Теоретичні основи проблеми організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень»
Характеристика основних понять досліджуваної проблеми
Психолого-педагогічна характеристика організації дидактичного спілкування на рівні «вчитель – учень»
У меті просто і переконливо виявляється практична необхідність набутих знань і умінь
Аналіз спілкування, порівняння мети, засобів з результатами взаємодії, моделювання подальшого спілкування (етап самокоригування)
Організаційні проблеми дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень» у вітчизняній та зарубіжній дидактиці
Педагогічні умови організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень» у початковій школі
Пошуки шляхів вдосконалення організації дидактичного спілкування в сучасній початковій школі
Авторські пропозиції та їх результативність
Навигация
Дидактичне спілкування
Дидактичне спілкування
234102
знака
1
таблица
0
изображений
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи проблеми організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень»
1.1 Історіографія проблеми організації дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень»
1.2 Характеристика основних понять досліджуваної проблеми
1.3 Психолого-педагогічні основи організації активного дидактичного спілкування
1.4 Організаційні проблеми дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень» у вітчизняній і зарубіжній дидактиці
2. Педагогічні умови забезпечення організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень» у практиці роботи сучасної початкової школи
2.1 Загальний аналіз стану розв’язання досліджуваної проблеми у роботі масової початкової школи
2.2 Пошуки шляхів вдосконалення організації активного дидактичного спілкування у сучасній початковій школі
2.3 Авторські пропозиції та їх результативність
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У епіграфі до повісті «Коли я знову стану маленьким» Януш Корчак пише: «Ви кажете:
– Нас утомлює спілкування з дітьми.
Маєте рацію.
Ви кажете:
- Бо ми змушені опускатись до їхніх понять.
- Опускатись, нахилятись, нагинатися, стискуватися.
Помиляєтесь. Не це турбує нас. А те, що ми змушені підніматися до висот їхніх почуттів, тягнутись. Щоб не образити» [23. c. 106].
У наш час у системі освіти відбувається гуманізація навчання і шкільного життя загалом. Цей процес визначено як мету і стратегію діяльності школи. Національна Доктрина розвитку освіти зазначає, що зміст освіти та організація н навчально-виховного процесу мають постійно оновлюватись «відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досліджень». У цьому ж документі сказано, що «мета державної політики, щодо розвитку освіти полягає в створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України».
«Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості…» – Закон України «Про освіту».
Як альтернативу авторитарному стилю педагогічного керівництва вчителі сприйняли ідеї педагогіки співробітництва. Організації навчання на особистісно гуманній основі спілкування з учнями. Сутність цих ідей полягає у створенні комунікативного забезпечення навчання шляхом встановлення контакту з учнями, ведення з ними діалогу.
Проблема педагогічного спілкування як взаємодії вчителя і учнів інтенсивно і плідно розвивається в працях А.А. Бодалєва, І.А.Зімнєй, В.А. Кан-Каліка, С.В. Кондратьєвой, А.А. Леонтьєва і інших. Проте у більшості робіт з педагогічного спілкування в основному досліджуються питання, що належать до сфери «виховних взаємодій», спрямованих на формування особистості учнів. Процес засвоєння знань при цьому, як справедливо підкреслив В.Л. Ляудіс, «постає все це в системі взаємодії суб’єкта з об’єктом», тобто розглядається з традиційної позиції, коли учень орієнтується на одне лише пасивне сприймання інформації. Проте зрозуміло, що змістова взаємодія вчителя і учнів, яка є основою дидактичного спілкування, займає важливе місце в загальній структурі педагогічної діяльності. Це пов’язано, по-перше, із значною питомою вагою такої взаємодії, оскільки в основному вчитель і учень спілкуються на уроці, а по-друге, з тим якісним значенням, яке має урок в цілеспрямованому формуванні особистості.
Акцентуючи увагу на змістовій взаємодії вчителя і учнів – так званому дидактичному спілкування, – зазначимо, що над деякими аспектами цієї проблеми працювали Е. Страчар, Б.Г. Ананьєв, Якуш Корчак. Вони неодноразово підкреслювали, що сама взаємодія на уроці (за термінологією Б.Г. Ананьєва – «взаємоспілкування») буде суттєво змінюватись залежно від мети і завдань, типу уроку.
Таким чином, організація активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень» – це важлива і самостійна проблема в рамках вивчення питань педагогічної діяльності і спілкування.
Удосконалення системи взаємодії вчителя з учнями на уроках сьогодні сприймається як істотний резерв поліпшення якості шкільного навчання, активізації пізнавальної діяльності учнів, розвитку їхніх пізнавальних інтересів.
Сучасна школа, декларуючи необхідність демократизації й гуманізації, повільно й важко переходить на гуманістичні принципи організації навчально-виховного процесу, ненасильницьке подолання міжособистісних суперечностей у стосунках «вчитель-учень». Не завжди легко відмовитися від використання традиційної системи педагогічних санкцій у ситуаціях неслухняності, непокори, протистояння, опору, а подеколи й протиборства учнів. Однак виявлення гуманного потенціалу дитини, виховання її відповідно до принципів загальнолюдської моралі передбачає неухильне подолання психологічного насилля, якого все ще зазнають більшою мірою важкі, непокірні, несхильні до компромісу, а меншою – слухняні, благополучні, старанні школярі.
У вихованні й навчанні неможливо обійтися без авторитету, тобто влади педагога як вияву його відповідальності за долю дитини. Проте це має бути не руйнівна, а життєдайна сила, яка мобілізує потенціал дитини. «Декларація принципів толерантності», прийнята на сесії ООН в 1995 році, спрямовує педагогів на протидію негативним впливам, які породжують страх та відособлюють одних людей від інших.
Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання.
Повноцінне педагогічне спілкування є не тільки багатогранним, а й полі функціональним. Воно забезпечує обмін інформацією і співпереживання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії. Обмін інформацією і ставленнями реалізує комунікативний бік спілкування, пізнання особистості і самоутвердження – перцептивний, а організація взаємодії – інтерактивний.
Орієнтація на полі функціональність спілкування дає вчителеві змогу організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес: не обмежуватися лише інформаційної функції, а створювати умови для обміну ставленнями, переживаннями; допомагати кожному школяреві гідно самоутвердитися в колективі, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у класі.
Спілкування педагога з учнями є специфічним, адже за статусом вони виступають з різних позицій: учитель організовує взаємодію, учень сприймає її і включається в неї. Треба допомогти учневі стати активним співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації його потенційних можливостей, тобто суб’єкт-суб’єктний характер педагогічних стосунків.
Сьогодні виникла потреба наголосити на важливості діалогу між учителем та учнями.
Насамперед це зумовлено необхідність задовольняти потреби самих учнів, які постають у них в процесі навчання. По-перше, дитина прагне бути індивідуальністю, виразити себе, утвердитися в очах учителя й однокласників. Адже відомо, що мотив самоутвердження є домінантним взагалі в діяльності людини, а молодої людини – особливо. На жаль, у сучасній масовій школі ця потреба не задовольняється. Учень «вчиться», «поводиться», «виховується», а утверджує себе як індивідуальність, як особистість поза школою і нерідко поза навчанням. Пасивна позиція учня на уроці, брак можливості висловити власну думку або страх перед учителем через неправильну відповідь не активізує його пізнавальних інтересів, не викликає бажання вчитися. Діалог дає змогу кожному учневі бути активним на уроці, реалізувати свій творчий потенціал.
По-друге, це потреба учнів у довірчому спілкуванні з учителем. Як засвідчують дослідження, учні бажають бачити у вчителеві наставника, мудру дорослу людину, яка збагатить їхнє уявлення про світ і про себе, допоможе подолати труднощі в навчанні, а не виступатиме в типовій ролі судді або контролера, який лише фіксує огріхи й помилки. Учні прагнуть щирої зацікавленості вчителя в їхніх знаннях, успіхах, доброзичливої допомоги. Вони не бажають сприймати формального викладу матеріалу, коли вчителя навіть не цікавить, чи він зрозумілий учням, чи свідомо сприймається ними. Діалог дає змогу вчителеві та його учням наблизитися одне до одного, робить, за певних умов, педагогічне спілкування особистісно орієнтованим.
По-третє, це потреба учнів відчувати себе рівноправними суб'єктами навчання. Вони добре розуміють різницю між власним статусом і статусом учителя і, як показує дослід, не зазіхають на статус педагога, визнаючи за ним право на організацію, контроль, оцінювання їхньої пізнавальної діяльності. Але в дітей дуже розвинена потреба в тому, що учителі сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів у спільній діяльності на уроці. Школярів принижує менторство, намагання не вчити, а повчати, залежність від не завжди об'єктивних оцінок учителів. Діалог ставить учнів у позицію рівноправних суб'єктів спілкування з учителем у процесі навчання.
Об’єктом нашого дослідження є дидактичне спілкування у початковій школі.
Предмет дослідження – педагогічні умови активізації дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень» у початковій школі.
Мета дослідження – розробити систему конкретних умов, спрямованих на доцільну організацію активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень».
Завдання дослідження:
а) вивчити історичні аспекти досліджуваної проблеми та процесу її розвитку;
б) проаналізувати стан розробки досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній літературі;
в) висвітлити типові недоліки у роботі вчителів при організації дидактичного спілкування з учнями;
г) теоретично обґрунтувати та розробити систему умов доцільної організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень»;
д) перевірити ефективність авторської системи.
Методи дослідження: порівняльно-історичний аналіз; вивчення та аналіз педагогічної і методичної літератури; спостереження; анкетування; інтерв’ю; аналіз та узагальнення педагогічного досвіду; методи математичної статистика; педагогічний експеримент.
Практична значущість полягає у тому, що:
– методично розроблено оптимальні умови організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень».
– результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності вчителів початкової ланки освіти.
База дослідження. Дослідження проводилось з вересня 2005 року по травень 2006 року в Залозецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови.
Етапи дослідження:
Констатувальний етап:
ü аналіз стану проблеми в педагогічній теорії і практиці роботи шкіл;
ü вивчення літератури, формулювання завдань, структури роботи;
ü проведення попередніх замірів організації активного дидактичного спілкування.
Формувальний етап:
ü розробка і перевірка авторських підходів до організації активного дидактичного спілкування;
ü обробка одержаних даних.
Підсумковий етап:
ü узагальнення і систематизація матеріалів;
ü математична обробка одержаних даних;
ü остаточна перевірка ефективності авторських пропозицій.
Структура роботи.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
Похожие работы
... постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, обставинам спілкування та індивідуальним особливостям учня, постійно відчувати і підтримувати зворотний зв’язок у спілкуванні. 2.2 Спілкування молодших школярів як психолого-педагогічна проблема Вступ до школи – переламний момент в житті дитини, незалежно від того, в ...
... і відношення в класі виникають на основі другорядних, часто педагогічне небезпечних форм спілкування. Отже оптимальна організація педагогічного спілкування в навчальному процесі - актуальна проблема сучасної школи. За визначенням О.О. Леонтьєва "... оптимальне педагогічне спілкування - це таке спілкування вчителя із школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації ...
... ів. Їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів; - Ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з’ясуванні невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось?»; - Сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, передбаченні у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця та інші); - Ігри у фанти або в ...
... вчиться – запам’ятовує, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять. Жан Ітар, Едуард Сеген, Марія Монтесарі, О.М.Грабов широко використовували дидактичні ігри в навчанні дітей з особливими потребами і створили цілу систему ігор, за допомогою яких розвивалась увага, спостережливість, кмітливість, пам’ять, мовлення дітей. Ряд цікавих математичних ігор розробила Н.К.Кузьміна – ...
0 комментариев