Державна політика розвитку вільних економічних зон

Курсова робота

З дисципліни:

“Державне регулювання економіки”

Тема:

“ Державна політика розвитку вільних економічних зон”

Зміст

Вступ

1. Історичний зарубіжний досвід, об'єктивна необхідність і суть створення спеціальних (вільних) економічних зон

2.Правові основи і загальні принципи створення ВЕЗ

3. Класифікація, загальна характеристика і управління ВЕЗ

4. Розвиток ВЕЗ в Україні

5. Інвестиційний розвиток вільних економічних зон України

6. Реалізація інвестиційних проектів, структура та форми залучення інвестицій у вільні економічні зони України

Висновок

Список літератури

Вступ

Створення вільних економічних зон (ВЕЗ) об'єктивно зумовлене процесом територіального поділу праці, невпинним розвитком зовнішньоекономічних зв'язків. Відбувається формування місць налагодження міждержавних торгових контактів у морських і річкових портах, пунктах перетину транспортних шляхів, залізничних вузлах, аеропортах.

Усе це дає підстави до утворення ВЕЗ як форми організації господарської діяльності на певній території тієї чи іншої країни, у межах якої усталюються особливі правила економічної діяльності. На території ВЕЗ діють пільгові податки, митні, валютно-фінансові та інші умови діяльності як національних, так і іноземних суб'єктів підприємництва. Метою створення ВЕЗ є залучення іноземних інвестицій, освоєння і впровадження у виробництво прогресивних технологій, нарощення виробництва товарів на експорт і для потреб внутрішнього ринку, розвиток ринкової інфраструктури, обмін передовим управлінським досвідом. У міжнародній практиці налічується понад 20 різновидів ВЕЗ. Вони можуть бути як комплексними, так і певного функціонального типу - транзитні, митні, експортні, банківські, туристичні та ін.

Вільні економічні зони є в США, Англії, Німеччині, Китаї та інших країнах, вони створені з метою прискорення економічного розвитку конкретного регіону або певного виду діяльності чи навіть конкретного підприємства (скажімо, заводу, об'єднання, інституту). У ВЕЗ суб'єктам господарювання надають за певною процедурою деякі пільги на визначений термін, чим створюють сприятливі умови для інвестування. Перші підходи до створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) в Україні були передбачені законодавством ще у 1992 р. Однак цей напрям економічних реформацій, на думку вчених, не одержав належного розвитку. А він, як свідчить досвід, є ефективним прискорювачем техніко-економічного і регіонального розвитку.

У СЕЗ для інвестицій створені певні пільгові умови і правова стабільність на визначений термін. На таких засадах об'єкти СЕЗ стають привабливими і для внутрішнього, і для зовнішнього інвестора.

Формування пропозицій щодо створення вільних економічних зон чи об'єктів потребує, насамперед, проведення інвентаризації наявних науково-технічного, промислового і гуманітарного потенціалів регіону.

Успішні організація і розвиток ВЕЗ неможливі без прийняття відповідної системи законів і нормативних актів. її ядром і основою покликаний бути загальний закон про вільні економічні зони1, який чітко регламентує головні цілі, завдання, принципи їх створення, права і відповідальність всіх зацікавлених сторін, комплекс преференцій, порядок створення і ліквідації.

Під час розробки програм або пакетів документів ВЕЗ головну увагу треба зосереджувати на виборі пріоритетних товаро-виробничих напрямів: на випуску продукції із закінченим технологічним циклом; на впровадженні ресурсо- і енергозбережних технологій, організації глибокої переробки сільськогосподарської сировини тощо.

Прикладом таких підходів може бути робота Львівської облдержадміністрації з підготовки Державної програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону в якій передбачено створення спеціальних економічних зон "Яворів", "Жовква", "Мо-стиська", курортополісу "Трускавець".

1. Історичний зарубіжний досвід, об'єктивна необхідність і суть створення спеціальних (вільних) економічних зон

 

У 166 році до н. є. Греція проголосила на острові Делос особливі умови прийому, збереження та відправки вантажів. Це була перша в світі вільна економічна зона (ВЕЗ) торгового типу. Грецькі сановники передбачили, що купці прийдуть у Грецію і пожвавлять економічну ситуацію тільки тоді, коли їм нададуть певні пільги. Тому було скасовано ряд податків, митних зборів, спрощено адміністративні формальності. Після нововведення острів почав відігравати помітну роль у торгівлі між Заходом і Сходом, а сама держава отримала неабиякі економічні вигоди, зумовлені зростанням вантажообороту, появою нових робочих місць для місцевого населення, збільшенням податкових надходжень.

Згодом уже в середні віки, практика ВЕЗ набула поширення у Європі, зокрема у Німеччині та Франції. Так, у 1510 р. німецьке місто Гамбург офіційно отримало статус "порто-франко" (вільні гавані). Ця зона успішно діє до тепер, суттєво поліпшуючи економічну ситуацію у державі. Сьогодні Гамбурзький порт - це значна функціонально підготовлена територія (42 квадратні кілометри акваторії та 58 квадратних кілометрів суші) для цілодобового приймання, відправлення та обробки вантажів. Порт обслуговує 50 держав світу та 8-10тисяч суден щорічно, майже 50 мільйонів тонн вантажів.

Всього у Німеччині нині діють 6 вільних портів та 3 безмитні зони, у Франції - два райони вільної торгівлі та підприємницької діяльності, в Іспанії- 3 безмитні зони, в Італії- 3 спеціальні безмитні зони, в Японії— торгово-виробнича база.

Серед бувших соціалістичних держав першою розпочала створювати вільні економічні зони Югославія в 1963 році. їх досвід перейняли: у 1978 р. - Румунія, у 1979-1980 рр- Китай, у 1982 р. - Угорщина, у 1987р.-Болгарія,у 1988р.-Польща,у 1969р.- В'єтнам. Починаючи з 1990 р. в республіках колишнього Союзу проголошено про наміри створення вільних економічних зон, зокрема в Україні, Казахстані, Киргизстані, Білорусії, Грузії, Латвії, Естонії, Росії.

Зокрема цінним для України є досвід Китаю, оскільки в процесі реформ тут ставилися і вирішувалися завдання подібно до тих, які стоять перед нами сьогодні - створення ринкової економіки, перехід до економічних методів управління, широке використання товарно-грошових відносин, перетворення відносин власності.

Результати створення і функціонування ВЕЗ Китаю позитивні: вони забезпечують до 40% загального обсягу експорту, широко залучається іноземний капітал, щорічне зростання промислового виробництва сягає 70%, впроваджуються у виробництво новітні технології, забезпечено динамічний розвиток соціальної сфери тощо.

Це підтверджує доцільність і необхідність як найактивнішого створення ВЕЗ в Україні, адже подолання економічних труднощів, яких сьогодні зазнає Україна, вимагає прийняття особливих, нестандартних рішень, здатних принципово вплинути на політичні та економічні процеси у державі. До числа таких нетрадиційних рішень, які вже найближчим часом можуть дати суттєвий позитивний ефект, саме слід віднести створення "екстериторіальних" формувань, що мають особливий режим діяльності — вільних економічних зон (ВЕЗ).

2.Правові основи і загальні принципи створення ВЕЗ

Вільна економічна зона являє собою частину національної території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування законодавства країни, орієнтований на посилення зовнішньоекономічних зв'язків, насамперед, за рахунок залучення іноземного капітану. Такого типу територіальні утворення не є характерними для якогось одного континенту, а стали важливим елементом структурних перетворень у світовій економіці. У США створено і діє майже 130 зон зовнішньоторговельної спрямованості, з яких 73 створено в період 1980-1985 років. В даний час кількість зон загального призначення досягла 194, а філій - 255. Функціонування більш як 500 ВЕЗ практично в усіх кранах світу справляє вплив на загальноекономічні процеси - збільшення обсягів виробництва, посилення зовнішньоекономічного обміну, зростання чисельності зайнятих, підвищення рівня життя тощо. Найбільша кількість вільних зон сконцентрована в країнах, які розвиваються, а частка продукції, виробленої на території всіх РЕЗ перевищує 57 загального обсягу світової торгівлі.

Як показує досвід, уже склався досить широкий спектр форм вільних економічних зон. Встановилися цілі їх функціонування, напрями і стратегія розвитку, підходи до зонування, визначено цілком чіткі поняття термінів і закономірностей розвитку. Загальними є й критерії віднесення територіальних утворень до різних типів зон.

Україна дотримується класифікаційної схеми, яка враховує: місце розташування зони у відповідності з географією розміщення щодо державного кордону: внутрішні (у внутрішніх районах країни) і зовнішні (безпосередньо біля державного кордону); характер об'єкта зонування: локальні (точкові), створені на основі невеликих територій окремих підприємств, транспортних вузлів і комплексні - значні за розміром територіальні утворення, адміністративно-територіальні одиниці, які виконують численні функції; взаємовідносини з національною економікою приймаючої країни: інвестиції, у механізмі яких закладено принцип тісної взаємодії з суб'єктами господарської діяльності поза зоною, розвиток горизонтальних зв'язків, і анклавні, що створюються переважно з метою збільшення впливу вільно концентрованої валюти і локалізуються на невеликій території при незначному спілкуванні з рештою економіки; функціональну орієнтацію, коли розрізняють на основі критерію виконання певних функцій зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристичні, банківсько-страхові, інформаційні зони.

Виходячи з наведеної класифікації, цілями заснування ВЕЗ найчастіше є: створення нових робочих місць і розв'язання таким чином проблем зайнятості, стимулювання припливу іноземного капіталу, розширення експортної бази поліпшення платіжного балансу країни за рахунок надходжень в іноземній валюті, ефективне використання місцевих ресурсів, стимулювання ринкових перетворень. Але досягнення поставлених цілей шляхом створення і функціонування ВЕЗ можливе лише за умови, коли у приймаючій країні існує необхідна законодавча і нормативна база.

У жовтні 1992 р. Верховна Рада України прийняла закон "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", а Кабінет Міністрів України постановою від 14 березня 1994 р. № 167 схвалив Державну Концепцію створення вільних економічних зон. Ці документи окреслюють процедурні питання формування і діяльності ВЕЗ на території України, уточнюють понятійні категорії, принципи, умови, правові особливості створення і функціонування, їх класифікацію і загальну характеристику.

Вимоги державної економічної політики у створенні вільних економічних зон полягає у такому.

По-перше, створення ВЕЗ — один з елементів внутрішньої і зовнішньо економічної політики, який підпорядковується інтересам України і реалізується у поєднанні із загальнодержавними програмами структурної перебудови, приватизації здійснення грошової і кредитно-фінансової реформи.

По-друге, на території України забезпечуватиметься формування в порядку здійснення експерименту насамперед кількох різнопрофільних зон, що дозволить опрацювати механізм їх діяльності.

По-третє, обов'язково мають бути дотримані єдині вимоги, які ставляться до вільних зон, зокрема: збалансованість інтересів держави, регіону, ініціаторів заснування і суб'єктів ВЕЗ в Україні; визначеність розмірів очікуваного економічного, соціального, екологічного ефекту; визначеність загальних обсягів і джерел фінансування із залученням бюджетних і позабюджетних коштів.

Україна має бути заінтересована у створенні насамперед зовнішньо­торговельних виробничих і науково-технічних зон.

Науково-технічні зони дозволяють оптимально поєднати інтелек­туальні ресурси та підприємницькі можливості - зменшити строки впровадження відкриттів та винаходів у виробництво, залучити кошти у вигляді ризико-капіталів та кредитів, збільшити надходження від продажу наукової продукції та товарів, вироблених на її основі, стримати відплив висококваліфікованих кадрів за кордон.

Відносно незначних витрат потребує формування зовнішньо­торговельних зон, діяльність яких дає змогу досягти швидкої окупності і забезпечує, як правило, позитивний соціально-економічний ефект.

Створення багатопрофільних виробничих зон може здійснюватися на основі існуючої виробничої бази з відповідним поповненням її національними та іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвитку експортного потенціалу конкретного регіону та держави в цілому, розв'язанню проблем зайнятості.

Складність проблем, пов'язаних з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням вільних зон, може бути зменшена шляхом надання окремих незабудованих територій в оренду на пільгових умовах та на тривалий строк з гарантуванням стабільності укладених договором умов оренди.

В цілому ж створення в Україні вільних у економічних зон має здійснюватися при узгодженні загальнодержавних економічних програм і залежатиме від ефективної взаємодії органів державного управління місцевих структур та підприємств, а також від розширення самостійності територій у питаннях управління їх соціально-економічним розвитком.

У відповідності з прийнятою концепцією ВЕЗ створюється в Україні з метою:

-  стимулювання структурних перетворень в економіці шляхом залучення іноземних інвестицій; активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг;

-  збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

-  активізації науково-технічного обміну, залучення і впровадження нових технологій; запозичення передового організаційного та управлінського досвіду ринкових методів господарювання;

-  створення сучасної ринкової інфраструктури; поліпшення
використання природних і трудових ресурсів;

-  прискорення соціально економічного розвитку окремих регіонів

-  України, в цілому підвищення життєвого рівня населення. Створення ВЕЗ має здійснюватися з урахуванням певних факторів розміщення, зокрема:

-  сприятливе з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей для реалізації намічених цілей місцерозташування ВЕЗ;

-  наявність достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичні умови, корисні копалини, трудові ресурси, науково-виробничий потенціал тощо);

-  забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови ВЕЗ) згідно з міжнародними стандартами; розвинута система комунікацій, особливо засобів зв'язку, розгалужена транспортна мережа;

-  відсутність (або врахування в документах про створення ВЕЗ) екологічних обмежень та заборон щодо створення ВЕЗ з огляду на існуючі або передбачувані антропогенні навантаження на навколишнє середовище.

Крім цих загальних для всіх територіально-господарських утворень факторів, повинні враховуватися специфічні умови, характерні для окремих типів ВЕЗ. Вони визначаються цільовою і функціональною спрямованістю кожної ВЕЗ, її зв'язками з позазональною економікою, ступенем інтегрованості в національне і світове господарство, прив'язкою до наявних систем розселення, виробничих та інших об'єктів. Варто також враховувати ступінь зацікавленості органа місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної (вільної) економічної зони.