Конституційно-правовий статус АРК

Національна академія прокуратури України

Доповідь

на тему:

Конституційно-правовий статус АРК

Підготувала:

магістранта 1-го курсу групи №7

Козак І.О.

Київ, 2008

Крим періодично стає простором політичних конфліктів. Ще пам'ятні ті часи, коли Росія й Україна конфліктували з приводу військово-морського флоту. Після врегулювання питання щодо флоту деякі російські офіційні особи (і навіть законодавчий орган Росії) продемонстрували сумнів у державній приналежності Криму. Потім виник конфлікт з приводу статусу татарського населення в Криму. Хтось схильний бачити в цьому конфлікті лише протистояння між реформаторськими кроками уряду та консервативними лівими, а зараз ще і проросійсько налаштованими силами кримського парламенту. Хтось схильний розглядати кримський конфлікт як питання регіональної політики.

Однак, ситуація набагато складніша, а ніж тільки політичне протистояння в рамках регіонального конфлікту. Крим – це не просто регіон серед інших регіонів держави. Перебуваючи у складі України, Крим схильний до впливу Росії та Туреччини не менше, ніж впливу України. Крим – суб'єкт не регіональної політики, а геополітики. І ця ситуація таїть у собі декілька загроз, з приводу яких і необхідно зробити рішучі кроки на найвищому державному рівні. Щоб поки досить стабільна ситуація в Криму такою і залишалася.

Існує чотири основні загрози Криму – експансіонізм Росії, вплив лівих настроїв, ісламський чинник та проблема повернення кримських татар. Горезвісна кримінальна активність у Криму, яка не так давно давала багато інформації для журналістів і була реальною загрозою стабільності, останнім часом має стійку тенденцію до зниження. Акцентування уваги на ній відбувається досить штучно, і кримінальну ситуацію можна розглядати тільки як чинник політичних спекуляцій. У системному ж аналізі злочинність не може розглядатися як системна проблема, якщо не є результатом чиєїсь стратегії, чиєїсь цілеспрямованої діяльності. У той час як стратегічно діючі чинники – Росія, ліві настрої населення, повернення виселених татар і так званий "ісламський чинник".

Метою даної доповіді є дослідити сучасні політичні процеси в Криму та чинники, які їх визначають, а також роль Криму як дестабілізуючого фактору в Україні.

Завдання доповіді:

Ø дослідити роль та статус Криму в складі України;

Ø проаналізувати основні чинники, що формують конфліктну ситуацію в АРК;

Ø розглянути Крим як основну проблему українсько-російських стосунків.

Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України. Зміст автономії Криму визначено у статтях 134—139 Конституції України, якими встановлено повноваження Автономної Республіки Крим, а також її відповідних органів.

Основні державні ознаки Криму зводяться до такого: 1) Крим є державним утворенням — республікою; 2) він має свою Конституцію; 3) як регіональна діє система державних органів Автономної Республіки Крим на чолі з Верховною Радою і Радою міністрів; 4) державні органи Автономної Республіки Крим, насамперед Верховна Рада і Рада міністрів, видають у межах своїх повноважень відповідні правові акти, які складають регіональну систему правових актів Автономної Республіки Крим.

Водночас Крим має конституційний статус автономної республіки, що в цілому дістає вияв у ряді суттєвих обмежень, які пов'язані саме з цим статусом. До цих обмежень належать такі: 1) межі повноважень Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України; 2) її Конституцію затверджує Верховна Рада України; 3) нормативно-правові акти найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України і приймаються відповідно до Конституції України та актів її найвищих органів державної влади (закони, акти Президента України і Кабінету Міністрів України) та на їх виконання; 4) повноваження та порядок формування і діяльності найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією і законами України, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції; 5) суди Автономної Республіки Крим належать до єдиної системи судів України; 6) Конституція України визначає ті питання, нормативне-правове регулювання яких має право здійснювати Автономна Республіка Крим; 7) Конституція України визначає питання, які належать до відання Автономної Республіки Крим.

Цей перелік свідчить про досить широкі повноваження Автономної Республіки Крим. Крім того Конституція України (ст. 138) встановлює, що “законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження”, які доцільно буде надати їй з тих чи інших міркувань.

Треба взяти до уваги й те, що згідно зі ст. 137 Конституції України Президент України може зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, якщо вони не відповідають Конституції та законам України. У такому разі Президент повинен одночасно звернутися до Конституційного Суду України з метою визначення конституційності актів, які були ним зупинені.

Довготривалий конфлікт навколо визначення правового статусу Криму фактично завершився 23 грудня 1998р., коли Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим», попередньо прийнятий на другій сесії Верховної Ради АРК 21 жовтня 1998р. Зазначений закон став політико-правовим компромісом між різними політичними силами як в Україні загалом, так і в Криму.

Окремі положення зазначеного закону суперечать нормам Конституції України.

По-перше, стаття 137 Конституції України містить виключний перелік питань, з яких Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання. Розширення такого переліку законами України, як це передбачено в Конституції АРК (ч. 1 ст. 18), не відповідає Конституції України.

По-друге, загальний порядок вступу в дію нормативно-правових актів будь-яких органів визначено в статті 57 Конституції України. Тому встановлення іншого порядку нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК (ч.5 ст.27 Конституції АРК) суперечить Основному Закону України.

По-третє, до системи підзвітності й підконтрольності органів виконавчої влади, визначеної розділом VI Основного Закону України, не включено Раду Міністрів АРК. Отже, право Ради Міністрів АРК скасовувати акти голів місцевих державних адміністрацій (ч.б ст.38 Конституції АРК) не відповідає Конституції України (ч.8 ст. 118).

По-четверте, Конституція АРК надає Верховній Раді Криму певні повноваження всупереч положенням Конституції України, Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» та інших законів, а саме:

Ø відповідно до Конституції України (п.16 ч.І ст.92), спеціальний статус міст визначається виключно законами України. Тому визначення особливостей статусу М.Сімферополя актами Верховної Ради АРК (ч.2 ст.8 Конституції АРК) є неправомірним;

Ø організація та порядок проведення виборів визначаються виключно законами України (п.20 ч. 1 ст.92 Конституції України), тому віднесення питань організації та проведення виборів до відання АРК (п.6ч.Іст.18 Конституції АРК) суперечить Конституції України.

По-п'яте, повноваження та порядок діяльності Уряду АРК визначаються Конституцією та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК з питань, віднесених до її компетенції (ч.4 ст. 136 Конституції України). Тому визначення організації та порядку виконання функцій і повноважень Ради Міністрів АРК актами (без урахування компетенції) Верховної Ради АРК (ч.7 ст.38 Конституції АРК) суперечить Основному Закону України.

По-шосте, Конституція АРК відносить до відання Автономної Республіки Крим, її представницького органу, певні повноваження, надання яких не передбачене Конституцією України, Законом України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» та іншими законами, зокрема:

Ø участь у формуванні та здійсненні основних принципів зовнішньо-політичної діяльності України (п.З ч.І ст.18 Конституції АРК) та зовнішньоекономічної діяльності, зовнішніх зносин (п.11 ч.2, ч.З ст.18; аб.13 ч.2 ст.38 Конституції АРК);

Ø вирішення питань інвестиційної діяльності, науки, техніки, створення вільних економічних зон, ліцензування і квотування експорту продукції тощо; розробка і проведення демографічної політики (п.11,20 ч.І ст.18 Конституції АРК).

27 лютого 2001р. Конституційний Суд України вже визнав неконституційними біля 30 статей чотирьох нормативно-правових актів Верховної Ради АРК – її регламенту, постанов про кадрову роботу, про Рахункову палату АРК, про управління майном. Це, в свою чергу, має призвести до подальшого скасування норм окремих нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою АРК на підставі неконституційних повноважень.

Сьогодні населення Криму без особливого ентузіазму оцінює вплив прийняття Конституції АРК на політичну ситуацію в Криму: майже половина респондентів (46,6%) вважають, що прийняття Конституції АРК не вплинуло на ситуацію в автономії; лише кожен п'ятий (19,8%) вважає цей вплив позитивним; натомість, негативним його вважають 13,3% опитаних.

Наявність протиріч між Конституцією України, її законами та Конституцією АРК, за певних умов, може спричинити загострення відносин між Києвом і Сімферополем, ускладнити політичну ситуацію в автономії.

Незадоволення політико-правових вимог кримських татар.

За даними Головного управління МВС України в Криму, в листопаді 2005р. в АРК проживали понад 260 тис. депортованих громадян і їх нащадків (з них з 256959 – депортовані кримські татари). Загальна чисельність кримських татар за межами України становить ще близько 50 тис. чол. Приплив репатріантів помітно зменшується: в 1997р. прибуло 5300 кримських татар; в 1999р. – 2500; у першому півріччі 2003р. – 1100 чоловік.

Найбільш гострою проблемою АРК є інтеграція кримських татар у суспільно-політичне життя автономії. Високий рівень конфліктного потенціалу накопичено в зв'язку з незадоволенням ряду політико-правових вимог кримських татар щодо: визнання офіційного статусу кримських татар як корінного народу України; визнання Меджлісу як представницького органу кримсько-татарського народу; відповідальності України за депортацію кримсько-татарського народу в 1944р., відшкодування матеріальних збитків, спричинених депортацією; впровадження спрощеної процедури виходу репатріантів із громадянства інших країн з метою отримання громадянства України. Серед інших політико-правових питань, на вирішенні яких наполягають представники кримськотатарського народу – встановлення квоти представництва кримських татар у Верховній Раді АРК, визнання кримськотатарської мови в якості офіційної мови автономії тощо.

До цих пір не налагоджено постійного й відкритого діалогу між владними органами та Меджлісом кримськотатарського народу, що не сприяє правовому й цивілізованому вирішенню вказаних проблем.

Нова Конституція АРК практично виключила кримських татар із суспільно-політичного життя: вони майже не представлені у Верховній Раді АРК (квоти гарантованого представництва кримських татар були скасовані під час виборів до Верховної Ради АРК у 1998р.), в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Сьогодні основна лінія протистояння у вирішенні проблем кримських татар проходить по лінії «голова Верховної Ради АРК – Меджліс кримськотатарського народу».

Разом з тим, майже половина населення АРК (47,2%) переконані, що права кримських татар забезпечені достатньою мірою, 4% – схиляються до думки, що права кримських татар не забезпечені взагалі. Це свідчить, що населення Криму, частка кримських татар в якому складає близько 12%, не вважає задоволення прав кримськотатарського народу пріоритетним завданням держави.

Нижче проаналізовані основні політико-правові вимоги кримсько-татарського народу.

1). Вимоги щодо визнання офіційного статусу кримських татар як корінного народу України.

В Конституції України дійсно вживається термін «корінні народи». Передбачено (ст. 11), що держава сприяє консолідації та розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Однак національне законодавство поки що не визначає належним чином поняття «корінні народи», їх статус, права та обов'язки.

На думку експертів, визнання кримсько-татарського народу як корінної» може викликати в перспективі можливі негативні наслідки.

По-перше, вони пов'язані з реалізацією права на самовизначення – створення національної держави кримських татар, оскільки на III Курултаї кримськотатарського народу вже було заявлено, що «кримські татари будуть добиватися визначення статусу Криму в складі України за національно-територіальним принципом». Це, в свою чергу, може призвести до висунення вимог забезпечення права власності кримсько-татарського народу на землю, її надра, водні та інші природні ресурси тощо. До того ж, за оцінками демографів, у районах, де частка кримських татар складає 20-25% населення, їх чисельність протягом наступних 10 років може збільшитися до 40%. В подальшому ці райони можуть стати основою формування національної державності кримських татар.

По-друге, це може створити прецедент для інших народів і національних меншин, що може призвести до подальшої автономізації України, поставити під сумнів її існування як цілісної держави.

По-третє, визнання кримсько-татарського народу як корінного може спричинити зростання політичної напруги в АРК, оскільки таке рішення навряд чи знайде підтримку населення АРК. Загалом, лише 14,2% респондентів вважають за потрібне надати кримсько-татарському народу статус корінного народу України; майже три чверті кримчан (73,4%) переконані, що цього робити не потрібно.

2). Вимоги щодо визнання Курултаю та Меджлісу як представницьких органів кримськотатарського народу (органів національного самоврядування).

Як уже зазначалося. Меджліс кримсько-татарського народу до цих пір не зареєстрований в органах державної виконавчої влади України. Водночас, керівництво кримсько-татарського національного руху ставить питання про визнання Курултаю та Меджлісу представницькими органами кримських татар як одну з основних своїх вимог. Указом Президента України створена Рада представників кримськотатарського народу, що можна розцінювати як перший крок до політико-правового визнання Меджлісу як представницького органу кримських татар. Однак, для реалізації цієї вимоги в повному обсязі є певні правові обмеження.

Конституцією та законами України визначена система представницьких та інших органів у державі. Меджліс не може розглядатися як орган державної влади чи орган місцевого самоврядування. За експертними оцінками, він може бути лише об'єднанням громадян за національною ознакою, а відтак – має реєструватися на підставах, визначених ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян».

Більше чверті кримчан (28,4%) вважають, що Меджліс кримсько-татарського народу має бути офіційно зареєстрований в органах юстиції України, однак значно більше (43,1%) опитаних мають протилежну думку.

Визнання Курултаю та Меджлісу в якості представницьких органів кримсько-татарського народу може призвести до формування в Україні альтернативних владних органів, не кажучи вже про можливість висунення аналогічних вимог з боку інших національних меншин.

3). Вимоги щодо відновлення прав кримськотатарського народу, порушених депортацією в 1944р., відшкодування спричинених нею матеріальних збитків.

Кримські татари наполягають на відновленні їх прав та певної реституції власності, що була конфіскована в 1944р. Українська держава, утворена після розпаду колишнього СРСР, не може нести політичну та формальну юридичну відповідальність за депортацію. Однак, очевидно, що проблеми облаштування кримських татар, задоволення їх потреб необхідно вирішувати – з урахуванням можливостей держави, прав інших громадян України.

4). Вимоги щодо запровадження спрогценої процедури набуття громадянства для представників депортованих народів.

Громадянами України є понад 30 тис. депортованих кримських татар, що складає 88,3% від їх загальної чисельності в Україні. За даними Головного управління МВС України в Криму, сьогодні на території півострова проживають понад 20 тис. депортованих, що є громадянами інших держав СНД: Російської Федерації – більше 10 тис, Казахстану – 2774, Таджикистану – 2630, Киргизстану –1531 , Грузії – 1013 та ін. Станом на листопад 2005р., із 64178 осіб, які виїхали з Узбекистану до АРК, спрощеною процедурою виходу з громадянства і прийняття громадянства України скористалися 83,6% депортованих.

Продовжується робота зі створення умов для спрощеного отримання громадянства України для кримських татар з Казахстаном, Таджикистаном, Туркменистаном, Киргизстаном і Росією.

Невирішеність політико-правових проблем кримських татар провокує їх радикальні дії. Необхідно враховувати, що задоволення окремих вимог кримських татар може визвати протидію з боку значної частини населення АРК, а в перспективі - призвести до негативних наслідків загальнонаціонального масштабу.