Система антикризового управління на підприємстві

1.3 Система антикризового управління на підприємстві

Останнє десятиліття в Україні практика ефективного використання теоретичних результатів і досвіду західної школи фінансового менеджменту зіштовхувалася з об'єктивними економічними труднощами перехідного періоду: нерозвиненістю ринкових механізмів; недосконалістю нормативно-правової бази; слабким інформаційним забезпеченням інвестиційного процесу; факторами обумовленими загальною нестабільністю економічної і політичної ситуації – що є причинами розвитку кризових явищ в Україні.

Нестабільність ринкової економіки, і тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій, а як деяку загальну закономірність властиву ринковій економіці. Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства.

Основи антикризового управління підприємством у теоретичному й практичному плані потребують сьогодні в Україні подальшої розробки і вдосконалення. У більшості випадків з метою координації та стимулювання бізнес-процесів, що відбуваються в на підприємстві механічно переносяться методи й прийоми антикризового управління, запозичені з країн ринкової економіки, які без урахування особливостей вітчизняних умов важко адаптуються до практичної господарської діяльності [31, 44, 46].

Вітчизняні економісти трактують поняття “антикризове управління” по-різному. Наприклад, Градова А. [24], визначає його як, сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно до конкретного “підприємства-боржника”. Отенко І. [38] стверджує, що антикризове управління - це управління, що вміщує: передбачення небезпеки кризи, аналіз його симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання його факторів для наступного розвитку. Сутність антикризового управління можна виразити в наступних положеннях (рисунок 1.3).

Практично всі автори відзначають так зване “розшарування” понять антикризового і звичайного управління підприємством, пояснюючи це тим, що на сьогоднішній день вже не вистачає звичайного управління підприємством, яке не в повній мірі може визначити небезпеку та періодичність настання криз, І визначають процес антикризового управління на рівні підприємства.

Балабанов І. [33], Ванькович В. [34], розглядають антикризове управління з погляду проблем фінансів на мікрорівні, тоді як Сайфулін Р. [32], Буряк Г. [30], намагаються розглянути комплекс проблем пов'язаних не тільки з кризою окремого підприємства, але кризою в державних фінансах, в економіці цілому. Економісти, Терещенко О. [31], Коробов М. [42], та ін. приділяють увагу тільки процедурам банкрутства, в рамках закону “Про відновлення платоспроможності чи боржника визнанні його банкрутом” [7], що не дає можливості оцінити весь спектр потенційних мір нейтралізації кризового стану підприємства стосовно до українських умов функціонування.

Однак з аналізу результатів досліджень вітчизняних і закордонних учених [51, 49] випливає, що систематизація основних проблем і механізмів фінансової стабілізації підприємства не дає можливості оцінити весь спектр потенційних мір нейтралізації кризового стану, в українських умов функціонування. Економістами Александровою М., Масловою С., [50] також даний зріз законодавства регулюючого дії антикризового керуючого при застосуванні судових процедур банкрутства і перераховані основні напрямки його дій у рамках антикризового управління.

Ілясов Г. [49], виділяє три послідовних етапи здійснення фінансової стабілізації на підприємстві в умовах кризової ситуації.

Короткочасного усунення неплатоспроможності, на думку Ілясов Г. [50] можна домогтися реалізацією "зайвих" активів підприємства. Сутність фінансової стійкості, на їх думку, полягає в максимально швидкому і радикальному зниженню неефективних витрат. А забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді можливо тільки при збільшенні грошового потоку від основної діяльності підприємства.

На думку Коробова М. [42], “антикризове управління - це управління, у якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз його симптомів, заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання його факторів для наступного розвитку”.

З точки зору Дворецької А. [47], антикризовий менеджмент можна визначити у вигляді схеми.

Вітчизняні економісти розходяться в думці щодо моменту початку антикризового управління. Александрова М., Маслова С., [50] вважають, що процес антикризового управління повинен починатися після ініціалізації процедури банкрутства. Тоді як, Ілясов Г. [50] стверджує, що антикризове управління повинне починатися до ініціалізації процедури банкрутства з метою її недопущення.

Введення антикризового управління на українських підприємствах торкається наступних підсистем управління підприємством (рисунок 1.4) [13]:

Схематично процес виходу підприємства із кризи, запропонований Лігоненко Л. [20], Терещенко О. [21], до застосування на українських підприємствах. Процес виходу підприємства з кризи являє собою набір заходів спрямованих на поступове поліпшення якості фінансового стану і переклад підприємства з розряду кризових у розряд платоспроможних. Це досягається в ході реалізації процесу управління неплатоспроможним підприємством в умовах перехідної економіки.

Найдійовішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін «санація» походить від латинського „sаnаrе” - оздоровлення, видужання. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». За Законом, санація розглядається к система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника [53]. Санація є одним з напрямів антикризового управління.

Отже, визначивши основні причини та наслідки кризових явищ на підприємстві а також основні ознаки кризового стану можна зробити висновок, що більшість вітчизняних підприємств дійсно знаходяться у кризовому стані і потребують антикризового управління, особливо це стосується підприємств житлово-комунального господарства.

Розділ 2. Характеристика суб’єкта господарювання

Похожие работы

Управління економічним розвитком підприємства

Скачать

161939

34

51

... , я зробила висновок, що проблемою на шляху економічного розвитку підприємства є також низька маркетингова активність ЗАТ „Піонтекс”. Отже, провівши діагностику основних проблем управління економічним розвитком підприємства, доцільним є розробка ефефктивних та дієвих рекомендацій в області досліджуваної проблематики.   Висновки до розділу 2 Емпіричну базу для дослідження процесів розвитку ...