Фразеологізми як відображення національного характеру

Розділ 1 Фразеологізм як відображення національного характеру

1.1 Національний компонент у структурі мовної особистості

Національно-культурна семантика мови важлива і цікава поза залежністю від конкретної мови і є присутньою на всіх його рівнях: і в граматиці, і в синтаксисі, і в фонетиці. Однак найбільш повно і яскраво вона виявляється в таких одиницях мови як фразеологізми. Саме цей шар мови безпосередньо відображає діяльність, називає предмети і явища навколишнього світу, фіксує зміст, що відображає умови життя народу - носія тієї чи іншої мови, будучи дзеркалом і охоронцем національної культури.

Під мовною особистістю розуміється "сукупність здібностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприйняття їм мовних добутків, мовна компетенція, що характеризується глибиною і точністю відображення дійсності, ступенем структурно-мовної складності, при цьому інтелектуальні характеристики мовної особистості висуваються на перший план.

Виділяються три рівні мовної особистості: 1) вербально-семантичний рівень; 2) когнітивний рівень; 3) прагматичний рівень. Мовна особистість є видом повноцінного представлення особистості, що вміщає в себе і психічний, і соціальний, етичний і інший компоненти, але переломлені через її мову, її дискурс [ 7,81 ].

Необхідно зупинитися на проблемі, що виникає у зв'язку з поняттям мовної особистості. Мова йде про національну складову у структурі мовної особистості. "Деякого домінанта, обумовлена національно-культурними традиціями і пануючої в суспільстві ідеологією, і вона обумовлює можливість виділення в загальномовній картині світу її ядерної, загальнозначущий, інваріантної частини. Остання, імовірно, може розцінюватися як аналог поняття базової особистості, під яким розуміється структура особистості (установки, тенденції, почуття), загальна для всіх членів суспільства і формується під впливом сімейного, виховного, соціального середовища" [5,37]. "Для мовної особистості не можна провести прямої паралелі з національним характером, але глибинна аналогія між ними існує. Вона полягає в тому, що носієм національного початку й у тім і в іншому випадку виступає відносно стійка в часі, тобто інваріантна в масштабі самої особистості, частина в її структурі, що є на ділі продуктом довготривалого історичного розвитку й об'єктом міжпоколінної передачі досвіду" [5,48].

Кожна мовна особистість унікальна, володіє власним когнітивним простором, власним "знанням" мови й особливостями його використання , можна виділити національну інваріативну частину в структурі мовної особистості, що обумовлює існування загальнонаціонального мовного типу і приналежність індивіда, що детермінує, до того чи іншого лінгво-культурного співтовариства. Не існує мовної особистості взагалі, вона завжди національна, завжди належить визначеному лінгво-культурному співтовариству.

Поняття національної мовної особистості, національного характеру визначається етнопсихологією - наукою, основний предмет якої - вивчення національного духу, особливості психічної поведінки етнічних общностей у системі уявлень і кодів поведінки; етнопсихологія аналізує етнічну свідомість, закріплене в традиціях і звичаях, моралі, правових і естетичних нормах. Етнопсихологія - це наука про особливості культури, про етнічну обумовленість пізнання, емоційного поводження індивіда, його мови [2,43].

Можна погодитися з твердженням, що мова має індивідуальне закорінення, перебуваючи в залежності від соціального статусу і ролі особистості в суспільстві та виступаючи атрибутивною її властивістю, оскільки вона формує і значною мірою визначає саме її, особистості, соціальне існування [10,59]. Це пов'язано з фундаментальним значенням спілкування в соціумі і його важливою роллю у самовизначенні і самореалізації особистості. Як точно зазначив Ф. де Соссюр, „мова - це систематизована сукупність правил, необхідних для комунікації" [6,81].

Якщо вплив культури на мову цілком очевидний, то питання про зворотний вплив мови на культуру залишається відкритим. У науках про людину ще не знайдено підходів, які б дозволили відкрити найглибші внутрішні джерела людської культури, простежити вплив соціокультурних факторів на формування, розвиток і адаптацію особистості. Наприклад, ми не цілком усвідомлюємо, наскільки той культурний світ, що людина створила навколо себе, визначений її фізичними і психічними можливостями. А соціокультурні можливості людини настільки різноманітні, що кожного разу при їх дослідженні породжують питань більше, ніж відповідей. До таких, наприклад, належить проблема впливу соціокультурних факторів на зміни мовного середовища, мовної ситуації в суспільстві [8,79].

Погляд на світ, відображений у мові особистості, на наш погляд, відображає її ціннісні орієнтації. Мова особистості впливає на її духовний розвиток. Узагалі мова народу впливає на розвиток його соціокультурних рис. Так, В. фон Гумбольдт ще в XIX столітті справедливо відзначав значний вплив мови на духовний розвиток народу, його культуру. У праці „Про різницю будови людських мов і їх впливу на духовний розвиток людства" В. фон Гумбольдт підкреслює: „У кожній мові закладено самобутній світогляд. Як окремий звук постає між предметом і людиною, так і вся мова в цілому виступає між людиною і природою, що впливає на неї зсередини і ззовні..."[2,91].

Переконання в тім, що люди бачать світ по-різному - крізь призму своєї рідної мови - лежить в основі теорії „лінгвістичної відносності Е. Сепіра і

Б. Уорфа. Вони прагнули довести, що розходження між культурами

обумовлені розходженнями в мовах. І хоча ця теорія й дотепер вважається недоведеною, окремі аспекти її вивчення вплинули на інтерес до аналізу впливу соціокультурних особливостей особистості на проблему трансформації не тільки суспільства в цілому, але й багатьох його структур, у тому числі й мовного середовища як одного із суб'єктів соціокультурного процесу. Причому більшість дослідників приділяли увагу комунікаційним проблемам соціокультурних змін.

Як суспільство впливає на мову через особистість, так і мова завжди впливає на суспільство через діяльність особистості, сприяє налагодженню соціальних зв'язків.

Мовна особистість - це система, яка виникає в суспільстві і розвивається, грунтуючись на здатності вираження і закріплення соціальних відносин і взаємодій. Вона - умова і продукт культури [9,61].

Мовна особистість - це, власне, особистість, охарактеризована з боку впливу засвоєної нею мовної культури на її особистісні якості та соціально-культурну ефективність її діяльності як суб'єкта суспільних відносин. Цій особистості, за її функціональною природою, мають бути притаманні якості та характеристики, здатні позитивно впливати на процес соціально-культурної трансформації, їх зміст має бути уточненим. Виокремимо такі з них:

- мовна відкритість і доступність, націленість на спілкування і прагнення передати ідеї і цінності іншим соціальним агентам;

- соціально-діяльнісна спрямованість, пов'язана з інтенсивністю трансформаційних процесів і забезпеченням необхідної динаміки особистісних змін;

- адаптивно-акумулююча характеристика як мовний механізм забезпечення пристосування до умов суспільства, що трансформується;

- соціально-культурна пізнавальна мотивація, що пов'язується з прагненням „розкодувати" світ і сформувати його індивідуальну мовну модель;

- мисленнєва індивідуалізація світу як особистісно-мовна стимуляція пізнання та формування стилю мислення, який відповідає специфіці духовного світу мовної особистості;

- культурно - репрезентативна якісна визначеність мовної особистості, яка знаходить вияв в утвердженні своєї етнічно - національної та культурно-групової приналежності й вираженні її в різному стилі мовлення в різних соціальних сферах (політиці, моралі тощо);

- естетико-мовний профіль особистості як цілісний вияв її буття у світі, утвердження її особистісного естетичного світу [ 3,78 ].

І особливо важливо підкреслити зв'язок мовної особистості, яка, як за своєю природою, так і соціально-функціонально, пов'язана з ментальністю.

Як підкреслюють дослідники, „мова регламентує ментальність", а „ментальність регламентує мову, точно так проявляючи (і реалізуючи) себе в інших мовах - невербальних засобах вираження думки і почуття - від міміки і жестів, обрядів і ритуалів до танцю, живопису і архітектури" [5,82]. Мовна особистість за допомогою базисного елемента культури (мови) нагромаджує, зберігає і передає соціальний досвід від одного покоління до іншого за допомогою сенсно-життєвих орієнтирів. Як зазначає Ф. де Соссюр, „значимість - цінність будь-якого слова визначається всім, що з ним пов'язано" [8,64], а тому реальний зміст мовного світу особистості залежить від тієї ієрархії цінностей, якою вона керується у своєму житті.Однак і сам розвиток особистості характеризується соціально-мовною залежністю. Через мовну особистість є можливість глибше охарактеризувати мову як суспільно-культурне явище і зрозуміти характер її функціонування в суспільстві, що трансформується.

Отже мовна особистість являє собою "сукупність здібностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприйняття їм мовних добутків, мовна компетенція, що характеризується глибиною і точністю відображення дійсності та ступенем структурно-мовної складності, де інтелектуальні характеристики мовної особистості висуваються на перший план.