славян по летописи Нестора // Киевские Университетские Извес-тия. — 1864. — № 1-2.

84 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — 237 с.

85 Ильин Г.Ф. Шудры и рабы в древнеиндийских сборниках законов // Вестник древней истории. — 1950. — № 2.

86 Загоровский А.И. Личные и имущественные отношения между супругами // Русская Мысль. — 1897. — Кн. 1, 4.

87 Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. — Киев‚ 1892. — 248 с.

88 Кавелин К.Д. Очерк юридических отношений, возникающих из семейного союза // Журн. Гражд. и Угол. Пр. 1884, прил. Кн. 2-4 и отдельно — СПБ.: 1884.

89 Куницын А. В. О правах наследства лиц женского пола. — Харьков, 1844. - 142 с.

90 Любавский О. О столкновении прав родительской власти отца и матери // Юрид. Вестн. Кн. 3-я. 1869.

91 Матье М.Э. Следы матриархата в древнем Египте // Вопросы истории доклассового общества. — М.-Л., 1936.

92 Никольский В.Н. О началах наследования в древнейшем русском праве. - М.: Тип. Университета, 1859. — 377 с.

93 Пестрежицкий А. О вдовьей части в губерниях Черниговской и Полтавской // Ж. М. Ю. — Кн. 12. — 1860.

94 Галанза П.Н. История государства и права зарубежных стран: В 2 т. — М., 1963 — 1969. — Т. 1. — 1963. — 597 с.; Т.2. — 1969. — 485 с.

95 Фёдоров К.Г. История государства и права зарубежных стран. — Л., 1977. — 456 с.

96 Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. — М.: Юристъ, 1995.— 576 с.

97 История государства и права зарубежных стран: В 2 ч.: Учебник для вузов / Под ред. проф. Н.А.Крашенниниковой и проф. О.А.Жидкова — М.: Издательство НОРМА, 1996 - 1998. — Ч. 1.— 1996. — 480 с.; Ч. 2. — 1998. — 712 с.

98 Омельченко О. А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2т. - М.: Остожье‚ 1998. — Т.1. — 512 с.; Т.2. — 448 с.

99 Батыр К.И. Всеобщая история государства и права. — М., 1995. — 416 с.

100 Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. — Київ, 1994. — 288 с.

101 Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права. — СПб.: Равена‚ Альфа‚ 1995. — 846 с.

102 Тищик Б.Й Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посіб. — Львів: Світ‚ 2001. — 384с.

103 Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб.: У 2 ч. — Ч. І. / За ред. проф. О.В. Сурілова. — Одеса: Астропринт, 1997. — 232 с.; Ч. ІІ. — Одеса: Астропринт, 1998. — 272 с.

104 Харитонов Е.О. Основы римского частного права. — Одесса, 1998. — 287 с.; История частного приватного права Европы. — Одесса: 1998. — 293 с.; Історія приватного права Європи: східна традиція. — Одеса: 2000. — 260 с.

105 Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. — Харків: Право‚ 1999. — 416 с.; Історія держави і права України. Академічний курс у т. За ред. д-ра юрид.наук‚ професора‚ Академіка НАН України В.Я.Тація і д-ра юрид. наук‚ професора‚ Академіка Академії правових наук А.Й. Рогожина — Київ‚ 2000.

106 Weber М. Ehefrau und Mutter in der Rechsentwicklung. — Tubingen: Mohr, 1907. — 573 s.

107 Voisin R. Etude critigue sur Lautorite maritale et la condition de Lepouse dans Lantuguite. — Paris: 1907. — 249 p.

108 Bartsсh R. Die Rechtsstellung des Frau als Gattin und Мutter. Geschichtliche Entwicklung ihre personlichen Stellung im Privatrecht bis in das achtzehnte Jahrhundert — Leipzig: Veit, 1903. — 186 s.

109 Neubecker F.K. Die Mitgift in rechtsvergleichenden Darstellung. — Leipzig: A. Deichert, 1909. — 231 s.

110 Kohler I. Zur Urgeschichte der Ehe. Totemismus, Gruppenehe, Mutterrecht. Stuttgart: F. Enke, 1897. — 167 s.

111 Westermarck Ed.. Geschichte der menschlichen Ehe. Einzig autorisierte deutsche Auschabe. Aus dem Englischen von L. Ratscher und R. Grazer. — 2. Aufl. — Berlin: Barsdorf, 1902. — 589 s.

112 Marguardt J. Romische Priwatalterthumer. I. Abteilung. — Leipzig, 1864.— 238 s.

113 Laboulaye E. Recherches sur ia condition civile et politique des femmes, depuis les Romains jusqu’a nos jours.— Paris: A. Durand, 1843. — 528 p.

114 Basset-Mazerat Q. Gondition de la femme dans le mariage a Rome. — Paris, 1874. — 197 p.

115 Bader C. La femme romaine. Etude de la vie antique. — Paris: Didier, 1877. —502 p.

116 Besset P. Etude historigue sur la condition legale de la femme dans le mariage. — Albi, 1880. — 207 p.

117 Labbe K. Du mariage roman et de la manus // Nouy. Rev. du droit, 1887.

118 Martin L.A. Gondition de la femme en droit romain. — Paris, 1888. — 97 p.

119 Rein W. Das Privatrecht und der Civilprocess der Romer von der altesten Zeit bis auf Justinianus. — Leipzig: Fleischner, 1858. — 978 s.

120 Schulin F. Lehrbuch der Geschichte des Romischen Rechtes. — Stuttgart: Enke, 1889. — 628 s.

121 Holder Ed. Institutionen des romischen Rechtes. — Tubingen: Laupp, 1877. — 273s.

122 Salkowski C. Institutionen. Grundzuge des Systems und der Geschichte des Romischen Privatrechte. 8-te Aufl. — Leipzig: Tauchnitz, 1902. — 618 s.

123 Girard P. F. Geschichte und System des romischen Rechtes. Bd. 1-2. — Berlin: Vahlen, 1908. — Bd. 1. — 420 s.; Bd. 2. 422 — 1223 s.

124 May G. Elements de droit romain. — Paris: Larose, 1901. — 660 p.

125 Cug Ed.. Les institutions juridiques Manuel des institutions juridiques des Ro-mains. Ed. 2. — Paris, Plon: Libr. generale de droit et de jurisprudence, 1928. — 956 p.

126 Энциклопедия мысли: Кн. 2-я. — Санкт-Петербург‚ 1997. — С. 297.

127 Там само, с. 296.

128 Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — М‚ 1984. — С. 75.

129 Книга Буття. ІІ. 24 / Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської і грецької на українську наново перекладена. - З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об’єднання біблійних товариств. — Київ, 1990. — 296.

130 Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. — Киев, 1892. — С. 11.

131 Morgan L. Н. Ancient Society, or Researches in the Lines of Human Progress from Savagery through Barbarism to Civilization. By Lewis H. Morgan, London, Macrnillan and Co., 1877. — 435 р. [Льюис Г. Морган. Древнее общество, или исследование линий человеческого прогресса от дикости через варварство к цивилизации. — Лондон: Макмиллан и К°, 1877. — 435 с.].

132 Социология/ Под общей редакцией В.П. Андрущенко и Н.И. Горлача.- Харьков, 1997 . — С. 450.

133 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев — СПБ., 1885. — С. 3—5.

134 Там само‚ с. 5.

135 Однаковим чином, за Геродотом, дворянство у лікійців і каподоціїв за спадковістю переходило до жінок, звичай, який довго тримався в Шампані.

136 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев — СПБ., 1885. — С. 5.

137 Там само.

138 Див.: Загоровский А.И. Незаконнорожденные по саксонскому и французскому гражданским кодексам, в связи с принципиальным решением вопроса о незаконнорожденных вообще. — Киев: Университет, 1879. — 199 с.; Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев-СПБ., 1885 — 162 с.; Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — 237 с.

139 Bachofen J.J. Das Mutterrecht. Eine Untersuchung uber die Gynaikokratie der alten Welf nach ihrer religiosen und rechtlichen Natur. — Stuttgart: Hoffmann, 1861. — 435 s.

140 Еріні, ерінії, евменіди, в грецькій міфології богині помсти, народжені Геєю, яка увібрала кров оскопленого Урана. На хтонізм Еріній вказує також інший міф про народження їх від Ночі і Ереба. Еріній три: Алекто, Тісіфона, Мегера. Вони мешкають в царстві Аїда і Персефони, з’являючись на землі, щоб пробудити помсту, безумство, злобу. Ерінія Алекто, напоєна ядом горгони, вливає злобу в сердце цариці латинів Амати, проникає в її груди у вигляді змії і робить її безумною. В образі страшної старої Алекто збуджує до бою Турна — вождя рутулів і викликає кровопролиття (VII 415—545). Вид Еріній неприємний: це старо[ зі зміями замість волосся, що розвивається, з запаленими факелами в руках. Із їх пазурів капає кров. Ерінії — хтонічні божества, зберігальниці материнського права. Вони переслідують Ореста за убивство матері і спорять з Афіною і Аполлоном, захисниками Ореста. Есхіл в «Евменідах» зображує безумство охопленого Ерінією Ореста, суд в ареопазі і примирення Еріній з новими богами, після чого Ерінії отримують ім’я евменіди ( «благомислячі»), тим самим змінюючи свою злобну сутність на функцію покровительниць законності. Звідси уявлення в грецькій натурфілософії, у Геракліта, про Еріній, як «блюстительниць правди», бо без їх волі навіть «сонце не переступить своєї міри». Образ Еріній пройшов шлях від хтонічних (Хтоній — це Аїд, а він у грецькій міфології «безвидний», «невидний», «жахливий» — владика царства мертвих, в його царстві і мешкають Ерінії, Персефона дружина Аїда. Звідси і назва Еріній, як богів хтонічних, якщо хочете Аїдських) божеств, які охороняють права мертвих, до упорядкувальниць космічного порядку — евменіди «благомислячі». З Ерініями ототожнюються римські фурії («безумні», «люті») / Мифологический словарь / Гл. ред. Е. М. Мелетинский. — М.: Сов. Энциклопедия, 1990. — С. 620.

141 Эсхил. Орестея. Эвмениды. — М.‚ 1967. — С. 9.

142 Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності і держави. У зв’язку з дослідженнями Льюїса Г. Моргана / Маркс К., Енгельс Ф. Твори: 2-е вид. — Т. 21. — К.‚ 1961.

143 Мова йде про статтю 230 Цивільного кодексу, прийнятого при Наполеоні в 1804 році.

144 Гомер. Одіссея. — Київ: Дніпро‚ 1968. — С. 36-37.

145 Эсхил. Орестея: Агамемнон: Пер. с древнегреч. С. Апта. — М.: Гослит-издат, 1961. — 215 с.

146 Плутарх. Сравнительные жизнеописания: Пер. с греч. В. Алексеев. Тт. 1-8. - СПБ.: Суворин, 1891. — Т. 1. — 624 с.

147 Schoemann G. Griechische Alterthumer. Aufl. 3-e. Band 1-2. Berlin: 1871—1873. — Bd 1. — S. 268.

148 Спартіати — повноправні громадяни Древньої Спарти. Ілоти — безправні мешканці Древньої Спарти, прикріплені до землі і зобов’язані нести на користь землевласників-спартіатів певні повинності. Положення ілотів по суті нічим не відрізнялось від положення рабів.

149 Аристофан. Женщины на празднике Фесмофорий /Комедии. В 2 т. — М.‚ 1983. Т. 2. — 520 с.

150 Див.: Геродот. История: В 9 т. / Перевод и примечания Г.А. Стратановского. — М.: Научно-издательский центр «Радомир»; АСТ, 1999. — Т. 8, гл. 105. 740 с.; Ваксмут В. Изучение элинской древности с точки зрения её государственности. — Ч. 11, отдел 11. — Галле: 1830. — С.77.

151 Еврипид. Орест / Трагедии: В 2 т. — М.‚ 1980. Т. 2. — 654 с.

152 Ганімед, в грецькій міфології син троянського царя Троса і німфи Каллірої. Через свою надзвичайну красу Ганімед, коли він пас батьківські стада на схи-лах Іди, був викрадений Зевсом, що перетворився на орла і віднесений на Олімп; там він виконував обов’язки виночерпія, розливаючи на бенкетах бо-гам нектар. Міф про Ганімеда містить ряд нашарувань: настародавніші — оберненість Зевса (більш пізніше — орел як атрибут Зевса); мотив східних міфологій (любов до прекрасного юнака), проникли в Грецію не раніше УІ ст. до н.е., пізній мотив — метаморфоза Ганімеда.

153 Маркс К.‚ Енгельс Ф. Німецька ідеологія / Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. — Т. 3. — С. 30.

154 Morgan L. Н. Ancient Society, or Researches in the Lines of Human Progress from Savagery through Barbarism to Civilization. By Lewis H. Morgan, London: Macrnillan and Co., 1877. — Р. 504.

155 Гетера (від грецького hetaira — подруга, коханка), в Древній Греції освічена незаміжня жінка, що веде свободний незалежний образ життя; пізніше гете- рами називались також повії.

156 Гієродули — в Древній Греції і грецьких колоніях раби і рабині, що належа-ли храмам. Жінки-гієродули в багатьох місцях, особливо в містах Передньої Азії і в Корінфі, займались храмовою проституцією.

157 Грецький вираз: «гетеризм» ближче за інших підходить до цього поняття.

158 Спенсер Г. Синтетическая философия/ Пер. с анг. — К., 1997. — С. 287-356.

159 У цьому відношенні ми цілком згодні з Ковалевським М.М. Первобытное право. Род. — СПБ., 1903. — С. 105.

160 Kohler І. Indisches Ehe — und Familienrecht // Zeitsehrift fur vergleichende Rechtwissenschaft. Вd. III. — Stuttgart, 1897. - S. 39.

161 Ibid. s. 59.

162 Ibid. s. 393.

163 Dargun L. Mutterrecht und Raubene und ihre Reste im germanischen Recht und Leben. / Vide: Untersuchungen zur deutschen Staats-und Rechtsgeschichte. [Н] 16. — Breslau, 1883. — 247 s.

164 Геродот. История в девяти книгах: Пер. проф. Ф. Мищенко с предисло-вием и указателем. Т. 1-2. — СПБ., 1885—1888.

165 Strabonis Rerurn geographicarum libri XVII. Siebenkees et Tzschycke. — Lipsiae: 1808.; a також: Мищенко Ф. География Страбона. — M.‚ 1879. — 309 c.

166 Plutarchi vitae. Recognovit Theod. Doehner. Graece et latine. — Parisiis, 1857. — 624 р.

167 Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. — Lipsiae: Tauchnittii, 1829. — T. I. Thesus, Romulus, Lycurgus, Numa, Solon, Poplicola. 1829.: Lycurgus ... egregieque mstituit ut omni libidine a conjugio remota, tamen inter dignos societatem liberoram procreationisnue eorum sineret. ... Vicissim facultas dabatur viro bono, si quam fecundam atque castam mulierem alii matrimonio junctam in admiratione haberet, ut earn a viro impetraret, congressusgue cum ea tanguam in solo fertili bonos liberos sereret . .... Primum enim Lycurgus existіmabat liberos non esse parentum proprios, sed communes civitatis: itaque non ex quibuscunque hominibus, sed ex optimis nasci cives volebat.

168 Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. — Lipsiae, 1774. Cap. 24.

169 Bibliotheque latine—francaise. Publiee par Jules Pierrot. - Ed. Panckouckee. -Paris‚ 1827: Cui gloiriae punicairum feminarum, ut ex comparatione turpius appareat, dedecus subnectam. Siccae enim fanum est Veneris, in quod se matronae conferebant, atque inde procedentes ad quaestum dotes corporis injuria contrahebant, honesta nimirum tam inhonesto vinculo conjugia junctuuae.— Геродот стверджував, що взагалі серед лідійського народу всі дочки займаються проституцією, збираючи собі таким чином придане.

170 Sororum filiis idem apund avunculum qui apud patrem honor, quidam sanctio-rem artioremque hunc nexum sanguinis arbitrantur. ... На це місце особливо спи-рається Dargun L. як на доказ існування материнства у древніх германців. - Див.: Dargun L. Mutterrecht und Raubene und ihre Reste im germanischen Recht und Leben / Vide: Untersuchungen zur deutschen Staats-und Rechtsgeschichte [H]16. — Breslau, 1883. — 247 s.

171 Wilken G.A. Das Matriarchat (das Mutterrecht) bei den alten Arabern Autorisirte Ubersetzung aus dem Holandischen. — Leipz.: Schulze, 1884. — S. 41 (563 р.), anm. 3., там же наведені цікаві зближення Robertson Smith‚ що підтверджують існування гетеризму у древніх євреїв. Для характеристики єврейської сім’ї цікаво, що серед заповідей, які установили перші і найважливіші основи існування народу єврейського, є постанова про святість сім’ї (6-а заповідь) і про святість шлюбу (7-а і 10-а); чи не були ці основи ще хисткими у євреїв того часу. Натяк на минулий гетеризм можна, мабуть, бачити і в тому, що раб Авраама дає подарунки за Ребекку її матері і дядьку; про подарунки батькові її не говориться (Буття. XXIV, 63), ймовірно тому, що дядько по матері мав ще великий вплив.

172 Wilken G.A. Das Matriarchat (das Mutterrecht) bei den alten Arabern Autorisirte Ubersetzung aus dem Holandischen. — Leipz.: Schulze, 1884. — S. 42. — 563 р. Ось слова Августина: ut nullа ulterius ferrent suffragia, ut malus nascentium maternum nomen acciperet.

173 Пор.: Gide P. Etude sur la condition privee de la femme, dans le droit ancien et moderne. — Paris: Durand, 1867. — Р. 17., і наведені ним в прикл. 3 відомості інших древніх письменників, що підтверджують повідомлення Геродота (Nicolas de Dumas, Heraclide de Роnt, Solin etc.)

174 Bernhoft Fr. Zur Ueschichte des europaischen Familienrechts // Zeitschrift fur vergleichende Rechtswissenschaft, 8-ter Band.- Stuttgart: Enke‚ 1882. — S. 173.

175 Загоровский А. И. О разводе по русскому праву. — Харьков‚ 1884. — С. 106‚ 107.

176 Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права. Вып. 2-й. — К., 1886. — С. 87.‚ не надаючи значення вищевказаним свідоцтвам чи розуміючи їх інакше, стверджує, що у «древнеславянских племен отсутствие коммунального брака и материнского права в историческое время не подлежит сомнению».

177 Цікавий звичай, що практикується у туркменів: гість, який залишився ночувати в кибитці, де є доросла дівчина, повинен виконати по відношенню до неї борг, що називається: куйнина — бару (лізти за пазуху). Підібний звичай практикується і у кавказьких горців. Про звичаї, що нагадують гетеризм у цих горців, див.: Дубровин Н. История войны и владычества русских на Кавказе. -Т. 1-й, кн. 1-я. — СПБ.‚ 1871. — С. 128.

178 Залишки гетеризму у різних народностей старого світу, європейських і азі-атських (напр. індусів), зібрані в праці: Giraud Teulon. Origines du mariage et de la famille. — Paris‚ 1884. - Р. 150.

179 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С. 91.

180 Там само.

181 Там само. — С.9.

182 Там само.

183 Там само.

184 Там само.

185 Там само.

186 Пояснення неправоздатності заміжньої жінки (слабістю, глупістю її статі) знаходиться в такій разючій суперечності з повноправ’ям дівчини і вдови, що рідко хто пробує обгрунтовувати це пояснення. Однак, знаходяться професо-ри (наприклад, відомий французький юрист Ваudгу Lасаntinerie), які нама- ються все ж пояснити різницю, говорячи, що заміжня жінка, яка поглинута турботами про господарство, в дійсності менш здатна до справ, ніж дівчина чи вдова.

187 Яка іронія слів: мадам по-стариному означає: моя господиня.

188 Французький письменник Фіно говорить: «Моногамію проголосили вчен-ням основним, першорядним і рятівним, що відповідає як людським, так і бо-жим законам. А на ділі — вона тільки виключення із полігамії торжествуючої, хоча і прикритої» / Finot J. Progres et bonheur. Philosofhie, morale et sciene du progres et du bonheur. — T. 1. — Paris: Alcan, 1914. - Р. 43.

189 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С.16.

190 Там само.

191 Fоnсеgrea G. Mariage et union libre. — Paris‚ 1904. — P. 32.

192 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С. 16—17.

193 Там само‚ с. 17.

194 Це було до останньої «великої», «визвольної» війни, що звільнила францу-зьких генералів від дотримання всяких формальностей. Окупаційні генерали в цей час прямо предписують міським головам німецьких свободних самоуправлінь: «поставити стільки-то жінок для домів, які обслуговують потреби солдат».

195 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С. 17.

196 Там само‚ с. 20-21

197 До війни в Європі на 1.000 чоловіків припадало 1.036 жінок, в Америці —941, в Азії — 956, в Африці — 948, в Австралії — 921. Чоловіків в Європі було менше, ніж жінок — на 7.142.000. В інших частинах світу чисельність чоловіків перевищувала чисельність жінок: в Америці — на 4.312.000, в Азії — на 9.104.000, в Австралії — на 226.000, в Африці — на 209.000. У всьому світі чоловіків було більше, ніж жінок, на 6.709.000. Після війни в Європі на 1.000 чоловіків припадало 1.111 жінок. Слід відзначити, що надлишок чоловіків в Азії не заважав існуванню законного багатоженства.

198 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С. 21.

199 Там само‚ с. 22.

200 Там само.

201 У внесеному в 1926 році до турецько[ палати депутатів проекті реформи шлюбного права багатоженство зберігається, але при цьому до чоловіка вису-вається вимога цілком однакова — у всіх відношеннях — забезпечити своїх дружин.

202 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. Изд. 2-е. — М.: Юр. изд. 1927. — С. 23.

203 Там само‚ с. 24.

204 Там само.

205 Там само.

206 Там само.

207 Там само‚ с. 65

208 Morgan L. Н. Ancient Society, or Researches in the Lines of Human Progress from Savagery through Barbarism to Civilization. By Lewis H. Morgan, London, Macrnillan and Co., 1877. — Р. 491— 492.

209 Числа, XXI 20-23; V 30; Повторення Закону, XXI ІІ—13; пор.: XX 10.

210 Буття, XXIX 26 і наст., XXXI 15. Кетуб, 1 6: Ш 8; [6,8]; УП 8: тут мова йде про помилкову купівлю жінки, про її недоліки, як предмету купівлі; при цьому, згадується про огляд нареченої родичками нареченого у лазні.— Ми наводимо місця із Талмуду в перекладі Н. Переферковича. Див.: Талмуд. Мишна и Тосефта. Критической перевод Н. Переферковича. Том Ш. Изд. 2. — СПБ‚ 1905.— 425 с.

211 Повторення Закону‚ ХХІІ 28—29: «коли хто спіткає дівчину‚ що не була заручена‚ і схопить її і ляже з нею‚ і застануть їх‚ то той чоловік‚ що лежав із нею‚ дасть батькові тієї дівчини п’ятдесят шеклів срібла‚ і вона стане йому за жінку‚ за те‚ що збезчестив її‚ — не зможе він відпустити її по всі свої дні». Пор. в законах Ману брак пішачів. Вихід. XXII 15—16: «А коли хто підмовить дівчину‚ яка не заручена‚ і ляже з нею‚ то нехай дасть їй вено‚ і візьме її собі за жінку. Якщо батько її справді відмовить віддати її йому‚ — нехай відважить срібла згідно з веном дівочим». Пор.: Закони Ману (стор. 55 прим. 9).; Кетуб., Ш 3—8; [3, 6; 3, 8].

212 Килдуш, I 1. Жена приобретается, т.е. кто либо женится; жена приобретает сама себя, т. е. жена приобретает самостоятельность. Её приобретают посред-ством денег: это приобретение имело символический характер и не было на-стоящей куплей-продажей.

213 Кетуб., IV 4. Під освяченням розуміється в цьому тексті заручини дочки (кіддушин). Пор. прим. 4. Батько має також право продажу малолітньої дочки (Кетуб., Ш 8).

214 Кетуб., IV 5; див. також IV 2. 4. Здійснення шлюбу, за Талмудом, розпада-ється на два акти, відділені один від одного проміжком часу від одного до дванадцяти місяців: 1) ерусин (або кіддушин) — заручини чи освячення і 2) ніссуїн — власне укладання шлюбу, введення нареченої в хуппу, на брачне ложе. Ерусин — обряд вручення символу; жінка, яка отримала символ обручення, можливий вираз «вдова після ерусин» (див. примітки Переферковича до його перекладу Талмуду, том Ш с. 12 прим. 4 і с. 40 прим. 1). Мимоволі приходять на упоам’ять римські спонзалії і древньоруський зговір. Ерусин — це зговір, шлюбний контракт; ніссуїн — це виконання контракту передачою зарученої. Зговір — це не попередня угода, але сам шлюбний договір, оскільки заручена вже вважається дружиною зарученого.

215 Кетуб., [4, 4]: «Если отец пошел с посланцами мужа, или посланцы отца пошли с посланцами мужа, или у неё собственный двор на пути и она вошла, чтобы переночевать в нём, но не вошла в хуппу во имя ниссуин, и умерла, то, хотя бы её кетуба находилась у мужа, отец ей наследует после неё; если же отец передал её посланцам мужа, или у него собственный двор на пути, и она вошла в хуппу во имя ниссуин и умерла; то хотя бы её кетуба находилась у отца, её муж наследует после неё. К чему вышесказанное относится? — к её наследству». Див. також спір двох шкіл Шаммая і Гіллеля про наслідування після вдови. Перша школа вчила, що майно, яке дісталося вдові, повинні розділити спадкоємці чоловіка і батька; друга школа вважала інакше: кетуба йшла у власність спадкоємців чоловіка, а майно, що приходить і іде з нею, дістається у власність спадкоємців її батька (Кетуб., У111 6).

216 Кетуб., [4,1.2]; IV 4.

217 Талмуд. Критической перевод Н. Переферковича. Том Ш. Изд. 2-е — СПБ.‚ 1905. — Т. Ш. — С. 111‚ прим. 1.

218 Тосефта Кетуб., 12, 1; Иерушалми Кетуб., VIII (32б-32в); Бавли Кетуб., 82б (див. Талмуд. Критической перевод Н. Переферковича. Том Ш. Изд. 2-е — СПБ.‚ 1905. — Т. Ш. — С. 176.)

219 Див. кетубу у сучасних євреїв (додаток 2 Н. Переферковича, — Т. 3. — С.177).

220 Пор.: Законы Хаммурапи / Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — М.‚ 1973. — 495 с.

221 Кетуб., УП 6—7 [4, 6].

222 Тосефта Кетуб. [10, 3]: „женщина, которая говорит: «мой муж умер, полу-чает пропитание или кетубу; если же она говорит: мой муж развелся со мной», то она получает пропитание до размера кеегубы». Пор.: Кетуб.. XI 1: «Вдова получает пропитание из имущества сирот ; произведение рук её принадлежит им...»

223 Кетуб., 1 2: «Для девицы кетуба — двести зузь, а для вдовы — мина (сто зузь)."»Один зузь == близько 50 коп. Про відносну цінність 200 зузь можна ви-вести з того, що власник даного капіталу, що не знаходиться в обороті, не вва-жався бідним (Н. Переферкович, його переклад Талмуду, т. Ш С. 112 прим. 1). У такому ж розмірі видавалась кетуба і в тому випадку, якщо вона не була виговорена у шлюбному записі (Кетуб., IV 7; ср. [9,5]). Так само постановляють і закони Хаммурапі. Якщо шлюб був здійснений без tirhatu, то вдова отримувала одну мину. Таким чином, порівняння кетуби і tirhatu підтверджує ще раз виголошену нами вище думку про tirhatu як діючий інститут вавілонського права, хоча і не в розумінні ціни, як при справжній купівлі-продажу нареченої.

224 Сироти наслідують кетуби своїх матерів (Кетуб., Х 2).

225 Кетуб., УШ 6; Бава-Батра, IX 8. 9.

226 Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права. — М.‚ 1998. — Т.1. — С.70.

227 Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — М.‚ 1984. — С. 18.

228 Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — Київ‚ 1998. — Т. 1. — С. 20.

229 Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — М.‚ 1984. — С. 19.

230 Доказом цієї спадкоємності може служи те, що sponsaliа виконувалась через відведення нареченої в дім нареченого (deduktio in domum mariti); при тому, як ми зазначили вище, це відведення нареченої зображувалось у шлюб-них обрядах у вигляді насильницького викрадення дівчини.

231 Свій висновок автор обгрунтовує не лише у § 139 законів Хаммурапі, в якому йдеться про можливість шлюбу без tirhatu, але, головним чином, на шлюбних контрактах, які дійшли до нас із часів першої вавілонської династії. Так, деякі шлюбні контракти укладались від імені батьків, брата і дружини; сама плата (tirhatu) дається нареченій чи родичам, або нареченій і її брату і сестрі; накінець, в деяких древніх шлюбних угодах зовсім не згадується про плату за наречену.

232 Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права. — М.: Юристь‚ 1995. — С. 51.

233 Див.: Законы Ману. Перевод Эльмановича С.Д., проверенный и исправлен-ный Г.Ф.Ильиным — М.‚ 1960. — 263 с.

234 Розанов В.В. Религия, философия, культура: [Сборник] / [Сост. и вступ. ст. А.Н. Николюкина; Коммент. Н.Д. Александрова‚ М.П. Одесского.] — М.: Рес-публика‚ 1992. — С. 3.

235 Там само‚ с. 14.

236 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины.- Юрьев‚ 1910. — С. 52; Законы Ману Перевод Эльмановича С.Д., проверенный и исправленный Ильиным Г.Ф. — М.‚ 1960. — С. 54.

237 Ману, I‚ 31.

238 Споживна вартість – це здатність товару задовольняти нашу негайну потребу. Говорячи про неї не можна сказати, що важливіше гудзик чи ложка, рука чи вуста.

239 Ману‚ ІІІ‚ 30.

240 Радхакришнан С. Индийская философия. — СПБ.‚ 1994. — Т.1. — С. 49.

241 Ману‚V, 152.

242 Там само, V‚ 152; Про значення релігійної церемонії див.: Ману, VІІІ. 226-227.

243 В римському праві слово «manus» у буквальному розумінні «рука», що озна-чало також просто фізичну силу, речове панування.

244 Наприклад, братом нареченої з дозволу її батька (Ману, V‚ 151).

245 Ману, Ш‚ 43—44.

246 Отец, сознающий свои обязанности, не должен брать за дочь даже и мала-го вена, ибо человек, берущий из жадности вено, становится продавцем своего потомства (Ману III 51.).

247 Ману, VIII‚ 366.

248 Там само‚ VIII‚ 369

249 Там само‚ IX‚ 93; пор. також Ману, VIII 204

250 Там само‚ IX‚ 97.

251 Там само‚ IX‚ 98.

252 Там само‚ VІІІ, 60, 369; ІХ‚ 93, 97, 98, 100.

253 Там само‚ ІХ‚ 160, 174.

254 Однак, як у римському праві, так і за законами Ману вже заборонявся про-даж дружини її чоловіком (Ману, IX‚ 46).

255 Ману, ІХ‚ 46.

256 Це випливає з того, що шлюб асурів (Ману. Ш‚ 25) був зовсім заборонений пізнішим редактором; а з другого боку, з одного місця законів Ману випливає, що тільки перші п’ять способів‚ не рахуючи способу асурів, вели до виникнення влади чоловіка (VIII 196‚ пор. 197). Пор. також : Ману, Ш‚ 35.

257 Ману, Ш‚ 36—42.

258 Там само‚ Ш‚ 39 — 41.

259 Там само‚ Ш‚ 42.

260 Там само‚ Ш‚ 37—38.

261 Виключення шлюбу асурів перебуває у тісному зв’язку з негативним відношен-ням укладача законів Ману до купівлі-продажу нареченої (див.: прим. 8 і 9). Відносно ж шлюбу гандхарвів ми не маємо суперечливих постанов : пор. Ману, Ш‚ 41 і VIII‚ 196.

262 Слід, однак, знову відзначити суперечність. З одного боку, для кшатрія укладення шлюбу викраденням зі згоди чи без згоди нареченої і просто оволо-дінням нею з її згоди вважаються законними; з іншого боку, ці способи шлюбу оголошені погибельними як в цьому житті, так і в загробному (Ману, ІІІ‚ 20, 41) і їх радять обминати (Ману, ІІІ‚ 42). Ймовірно, перед нами знову дві редакції зводу законів Ману.

263 Постанови ці належать до більш пізньо[ редакції, оскільки ними встановлюється навіть позбавлення батьком його влади.

264 Ману, ІХ‚ 71.

265 Там само‚ ІХ‚ 99.

266 Там само‚ ІХ‚ 72.

267 Там само‚ VІІІ‚ 205, 224.

268 Там само‚ УІІІ‚ 225.

269 Скрипилёв Е.А. Дигесты Юстиниана — основной источник познания римского права. (Див.: Дигесты Юстиниана: Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И. С. Перетерского / АН СССР. Институт государства и права./ Отв. ред. Е.А. Скрипилев. — М.: Наука, 1984. — С. 7-18. — 456 с.).

270 Там само‚ с.115.

271 Там само‚ с. 111.

272 Die Sage von Tanaquil. - Heidelberg‚ 1870. — S. 73—80‚ 282.

273 Die Etrusker. — L.‚ 1828. Bd. I. — S. 403‚ 276.

274 Ми розглянемо більшість доказів, які зібрані в працях Бахофена, Жиро-Тейлана, Бернгофта, Даргуна, Летурно, Поста.

275 Antiguarische Briefe von U. Bockh, J. W. Loebell, Th. Panofka, F. Von Raumer und H. Ritter. — Leipzig: Brockhaus, 1851. — 251 s. XXIII.

276 Hаlicarnasensis D. Opera graece et latine. Cum adnotationibus diversorum curavit I.I. Reiske. Vol. 3. — Lipsiae‚ 1775. — S. 23.

277 Die Sage von Tanaquil. - Heidelberg‚ 1870. — S. 53.

278 Плутарх. Сравнительные жизнеописания: Пер. с греч. В. Алексеев. — Т. 1-8. — СПБ.: Суворин, 1891. — Т. 7. — С. 7.

279 Zeitschrift fur geschichtliche Rechtswissenschaft. VI Band.: Die Cognaten und Affinen nach romischem Rechte in Vergleichung mit andern verwandten Rechten. 1828.

280 Zeitschrift fur geschichtliche Rechtswigsenschaft. Band VIII, H. 2-te. Zur Geschichte des europaischen Familienrechts. — 1829. — S. 209.

281 Веrnhoft Fr. Staat und Recht. - Stuttgart, 1881 — S. 138. Посилається на D. 20. 1. 29. 1. Th. Mommsen. Romische Geschiechte. Aufl. 7-te Band 1-3, 5. — Berlin, 1881-1885.

282 Такий само характер, ймовірно, має lех, що встановив, за словами Папіньяна, jus vitae necis gue in filium‚ що підтверджує існування допатріархального ладу у римлян.

283 Plutarchus. Quaestiones romanae. — Lipsiae, 1873. — C. 6; Gellius A. Noctium Atticarum libri ХХ. Ex recensione M. Hertz. — Lipsiae, 1903. Х. 23. 1.

284 Plutarchus. Vitae parallelae.— T. 1-9. — Lipsiae: Tauchnittii, 1829. — T. V. Fragmenta et spuria. — Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Tit.V. 6: olim usque ad quartum gradum matrimonia contrahi non poterant. За словами: Marquardt I. Das Privatleben der Romer. — Leipzig, 1879. — S. 30, шлюб між consobrini з’явився під час 2-ї пунічної війни, а раніше була заборона до 6-го ступеня.

285 Аналогічний до цього звичай, що вказував на минулий гетеризм, спостерігав-ся на Кіпрі: дівчат відсилали перед шлюбом на декілька днів на берег моря, щоб вони там придбали собі грошей для приданого. Пор.: Також було у Лідян, за свідченням Геродота: ... всі дочки займаються проституцією, збираючи собі таким чином придане. Див.: Геродот. История в девяти книгах. Перевод проф. Ф. Мищенко с предисловием и указателем. — СПБ., 1885—1888. — Т. 1. — С. 93.

286 Там само. С. 78.

287 Там само. С. 413.

288 Цицерон М.Т. Об обязанностях: К сыну Марку Цицерону. В 3 кн. Перевёл А. Клеванов. — М.: Салаев, 1877. — 156 с.

289 Те ж говорить Плутарх: Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. — Lipsiae, Tauch-nittii, 1829. — T. I. Thesus, Romulus, Lycurgus, Numa, Solon, Poplicola. — Р. 3.

290 Веrnhoft Fr. Staat und Recht. — Stuttgart, 1881 — S. 138. робить зауваження, що вираз; ingenui —не означає тільки вільнонароджених, а разом з тим правильно чи закононароджених (есhtgeborenen); так що незакононароджені можуть бути вільнонародженими, але не бути ingenui. Це зауваження вірне, але воно не змінює суті справи.

291 Ковалевский М.М. Первобытное право. Род. — СПБ., 1903. — С. 143.

292 Gаi. Institutionum juris civilis. 5 ed. — Lipsiae: Teubner, 1886. — S. 86.

293 Див.: Gellius Noctium Atticarum libri XX (Edid. M. Hertz. — Berlin, 1883. IV 3, 2. — Festus De verborum significatione (Dagerius A. — Amst., 1699.) sub. Guaeso. – Ulpianus Fragmenta tit. III § 3; D. 23. 24. I. (Modestianus libro 1 Regularum.) Nuptiae sunt conjunctio maris et feminae, consortium omnis vitae, divini et humani juris communicatio.

294 Lippert J. Die Geschichte der Familie. — Stutgart, 1884. — S. 118.

295 Valerii Maximi. Facta Dictaque Memorabilia. (Ed. Panckoucke. — Paris, 1837) Lib. II. Cap. IX n. 1; natura vobis quemadmodum nascendi, ita gignendi legem scribit; entesque tos alendo, nepotum nutriendorum debito (si quis est pudor) alligaverunt.

296 Platon. Banguet. (Ed. Didot. — T. I. — p. 673) Chap. XVI.

297 Cicero in Yerrem. Act. II lib. III. 161. susceperas.... liberos non solum tibi, seil etiam patriae.

298 Gellius Noctium Atticarum libri XX. Edid. M. Hertz. — Berlin, 1883. I 6. 6. Civitatem salvam esse sine matrimonijrum freguentia non pose.

299 Manava-Dharma-Sastra. Lois de Manou (Traduites du sanscrit par loiseleur— Destongchamps. — Paris., 1883).

300 Manou. livre IX § 137: par un fils an homme gagne les mondes celestes; par le fils d’un fils il obtient l’immortalite; par ie fils de ce petitfils il s’eleve au sejonr du soleil. § 188. par la raison que ie fils delivre son pere du sejour infernal appele Pout; il a ete appele Sauveur de l’enfer (Pouttra) par Brahma lui meme.

301 Manou IX. 28 de la femme seule procedent les enfans, l’accomplissement des devoirs pieux.... et ie ciel pour ie Manes des anefetres et pour ie mari luimeme.—Gide P. Etude sur la condition privee de la famme dans les droit ancien et moderne. — Paris, 1885. — p. 54.

302 Bohlen. Das alte Indien mit besonderer Rucksicht auf Aegypten. — Konigsb., 1830. — Р. 141.

303 Manou IX. 59, lorsdn’on n’a pas d’enfans, la progeniture que l’on desire peutetre obtenue par l’union de l’epouze, convenablement autorisee, avec un frere ou un autre parent (sapinda). § 60 Arrose de benrre liquide et gardant ie silence, que ie parent charge de cet office, en s’approchant, pendant la nuit, d’une venve ou d'une femme sans enfans, engendre un seul fils, mais jamais un second. Поp. Gibelin Etudes sur ie droit civil des Hindous. Recherches des legislation comparee sur les lois de 1’lnde, les lois d’Athenes et de Rome et les Coutumes des Germains. I—II T. — Pondich, 1849. — Р . 31.

304 Пор.: Осипов П. Брачное право Древнего Востока. Вып. 1-й. — Казань, 1872. — С. 13, 102.

305 Dionisii Halicarnassensis. Antiquitatum romanorum libri quotquot supersunt. (Cum annotat. Stephani... — Reiske: 1744—47. Латинський переклад) liber IX cap. 22 prisca eorum lex cogebat eos, dui per aetatem possent, uxores ducere... quam diligenter usqne ad aetatem suam a majoribus servatam...

306 Gellius Noctium Atticarum libri XX (Edid. M. Hertz. — Berl.: 1883. VI 1, 2... oratio Mettelli Numidici..... quam in censura dixit ad populum de ducendis uxoribus, cum eum ad matrimonia capessenda hortaretur.

307 Valerii Maximi. Facta Dictaque Memorabilia. Ed. Panckoucke. — Paris, 1837.

308 Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. — Libstae: Tenbneri, 1889. — 380-450 s.

309 Becker W. Charikies. Bilder aitgriechischer Sitte. — Leipz, 1840. 2-tei — Th. — s. 436, 440; Lasaulx E. von. Geschichte und Plilosophie der Ehe bei den Griechen. — Wurzburg: Thein, 1844. — S. 104.

310 Plutarchi. Chaeronensis quae supersunt omnia. Graece et latine. Ed. Reiske. - Lip.: 1744. Lycurg cap. XV: nam viro natu grandiori, cni florens aetate erat conjux si quidem probum et honestum adolescentem carum haberet probaretque, jus erat earn huic jungere et quum impleta esset egregio semine, sibi vindicare partum.

311 Plutarchi. Vitae. Graece et latine Ed. Th. Doehner. — Lip.: 1744. Solon c. 20. Absurda etiam et ridicula lex videtur, qua mnlieri (i. e. filiae heredi) permittitur, si maritus ejas, qui ei secundum legem obtigit, coire non posset, rem cumejus propinquis habere.

312 Gellius N. A. Noctium Atticarum libri ХХ. Ex recensione M. Hertz. — Lipsiae, 1903. IV 3. 3 paelicem autem appelatam probrosamque habitam quae juncta consuetaque esset cum eo, in cujus manu mancipioque alia matrimonii can-saforet, hac antinuissima lege ostenditur, quam Numae regis fuisse accepimus: «Paelex aedem lunonnis ne tangito; si tangit, lunoni crinibus demissis agnum feminam caedito».

313 Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Tit. III § 3; D. 23. 24. I.

314 Азаревич Д.И. Брачные элементы и их значение. - Ярославль, 1879. - С. 21.

315 Там само‚ с. 9‚ 12.

316 Книга Буття. ІІ. 24.

317 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 19.

318 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М.‚ 1973. — С. 18-19.

319 Там само.

320 Там само.

321 Зікрум - жриця.

322 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М.‚ 1973. — С. 20.

323 Там само.

324 Мардук-бог, покровитель Вавілону.

325 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М.‚ 1973. — С. 20.

326 Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — Київ‚ 1998. — Т.1. — С. 26.

327 Там само.

328 Там само.

329 Там само‚ с. 24.

330 Там само.

331 Там само. с. 21

332 Там само.

333 Там само.

334 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М., 1973. — С. 18.

335 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 75.

336 Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — Київ, 1998. — Т.1. — С. 22.

337 Там само.

338 Там само.

339 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 99.

340 Weber M. Ehefrau und Mutter in der Rechtsentwicklung. — Tubingen, 1907, так, на одному з надписів Теll-еl-Аmarna 14 сторіччя до Р. Хр. згадується про «ціну нареченої», хоча і не в розумінні плати, як при дійсній купівлі-продажу. Rеvillout, 1. с. р. 1002, 1034. Див.: Vоisin R. Ibid. р. 171 (шлюбний контракт часів Дарія). У фіванських шлюбних контрактах за звичай згадується про плату з боку нареченого нареченій двох монет (Vоisin R. Ibid. р. 173; Rеvillоut, 1. с. р. 1035 еt suiv.).

341 Так, в одній народній оповіді говориться про відведення нареченої в дім жениха вночі (Vоisin R. Ibid. р. 166; Маsрerо, Lеs соntеs egyptiens p. 51). Ніч, як відомо, була найкращим часом для викрадення дівчини.

342 Revillout, 1. с. р. 996 еt suiv.

343 Раturet. La condition juridigue de la femme dans l’ancienne. - Раris‚ 1886. P. 16 (Vоisin R. Ibid. р. 169 еt suiv). Слід відзначити, що наведений надпис зроблений був на тарілці. Це частково вказує на поширеність даної форми шлюбу. На жаль, наведений контракт єдиний у своєму роді.

344 У римському праві спочатку жінка не сама себе продавала, а її продавали батько чи, як припускає Чіларж К.Ф. (Див.: Чиларж К.Ф. Учебник институций римского права / Пер. под ред В.А. Юшкевича. Изд. 2-е. — М.‚ 1906. — С. 280), опікуни. Проти пропозиції Чіларжа К.Ф. див.: Lеоnhard (в Раulу-Wissowa, Вd. 1V) S. 200. У всякому випадку, Гай однаково вживає вираз: чоловік купує жінку (1 113), жінка здійснює угоду продажу самої себе чоловіку (1 114; 1 123). Rein D. Das Privatrecht und der Civilprozess der Romer. — Leipzig‚ 1858. — S. 385. Аnm. 2. затрудняється визнати жінку суб’єктом угоди — продавцем самої себе. Навпаки, Lеоnhаrd (1. с. S. 199) вважає, що самостійна жінка (Sui juris) була продавцем самої себе. Зі свого боку, ми вважаємо, що в історії діяли обидва порядки: спочатку жінка продавалась батьком; з плином же часу, участь в угоді батька, як сторони, перестало вважатися необхідністю. Звідси і пішло, що жінка стала продавати сама себе. Пор.: Gаi. Institutionum juris civilis. 5 ed. — Lipsiae: Teubner, 1886. — S. 114, 115. — В єгипетському праві збереглися також вказівки на укладення шлюбної угоди батьком (Revillout р. 1013 пор. 1068; Раруr. Оху., 11 n. 237, 111 n. 497) і, головне, на право батька повернути до себе дочку, яка знаходиться у пробному шлюбі (Раруr. Оху., 11 n. 237. Соl. 7 lin 128 sg. Див.: Мitteis L. / Vide: Grundzuge und Chrestomatie der Papyruskunde. Bd. 1-2. Leipzig, 1912. — Вd. 1, S. 343).

345 Gаi. Institutionum juris civilis. 5 ed. - Lipsiae: Teubner, 1886. — S. 148-410: «martimonii саusa fасta соemtio dicitur». — Загальне розуміння контракту самопродажу і, особливо, встановлення в ньому моногамії говорять за здійснення цього контракту з метою встановлення шлюбу. В шлюбах, які виникали сплатою шлюбного дарунку (віна дівоцтва), за звичай прямо говориться: я беру тебе за дружину.

346 Gаi. Institutionum iuris civilis. 5 ed. — Lipsiae, Teubner, 1886. — S. 123: «ea guidem guae coemptionem facit non deducitur in servilem соndictionem». Негативна форма цього виразу показує, що з зовнішнього боку, формально, дружина знаходилась в становищі прислуги, рабині. — В єгипетському праві в акті самопродажу дружина перебуває у становищі рабині, служанки також формально.

347 Правда, в договорі самопродажу дружина не називається nebtра, тобто, господарка, господиня дому, але із його змісту ясно, що лише продавець самої себе є єдиною дружиною покупця-чоловіка, а діти її — його дітьми. В договорах, що встановлюють шлюб посередністю сплати з боку нареченого вена дівоцтва своїй нареченій, виразно говориться, що жінка береться за дружину, а діти її, або старший син її, є наступниками всього майна чоловіка. У шлюбних угодах, які здійснюються при посередництві жреця Аммона, нареченого питали про його бажання перенести.

348 В Римі у формулі, яка вживається при уявному продажу чи самопродажу жінки в якості дружини, ставилося також питання нареченій: чи бажає вона бути матір’ю сімейства ?

349 Так було в невільному шлюбі (сum mаnu), який встановлювався в Римі шляхом соеmptiо. Хоча дружина і займала в сім’ї чоловіка положення дочки (Gаi. Institutionum iuris civilis. 5 ed. — Lipsiae: Teubner, 1886. — S. 114), але це, по-перше, стосувалось спадкових прав дружини і підопічного її стану після смерті чоловіка, по-друге, і діти знаходились під владою батька. Rеin D. Das Privatrecht und der Civilprozess der Romer. — Leipzig‚ 1858. — S. 496 Аnm. 2. не припускає тотожності батьківської влади і права власності. Тим не менше, Rеin D. прирівнює батьківську владу за її суворості, строгості до влади власника.

350 Шляхом соеmрtio встановлювався шлюб сum manu, тобто невільний шлюб. Знаходячись же в невільному шлюбі, дружина нічого не могла мати і набувати для себе. Все, що вона мала і набувала, належало її чоловіку або його домовладиці.

351 На цю ж згоду, як основу придбання майна дружини з боку чоловіка, вказує єгипетська форма: я тобі даю все, чим володію і т.ін.— Разом з тим, у вищенаведених словах Гая ми знаходимо вказівку на пізнє походження форми шлюбу шляхом удаваної купівлі-продажу (negue lеge tаbulаrum) і на походження її договірним шляхом, шляхом звичаю. — Єгипетська форма укладання шлюбу посередністю уявного продажу дійшла до нас також із порівняно пізнішого часу. Почесне положення дружини в сім’ї чоловіка як матері сімейства (materfamilias), господині дому (nebtpa), могло виникнути, звичайно, на грунті договору. Можливо, у зв’язку з поліпшенням положення заміжньої жінки шляхом договору пояснюється заперечення за жінкою, яка взяла шлюб посередністю соnfarreatio і usus, названий «mаtеrfаmilias». Виникає питання, як узгодити становище заміжньої римлянки одночасно в якості «матері сім’ї» і «дочки чоловіка»? Чіларж К.Ф. вважає, що назва дружини «materfamilias» имело лишь нравственное значение; юридически же жена була «дочкою чоловіка» (Чиларж К.Ф. Учебник институций римского права / Пер. под ред В.А. Юшкевича. Изд. 2-е. — М.‚ 1906. — С. 279). Ми думаємо, однак, що таке пояснення Чіларжа К.Ф. не зовсім правильне. Назва дружини «матір’ю сімейства» має юридичне значення, і, ймовірно, — те, яке виявляється більш ясно в єгипетському шлюбному контракті. Визнання дружини «господинею дому» означає там визнання її дітей дітьми чоловіка і її самої — єдиною дружиною чоловіка. Становище дружини в якості дочки стосується переважно визначення її спадкового права і опіки над нею.

352 Ми бачили вище, що в стародавньому Єгипті збереглись деякі вказівки на дійсну купівлю дружини. Правда, цих вказівок занадто мало, щоб можна було, на їх підставі, наважитися зробити який — небудь більш — менш надійний висновок. Разом з тим, залишається відкритим питання про походження уявного продажу. Те саме, на жаль, доводиться повторити і стосовно Риму.

353 Розвиток фіванського контракту здійснилось в епоху Птоломеїв; однак, по-ходження його слід віднести до більш древнього часу: пор.: шлюбний контракт часів Дарія: Цей шлюбний запис знаходиться в тісному зв’язку з продажем жінки самої себе чоловіку з метою встановлення шлюбу. Так, 1) якщо в договорі самопродажу жінки чоловік купував собі дружину, то тут, згідно з цим записом, чоловік купував собі владу над жінкою, як над дружиною; 2) як в акті самопродажу, так і в даному шлюбному запису перераховуються обов’язки дружини. Але між обома актами помічається уже і суттєва різниця: в договорі самопродажу жінки її майно, як і вона сама і діти, переходить до чоловіка, ніби — то у власність; у даному ж шлюбному запису дружина зберігає за собою майно. Отже, в першому випадку ми маємо невільний шлюб, у другому — шлюб уже вільний, хоча ще і у формі невільного шлюбу, що здійснюється шляхом купівлі влади над дружиною. Пор.: Revillout р.1001; Voisin, р. 171. Weber, S. 99 und 100 Аnm. 2. З плином часу, вільний шлюб часів Дарія робить все більші і більші завоювання в житті, поки не виробився особливий Фіванський контракт. Фіванський контракт, залишаючись по формі тотожнім з контрактом Дарія у стосовно уплати вена дівоцтва, за змістом суттєво відрізняється від останнього. У Фіванському контракті перераховуються переважно обов’язки чоловіка, а не дружини і, головним чином забезпечується, як і повинно бути у вільному шлюбі, особистість дружини на випадок припинення шлюбу і поганого поводження з нею чоловіка, а однаково забезпечується і утримання дружини. При цьому, не можна не відзначити, що у вільному шлюбі дружина могла жити окремо від чоловіка, чому і утримання для дружини могло сплачуватися не лише їй самій, але і її батькові.

354 Кращим доказом вільного шлюбу служить сплата дружині утримання в то-му місці, в якому вона побажає, і свобода її пересування.

355 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев‚ 1910 г. — С. 107.

356 Там само.

357 Церетели Г.Ф. По поводу donatio ante nuptias // ЖМНП‚ 1901. — С. 63.; Див. більш детально літературу у Фрезе Б. / Юрид. Записках. — Ярославль‚ 1908. № V — С. 79. Фрезе Б. є також противником теорії фіктивного приданого (с. 79). Зі свого боку, ми вважаємо, що докази Фрезе Б., які наводяться ним проти теорії фіктивного приданого, не мають вирішального значення; особливо ж ті з них, які мають на увазі долю приданого, як власності дружини і установлювачів приданого. Справа в тому, 1) що фіктивне придане стосується лише частини приданого і що 2) фіктивне придане у своїй основі є шлюбний дарунок, а не яка-небудь фікція; цей шлюбний дарунок був веном дівоцтва або часткою вдови; — Сутність питання зрозуміла: в Мемфіському контракті ми маємо справу з однією лише вартістю, з однією сумою, яка переходить до чоловіка і яка забезпечується всім його майном; навпаки, в єврейському праві ми маємо, наприклад, справу з трьома складовими цієї суми.

358 Мitteis L. Aus den griechischen Papyrus urkunden. — Leipzig: B. Teubner, 1900. S. 265; див. у нього ж розбір літератури про походження і значення donatio propter nuptias (S. 255 ff).

359 Підтвердженням цієї думки може слугувати порівняння деяких Фіванських контрактів з контрактами Мемфіськими. У перших нерідко додається перелік приданого, що приносить дружина в дім чоловіка. У других немає переліку приданого дружини, а просто говориться, що чоловік зобов’язаний повернути дружині таку-то суму грошей, яку він від неї отримав.

360 Питання про пробний шлюб є в науці надзвичайно складним. Див.: / Юрид. Записки. — Ярославль‚ 1908. № V. — С. 79.

361 На користь існування вільного шлюбу в епоху Птоломеїв див.: Revillout, р. 717 еt 1005.

362 Поp.: Leist B.W. Alt-arisches jus Gentium. — Jena: Fischer, 1889. — S. 126.

363 Grautama, Vasishtha, Baudhayana, Vishnu. Див.: Leist, ibid.

364 Kohler I. Indisches Ehe — und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. VI, Stuttgart, 1897. - S. 168; Bd. VII. — S. 227.

365 Лаврентьев, список, 6. Наведено у А. И. Загоровського— О разводе по русскому праву. — Харьков‚ 1884.

366 Термін зустрічається і в Статуті Ярослава.

367 Запозичуємо їх із твору: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань‚ 1869. — С. 21.

368 Див.: Загоровский А.И. О разводе по русскому праву.- Харьков‚ 1884.; Смирнов Л. Очерки семейных отношений по обычному праву русского народа. — М.‚ 1878.

369 На минуле умикання вказує і сучасний термін для позначення здійснення шлюбу — весілля, за коренем і по розумінням схожий з стародавньоруським сло-вом свадъ (свадить).

370 У черкесів викрадення наречених були досить частими і шлюб з викраден-ням віддавався перевазі шлюбу звичайному. Доба, проведена дівицею в домі викрадача, робила її законною дружиною. Пор.: Леонтович Ф.И. Адаты кав-казских горцев. — СПБ., 1873. — С. 172. і Дубровин Н.Ф. История войны и владычества русских на Кавказе. — СПБ., 1871. — Т. 1. — С. 133, 134. Спогади про викрадення зберігаються у туркменів. Пор. статтю: Дубровин Н. Наши соседи в средней Азии: Хива и Туркмения. — СПБ., 1873 — С. 50.

371 Там само.

372 Сокольский В. К учению об организации семьи и родства. — СПБ., 1874. — С. 22.

373 Livius T. Ab urbe condita libri. Iterum recognovit W.Weissenborn. Pars. 1-3. Lps., 1885-1900. — S. 9., Strabo. Geographie. Ubersetzt von K. Karcher. Band 1-12.- Stuttgart, 1829-1836. — Bd. 4. — S. 2.

374 Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. — Lipsiae, Tauchnittii, 1829. — T. I. Romulus. P. 14, 15.

375 Уже dехtrаrum junctio нагадує колишнє умикання, оскільки наречена передається нареченому не родичами, а свахою — рrоnuba, соnnubа.

376 Plutarhus ibid. Вважали, що перенесення через поріг здійснювалось заради уникнення поганих прикмет від доторкання до порогу. Але ця забобона – но-вітнього походження, вона склалася потім, коли треба було пояснити старий і вже незрозумілий звичай.

377 На викрадення вказує ще римський звичай, за яким нареченій перед шлю-бом розчісують волосся інструментом на зразок списа (hasta coelibaris), який на думку Феста (8. h.v.) є символом підкори фізичному насильству чоловіка.

378 Загоровский А.И.: там само с. 8, 9. Перенесення нареченої в дім чоловіка на руках у Великоросії, див.: Ковалевский М.М. Первобытное право. Семья. — СПБ., 1903. — С. 96. У греків наречена втікала до домашнього алтаря і звідти забиралася силою і відводилась чи відвозилась в дім нареченого. Див.: Дубровин Н. История войны и владычества русских на Кавказе. — СПБ., 1873. — Т. 1 — С. 133, 134, також у туркмен, див.: Дубровин Н. Наши соседи в средней Азии: Хива и Туркмения. — СПБ., 1873 — С. 49, 143, 147: виведення нареченої.

379 Роst A.H. Die Geschlechtsgenossenschaft der Urzeit und die Enstetung der Ehe. Ein Beitrag zu einer allgemeinen vergleichenden Staats-und Rechtswissenschaft. - Oldenburg: Schulze, 1875. — S. 55.

380 Ibid, s. 127.

381 Дивною уявляється нам думка Gide P. Etude sur la condition privee de la femme, dans le droit ancien et moderne. — Paris: Durand, 1867. — Р. 26, який, признаючи гетеризм, що передує шлюбу, говорить, що з появою шлюбу становище жінки радикально змінилося: втративши попередню незалежність (при гетеризмі), вона набула моральної гідності. — Навпаки, вона була спочатку рабинею і тільки набагато пізніше під впливом релігії стала підніматися з первинної нікчемності.

382 Festus S.P. Sexti Pompei Festi de verborum significatione quae supersunt. Cum Pauli Epitome. Emendata et annotata a C. O . Muellero. — Lipsiae: Weidmann, 1839. — 443 s.

383 Ibid, s. 113; Pour voir dans ces coutumes bestiales qaelque chose qui ressemble a un mariage, il faut etre en proie a une idee fixe, a une vraie monomanie matrimoniale. II n’y a point la de mariage par capture, mais bien de l’esclavage par capture.

384 Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. — Lipsiae, 1774. II 30.

385 Дубровин Н. Там само‚ с. 134, говорить, що доба, проведена дівчиною в домі викрадача, робила її законною дружиною черкеса. Тоді ніхто не в праві був відняти її і справа за звичай закінчувалась третейським судом, який призначав калим.

386 Пор.: Lеtоurneаu Ch. L’evolution de la morale. — Paris, 1887. — P. 113; Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III s. 345 про обмін дівчатами в Індії.; Ковалевский М.М. Первобытное право. Вып. 1-2. — М.: Мамонтов, 1886. — Вып. 2. Семья. — С. 111.

387Див.: Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И. С. Перетерского / Под ред. д-ра юрид. наук Е.А. Скрипилева. — М.: Наука, 1984. — С. 536.

388 Ману‚ ІІІ 25‚ 31.

389 Брачное право Древнего Востока. Вып. 1-й. — СПБ., 1872. — С. 179.

390 Приклад придбання дружини за службу, подібно Іакову, можна знайти у кавказьких горців. Див.: Дубровин Н.‚ там само‚ с. 333.

391 Сюди ж відносяться наступні місця Біблії: Буття ХП, 16; XX, 16; Повторення закону‚ XXII, 29.

392 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. — Leip., 1873. — S. 325.

393 Пор. ще: Капустин М. Н. История права. — СПБ., 1887. — С. 168. Проти застосування у євреїв купівлі як способу придбання дружини виступає Лопухін А.П. у вказаному вже твори: Законодательство Моисея. - СПБ.‚ 1882. Вони пояснюють інакше наведені в тексті приклади; але їх тлумачення не підтверджується ні історичним ходом розвитку шлюбник відносин, ні аналогічними прикладами інших семітичних народів, наприклад, арабів, ні прямим, врешті, розумінням слів Священного Письма.

394 Лаврентьев, список. — С. 67 г. 6551. Наведено у: Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 17.

395 Шульгин В.Я. О состоянии женщин в России до Петра Великого. Исторические исследования. — К.: Вальнер, 1850. — С. 28; Добряков А.В. Русская женщина в домонгольский период. — СПБ.‚ 1864. — 128 с.

396 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 33, спирається на думку Соловйова С.М. Див.: Соловьёв С. История России с древнейших времён. Т.т. 1-29. — М.: 1851 —1879. — Т. 1. — С. 63.

397 Те ж тлумачення слова «вено» підтримує і Загоровський А.: там само‚ с. 18.

398 Котляревский С.А. Древности юридического быта балтийских славян. — Прага: Тип. Клауди, ч. 1, 1874. — С. 89.

399 Див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд. — Киев-СПБ.: Оглоблин, 1905. — С. 90; і Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. - С. 30.

400 Терещенко Г. Быт русского народа. Части 1-7. — СПБ.: Тип. Мин. Внутр. Дел, 1848. - Ч. 2. — С. 170. Див.: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 30.

401 Шпилевский С.М., там само, с. 31.

402 Пор.: Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. — Gottingen, 1828. — S. 421, 422, 447, 450.

403 Шпилевский С.М.там само, с. 41.; Сокольский В.В, там само, с. 62. Пор. ще: Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. — Stutgart, 1853. — S. 230.

404 Шульгин В.Я. О состоянии женщин в России до Петра Великого. Исторические исследования. — К.: Вальнер, 1850. — С. 19, 90.

405 Купівля жінок у кавказьких горців практикується ще і нині. Пор.: Дубровин Н. там само, с. 131, 141. Характерно, що купівля у черкесів не має місця, якщо у дівчини немає рідних. Це вказує, що плату за дівицю отримують її прісні, і їй самій спочатку нічого із цієї плати не дістається. Про купівлю дружин у осетин див.: Ковалевский М.М. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. — М.: Тип. Гатцук, 1886. — Т.1. — С. 246.

406 Hermann K.F. Lehrbuch der griechischen Privatalterthumer. Umgearbeitet und herausgegeben von Dr. Hugo Blumner. Aufl. 3-e. — Freiburg, 1882. — S. 262. — У тому ж розумінні висловлюється Leist B.W. Alt-arisches Jus Gentium. — Jena: Fischer, 1889. — S. 128.

407 Поp.: Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. — Stut., 1853. — S. 245.

408 Rein W. Das Priwatrecht und der Civilprocess der Romer von der altesten Zeit bis auf Justinianus. Leipzig: Fleischer, 1858. — S. 178.

409 Пор.: Leist B.W. Alt-arisches jus Gentium. - Jena: Fischer, 1889. — S. 126.

410 Веrnhoft F. Staat und Recht der Romischen Konigszeit im verhaltniss zu verwandten Rechten. - Stuttgart: Enke, 1882. — S. 186, визнає соеmptio за пізніший інститут, який введено з метою політико-правових, а саме для підняття плебейських шлюбів на рівень зі шлюбами патриціанськими (c. 188). Сказане в тексті спростовує таку думку Веrnhoft F. Потім він говорить, що соеmptio є інститут не чисто індогерманський, а складений із злиття індогерманських елементів з елементами права аборигенів (с. 189). Ця думка знаходиться в залежності від загальної думки Веrnhoft F. про гетеризм у індоєвропейців, про який було сказано вище.

411 Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III. 1897. — S. 346: Asura є, подібно соеmptio, тільки юридичною формулою без господарського значення.

412 Такі наші весільні обряди і особливо викуп нареченої. Так було у франків, де дівчину за часів Салічеського закону (lех Salica tit. 48) продавали для вигляду за одну монету. Пор.: Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. — Gottingen, 1828.

S. 423, 424; Rossbach A. Untersuchungen uber die romische Еhе. — Stut., 1853. — S. 234.

413 Cicero M.Т. Cicero de oratore. Fur den Schulgebrauch erklart von K.W. Piderit. 3. Auflage. — Leipzig: Teubner, 1868. — S. 56; Oratio pro Murena. Recensuit et explicavit Aug. Wilh. Lumptius. — Berolini: Deummleri, 1859. — P. 12.

414 Gans E. Scholien zum Gajus. — Berlin, 1821. — S. 147; Rossbach A. ibid. — S. 73. та Bernhoft F. ibid. — S. 188.

415 Gardthausen V. Mastarna oder Servius Tullius. Mit einer Einleitung uber die Ausdehnung des Etruskerreiches. — Leipzig, 1882. — S. 31.

416 Coemptio .... apud priscos peragebatur. Ibid. — S. 214.

417 Gаi J. Institutionum juris civilis. 5 ed. — Lipsiae: Teubner, 1886. — S. 86. і Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Tit. VI, 5.

418 Becker W.A., Marquardt J. Handbuch der Romischen Alterthumer nach Quellen bearbeitet. Th. 1-5. — Leipzig, 1843-1867; Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal — Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. — Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. — S. 699.

419 Rosbach A., ibid. S. 76, справедливо відкидає, як доказ взаємності соеmptio, етимологічне трактування самого слова: соеmptio, нібито складеного із сum і еmрtiо і тому означаючого спільну дію. Rosbach наводить ряд прикладів, які показують, що прийменник сum (скорочене: со) за звичай не змінює корінного значення слова. Такі С. II. 24. 2. В. 14. 3. 5. 1., D. 47. II. 6. р.

420 Рikot J. Du mariage romain, chetien et francais. - Paris, 1849. р. 96, стверджує, що соерtio не могло бути здійснюване самою жінкою, тому що вона не могла брати участь в народних коміціях, а соерtio є акт публічний і урочистий, що створює, за зразком коміцій центуріатських, lех, але lех рrivata.

421 Роst A.H. Die Geschlechtsgenossenschaft der Urzeit und die Enstetung der Ehe. Ein Beitrag zu einer allgemeinen vergleichenden Staats-und Rechtswissenschaft. - Oldenburg: Schulze, 1875. — S. 65.

422 Цілий ряд прикладів заборон викрадення можна бачити в праці: Шпилевский С. М. Семейные власти у древних славян и германцев. - Казань: Университет, 1869. С. 23—29. Англосаксонський закон Етельберта стягує з викрадача пеню, надаючи йому право купити викрадену. Німецькі закони (Салічеський, Ріпуарський, Саксонський) забороняють викрадення (Пор.: Grimm J. ibid. - S. 440). Статути князів Ярослава і Володимира забороняють «умикання дівчат». Пор.: Загоровский А. О разводе по русскому праву. - Харьков, 1884. — С. 7, прим. 1.

423 Проти положення, що sponsalia були договором про продаж, виступає Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal - Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. — Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. — S. 683, стверджуючи, що sponsalia в Римі були односторонньою обіцянкою, як у греків, але не двосторонньою, як у латинян: тому римляни не допускали і позову із sponsalia. Латинські sponsalia, на його думку, становлять явище пізнішого часу, а римські — споконвічне, старе. Проти цього заперечення Vоigt’а, окрім історичних міркувань про походження договору шлюбного із договору купівлі, говорить місце Геллія, що наводиться далі в тексті, в якому говориться про sponsalia в розумінні обов’язкового договору, як про явище минуле і таке, що припинилося з часів підкорення Лаціуму і запровадження в ньому права римських громадян. Рим був частиною Лаціуму, але в юриспруденції стояв вище нього і раніше інших народів перестав вживати купілю—продаж, а договору про продаж надав іншого характеру. Таким чином, нам уявляється історичний хід розвитку sponsalia протилежним, ніж Vоigt’а M.: в Лаціумі ми бачимо первісну форму sponsalia, а в Римі, — пізнішу. — Пор.: про руський рядний запис: Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 277, і взагалі про зговір і споріднені риси його з римським sponsalia і sponsalia : Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 3-е Изд. К., 1900. — С. 90.

424 Такий же характер мав зговір в Індуському праві.

425 Lippert J. Die Geschichte der Familie. — Stutgart, 1884. — S. 42, 96. Cuno, Vorgeschihte Roms. s. 564. Не з усіма сусідніми племенами римляни обмінювались жінками, а тільки з тими, з якими жили в мирі і здійснили особливу умову з цього приводу. Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. T. 1-3. — Lipsiae: Teubneri, 1877—1889. VШ. P. 14, говорить про подібний договір з латинянами; Strabo. Geographie. Ubersetzt von K. Karcher. Band 1-12.- Stuttgart, 1829-1836. — Bd. 5. — S. 3-4. Албанці спочатку жили у згоді з римлянами, будучи самі латинянами і розмовляючи однією з ними мовою, хоча обидва народи мали особливих царів; вони вступали між собою в щлюб, мали спільні жертвоприношення в Альбі. Думка Ліперта про те, що Рим виник внаслідок договору про соnnubium між латинами і сабінами, невірна; такий договір політичної єдності утворити не міг.

 Gentis enuptio має, на думку більшості дослідників, зв’язок з соnnubium. Пізніші уявлення про gentis enuptio не відхиляються від його первісного по-няття. Деякі вчені стверджують, що за історичних часів gentis enuptio давалось тільки як виняток. Але це навряд чи вірно. Щоправда, Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. T. 1—3. — Lipsiae: Teubneri, 1877—1889. XXX. P. 19 говорить, що Gentis enuptio було дано, між іншим, в нагороду Феценнії Гіспалі за виявлення Вакханалій; але звідси неможна брати висновку про його виключність. Ф. Гіспала отримала можливість тупити в шлюб з особою вищого класу і при тому з тією перевагою, що цей шлюб не міг, не повинен був потягти за собою ніякого безчестя, ні невигоди для чоловіка, хоча б останній був стану вищого. Особливість цього випадку, отже, полягає не в тому, що дарована у вигляді винятку gentis enuptio, взагалі ж неприпустима і в найдревнішому Римі навіть невідома, а в тому, що тут жінці низького походження дана була можливість вступити в шлюб з особою вищого стану без всяких дурних наслідків, що мали місце при нерівних шлюбах. Пор.: Азаревич Д. И.. Патриции и плебеи в Риме Историко-юридическое исследование. — СПБ.: Общая польза, 1875. —Т.1. —С. 114. і Моmmsеn Th. Romische Geschichte. Aufl. 7-e. Band 1—3, 5. — Berlin, 1881—1885. — Bd. 2. — S. 10.

426 Bernhoft F. Staat und Recht der Romischen Konigszeit im verhaltnis zu verwandten Rechten. — Stuttgart: Enke, 1882. — S. 175,176. Див.: Дубровин Н. История войны и владычества русских на Кавказе. — СПБ., 1873. — Т. 1. — С. 163. У черкесів чоловік вважає своїх дружин рабинями; таке рабство походить від звичаю платити калим батькам нареченої. Пор. становище жінки у древніх балтійських слов’ян: Котляревский А.А. Древности юридического быта балтийских славян. — Прага, тип. Клауди. Ч. 1. — 1874. — С. 89, 90.

427 Порівняння дружини з родючим полем зустрічаємо в Індії, про що було вже сказано вище. Потім цей же погляд існував у кавказьких горців: осетин (Ковалевский М.М. Закон и Обычай р. 22.), дігорців (Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. — Одесса: тип. Зеленого. Вып. II‚ 1883. — С. 37).

428 Lеtоurneаu Ch. L’evolution de la morale. — Paris, 1887. — P. 113; Kohler I. Indisches Ehe-und Familienrecht // Zeitschrift f. v. R. Bd. III. — P. 128.

429 Plinius S. G. Histoire naturelle. T. 1—20. — Paris: Panckoncke, 1829—1833.— T. 8. — S. 48.

430 Те ж саме в іншому місці у Плутарха. Plutarchus Scripta moralia. Romanae et latine. Emendavit: Fr. Dubner. — T. 1—2,4. — Paris, 1868—1877. — P. 85.

431 Вкажемо, для ілюстрації сказаного, на основі сервієвої реформи — ділення на класи за майновим цензом.

432 Навіть згоди на шлюб не вимагалось від дочки, бо шлюб здійснювався батьками. Ще в пізніші часи дочка могла відмовитися від нареченого, вибраного їй батьком, тільки тоді, коли могла надати цілком грунтовні причини і взагалі у древніх аріїв згода дочки не складала юридично необхідної складової частини здійснення шлюбу.

433 Leist B.W. Alt-arisches Jus Gentium. — Jena: Fischer J. G., 1889. — S. 125 правильно говорить, що положення: соnsensus facit nuptias, яке вказує на союз між чоловіком і жінкою, є створення цивільного шлюбного права (jus civile) і, отже, з’явилось з утворенням цього права. Але слід думати, що під соnsensus розумілось спочатку не угода тих, що беруть у шлюб, а їх батьків, і тільки потім стала вимагатись згода нареченого і нареченої.

434 Фюстель-де-Куланж. Гражданская община античного мира: Пер. Е. Корша. — М.‚ 1867. — 327 с.

435 Культ предків є первинною релігією, що виникла із боязні перед помстою тіней померлих: Мэн К. Древнейшая история учреждений /Перевод А. Нахимова. — СПБ.‚ 1876. — С. 40‚54.

436 Sagra privata perpetuo manento. Deorum manium jura sacra sunto. Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. — Libstae: Tenbneri, 1889. — 380—450 s.

Perpetua sint sacra ... ut ne morte patris familias sacrorum memoria accideret.

437 Uxorem liberum guaerendorum causa ducere religiosum est: Macrobius A. A.T. Saturnalia: Trad., introd. si note de G. Tohaneanu, — Bucuresti, 1860. — P. 16.

438 Livius T. Ab urbe condita lubri. Iterum recognovit Wilh. Weissenborn. — T. 1-3. — Lipsiae: Teubneri, 1877-1889. VШ.

439 Дружина стає поруч з чоловіком при жертвоприношеннях. Manou, IX, 96. Вона повинна бути однієї касти з чоловіком. Також і в Римі дружина допомагає чоловіку при жертвоприношеннях.

440 Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. — Lipsiae: Tauchnittii, 1829. — T. I. Romulus, - P. 22.: qui antem venderet uxorem, deis inferis immolari. Поp.: Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. — Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. — S. 94.

441 Приклад індуського шлюбу Rakschasas, що здійснюється викраденням з на-сильством, за повної відсутності яких-небудь релігійних обрядностей, слу-жить яскравим підтвердженням сказаного. Тоді, як при інших формах вимога релігійних церемоній доходить до скрупульозності, тут про них зовсім не говориться.

442 Звідси заборона чи, у крайньому випадку, невигідні наслідки холостяцького життя після відомого віку.

443 Див.: Rossbach А., ibid. P. 293-327.

444 Rossbach A., ibid.,p.207.

445 Пор.: Осипов П. Там само, с. 202.

446 Rossbach A., ibid. Чи була така заборона в Римі загальною, сумнівно. Скоріше слід вважати, що не було‚ і що купівля відпала сама по собі, ставши незгідною з релігійними і етичними поглядами народу.

447 Ibid, p. 97.

448 Tacitus, Annal. 4. 16. Gajus, Comment. I, 112. Rossbach А.; ibid. — P. 96, 97, 332-334. Пор.: Manou, III. 35.

449 У індусів шлюб через посередство купівлі дружини був взагалі заборонений; але ця заборона настала не відразу. На нашу думку, в параграфах 23—25 книги 3-ї законів Ману відобразилась історія заборони купівл дружин. § 23 говорить, що шість форм шлюбу (Вrаhmа, Devаs, Richis, Pradjapatis, Аsоurаs и Gandharbas) були доступні брамінам, чотири (Аsоurаs, Gandharbas, Rakschasas и Pisatchas) були доступні кшатріям, а вайсіям і шудра—те ж, за виключенням Rakschasas. Згідно з цим параграфом брамини ще могли здійснювати шлюб у формі купівлі-продажу (аsоurаs). § 24 говорить вже, що брамінам, внаслідок постанов закону, доступні тільки перші чотири форми; отже п’ята — купівля-продаж їм уже недоступна. Врешті § 26, який містить правило, що відноситься до часів Ману, забороняє купівлю (аsоurаs ) цілком і для всіх, називаючи її способом незаконним. Таким чином, вища каста — браміни, скоріше за всіх відхитнулась від історично виниклої форми шлюбу посередністю купівлі дружин. — Священне право заборонило купівлю дружин ще раніше Ману, як це можна бачити із Ваudhауаnа Dhаrmаcastа I, 11, 21, 2. 3: «відомо, що дружина, куплена за гроші, не є дружина (тобто не приймається до сімейного культу). Продавши дочку за гроші здійснює страшений гріх».

450 Це досить ясно виражено в індуському праві: «Lе mari nе fait guune meme persone aves son epouse». IX. 45.

451 Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Servius, Ad Georg. I . 31 — P. 324).

452 Так, у індусів засадами шлюбу релігійного служить передача нареченої батьком. Leist. B.W. Alt-arisches Jus Gentium. - Jena: Fischer, 1889. - S. 142.

453 Karlova O. Die Formen der romischen Ehe und Manus. Bonn: Cohen, 1868. - S. 10.

454 Rossbach A., ibid, — S. 106, 250.

455 Пор.: Karlova O., ibid. — P. 53.

456 Втім, на думку М. Ф. Владимирського-Буданова, проста передача ку-пленої нареченої уже в стародавні часи розвинулась у досить складні форми, які дуже нагадують римську форму шлюбу через соеmptiо.

457 Gaji, ibid, 1. III. Usu in manum conveniebat, quae anno continuo nupta perseverabat, quae enim veluti annua possessione usucapiebatur.

458 Rossbach A., ibid. — S. 243; Bluntschli J.C. Die verschiedenen Formen der romischen Ehe. — Schweizerl: Museum, 1837. Bd. 1. — S. 264. 94. Bernhoft F., ibid. — S. 175.

459 Цей погляд de jure зберігається і в той час, коли вже liberos homines usucapi non posse manifestum est. Gajus, ibid. II. — P. 48.

460 Usurpatio trinoctii. Поp.: Gellius, III, 2, 12. Macrobius A. A.T. Saturnalia: Trad., introd. si note de G. Tohaneanu, — Bucuresti, 1860. — P. 9: Quintum quoque Mucium jureconsultum dicere solitum legi: lege non esse usurpatam mulie-rem quae, cum Kalendis lanuariis apud virum matrimonii causa esse caepisset a. d. IV Kalendas lanuaris sequentes usurpatum isset: non enim posse impleri trinoetium quo abesse a viro usurpandi causa ex duodecim tabulis deberet, quoniam tertiae noctis posteriores sex horae alterius anni essent, qui inciperet ex Kalendis.

461 Поp.: Picot A. Du mariage romain, chretien et francais. — Paris, 1849. — Р. 21.

462 Taкий, наприклад, може бути випадок шлюбу між патрицієм і його клієнт-кою — Karlowa O., ibid. — P. 65, говорить, що usus є cypoгaт пропущеної чи порочної коемпції. Зазначимо тут до речі, що римський usus не є пробний рік, бо нічого не говориться про можлтвість для подружжя розлучитися і про долю дітей. Usus, таким чином, обов’язково приводив до шлюбу. Цікаву паралель, але вже у розумінні пробного року, становить стародавнє право Ютландії, за яким конкубіна стає законною дружиною, якщо вона залишається в домі три зими і у всьому цей час буде розділяти стіл і ложе господаря дому і буде завідувати ключами.

463 Ефимов В. Лекции по истории римского права. — СПБ.‚ 1898. — С. 83.

464 Plutarchus. Vitae parallelae.T. 1-9. — Lipsiae: Tauchnittii, 1829. — T. I. Romulus, — P. 22I, 111: Sed hoc totum jus patrim legibus sublatum est, partim ipsa desuetudine oblitteratum est.

465 Єфимов В. там само, справедливо заперечує Кунце, що пошуки в XII таблицях того урівнювання в правах, яке стало проникати в життя пізніше, несвоєчасні.

466 Думка ця вже була виголошена в літературі: див., напр., Voisin R. Etude critigue sur Lautorite maritale et la condition de Lepouse dans Lantuguite. — Paris: 1907. - 249 p. - P 37. На користь правильності цієї думки говорить багато чого. Так, наприклад, укладені в один і той же час bina sponsalia ведуть за собою безчестя (infamia), — покарання суворе у римлян. Цікаво, що той же самий наслідок настигав потім і тих, хто укладає в один і той же час два шлюби. Це вказує на виконання договору, а не на укладення у майбутньому нового шлюбного договору.

467 Доказом цієї спадковості може служи те, що sponsalia виконувались че-рез відведення нареченої в дім нареченого (deductio in domum mariti); при то-му, як ми зазначили вище, це відведення нареченої зображується в шлюбних обрядах у вигляді насильницького викрадення дівчини.

468 Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. 3-е Изд. — СПБ., 1884. Гл. XIII. — С. 14. З цього приводу зауважує Оршанский И. Исследования по русскому праву обычному и брачному. — СПБ., 1879. — С.274, що шлюб розглядався у нас як майнова угода і що в цьому випадку мова йде про найдревнішу форму шлюбу — продаж дружин їх родичами чоловікам.

469 Das Privatrecht und der Civilprozess der Romer. — Leipzig, 1858. — S. 391.

470 Pаtria роtеstаs, manus и mancipium спочатку вийшли із єдиної влади патріарха; це видно з того, що спочатку всі назви вживались однаково; так, Gellius A. Noctium Atticarum libri ХХ. Ex recensione M. Hertz. — Lipsiae, 1903. N. А. 4. 3. 3. говорить: matres familias in mariti manu mancipiogue. Згодом дружина виходить із рабського становище (Gaji, I, 123) і тому стосовно неї неможливо уже mancipium и manumissio. Пор. Marguardt J. Romische Priwatalterthumer. I. Abteilung. — Leipzig, 1864.— 238 s. — P. 33, і Voigt M. Die XII Таfeln. Geschichte und System des Civil-und Criminal — Rechtes, wie-Processes der XII Таfeln nebst deren Fragmenten. Bd. 1-2. — Leipzig: Liebes, 1883. Вd. 1. — S. 325.

471 Пор.: Bernhoft F. Ibid — S. 34. Dargun, ib.р. 20. Спорідненість влади батьківської і manus з правом власності на речі виявилася в тому, що по відношенню до дітей підвладним і підвладній дружині можливе було здійснення викрадення (furtum).

472 Bernhoft F. Ibid. — S. 432. Так у індусів. Leist B.W. Ibid. — S. 124.

473 Пор.: Bernhoft F. Ibid. — S. 79. Втім, в Zeitschrift f. v. R. Вd. VIII. — S. 402, цей автор, нібито, схиляється на бік Лейста, говорячи з приводу гетеризму‚ що слід визнати спочатку існування відносин до обох з подружжя і що чистого материнства і батьківства ніде ще не знайдено.

474 Leist B.W. Ibid. — S. 115. Владу батьківську у римлян він вважає їх особливістю; якої не було у древніх аріїв. Римляни (латиняни), принісши з собою загальноарійські поняття про шлюб і сім’ю, — поняття м’які, виробили, ніби- то, згодом у себе суворі форми. Leist готовий навіть визнати ці форми ознакою не прогресу, а занепаду. Такий висновок вказує на невдалість його висновків взагалі. Релігія пом’якшила внутрішнє життя сім’ї; але зовнішній лад її залишався в Римі довгий час у первісному вигляді внаслідок того, що римляни, будучи взагалі схильними до правосвідомості і різкого визначення відносин, були разом з тим консервативними і не ставили релігію вище права. Східні ж арії ніколи не дійшли виділення права із релігії і тому їх правові погляди були поневолені релігійними, а правові визначення слабкими.

475 Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Вd. VШ. — S. 12, справедливо зазначив, що Leist, не визнаючи патріархальної влади за батьком у індусів, зхопив через край.

476 Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Bd. VIII. — S. 195., неправильно ототожнює шлюб, Gandharbas з конкубінатом.

477 Das Gesetz von Gortyn. Пор.: Bernhoft F. Zeitsch. f. v. R. Bd. VI. — S. 281.

478 Bernhoft F. Ibid. — S. 433.

479 Bernhoft F. Zeitschrift f. v. R. Bd. VIII, s. 10, Anm.; Bd. VI, s. 430; Staat und Recht, s. 179, 182. Думка цього автора знайшла собі підтримку y Dargun L., ibid.- S. 12.

480 Сокольский В. К учению об организации семьи и родства. — СПБ., 1874. - С. 24.

481 Dargun L. Mutterrecht und Raubene und ihre Reste im germanischen Recht und Leben. / Vide: Untersuchungen zur deutschen Staats-und Rechtsgeschichte. [Н] 16. - Breslau, 1883. — S. 23. — 247 s.

482 Це визнає Kohler I. Zeitschrift f. v. R. Вd. VI, р. 321.

483 Bluntschli J.C. Die verschiedenen Formen der romischen Ehe. — Schweizerl: Museum, 1837. Bd. 1. — S. 271, і Grimm J. Deutche Rechts-Alterthumer. — Gottingen, 1828. — S. 439, а також Bernhoft F. (Zeitsch. f. v. R. Bd. VIII. — S. 197). Rein W., ibid. — S. 391. Аnm. 3. Picot A., ibid. на с. 95 називає вільний шлюб природнім і говорить, що він не робить ніяких юридичних наслідків, а на с. 184 прирівнює його до конкубінату.

484 Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. — Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. — S. 95.

485 Моmmsеn Th. Romische Geschiсhte. Аufl. 7-te. Band 1-3, 5. — Berlin, 1881-1885. Band I. — S. 57. На підтвердження своєї думки Моmmsen Th. посилається на вислів у Cicero.Торiса 3, 14: uхоr tantummodo ets.

486 Вислів nupta одного кореня зі значенням nuptiae.

487 Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Servius, Ad Georg. I . 31 — P. 324).

488 Contra: Padelletti G. Lehrbuch der romischen Rechtsgeschichte. Deutsche Ausgabe. — Berlin: Habel, 1879. — S. 106.

489 Rossbach A. Ibid. — S. 44.

490 Ciccero M.T. De legibus Recognovit C.F. W. Muller. — Libstae: Tenbneri, 1889. — S. 3.

491 Пор.: Rossbach A., ibid. — S. 89.

492 Натяк на існування вільного шлюбу можна бачити в часи, значно більш ранні. Саме таким уявляється шлюб між римлянами і латинянами ще в 257 р. аb urbe condita (Пор.: Dionisi Halicarnassensis opera. Antiquitates romanae. Graece et latine. Curavit lo. lac. Reiske. — Lipsiae, 1774. Cap. 24. lib. VI). Але це не може мати значення для історії римського вільного шлюбу, оскільки в той час в Римі про нього не могло бути і мови, навпаки, всі шлюби були одноманітні, тобто сum mаnu mariti.

493 Ulpianus D. Fragmenta quae nunc parum accurate dicuntur in unico codice titali ex corpore Ulpiani inscripta. Curavit G. Hugo. Ed. 5-a. Brl., 1814. Fragm. V. 3.

494 Поp.: Arnold W. Gultur und Recht der Romer. — Berl., 1868. — S. 352.

495 Rossbach A. Ibid. - S. 49, 50. Karlowa O. Ibid. — S. 79.

496 Поp.: Esmein A. Melanges d’histoire du droit et de critique. — Paris: Larose, 1886. — P. 32.

497 Поp.: Marquardt I. Das Privatleben der Romer. — Leipzig, 1879. — S. 67.

498 Пор.: Voigt M. Die romische Alterthumer. Privatalterthumer und Kulturgeschichte. /Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft. Von. J. Muller. - S. 916.

499 Annales, IV, 16.

500 Див.: Bruns G. Fontes juris romani antiqui. Edidit Georgius Bruns. - Tubingae: Laupp, 1860. — P. 319.

501 Пор.: Соколовский Л. О постепенном развитии идеи брака в древнем мире. — СПБ., 1843. — С. 95. Протилежну думку висловив Bernhoft F., який бачить у вільному шлюбі стародавню форму аборигенів Італії, підкорених арійськими прибульцями. Внаслідок такого погляду на походження вільного шлюбу, Bernhoft F. (ibid, s. 179) вважає впровадження його у римлян падінням більш високого, арійського погляду на шлюб (s. 179), Еsmein A. (ibid. s. 27) готовий визнати цю думку Bernhoft’a і нав’язує римському законодавцю неналежний йому погляд на суворий шлюб, як на шлюб нормальний. Шлюб сum mаnu був нормальною формою тільки спочатку, потім, він поступово залишає місце шлюбу вільному, як вищій формі шлюбних уз, як формі, що відповідала принципам juris gentium, які отримали уже на початку імперії перевагу над jus сivile. Думка Bernhoft’a про походження вільного шлюбу розглянуто вище; тут залишається тільки сказати, що неправильність у розумінні походження і характеру вільного шлюбу привели цього автора до невірного розуміння його значення в історії римської культури.

502 Picot A. Du mariage romain, chretien et francais. — Paris, 1849. - Р. 182.

503 Веrnhoft Fr. Staat und Recht. — Stuttgart, 1881 — S. 44.

504 Livius T. Ab urbecondita libri. Iterum recognovit W. Weissenborn. T. 1-3. — Lipsiae: Teubneri, 1877-1889. — T.1. Pars. I. Lib. I-VI. — P. 33. Ancus .... secutusque morem regum priorum, qui rem romanam auxerant hostibus in civitatem accipiendis, multitudinem omnem romanam traduxit? t .... Aventinum novae multitudini datum.

505 Argum. Dionisius Ha1icarn. II. 8. Plutarchus, Romulus, c. 13. Поp.: .: Voigt M. Die romische Alterthumer. Privatalterthumer und Kulturgeschichte. /Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft. Von. J. Muller. — S. 916.

506 Livius T., ibid, IV. 3 ..... connubium petimus, quod finitimis extremisque dari solet.

507 Поp.: Веrnhoft Fr. Staat und Recht. — Stuttgart, 1881 - S. 141.

508 Подібну характеристику відносин між патриціями і плебеями дає Діонісій Галікарнаський. (ІІ. 8).

509 Dionisii Halic. Ibid. - S. 60.

510 Поp.: Cicero, de republica, II 37 (63).

511 Livius T., ibid, IV. 4 ..... vero lege id prohiberi et connubium tolli Patrum ac plebis, id demum contumeliosum plebi est.

512 Запропоноване тлумачення розуміння заборони ХІІ таблиць стосовно connubium між патриціями і плебеями підтверджується, далі висловами того ж Лівія (IV, 5): connubiis redditis; decemviros conubium diremisse, — що вказують на позбавлення connгibium і бажання його повернути.

513 Becker W.A., Marquardt J. Handbuch der Romischen Alterthumer nach Quellen bearbeitet. Th. 1-5. — Leipzig, 1843-1867 — S. 35.

514 Спільні жертвоприношення римлян і латинян Зевсу див. Strabo. V, 3. 2. Спільність в релігійних поглядах цих народів відзначена Лівієм (1, 45). Далі, Діонісій Галікарнаський (IV 26) свідчить про побудову храму Діани на Авен-тині всіма латинянами. — Азаревич Д.И. (ІІ і ІІ с. 95) відкидає різницю за культами між патриціями і плебеями. Пор.: Загурский Л.Н. Личные отношения между родителями и детьми по римскому и французскому праву. — Харьков, 1884. — С. 178.

515 Karlova О. Die Formen der romischen Ehe und Manus. Bonn: Cohen, 1868. — S. 43-45.

516 Приблизно такої ж думки на manus у плебеїв дотримується Lange L. Romische Alterthumer. 3. Auflage. Bd. 1-2. — Berlin: Weidmann, 1876-1879. Bd. 2. Th. 2. 1879. — S. 94‚ 96, який визнає особливий jus соnnubii для плебеїв і тому припускаючий для них manus і зокрема соеmptio.

517 Livius T. Ibid. X, 7: deorum magis, quam nostra causa expetamus, ut, quos privatim colimus, publice colamus. Поp.: Буассье Г. Римская религия от времён Августа до Антонинов. Перевод М. Корсакова. — М., 1878. — С. 32.

518 Rossbach A., ibid. — S. 296.

519 Цивільний характер цих форм визнає Bluntschli J. C., ibid. — р. 264, 265, хоча він дивиться з іншої точки зору. Voigt M. XII Таfeln. — s. 704, визнає соеmрtio одвічно плебейською формою, але без підстав. Esmein A., ibid — s. 9, правильно стверджує, що соеmрtio лише з часом стало доступне плебеям, але не заради узаконення їх шлюбів, як думає він, оскільки шлюби їх були законними і раніше.

520 Bluntschli J. C., ibid. — P. 264-266, і наведене ним посилання на Плінія, XVIII. 3, і Сервія, Ad. Verg. Aeneid. IV, 103. Esmein A., ibid. — P. 6; Фюстель-де-Куланж. Гражданская община. — С. 313.

521 Поp. : Karlova O., ibid. — S. 69. Hase C.A. De Manu juris romani antiguioris. Hal. 1847. Hase C.A. Das Hutterrecht der Ehegatten nach rom. R., 1824. — P. 37, і особливо Bernhoft F. Staat und Recht. — S. 187.

522 Це засвідчив нам Лівій (IV, 4) і можна вивести із успіху ротації Канулея, в силу якої був допущений соnnubium з патриціями, але ні про які зміни в на-слідках плебейського шлюбу чи про пристосування форми цього шлюбу не згадується.

523 Лавр. летопись (изд. Археографической комиссии). — СПБ., 1872. — С.12 ряд-ки 14—17.

524 Там само‚ — С. 12 рядки 17.

525 Там само‚ рядки 11-12.

526 Лавр. летопись. — С.12.

527 Порівняння «шлюбного звичаю» полян с римською змовою чи, правильні-ше, договором (sponsaliа) підтверджує викладену вище думку про приведення нареченої в дім нареченого не батьками нареченої, а нареченим і його родича-ми. Якщо це так, то і слова літописьця: «а заутра приношаху по ней что вдаду-че», слід розуміти в розумінні дії з боку нареченого, а не нареченої, тобто в сми-слі вказівки на плату, чи, вірніше, на пережиток плати, а не на придане.

528 Устав Ярослава, ст. 1; Устав Всеволода, 244, 4; Уставная, грамота Рости-слава, 262, 9.

529 Устав Ярослава, ст. 21.

530 Устав Ярослава, 26. Порівняй: Владимирский—Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1. — Ярославль и К., 1890. — С. 229, прим. 5. розуміння слова «смильное». Слово «смильное» зустрічається в наступних церковних, статутах: Устав Владимира; 229, 6; Устав Всеволода, 244, 4. Порівняй ще: Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя древней Руси до конца XVII века. — Юрьев, 1907. с. 36.

531 Устав Ярослава, ст. 26.

532 Устав Ярослава, ст. 24 и 25. Див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1. — Ярославль и К., 1890. — С. 237. Пор.: Устав Владимира. — С. 229, 7: «пошибение промежу мужем и женою о животе»; Устав Всеволода. — С. 244. 5: «пошибалное промежы мужем и женою о животе»; в інших списках додано: «и о бездетном животе» (Владимирский-Буданов М.Ф., там само, — С. 244).

533 Що слід розуміти окремо під словами: «свадебное и сговорное»‚ — це пи-тання залишаємо відкритим.

534 Устав Владимира, — С. 229, 10; справжність цієї постанови заперечувалась Карамзіним М.; проти —митроп. Евгений і Неволін К. див.: Владимирский-Буданов М.Ф.‚ там само‚ — с. 229, прим. 6. Див.: ще: Устав Всеволода. — С. 244, 8—9.

535 Ми підкреслюємо: «з точки зору права» ; інше, звичайно, могло бути в житті. Грубість нравів і взагалі дикість того часу могли служити невичерпним джерелом всяких бід і напастей для заміжньої жінки.

536 Пор.: Устав Ярослава. — С. 14, 8.

537 Не слід забувати, однак, протилежного впливу церкви.

538 Р. П. ст. 123 (цитуємо за виданням: Сергеевич В.И. Русская Правда. — СПб., 1904; пор. про це видання у: Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя Руси. Т.1. — Юрьев, 1907. — С.43: «...а задница ей мужня не надобь».

539 Дружина отримує лише частину майна на проживання, якщо вона залиша-ється після смерті чоловіка в його сім’ї (ст. 123 и 133). Доля цієї прожиткової частини точно визначається статтями Руської Правди: ця частина після смерті матері повинна залишитися в сім’ї її чоловіка; матері надається право розпо-рядитися цією частиною в рамках сім’ї чоловіка (ст. 134) або навіть поза ме-жами цієї сім’ї, але на заміщення витрат тому, хто прогодував її до смерті (ст. 138, ср. ст. 135); прожиткова частина не повинна, ймовірно, виноситися із сім’ї чоловіка у випадку виходу вдови заміж (ст. 131 пор. — ст. 123). Див.: Владимирский—Буданов М.Ф. Там само. — С. 496.

540 Р. П. ст. 132: «Не хотели ли начнут дети ей ни на дворе, а она начнет всяко хотети и седети, то творити всяко волю (ея), а детемъ не дати воли». Ст. 133: «но что ей дал муж, с тем же ей седети или, свою часть вземше, седети же».

541 Р.П. ст. 131 пор. ст. 129.

542 Р.П. ст.129.

543 П. С. Г., ст. 88: «а у котораго человека помроть жена, без рукописания, а оу ней останется отчина, ино мужу ея владети того отчиною до своего живота, только не оженится; а оженится, ино кормли ему нетъ».

544 П. С. Г., ст. 89: «а оу которой жены мужь помретъ. без рукописаниа, и оста-нется отчина или животъ, ино жене его кормится до своего живота, только не пойдетъ замужъ, а пойдетъ замужь, ино ей нетъ».

545 Слід, зазначити, що тут мова, скоріш за все, про бездітне майно.

546 П. С. Г., ст. 91 пор. ст. 90.

547 Див.: ст. 92. Судебники говорять власне про «людину», а не про чоловіка. Але не буде правильно, поширювати цю постанову судебників і на успадкування після заміжньої жінки.

548 Вплив французького кодексу позначився і на російському Х т.

549 Див.: про ці уложення: Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. — Казань, 1902. Вып. 2. — С. 301, 327. — У Шершеневича Г.Ф. див.: літературу.

550 Про ранковий дар говорить також австрійське уложення, § 1232.

551 Див. Коментар до § 207 Allgemeines Landrecht fur die Preussischen Staaten. Bd. 1-3. - Berlin: Guttentag, 1878-1879. (Далі - АLPS). Пор. §§ 269, 774 АLРS.

552 Там само. Пор. §§ 206, 207, 269.

553 Та самок винна сторона зобов’язана була повернути невинній стороні по-дарунки, отримані від неї під час шлюбу, як однаково повертались дружиною невиновному чоловіку дарунки, зроблені їй чоловіком в якості нареченого (§ 773). Пор. Коментар до §783 АLPS.

554 АLРS § 184. Див. коментар до цього параграфу.

555 Там само‚ § 679.

556 Там само‚ §§ 188, 189. Пор.: §§ 190, 191.

557 Там само‚ § 195.

558 Там само‚ § 198. Пор. § 196.

559 Там само‚ § 211.

560 Пор. АLРS § 682.

561 АLРS §§ 181—183.

562 Там само‚ §§ 185, 186.

563 Там само‚ §§ 256, 262.

564 Там само‚ §§ 192, 193, 194.

565 Деякі інші постанови ландрехту у сфері особистих відносин подружжя по-яснються також захистом особистості дружини. Цей захист проходив шляхом договору і охорони родичами особливо там, де могли бути зачеплені матері-альні інтереси дружини (пор. §§ 199, 200 і 201).

566 Див.: АLРS § 669.

567 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С.135.

568 АLРS §§ 221, 222, 318. За виключенням, чоловік може перешкодити дружині укласти договір з третьою особою через негосподарністі і марнотратство дружини (§§ 223—225). Пор. французький закон 1907 р. (с. 127).

569 Див. коментар до § 276 АLРS.

570 Див.: §§ 287, 290, 307.

571 АLРS § 314. Пор.: § 206 і 256, 262.

572 АLРS §§ 215, 251. Таким чином, якщо в сфері особистих відносин подруж-жя договір поступився місцем виробленим ним же самим «обыкновениям», то у сфері майнових відносин подружжя договір зберігає ще своє значення. За допомогою його можливо було змінювати, за бажанням сторін, майнові відносини подружжя.

573 «Не подумайте, — говорив він, — ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов‚ - Я не руйнувати прийшов‚ але виконати—. (Матв. V, 17).

574 Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. —С. 29.

575 Ламех мав одночасно двох жінок — Аду і Селлу.

576 Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С.29.

577 Повторення Закону‚ XXIV, 1—4.

578 Див.: Надеждин А. Права и значение женщины в христианстве — С. 175. (Цитуємо за: Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 32).

579 Лопухин А.П. Законодательство Моисея. Исследование о семейных, социально-экономических и государственных законах Моисея. — СПБ., 1882. — С. 88.

580 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. — Leip., 1873. — S. 349.

581 Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С.33

582 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. — Leip., 1873. — S. 370; Тissot. Le mагiаgе, lа seраrаtijn еt le divоrсе. — Раris:Aine, 1868. Р. 44; Лопухин А.П. Законодательство Моисея. Исследование о семейных, социально-экономических и государственных законах Моисея. — СПБ., 1882. — С. 84.

583 Кожен‚ хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. (Матв. V, 32), Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу‚ і одружиться з іншою, той чинить перелюб (Матв. XIX, 9).

584 Кожен, хто дружину свою відпускає‚ і бере собі іншу‚ той чинить пере-люб. І хто побереться з тією‚ яку хто відпустив‚ той чинить перелюб. — Друга половина цього вірша, хоча і відсутня у св. Марка, але вона очевидна сама собою: раз розлучення немає, то зв’язок з відпущеною є зв’язок з чужою дружиною, тобто перелюбство.

585 Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 36.

586 Renan Е. Les Evangiles et la seconda generation chretienne. — Рaris: Levy, 1877. — P. 77, 78.

587 Згідно з текстом Біблії, творінню чоловіка і дружини передували слова Все-вишнього в такій формі: «Створімо людину за образом Нашим‚ за подобою Нашою» . (Буття. 1, 26).

588 Таким був і погляд Христа на закон Мойсеїв, який говорив, що «спочатку ж так не було» (Матв. XIX, 8), тобто «так», як проголошує цей закон, а було так, як проголошує закон, за яким двоє складали єдине тіло. Під «початком» розумів Христос первісне життя, час, коли ще не наступила порча моральна серед іудеїв, що змушувала Творця розкаятися у своїм творінні (Буття. V, 1, 6).

589 Архимандрит Михаил. О евангелиях и евангельской истории. 2-е Изд. — М., 1870. — С. 164, 165.

590 Категоричне положення: «Тож‚ що Бог спарував‚ — людина нехай не розлучує» повторюється і у Марка (X, 9). Воно не повторюється у Луки, очевидно, лише тому, що у євангеліста цього все вчення про розлучення викладене в одному тільки вірші.

591 Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 40.

592 А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу‚ і одружиться з іншою‚ той чинить перелюб (Матв. XIX, 9).

593 Хто дружину відпустить свою‚ та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка‚ і вийде заміж за іншого‚ то чинить перелюб вона (Марко. X, 11, 12).

594 Пор.: Renan Е. Lеs Ароtrеs. — Paris: Levy, 1866. — Р. 161—190, 206.

595 І озвався до Нього один із народу: «Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною» А Він відказав йому: «Чоловіче‚ хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?» (Лука. XII, 13, 14).

596 Матв. XIX, II—12.

597 Розмежування досить східне за духом з цитованими вище словами пророка Малахії.

598 Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 45.

599 Загоровский А. По доводу предстоящей кодификации гражданских законов. // Наблюдатель. — 1883. — № 2. — С. 69.

600 Бо хочу‚ щоб усі чоловіки були, як і я. (1 Кор. VII, 7). Цікаво, що біографічні чи, вірніше, автобіографічні відомості про цього апостола змальовують його, як людину слабку фізично, хворобливу, не стражджаючу чуттєвими покликами і, як здається, такою, що не брав у шлюб. Renan Е. Lеs Ароtrеs. — Paris: Levy, 1866. — Р. 171, 172.

601 Прочим же я говорю, а не Господь (1 Кор. П, 12).

602 Hefele C. J. von. Соnсiliеngeschichte. Nach den Quellen bearb. Von C.J. von Hefele. Bd. 1—9. — Freiburg im Breisgau: Herder, 1855—1890. Bd. 1. — S. 131, 132, 179. Bd. 3. — S. 93.

603 Архим. Иоанн. Опыт курса церковного Законоведения. — СПБ., 1905. — Т. ІІ. — С. 390.

604 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S. 10.

605 Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. — М., 1927. — С. 69.

606 Там само.

607 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 83.

608 О времена, о нравы!

609 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М., 1973. — С. 17.

610 Там само‚ С. 18.

611 Там само.

612 Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. — Киев‚ 1892. — С. 137.

613 Там само‚ С. 138.

614 Там само.

615 Gide P. Etude sur la condition privee de la femme, dans le droit ancien et moderne. — Paris: Durand, 1867. — Р. 34.

616 «Так, часто дівочість і родючість жінки, що продається вважаються суттє-вою умовою договору купівлі, і якщо покупець буде в цьому обманутий, то може вигнати дружину і вимагати назад заплачене за неї». Post A.H. Diе Geschlechts — genossenschat der Urzeit und die Entstehung der Ehe. — Oldenburg: Schulze, 1873. — S. 157. Сюди ж можна віднести новину про повернення подарунків Гефесту. Пор.: Гомер. Одіссея. — Київ: Дніпро‚ 1968. VIII. 318. Анналогічне явище відмічене у Ману, IX. 73.

617 Plutarchus. Quaestiones romanae. — Lipsiae, 1873. — P.1, 85.

618 Ibid. — P. 171, 436.

619 Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. — Одесса: Тип. Зеленого. — Вып. II. — 1883. — С. 174.

620 Ковалевский М.М. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. — М.: Тип. Гатцук, 1886. — Т.1. — С. 206.

621 Пор.: Hermann K.F. Lehrbuch der griechischen Privatalterthumer. Umgearbeitet und herausgegeben von Dr. Hugo Blumner. Aufl. 3-e. — Freiburg, 1882. — S. 262.

622 Гомер. Одіссея. — Київ: Дніпро‚ 1968. — С. 142.

623 Аналогічне явище в руському житті див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 3-е Изд. — К.‚ 1900. — С. 91.

624 Це право засвідчене у Val. Maximus, VI. 3. 7.; Plinius(Secundus). Historiae naturalis libri XIV. — Paris, 1827. — Ann. XII 32.

625 Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. (Б.г., б.м.). — С. 243.

626 Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 53.

627 Там само.

628 Там само.

629 Див.: Wachter K. Uber Ehescheidungen bei den Romern. — Stuttgart, 1822. — S. 120 — 139. Troplong M. De 1’influence du christianisme sur le droit civil des ro—mains. — Paris: Lecon, 1855. — Р. 94; Unger J. Die Ehe in ihrer welthistorischen Entwickelung. — Wien: Jasper, 1850. — S. 78.

630 Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. — СПБ.: Тип. Фишера, 1851. — Т.1 — С. 143.

631 Там само‚ 381.

632 Hefele К.J. Conciliengeschichte nach den Guellen bearbeitet. — Freiburg, 1902. — S. 131.

633 Ibid. — S. 566.

634 Ibid. — S. 636.

635 Беседы Св. Иоанна Златоуста на разные места священного писания. Полн. собр. творений Св. Иоанна Златоуста: В 12 т. — М.: Православная книга, 1991. —Т. 3. — С. 483.

636 Там само. — С. 989.

637 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. -S.101.

638 Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. — СПБ.: Тип. Фишера, 1851. — Т. II, 365, 390‚ 866. В цьому ж розумінні складене 61 апостольске правило і особливо 1 Гангрського собору: «аще кто порицаетъ бракъ и супруговъ верныхъ и благочестивыхъ сожитие порицаетъ, яко не могущихъ внити въ царствие, да будетъ подъ клятвою». — Це правило було спрямоване проти Єфстафія і його послідовників, які дотримувалися вказаного у правилі погляду на шлюб. Див. ще того ж собору пр. 9.—Иоанн, 1. 199 i 373, 874, 879.

639 Для дружини: якщо чоловік звинувачувався у вбивстві, отруєнні, чаклунст-ві (на думку деяких — в розриванні могил), куди згодом, в 337 р., приєднане було 4-річне безвісне перебування на війні. Для чоловіка: якщо дружина вия-вилась винною в перелюбстві, отруєнні і зводництві.

640 Такими покараннями для дружини були: повна втрата приданого (до головної булавки) на користь чоловіка і депортація на острів. Для чоловіка — повне і негайне повернення приданого і заборона вступати у 2-й шлюб під страхом втратити все придане другої дружини на користь першої.

641 Wachter K. Uber Ehescheidungen bei den Romern. — Stuttgart, 1822. — S. 218, 214.

642 Ibid. — S. 215, 239.

643 Ibid.

644 Загоровский А. О разводе по русскому праву. - Харьков, 1884. - С. 61.

645 Quoniam eorum, quae in hominibus snbsecuinntur, quieduid ligatur, solubile est — Distrahuntur... matrimonia: alia quidem consentiente utraque parte... nov. 22 — P. 3, 4.

646 Nov. 117. — P. 10 a Nov. 134 — P. 11.

647 Nov. 140. — P. 1.

648 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. —Wien: Braumuller, 1863. —S. 105.

649 Розуміючий під незаконним розлученням — розлучення, не узгоджене з правилами світського законодавства.

650 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S. 140.

651 Див. це тлумачення в Чтениях общества любителей, духовного просвеще-ния. Август. Правила св. Василия Великого. — C. 279.

652 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. —S.108.

653 Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. — СПБ.: Тип. Фишера, 1851. — Т. II. 223.

654 Оrigenis Соmmеntariorum in Маtthаеum. — Раris, 1862. — Т. III. — Р. 648, 649.

655 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S.112.

656 Памятники древней христианской письменности в русском переводе. Т. III. Соч. св. Иустина философа и мученика. — СПБ., 1834. — С. 115.

657 А саме цей канон говорить: «Si guis dixerit ecclesiam errare, cum docuit et docet, juxta evangelicam et apostolicam doctrinam propter adulterium conjugium matrimonii vinculum non posse dissolvi, anathema est». Тут, мабуть, мається на увазі вчення протестантів, піддаючи анафемі тих, хто робить закид західній церкві у помилці; навпаки, саме помилкове вчення залишається без подальшого визначення. Див.: Richter, Kirchenrecht, s. 844, прим. 10.

658 Це різне відношення до перелюбства чоловіка і дружини належить до числа споконвічних поглядів римлян це — та «Lех durа», на котру жалується Плавт, і яка в перші часи римської історії доходила до визнання повної безкарності чоловіка за перелюбство. Тільки з часів Феодосія і остаточно з часів Юстиніана і перелюбство чоловіка стало для дружини приводом до розлучення. 1. 6, 34 D. 48,5.—1. 8.С.5, 17. Nоv. 117 c.9. §5. 101. Нижче ми побачимо, втім, що вказаний погляд на перелюбство не є особливість одного римського права.

659 Павлов А.С. Личные отношения супругов по греко-римскому праву // Ученые Записки Казанского Университета. Т.1. — Казань, 1865. — С. 96.

660 Там само. С. 98.

661 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S. 578—583.

662 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву —Харьков, 1884. — С. 91.

663 9-е правило і 21 Василя Великого і 87-е Трулльського собору, див.: К. 1,— л. 160 і наоб. 162 і наоб. 163 і 142.

664 К. II л., 41 наоб. і 42.

665 К. II, л. 123 і наоб.

666 К. II, л. 123 і наоб. Під словом «корнен» ймовірно‚ розуміється‚ урізання носа.

667 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 93.

668 Wасhtеr H.D. Das Vorzugsrecht des Vermiethers nach romischem und modernem Recht. — Zurich: Zurcher, 1885. — S. 132, прим. Nov. 134, с. 10. — Павлов А.С. вказ. вище ст. с. 99: «древні християни підкорялись цьому закону за власним переконанням в його справедливості. Так‚ Ерма забороняє не лише клірикам, але й мирянам тримати при собі своїх дружин, які винні в перелюбстві. Ту ж заборону знаходимо і в соборних правилах (Ельвірського собору)».

669 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. — Leip., 1873. — S. 375, 376.

670 8-е правило собору Неокесарійського (314 р.) Арх. Иоанна, т. 1, С. 364 — 365.

671 Аже от попа или от дьякона попадья сотворит прелюбы? Цоустив ю, рече, держати свой сан / Рус. Истор. Библиот., — СПБ., 1880. — Т. VI. 2. 82.

672 Ці питання і відповіді поміщені в VI т. Рус. Истор. Библиот. під № 124. Пи-тання 38-е говорить: „а с попадьею кто падётся, а священнику свестно есть, без священьства есть".

673 Zhishman J. Das Ehereсht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. —S. 591 — 592.

674 Стосовноно насильства Василь Великий у 49 прав. говорить: «растления, бы-вающие насилием, да не подвергаются обвинению» / Иоанн, II, 68. Правило це в нашій кормчій подано наступним трактуванням: 1) «девица нуждею растленна бывши, и жена срамоту приемши насилием некоего, неповинни суть». 1. л. 168. У Григорія Неокесарійського у 2 правилі сказано: «не тяжко и то, что пленённыя жёны растлены от варваров, наругавшихся над их телами.... Аще некая жена, жившая в совершенном целомудрии, и показавшая прежнее житие чистым и изъятым от всякого подозрения, ныне подверглась поруганию, по насилию и принуждению: то на сей случай глаголетъ закон: ничтоже сотворите отроковиц» / Арх. Иоанн, 1. 269. Zhishman J. Das Ehereсht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. —S. 590, 735, 736. Підтвердження цього правила ми знаходимо в канонічних відповідях митрополита Іоанна. В правилі 26 сказано: «понеже полонят жены иереем и паки возвращенье им будет, подобно поимати своим мужем и сим приобщатися и не отметатися держанья ради иноплеменник оскверненья» / Русск. Ист. Библиот. — СПБ., 1880. — Т. VI.

675 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S.591.

676 Там само, 736.

677 Перелюбство, як один із найважливіших і в самій основі руйнуючих шлюб приводів до розлучення, визнавалось досить давно таким і в західній церкві, як це видно з числених соборних постанов, які стосуються впливу перелюбства на шлюб. Про таке значення перелюбства говорять постанови наступних соборів: арелатського (314 р.), нантського (658 р.), герфордського (673 р.), толедського (681 р.), у соборних постановах Боніфатія (IX ст.), фріульського (796 р.), римського при папі Євгенії II (826 р.), і собору в Воurges’e (1031 р.).

678 Так‚ у питаннях Кіріка та ін читаємо: «аже ли жена от мужа со иным, то муж не виноват, пуская ю».(92). Сюди ж відносяться і цитовані вище питання (82) Кіріка і (38) другого запитувача. — У 1683 р. чоловік, після покарання дружини його батогом у приказному домі (за клопотанням чоловіка) за блудну справу, просить архієрея про розлучення через невірності дружини. Акты отн. до юрид. быта древней России. II, № 220.—Петрей відносно цього приводу до розлучення повідомляє таке: хто вчинить блуд із заміжньою і чоловік знову візьме її до себе, перелюбник повинен цілком задовольнить його грошима, ... якщо чоловік не візьме її (тобто дружини, яка порушила подружню вірність), то у неї стрижуть волосся, віддають до монастиря і роблять її черницею, а чоловік бере собі другу дружину, перелюбник же сплачує йому деяку кількість грошей». — История о Великом Княжестве Московском: Пер. с нем. Шемякина. — М:, 1867. — С. 405.

679 Те саме розповідає і Олеарій про насильницький постриг. Див. його: По-дробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Пер-сию: Пер. с нем. П. Барсова. — М., 1870. — С. 214.

680 Владимирский-Буданов М.Ф. Там само — C. 224.

681 Русск. Истор. Библ. — СПБ., 1880. — Т. VI. 2. — С. 58.

682 Дубакин Д. Влияние христианства на семейный быт русского общества. — СПБ., 1880. — С. 63.

683 Олеарий. Подробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Персию: Пер. с нем. П. Барсова. — М., 1870. — С. 213: «За нарушение супружеской верности у русских смертью не наказывают, и они не называют нарушением этой верности, если женатый будет иметь сожительство с другой сторонней женщиной, а считают это просто любодейством; нарушителем же супружеской верности называют они того мужа, который от живой жены женится на другой».

684 Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа / Собрание сочинеий. Исторические монографии и исследования. — СПБ., Стасюлевич, 1905. — Кн. 8. — Т. 19. — С. 108.

685 Котляревский А.А. Древности юридического быта балтийских славян. — Прага: Тип. Клауди. —1874. Ч. 1. — С. 109.

686 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 147.

687 Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. — Одесса: Тип. Зеленого. Вып. 1. 1882. — С. 153, § 85. Вып. 2. 1883. — С. 170, § 123.

688 Стоянов А.Н. Исторические аналогии и точки соприкосновения новых законодательств с древним правом. — Харьков: 1883. — С. 4.

689 Dеmоlombе. Соurs de Соdе Nароleоn. II, р. 472.

690 D. 48. 5. 13. §13, §3. С. 9. 9. 7.; Арм. Константин. Перевод ручной книги законов‚ или так называемого Шестикнижия‚ собранного отвсюду и сокращенного достопочтеным Номофилактом и судьею в Фессалонике Константином Арменопулом; при чем прилагается и ручная книга о браках, сочиненная Алексием Спаном. Части 1—2. — СПБ.: Сенат.тип.‚ 1831. — Ч. 1. — С. 83.

691 В церкві західній заручини мали аналогічне значення і навіть нерідко замі-няли церковне вінчання.

692 Иоаннъ. Там же. II, 498. Корм. 1. л. 144.

693 Ще раніше подібний погляд на заручини викладений був в 11 правилі собору Анкірського.

694 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche.— Wien: Braumuller, 1863. —S. 134, 734. Пор.: — S. 387.

695 Пор.: Повторення закону, XXII, 13—21.

696 Славянская мифология, 82. (Див.: Дубакин Ю. Там же. — С. 52).

697 Стоглав. Изд. Кожанчикова Д.Е. — СПБ., 1863. — С. 141, вопр. 24.

698 Смирнов И.Н. Очерк культурной истории южных славян. — Казань: 1900. — Вып. 2. Развитие общественных отношений. — 1900. — С. 17.

699 Вестник Европы. 1883. — № 4. Пермяки. — С. 556, 570.

700 Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. 3-е Изд. — СПБ. 1884. — С. 127.

701 Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и XVII ст.ст. — СПБ., 1860. — С. 172. Цей звичай зберігався і в подальшому. Див.: Терещенко А.В. Быт русского народа. Ч. 1—7. — СПБ., 1848. — Ч. 2, — с. 114, 115.

702 Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и XVII ст. — СПБ., 1860. — С. 111.

703 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. - Wien: Braumuller, 1863. - S. 737-739.

704 Див.: Горчаков М. О тайне супружества. — СПБ., 1880.— С. 308, прим. 2.

705 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. -С. 113.

706 Там само. С. 114.

707 Там само. С. 115.

708 Sine justa et probabili causa foris scilicet pernoctantem. 1. 8, § 3. С. V. 17. Майже те саме і в Nov. 22. C. ХV. § 2: ...citra rationabilem causam foris pernoctantem.

709 Див. канонічні відповіді митр. Іоанна 24. Рус. Ист. Библ. т. VI. 1. Можна б засумніватися — чи не говорить тут митрополит про грецький звичай, але по-дібна ж поведінка монахів у пізніші часи, від яких збереглися чисто руські свідоцтва, переконує в тому, що такі звичаї і нам не були чужі.

710 Костомаров Н.М. Там само. — С. 198, Соловьев С.М. Там само — Т. XII, с. 110.

711 Тут зв’язок розуміється із заміжньою жінкою, тому що зв’язок з незаміж-ньою буде перелюбством у прямому розумінні, а не одним лише фактом, що межує з перелюбством. Пор.: Wасhtеr H.D. Das Vorzugsrecht des Vermiethers nach romischem und modernem Recht. — Zurich: Zurcher, 1885. —S. 233.

712 Тут сказано більше, ніж в першоджерелі, де стоїть одне слово: сulраtus. Nov. 117. с. 9, § 5.

713 Слід зазначити у: Неволин К.А. История Российских Гражданских Законов Т. 3. — СПБ., 1857.— С. 244, зроблено неточний переклад першої частини цієї постанови. Там сказано: «Если муж в том же доме, в котором живет с женою будет найден в непозволительной связи с другой женщиной». Між тим у вказаному вище місці 117 Nоv. сказано: Si guis in ea domo, in gua сum suа соnjugе соmmаnеt, еt. соntеmmеns еаm, сum аlia invеniatur in еа dоmо mаnеns. Підкреслені слова показують, що мова йде не про поодинокий факт, як можна вивести з перекладу Неволіна К. а про злягання взагалі зі сторонньою жінкою в спільній подружній квартирі. Відомо, що це правило перейшло до французького кодексу, де йому і надається розуміння, яке міститься в 117 Nоv.: Lа fеmmе роurа dеmаnlеr lе divоrсе роur саusе d’аdultere de son mari, lorsgu’il aura tenu sa соncubine dans la maison commune». (Агt. 230).

714 Шашков С.С. Очерк истори русской женщины. — СПБ.‚ 1872. — С. 163.

715 Практика східної церкви, слідуючи словам Апостола Павла, який запрошує відкинути справи темряви і обрядитися в зброю світла і не віддаватися ні пристрасті, ні розпусті (Римл. XIII. 12, 13. Пор. 1, 26, 27), шляхом аналогіч-ного трактування означеного вище § 117 Nov. прийшла до можливості допустити‚ що разлучення внаслідок спокуси чоловіка на протиприроднє задоволення статевої потреби. Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S.748, 749. Наші джерела про цей привід не згадують.

716 Точний переклад Nоv.117, с, 9, § 4. Звідти ж запозичена і не зовсім точна постанова Нов. Запов. гр, 13, гл. 4, л. 42: «а не глаголавъ на ню мужъ о прелюбодеянии, не обличетъ же, нипокажетъ знамения».

717 Неволин К.А. Полн. собр. соч. — СПБ., 1857. — Т. ІІІ. — С. 78, 79.

718 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884 . — С. 125.

719 Иоанн. Там само. II, 463 — 469. Кормч. Там же. 1 л. 140.

720 Те саме повторено і у Нов. 3апов. Юстиніана, гл. 44, гр. 13, гл. 4. І, л. 41. — стосовно дружини в короткій редакції, а стосовно чоловіка в такій ссамій, як і в Градському Законі. Статті Градського Закону запозичені буквально із Nоv. 117 с. 8. § 1 і с. 9. §1

721 Азаревич Д. Русский брак / Журнал гражданского и уголовного права. 1880. Кн. 5. — С. 86.

722 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 108.

723 Полное Собрание Законов Российской империи. — № 562. — 1673.

724 «Которые помещики и вотчинники за воровство...сосланы в ссылку с жёна-ми и с детьми». № 702, п. 6. 1677 г. «Воров.... ссылать в Сибирь на пашню с жёнами и с детьми». № 773. 1679 г. «Которые воры объявятся в первой или в дву татьбах... ссылать их в Сибирь с жёнами и с детьми». № 8 46.1680 г. і див. № 1266. 1687 г.

725 Див.: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 103; Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 2. — Ярославль и К.: — 1890. — С. 30, прим. 7; Владимирский-Буданов М.Ф. Исторический очерк займа по русскому праву до конца XIII века. — Киев, 1875. — С. 50.

726 Полное Собрание Законов Российской империи — № 1285 — 1688 г.

727 В одній із справ XVII ст. ми знаходимо наступну вказівку на законодавчу практику у питаннях цього роду: «по указу Великих Государей: которые люди за воровство доведутся ссылки мужеска пола и тех воров посылают с женами их а за женино воровство мужей въ ссылку не ссылают». Полное Собрание Законов Российской империи — № 1266 — 1687г.

728 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. — С. 155.

729 Краткая редакция Нов. Запов. Юстиниана царя—«безъ пакости же разрушается бракъ, аще мужъ въ три лета. не возможетъ быти съ женою»— гл. 44, гр. 13, гл. 4, л. 42 на об.

730


Особисте і майнове становище жінки в Україні за звичаєвим правом Читать далее: Прав. Вас. Вел.—Иоанн. Там само. II, 55. Кормчая. Там само. 1, л. 165
Информация о работе «Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 895789
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0
Скачать

Похожие работы

Політологія. Політичні системи в Україні
Скачать
263986
0
0

... ї, доцивілізованоі) фази розвитку до стадії цивілізованості (станово-класовий устрій, чітка диференціація суспільства з наявними механізмами ре­гулювання суспільних суперечностей); інституціоналізація політичної системи українського суспільства феодального типу (князівська державність, інтеграція ранніх мікрополітичних утворень — племінних княжінь у державно-політичні макро-об'єднання імперського ...

0 комментариев

Разделы
Главная Новости Рефераты Статьи Вузы
Инфо
О проекте Соглашение
Следите за новостями
VK
© 2009-2024 Образовательная социальная сеть KazEdu.com

Наверх