Навигация
Психологічні аспекти батьківського почуття провини
51653
знака
1
таблица
5
изображений
3.2 Психологічні аспекти батьківського почуття провини
Почуття провини є дуже непродуктивним і шкідливим, воно примушує особистість застрявати у минулому, картати себе за вже зроблені помилки (але ніяк не аналізувати їх і не намагатися виправити ситуацію). Це почуття не дозволяє жити теперішнім часам і що найнеприємніше, не дає можливості формувати майбутнє.
Всі думки людини підпорядковуються тільки самозвинуваченню. У цій ситуації найбільш важлива для особи саме позитивна підтримка оточення, щоб хоч хтось вірив в її сили і можливості. Почуття провини переживають майже всі працюючі матері. З приводу цієї проблеми російський журналісти провели опитування працюючих батьків[5]. В результаті, велика частина (біля 3000) респондентів сказали, що у них бувають напади почуття провини. За словами деяких опитаних, вони «схожі на пульсуючі болі в колінах в похмурий день».
Що примушує працюючих людей переживати почуття провини? Сорок чотири відсотки опитаних вважають, що причина приховується в недостатній кількості часу, який вони проводять з дітьми. Якщо говорити відверто, напади почуття провини заспокоюється почуттям гордості і задоволення, яке вони одержують від роботи і внеску до бюджету сім'ї.
Працюючі жінки пішли на роботу або тому що вони хочуть працювати, або тому що їм необхідно працювати, а іноді і те, і інше разом. В сучасному суспільстві працююча жінка — це норма. З жінок, які повертаються на роботу протягом року після народження першої дитини, велика частина робить це після трьох місяців. Але багато хто зростає з намірами, подібно своїм матерям, залишитися удома з дітьми.
Є жінки, які живуть з постійною присутністю слова "повинна": я повинна працювати, тому що нам потрібні гроші; повинна працювати, тому що робота дає мені відчуття задоволення; я повинна залишатися удома, тому що дітей повинні виховувати батьки. Мабуть, саме у них найгостріше розвинуте почуття провини.
Але почуття провини не обов'язково погана річ. Воно дає поштовх до роботи душі. Почуття провини — це сигнал, що ми живемо не так, як хотілося б. Що нам потрібно зробити в цій ситуації, так це запитати себе, чи реальне те, що ми хочемо, чи ні.
Інколи, батьки схильні своїм дітям нав’язувати почуття провини. Як тільки діти підростуть і починають уявляти, звідки беруться діти, матері (чи інші родичі) розказують як важко син чи донька їм дісталися. Як, наприклад, важко мати переносила вагітність, як при появі дитини на світ мучилася і страждала, скільки перенесла неприємностей – і все для того, щоб дати синові чи донці життя! І закінчуються подібні розмови, як правило, одним (для чого, власне, і ведуться): а ти, невдячне дитя, тепер все життя повинно догоджати нам (батькам), тому що саме ти один у всіх муках винуватий! Виходить що дитина винувата вже тим, що народилася[15, c.38].
Зрозуміло, що дитина не має ніякого злого наміру відносно матері, і зовсім не планувала заподіяти їй біль. Принаймні, рішення народити цю дитину було якраз матусине. До речі, якщо докладніше проаналізувати більшість розповідей про важкі пологи, то виявляється, що ускладнення – теж багато в чому наслідок материнської поведінки (іноді просто за незнанням). А то і взагалі з'ясовується, що цій мамі медики спочатку заборонили мати дітей – але вона, як це часто буває, не послухалася і ризикнула. Її ризик увінчався успіхом, тільки довелося багато натерпітися. Але дитина в цьому не винна. Їй у такому випадку варто ще спасибі сказати, що вона зуміла народитися всупереч усьому.
Але на превеликий жаль, глибинна причина таких повчань в іншому: батьки (і частіше всього мама) насправді просто хотіли мати живу іграшку, а вийшла самостійна особа, яка їх не влаштовує. Тому подібним почуттям провини мати намагається прив'язати дитину до себе, перетворити на неживий предмет, покірний батьківській волі, щоб було легше ним маніпулювати, потішаючи своє прагнення пограти в «дочки-матері».
На думку психоаналітиків батьки несвідомо звинувачують дитину фактично в тому, що при її народженні довелося перерізувати пуповину, що дозволило дитині стати самостійною. Причому батькам не варто тут ображатися, навіть якщо вони вважають, що це не так (батьки самі можуть не усвідомлювати подібних своїх переконань) [ 13 ].
Часом ще родичі долучаються до самозвинувачень, мабуть думаючи, що це спонукає людини на нові подвиги в спокутування своєї «провини» [17].
Не слід забувати, що діти належать до іншого покоління і вже через це не можуть зрозуміти і прийняти погляди і принципи своїх батьків. Діти вважають за краще йти своїм шляхом, - так було і буде завжди. Вони просто не можуть повторювати шлях своїх батьків, бо саме в цьому і полягає прогресивний розвиток людства.
Крім того, необхідно пам'ятати про те, що більшість дітей вважає за краще повторювати помилки своїх батьків замість того, щоб скористатися їх досвідом; їм здається, що саме це робить їх дорослими.
Установка на відчуженість часто стає джерелом нерозуміння, недовір'я, конфліктів, почуття провини в подальші роки. Ще одна негативна сторона нашої сучасної традиції виховання – переважання осуду над похвалою. Багато батьків думають, що виховувати – значить, робити зауваження, забороняти, карати, і саме в цьому бачать свою батьківську функцію: «Вставай швидше, знову спізнишся в школу! Одягаєшся поволі, рухаєшся ледве-ледве! Треба зарядку вранці робити! Черевики знову не чищені, адже я тобі говорив! Ось, пролив чай, поклав лікті на стіл, чавкаєш, поспішаєш!» і т.д. Навіть коли дитина, йдучи, помахала вам рукою, ви нахмурите брови і не знаходите нічого кращого, ніж відповісти: «Розпрями плечі, зовсім зігнувся!».
Можливо, кожен батько і мати в думках бачать в своїх дітях дорослі створіння і тому так багато від них вимагають. Потім можна відчувати щодо цього провину, коли дитина хворіє чи щось інше з нею трапляється. Варто дружити з своєю дитиною, співпереживати і розуміти її відчуття, бачити в ній цікавого співбесідника, особу, гідну пошана і визнання.
І задача психологів – допомогти батькам позбулося почуття провини, а також допомогти їм знайти вихід з проблеми Але при цьому вихід повинен здійснюватися обов'язково соціально прийнятними методами.
Батьки з почуттям провини можуть вгамувати свій біль частково вдень, як тимчасове полегшення, та переживання найгірші в ночi. Рани «вибухають», коли людина є насамотi. Людина старається просто забути про все. Час, на жаль, теж не лікує, він кладе біль у підсвiдомiсть, але найменша згадка може винести його на поверхню. Навіть знання, що iншi теж пройшли через це, не гоїть рани.
Буває так, що людина дає собі звичайні поради, намагаючись притупити почуття провини:
моя ситуація не є винятковою;
хтось через таке вже проходив;
швидше за все я робила те, що мусила, йшла за своїм серцем, діяла в міру свого усвідомлення;
потрібно виплакатись – все пройде;
заспокоєння - життя триває;
сповідь близьким людям та інше.
Варто усвідомлювати, що почуття провини передбачає порушення чиїхось норм, і передусім необхідно визначити чи притаманні ці норми вам, чи хотіли б ви жити за цими нормами, чи може вони здаються вам застарілими чи сторонніми, непричетними до вас. Визначитись які норми було порушено у певній конкретній ситуації.
Жодна людина не здатна жити у згоді з усіма своїми життєвими принципами. Бувають моменти, коли два життєвих принципи знаходяться у конфлікті між собою, і вам необхідно обрати лише один з них. У деяких ситуаціях краще відкинути щось, що не є для вас важливим, або не є сильно важливим, і зробити щось, щоб змінити становище.
Розділ 4. Практичне дослідження почуття провини батьків до своїх дітей
Похожие работы
... особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних та неповних сімей 2.1 План і структура дослідження, методи дослідження Об'єкт дослідження: психологічні особливості учнів із неповних сімей. Предмет дослідження: особливості розвитку самовідношення особистості та агресивних реакцій у учнів з неповних сімей. Мета дослідження – виявити відмінності між особливостями самовідношення ...
... В будь якому випадку вивчення темпераменту являється прекрасним способом збільшити різноманіття методів допомагаючих подолати складні ситуації. РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОВИХ СТАНІВ У ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ 2.1 Обґрунтування методики емпіричного дослідження У дитини як і у дорослого може розвинутись симптомологія станів посттравматичного стресу. Для того щоб ще більше поглибити ...
... 9) використання виховних можливостей сім’ї, потенціалу батька і матері у формуванні правильного ставлення до майбутнього батьківства. Розділ 2. Емпіричне дослідження формування та розвитку батьківської сфери у період юності та дорослості 2.1 Організація та проведення психологічного дослідження Метою дослідження було – вивчення ступеня психологічної готовності до батьківства жінок ...
... організована на базі Рівненської ЗОШ №13 І–ІІІ ст. Дослідженням було охоплено 28 учнів молодшого шкільного віку (2 клас). Мета дослідження: вивчити особливості проявів поведінки особистості у конфліктних ситуаціях в молодшому шкільному віці. Завдання дослідження:– підібрати відповідний психодіагностичний комплекс;– провести серію тестувань учнів 2-го класу;– проаналізувати отримані емпіричні ...
0 комментариев