Конфлікт як соціально-психологічний феномен
Типологія конфліктів
Конфлікт та його психологічні складові
Характеристика юнацького віку
Конфлікти у стосунках між юнаками і батьками
Вибірка та процедура емпіричного дослідження
Практичні рекомендації
Ваш (а) друг (подруга) декілька днів сильно знервований (а)
Вправа “Алфавіт емоцій”
Навигация
Конфлікт та його психологічні складові
Зв’язок особистісних характеристик та стратегії поведінки в конфліктах у старшокласників
83879
знаков
11
таблиц
10
изображений
1.3 Конфлікт та його психологічні складові
У сучасній психології традиційно виділяють ряд структурних елементів конфлікту [4]:
1) сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;
2) умови протікання конфлікту;
3) образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту);
4) можливі дії учасників конфлікту;
5) результат конфліктної ситуації.
Сторони (учасники або суб'єкти конфлікту) — учасники конфліктної взаємодії, конфліктуючі або протилежні сторони в конфлікті, що можуть бути представлені як окремим індивідом, так і групою або соціальною структурою. Це учасники, які мають свою точку зору, свою думку і здатні висловити її, стають опонентами.
Умови протікання конфлікту. Характер будь-якої розбіжності найчастіше визначається зовнішнім середовищем. Виділяються наступні найважливіші умови протікання конфлікту:
просторові умови (сфера виникнення й прояву конфлікту, умови і причини його виникнення, конкретні форми прояву конфлікту, результати конфлікту, засоби й дії, які використовують сторони в конфлікті);
тимчасові умови (тривалість, частота й повторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної зі сторін, тимчасові характеристики кожного з етапів розвитку конфлікту);
соціально-психологічні умови (особливості психологічного клімату в групі, тип і рівень взаємодії, ступінь конфронтації, психічні стани й переживання учасників конфлікту, діапазон залучених у суперечність інтересів різних соціальних груп — сімейних, професійних, статевих, етнічних, національних).
Образ конфліктної ситуації (предмет конфлікту) виступає своєрідною середньою ланкою між характеристиками учасників конфлікту й умовами його протікання, з одного боку, і конфліктною поведінкою — з іншою.
Конфліктна ситуація являє собою систему взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів об'єктивного й суб'єктивного рівня, що відображають актуальне протиріччя.
Образ конфліктної ситуації, який іноді називають своєрідними ідеальними картами ситуації, включає наступні елементи [9]:
уявлення учасників конфлікту про себе (про свої потреби, можливості, цілі, цінності тощо);
уявлення учасників конфлікту про протилежну сторону (про потреби, цілі, цінності, можливості інших учасників конфлікту тощо);
уявлення учасників конфлікту про середовище й умови протікання конфлікту.
Аналіз створюваних образів конфліктної ситуації вкрай важливий з наступних причин [7]:
саме образ конфліктної ситуації, а не сама по собі реальність конфліктної суперечності, безпосередньо визначають конфліктну поведінку особистості, її реакції й переживання;
існує реальний і ефективний спосіб вирішення конфлікту за рахунок зміни образу конфліктної ситуації, яка здійснюється за допомогою зовнішньої дії на учасників конфлікту.
Можливі дії учасників у конфлікті. В основі класифікації дій у конфлікті лежать наступні складники [16]:
характер дій (активний наступ, оборонна або нейтральна дія);
ступінь активності в здійсненні дій (активні — пасивні дії; дії, що ініціюють — дії у відповідь);
спрямованість дій учасників у конфлікті (передбачається спрямованість на учасника, на третіх осіб, на самого себе).
Усю різноманітність дій можна об'єднати в декілька загальних класів або типових стратегій поведінки в конфлікті. Найчастіше виділяють наступні стратегії поведінки в конфліктах (загальні схеми дій) [16]:
поступлива — зниження своїх прагнень, внаслідок чого результат конфлікту стає менш приємним, ніж хотілося б;
уникаюча — відхід від ситуації конфлікту (фізичний або психологічний);
бездіяльність — знаходження в ситуації конфлікту, але без жодних дій щодо її вирішення.
Як правило, у конфлікті використовуються комбінації стратегій або загальних схем дій, деколи домінує одна з них. Часто конфлікт починається з кооперативної поведінки, проте при його невдачі в хід пускається змагальна або конкурентна стратегія, яка може також виявитися неефективною. У цьому випадку знов відбувається звернення до проблемно-вирішальної стратегії, що призводить до успішного вирішення конфлікту.
Стратегії реалізуються через різні тактики. Стратегії й тактики розрізняються між собою по ступеню узагальненості, при цьому передбачається, що стратегії — це не тільки загальна схема дій, але й набір базових і допоміжних цілей дій, тоді як тактика — це засоби досягнення цілей. Одна і та ж тактика може використовуватися в рамках різних стратегій. Необхідно також відзначити, що в літературі по конфліктології та літературі з психології конфліктів, нерідко ототожнюються стратегії й стилі поведінки в конфліктах.
Основними тактиками поведінки в конфлікті, або як їх ще називають, тактиками дії, є [15]:
раціональне переконання — використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції й переконання протилежної сторони в конфлікті;
тиск — вимога, наказ, загрози;
апеляція до влади, санкції — використання стягнень і винагород;
доброзичливий обіг, підлабузництво — створення в протилежної сторони уявлення про наявність у неї привабливих якостей; уявлення про те, що її позиція, погляди, пропозиції заслуговують пошани та викликають інтерес;
коаліційна — прохання про підтримку, союз;
висновок операцій — взаємний обмін благами, обіцянки;
маніпулятивна — уведення інших учасників конфлікту в стан хвилювання, деякого непорозуміння, управління увагою, створення ефекту несподіванки;
зобов'язання, що не відміняються, коли одна зі сторін здійснює певну дію до того часу, поки її умови не будуть прийняті;
загроза — деструктивна і недоброзичлива тактика, що може бути використана в разі неготовності або нездатності однієї зі сторін поступатися далі певних меж.
Розрізняють при цьому тактики: раціональні (наприклад, тактика раціонального переконання) та ірраціональні (наприклад, тактика тиску або підлабузництва).
Виділяють також тактики м'які і жорсткі. М'якою вважається тактика, наслідки застосування якої для іншої сторони приємні або нейтральні (наприклад, тактика підлабузництва або тактика раціонального переконання). Жорсткою звичайно, називається тактика, що може викликати неприємні психологічні наслідки для іншої сторони (наприклад, тактика тиску).
Представляють інтерес як тактики безпосередньої дії (інформування про суть справи), так і тактики опосередкованої дії (те, що хотілося б від об'єкта дії, але що прямо не згадується).
До полюса безпосередності тяжіють такі тактики як, наприклад, вимоги або прохання, а до полюса опосередкованості — такі тактики як доброзичливе звертання або підлабузництво.
Виділення стратегій конфліктної поведінки, їх особливостей і ефективного застосування у виході з конфлікту тісно пов'язано з індивідуальним вибором особистості, а також відповідністю стратегії та вживаних тактик особливостям суб'єкта і звичному стилю поведінки особи в спілкуванні. Важливу роль у виборі стратегії або стилю поведінки в конфлікті, а також у визначенні їх ефективності відіграють результати конфліктних дій. Будь-яка конфліктна дія може мати чотири основні результати [38]:
– повне або часткове підкорення іншої сторони або учасника конфлікту;
– компроміс;
– переривання конфліктних дій,
– інтеграція й вирішення конфлікту.
Той або інший результат конфліктних дій залежить від адекватності й ефективності стратегії, що використовується, тактик поведінки в конфлікті, а також від особливостей динаміки конфлікту і його усунення. Конфлікти виникають та зникають не раптом. При регулюванні конфліктів і при їх вирішенні важливо враховувати, на якому з етапів розвитку або ескалації конфлікту знаходяться зараз стосунки між його учасниками.
Особливе місце серед психологічних складових займають мотиви учасників, їх прагнення та намагання. Мотиви в конфлікті — це спонукання до вступу в конфлікт, що пов'язані із задоволенням потреб учасників, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які підсилюють конфліктну активність суб'єкта. У конфлікті найчастіше складно виявити дійсні мотиви учасників, тому що вони в більшості випадків приховують їх, виявляють у різних позиціях, тлумаченнях, що відрізняються від первинних мотивів.
Важлива роль у конфлікті належить інтересам та цінностям. Інтереси учасника конфлікту є усвідомленими потребами, які забезпечують його спрямованість на об'єкт конфлікту, сприяють реалізації його конфліктної поведінки.
Мотиви особистості, соціальної групи не виникають самі по собі і найчастіше викликані ситуацією, умовами, в яких людина знаходиться. Крім того, мотиви учасників конкретизуються в їх цілях. Ціль або мета — це усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямовані дії людини. Метою суб'єкта в конфлікті є його уявлення щодо кінцевого результату конфлікту, тобто передбачений, визначений наперед результат.
Виділяють стратегічні й тактичні цілі учасників конфлікту. Основна мета учасника — оволодіння об'єктом конфлікту, їй підпорядковуються тактичні цілі. Однак залежно від розвитку конфлікту, ця основна мета може бути замінена на іншу (наприклад, нанесення матеріальної, моральної або психологічної шкоди іншій стороні), котра на початку конфлікту виступає як мета-засіб.
Суттєве місце в конфліктах займає ще одна важлива складова — позиція учасників. Це система ставлень учасника до елементів конфліктної ситуації, що проявляється у відповідній поведінці та вчинках. Позиція учасників конфлікту виявляється в спілкуванні, поведінці й діяльності. Вона характеризується динамічністю, гнучкістю або ригідністю, відносною усталеністю.
Суттєву роль займають визначені психологічні складові у виборі стратегій і тактик поведінки учасників конфлікту.
Отже, усі означені складові конфлікту важливі для психологічного аналізу й структурування так званої формули конфлікту, що містить опис проблеми, конфліктної ситуації та напрямку її розвитку, потенціалу та психологічні характеристики учасників конфлікту, опис та повторюваність інциденту конфлікту. Усі означені складові формули важливі в оцінці конфлікту, вибору стратегій і тактик поведінки учасників, прогнозуванні можливостей його згасання, ескалації або вирішення.
Розділ 2. Особливості конфліктної поведінки в юнацькому віці
Похожие работы
... агресія — спосіб досягнення, а агресія — самоціль, вона стає самостійним мотивом поведінки, обумовлюючи ворожість по відношенню до інших при низькому рівні самоконтролю. Крім того, конфлікти старшокласника в стосунках з однокласниками обумовлені важливою особливістю віку — формуванням морально-етичних критеріїв оцінки однолітка і пов'язаних з цим вимог до його поведінки Попередження конфліктної ...
... та їх аналізу ми можемо стверджувати, що наша гіпотеза підтвердилася та сформувати слідуючи висновки: 1. проведені дослідження дозволяють виявити психологічні причини дезадаптації молодших підлітків у між особистісних стосунках. 2. формуванню та розвитку міжособистісних стосунків молодших підлітків сприяє сукупність факторів середовища, серед яких стиль та система сімейного виховання, умови мі ...
... ідного продукту, а й у відтворенні фізичних і духовних сил працівника, розширенні його знань, розвитку навичок, умінь, здібностей до саморегуляції і творчості[6, с.150]. Трудова поведінка – це індивідуальні та групові дії, що вказують спрямованість та інтенсивність реалізації людського фактору у виробничій організації. Це регульований комплекс дій, вчинків працівника, пов’язаних із співпаданням ...
... П.А.Психологія професійного самовизначення в ранній юності. – К.: Наука, 1998 – 307с. 63. Яровой І.Н. Саморегуляція трудових дій. – К.: Наукова думка, 2001. – 17с. 64. Ярошенко В.В. Школа і професійне самовизначення учнів. - К.: Рад.школа, І983.- 113с. ДОДАТОК А Перелік психодіагностичних методик, які використовуються практичними психологами при проведенні профорієнтаційної роботи з учнями ...
0 комментариев