Навигация
Теорії почуття провини в психології
51653
знака
1
таблица
5
изображений
1.2 Теорії почуття провини в психології
Основою для переживання провини є «неправильний» вчинок. Результатом вчинку, що вступив в протиріччя з моральними, етичними чи релігійними нормами, буде переживання провини.
Зазвичай провина прямо пов’язана з усвідомленням факту «поганого» вчинку чи зраді власних поглядів і переконань.
Крім того переживання провини може бути пов’язане з безвідповідальним вчинком.
Провина пов’язана з різними аспектами поведінки, тому переживання провини у різних людей, різних культур, можуть бути різними.
Ейбл-Ейбесфельдт довів, що розвиток почуття відповідальності і провини має генетичну основу. Осьюбел твердить, що почуття провини лежить в основі розвитку і зміцнення соціальних норм, тому воно є присутнім у всіх культурах [ 20, с.29]. Він висунув три психологічні передумови розвитку провини:
прийняття загальних моральних цінностей;
інтерналізація цих цінностей;
здатність до самокритики.
Окрім цього він запропонував існування деяких загальнокультурних механізмів засвоєння провини і поведінки. На його думку, це:
базові аспекти взаємостосунків між батьками та дітьми;
мінімум навичок соціалізації дитини;
визначена послідовність етапів когнітивного і соціального розвитку.
Осьюбел також наголошував, що в ролі однієї з найсуттєвих причин розвитку провини можна розглядати могутнє бажання батьків і всього суспільства в цілому виховувати у підростаючого покоління почуття відповідальності.
Психологи відмічають, що провина не залежить від переконань людини і від міри його згоди формальними чи очевидними нормами моралі, етики чи релігії[ 8, с.14 ].
Норми можуть сприйматися без чіткого усвідомлення, а згода чи незгода з ними може формуватися на інтуїтивному рівні. Практично кожна людина, будуючи свою міжособову і соціальну поведінку, користується деяким особистим етичним кодексом, але не всі люди в стані постійно усвідомлювати його структуру, складну ієрархію і взаємозв’язок окремих принципів.
Почуття провини практично є зрозуміле кожній людині. В кожній культурі будь-якого народу є свої заборони, зв’язані з сексуальними стосунками, з вбивствами людини і т.п. Моральні і етичні норми будь-якої культури не обмежуються засудженням крайніх форм правопорушень, всі вони певним чином визначають загальні стандарти, наприклад, сексуальної і агресивної поведінки.
Головної причиною провини тоді виступає «поганий» вчинок. Це може бути як аморальна діяльність, як порушення внутрішнього стандарту чи як зрада.
Але, психологами розглядаються і такі ситуації, коли «поганого» вчинку не має, але почуття провини існує. Це, наприклад, син чи донька почувають провину під час розлучень батьків.
В психології існує поняття екзистенцiйної провини, яка є позитивною силою в житті людини, так як допомагає виховувати людяність та чуйність у стосунках з іншими, спонукає творчо реалізовувати свої можливості, її неможливо уникнути. Вона є позитивною силою в житті людини. Існують три основні джерела екзистенційної провини за Ролло Мей [ 18, с.44 ]:
Провина як наслідок недостатньої самореалізації. Ми ніколи не здатні реалізувати всі свої можливості хоча б через те, що, обираючи одні можливості, ми відмовляємося від інших, і вони так і залишаються нереалізованими;
Провина через обмеженість зв'язків з близькими людьми. Ми ніколи у повній мірі не розуміємо своїх близьких та їх потреби, і через неминучий індивідуалізм "приречені" бачити інших через призму власної особистості, тому наше пізнання завжди суб'єктивне і повністю не відповідає дійсності;
Провина через втрату зв'язку з «Абсолютом» (говорячи словами екзистенціалістів).Бо ми, на їхню думку, являємо собою частину божественного плану і ніколи не зможемо його зрозуміти (як казав Паскаль "гілці не судилося знати призначення дерева").
Екзистенційної вини не можна уникнути, тому важливо її усвідомити.
Людина є соціальною істотою, тому важливе місце в її свiтi належить людям, з якими вона контактує. Для неї втрата когось з близьких - це втрата частини життєвого світу, яка потребує певної реабiлiтацiї.
На думку деяких вчених (Ханн), заклик екзистенціалістів до розвитку всіх можливостей так високо піднімає планку вимог до людини, що втрачає будь-який зміст. Адже стверджувати, що людина може переживати провину за те, що стала фізиком і «вбила» в собі талант актора – абсурд. Осуджувати її за це, означає звинувачувати її в тому, що, що вона, народившись на світ, навчилась робити усвідомлений вибір[ 20, с.66].
Розмірковуючи про провину, Ханн має на увазі почуття, причиною якого повинно бути порушення норм поведінки, а наслідком – потреба в дотримані цих норм.
На його думку, поняття екзистенційної провини слід застосовувати в тих випадках, коли поведінка людини вступає в протиріччя з прийнятими самою людиною стандартами поведінки і задекларованими самою людиною цінностями.
Поняття «почуття провини» найбільше розглядається в психоаналізі. Все, що робить людина, її реакції на оточуючий світ, керуються корою її головного мозку. Але тільки частину цієї діяльності ми усвідомлюємо – тобто можемо позначити словами, сказати про ці дії і описати їх на папері. Це наша свідомість. Але наш мозок виконує і величезну кількість іншої роботи, про яку ми нічого не знаємо - це і контроль діяльності залоз внутрішньої секреції, і збереження рівноваги при ходьбі, і навіть весь набір наших емоцій і почуттів. Все це відноситься до так званої області несвідомого. І якщо свідомість визначає наш інтелект, то несвідоме відповідає за біологічне існування і створює необхідні умови для існування інтелекту. Співвідношення свідомого і несвідомого у людини є дуже цікавим: ще в шестидесятих роках ХХ сторіччя учені звернули увагу, що для забезпечення всієї інтелектуальної діяльності людині необхідно всього 1-4% об'єму головного мозку. Решта частина - працює виключно на забезпечення несвідомого[ 21].
Психоаналітики підкреслюють, що людина за своєю біологічною сутністю – хижак. Але вбивство для хижака – справа природна. Саме тому на самій зорі цивілізації в структурі людського мислення з'явилася так звана «цензура» (або, за Юнгом, колективне несвідоме) - різні системи табу і заборон, у тому числі і на вбивство. Іноді ми називаємо це громадською думкою. На думку прихильників психоаналізу, як своєрідне покарання за асоціальну поведінку в ході еволюції на «колективно-несвідомому рівні» сформувалося почуття провини. Адже насправді людина, утримуючись від здійснення поганих на думку даного суспільства вчинків, боїться не стільки зовнішнього осуду, скільки, як мовиться, «суду власної совісті».
Згідно класичної теорії психоаналізу становлення почуття провини починається лише після повного формування структури особистості (складові: ід, его і суперего) [ 21, с. 34 ].
Пайерс і Сінгер, розвиваючи концепцію класичного психоаналізу, вивчали динаміку між почуттям провини і сорому. Вони також підтримують ідею психоаналітиків, що провина виникає в результаті протистояння між «ід» і «суперего». А почуття сорому, що може супроводжувати провину, вони трактували як неузгодженість між ідеальним та реальним «его» [ 20 ].
В психології научіння, теж досліджували провину. Це почуття бачиться як продукт процесу научіння. Якщо хороші вчинки людини – винагороджуються, а погані – засуджуються, то у людини поступово формується розуміння, що є правильним, а що – ні [ 6, 7 ].
Працюючи в цьому напрямку (біхевіоральному) Мауер вважає, що для дослідження та інтерпретації цього почуття слід використовувати ті ж методи, що і при вивченні розвитку мовлення. Мауер, Саразон не заперечуючи вроджених задатків. щодо здатності навчитися почувати провину, все ж ведучу, основну роль віддають дисципліні і покаранню. Підтримуючи теорію научіння, психолог Ангер зобразив переживання провини у вигляді процесу з двох стадій [ 20,с.25 ]:
1етап – вербально-оцінювальна реакція (наприклад, «я не повинен був цього робити»);
Похожие работы
... особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних та неповних сімей 2.1 План і структура дослідження, методи дослідження Об'єкт дослідження: психологічні особливості учнів із неповних сімей. Предмет дослідження: особливості розвитку самовідношення особистості та агресивних реакцій у учнів з неповних сімей. Мета дослідження – виявити відмінності між особливостями самовідношення ...
... В будь якому випадку вивчення темпераменту являється прекрасним способом збільшити різноманіття методів допомагаючих подолати складні ситуації. РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОВИХ СТАНІВ У ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ 2.1 Обґрунтування методики емпіричного дослідження У дитини як і у дорослого може розвинутись симптомологія станів посттравматичного стресу. Для того щоб ще більше поглибити ...
... 9) використання виховних можливостей сім’ї, потенціалу батька і матері у формуванні правильного ставлення до майбутнього батьківства. Розділ 2. Емпіричне дослідження формування та розвитку батьківської сфери у період юності та дорослості 2.1 Організація та проведення психологічного дослідження Метою дослідження було – вивчення ступеня психологічної готовності до батьківства жінок ...
... організована на базі Рівненської ЗОШ №13 І–ІІІ ст. Дослідженням було охоплено 28 учнів молодшого шкільного віку (2 клас). Мета дослідження: вивчити особливості проявів поведінки особистості у конфліктних ситуаціях в молодшому шкільному віці. Завдання дослідження:– підібрати відповідний психодіагностичний комплекс;– провести серію тестувань учнів 2-го класу;– проаналізувати отримані емпіричні ...
0 комментариев