3.1. Сучасний проблемний стан ВЕЗ в Україні
Тема скасування спеціальних режимів для інвестиційної діяльності — спеціальних економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР) в Україні — була започаткована чи не в перший день роботи першого пост-революційного Уряду. Необхідність кардинальної зміни державної політики у сфері СЕЗ і ТПР була очевидною. Зрештою 28 березня 2005р. Верховна Рада підтримала Урядовий пакет змін і доповнень до Закону "Про державний бюджет на 2005 рік", який, зокрема, скасовував фіскальні пільги для усіх СЕЗ і ТПР та вилучав положення про гарантії незмінності умов гри для інвесторів.
Слід зауважити, що протягом останніх 5 років до теми ліквідації СЕЗ і ТПР в Україні урядовці публічно зверталися саме тоді, коли виникали проблеми у бюджетній сфері. У 2005 році Уряд повторив цю традиційну помилку, оперуючи виключно бюджетними аргументами: мовляв, СЕЗ і ТПР використовуються виключно для ухиляння від сплати податків.
Знову ж таки традиційно поза увагою Уряду залишився вплив, який СЕЗ і ТПР мали на економічний розвиток окремих територій. Адже саме завдяки пільговим умовам в Україні вдалося врятувати деякі моно-функціональні міста й створити робочі місця на проблемних територіях. Йдеться, зокрема, про проекти у рамках СЕЗ "Сиваш", "Яворів", "Закарпаття".
Полярність думок щодо доцільності існування СЕЗ і ТПР в Україні пояснюється і тим, що більшість дискусій досі проходили радше на емоційному рівні, аніж на грунтовному аналізі стану справ. Показовим є те, що Уряд спочатку (у березні 2005р.) прийняв рішення щодо скасування податкових пільг у рамках спецрежимів, а лише 4 місяці опісля (13 липня) завершив аналіз діяльності суб'єктів СЕЗ і ТПР. При цьому цей аналіз обмежився лише порівнянням планових показників, зазначених в інвестиційних договорах, з фактичним їх виконанням.
Бути чи не бути СЕЗам в Україні? Позиція «проти» базується на таких аргументах:
1. СЕЗ і ТПР займають 10% території України. Проте обсяг виробництва продукції підприємств, розташованих у СЕЗ, 2002 року становив лише 4% від загального обсягу продукції, виробленої на підприємствах України. На територіях, де діють спеціальні режими інвестиційної діяльності, — 7,7%.
2. «Спеціальні економічні режими можуть руйнувати конкурентний порядок у державі, спотворюючи цим самим роботу цінового механізму», — вважають в Інституті реформ. Цю думку підтверджують недавні події в м’ясопереробній промисловості. Нагадаємо, що уряд рекомендував м’ясокомбінатам, які працюють поза «зонами», ініціювати антидемпінгове розслідування стосовно їхніх конкурентів, які працюють через СЕЗ і ТПР. Останні отримують імпортну сировину, яка на 20% дешевша, ніж українська. Прикладом внутрішнього демпінгу, який породили «зони», також може слугувати вироблення металевого профілю для покриття дахів. Підприємства, що виробляють таку продукцію, зазнають глибокої кризи, бо не можуть витримати конкуренції з розташованими в СЕЗ «Славутич».
3. За даними Мінекономіки, сума наданих «зонам» пільг за підсумками 2002 року вперше перевищила надходження від них у бюджет: за 6 місяців 2002 року -156,4 млн грн. Водночас хронічно збільшується частка імпортного мита в загальній сумі недоотриманих коштів. «Спеціальний інвестиційний режим перетворюється на своєрідний коридор безмитного ввезення імпортних товарів. Особливо гостро це питання стоїть щодо продовольчих товарів (м’ясо, молочна продукція, цукор)», — роблять висновок фахівці Інституту реформ. Пинзеник взагалі вважає, що всі СЕЗ і ТПР створювали виключно для того, щоб без мита імпортувати на територію України різноманітні товари.
4. Використання СЕЗ у світовій практиці можна порівняти з голковою терапією, коли за рахунок невеличкої території пожвавлюється економіка певного регіону. В Україні суттєвого пожвавлення інвестиційного клімату не спостерігається і в більшості СЕЗ, і загалом в країні.
5. Ніде у світовій практиці, крім Росії, СЕЗ для розвитку депресивних територій не створювалися, оскільки інвестори не згорають від бажання вкладати кошти в інфраструктуру, а воліють приходити на все готове. Світова практика свідчить, що для створення привабливої «зони» держава має вкласти від $20 млн до 70 млн на квадратний кілометр СЕЗ.
6. Противники «зон» стверджують, що працювати в них можуть тільки обрані. Конкретних фактів про те, що комусь не дали вкласти капітал у СЕЗ, не наводять, але слова Президента про «обраність» тих, хто працює в зонах, не можна заперечити. Крім того, експерти, як приклад, наводять той факт, що в деяких «зонах» віднедавна не зареєстровано жодного нового підприємства. Найбільше інвестицій залучено у Донбас — 53,7% від загального обсягу. Лише чверть з них — іноземні. Решта пов’язані з реінвестуванням прибутку вітчизняними підприємствами. При цьому більшість проектів припадало на традиційні для України галузі — металургію, будівництво, вугільну промисловість. Крім того, вільні економічні зони часто використовувалися для реалізації сумнівних схем імпорту (наприклад, м’яса).
Прихильники СЕЗів, навпаки, стверджують, що зони позитивно впливають на економіку та інвестиційний клімат. За даними Інституту регіональних досліджень НАН України, станом на 01.01.2005 року від початку функціонування органами управління СЕЗ та ТПР затверджено 768 інвестиційних проектів, у тому числі на ТПР — 556, у СЕЗ — 212, загальна кошторисна вартість яких становить 6,67 млрд. дол. США. Найбільшу частку в освоєних інвестиціях становить обладнання — 5,2 млрд. грн. (53,1%), кошти — 1,5 млрд. (15,3%), сировина та матеріали — 0,87 млрд. грн. (8,9%). Створено 52,1 тис. та збережено 85,5 тис. робочих місць; реалізовано товарів, робіт, послуг на суму 45,4 млрд. грн., зокрема на експорт — 15,8 млрд. грн. (34,8% від загального обсягу реалізованої продукції).
У період 2000—2004 років зростання інвестицій випереджало зростання ВВП у середньому в 2,5 разу. В 2005 році, зі скасуванням СЕЗ, це співвідношення знизилося до 0,7.
Зафіксовано загальну позитивну динаміку інтегрованої питомої ваги розвитку СЕЗ у комплексі загальнонаціональної економіки. За період з 1994 по 2003 роки вона збільшилася з 1,9 до 7,31%. Середнє значення для регіонів, у яких розміщені СЕЗ, за 1999—2002 роки зросло з 5,98 до 9,81%. У лідери вийшли Закарпатська, Донецька, Львівська області, АР Крим та Київ.
Тут будуть доречними узагальнюючі висновки.
... ією вільна зона діє на визначеній окремій території, що має межі. У такої території своє митне і податкове законодавство, пільговий податковий режим іноземного інвестування. Друга концепція створення вільних економічних зон - режимна: підприємства й організації діють на загальній території країни, не мають меж, але у них є свій локальний пільговий режим оподатковування, матеріально-технічного ...
... колишньої централізованої системи формування місцевих бюджетів. Як наслідок, регіони вимушені були шукати ефективних способів регулювання оподаткування, на територіальному рівні. Україна наслідує приклад Росії, де було продекларовано створення одразу 23 вільних економічних зон та регіонів із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, територія яких становила майже третину території країни. ...
... і діяльності ВЕЗ на території України, уточнюють понятійні категорії, принципи, умови, правові особливості створення і функціонування, їх класифікацію і загальну характеристику. Вимоги державної економічної політики у створенні вільних економічних зон полягає у такому. По-перше, створення ВЕЗ — один з елементів внутрішньої і зовнішньо економічної політики, який підпорядковується інтересам Укра ...
... зацікавлена у створенні насамперед зовнішньоторговельних, виробничих і науково-технічних зон. В Україні створена певна законодавча база функціонування вільних економічних зон, таких як "Закарпаття", "Інтерпорт - Ковель", "Порто-франко" (Одеса), "Аджалик" (Одеська обл.), "Жовква", "Мостиска", "Яворів" (всі три - Львівська обл.), зональні проекти Миколаївської та Чернівецької облдержадміністрацій, ...
0 комментариев