4.3. Турецький фактор

Серед головних напрямів впливу Туреччини на ситуацію в АРК є підтримка діяльності релігійних організацій кримських татар, відновлення мечетей, налагодження економічних зв'язків. Як зазначив посол Туреччини в Україні А.Караосманоглу, Туреччина «виходила з фактору, що для неї і для інших членів міжнародної спільноти допомога у виправленні жорсткої історичної несправедливості шляхом надання допомоги кримським татарам у їх поверненні на їх рідну землю є, перш за все, моральним обов'язком». За фінансової допомоги Туреччини побудовано близько 1200 будинків для кримських татар, автомобільні шляхи, розвивається соціальна інфраструктура місць компактного проживання кримськотатарського народу[42].

1). Економічні відносини.

Туреччина займає друге (після Росії) місце за обсягами імпорту товарів з Криму; її частка становить 9,9% ($16 млн.). Загальний обсяг турецьких інвестицій в економіку АРК складає близько $2,4 млн., що в 40 раз менше російських і вдвічі – німецьких інвестицій[42]. В Криму функціонують 17 спільних українсько-турецьких підприємств. Однак, офіційна статистика неповною мірою відображає стан економічних відносин між АРК і Туреччиною, оскільки вона лише частково враховує «човникову» торгівлю.

2). Підтримка мусульман Криму.

В 1991р. було створене Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), встановлені перші контакти з ісламськими центрами, окремими організаціями та партіями Туреччини. У вересні 1991р., під час перебування групи турецьких громадських діячів в АРК, М.Джемілєв та голова «Товариства турецької інтелігенції» Н.Ялчинташ заклали символічний камінь у фундамент мечеті Кебир-Джами в м.Сімферополі. Релігійний Фонд імені Х.Акшемсетдина зобов'язався побудувати релігійний центр у М.Бахчисараї. Загалом, за допомогою Туреччини було побудовано 12 (майже половину) мечетей у Криму. Здійснюється спеціальна програма підготовки молоді АРК у турецьких релігійних закладах: у 1999р. на річні курси з вивчення Корану було направлено 10 юнаків і 12 дівчат. У 2000р. в Туреччині навчалися 122 студенти, а в 2005р. 158. Активно розвивається діяльність турецьких ісламських місіонерш, представників Міністерства у справах релігії Туреччини. Так, після II Курултаю до складу Муфтіяту був обраний громадянин Туреччини, якій має вищу релігійну освіту[42].

3). Зв'язки з політичними партіями та державними органами Туреччини.

В 1993 р. були встановлені тісні контакти з партією Благоденства та її головою Н.Ербаканом (в подальшому займав посаду прем'єр-міністра Туреччини). В травні 1993р. у м.Кельні М.Джемілєв зустрічався з генеральним секретарем організації «Милли гереш» А.Юкселем, а наприкінці серпня початку вересня 1993 р. (на запрошення цієї організації) він взяв участь у конференції мусульман у м.Давосі, на якій був оприлюднений заклик до всіх мусульман світу про допомогу і сприяння в боротьбі кримських татар. На території АРК виявляє активність турецька ісламська організація «Нурджу», керівник якої Ф.Гюлен є лідером релігійно-просвітницького руху «Нур», що пропагує пантюркську ідею та має на меті встановлення в Туреччині ісламської держави. За окремими даними, «Нурджу» фінансує турецький коледж в АРК, здійснює фінансову підтримку окремих релігійних громад.

Активну роботу в Криму проводять Міністерство у справах релігії, Міністерство народної освіти, Релігійний фонд Туреччини. Наприклад, 9 травня 1999р. за підтримки турецьких організацій була проведена конфе-ренція, присвячена дню народження пророка Мухаммеда. На конференції виступив Я.Ербаш – тогочасний координатор релігійної діяльності в Криму від Міністерства у справах релігії Туреччини[43].

Отже, Туреччина поглиблює економічні та культурні зв'язки з АРК. Більш активною є співпраця в релігійній сфері.

4.4. Ісламський фактор

На ситуацію в Криму останнім часом все більше впливає й ісламський фактор у більш широкому контексті.

1). Фінансова допомога.

Ще в 1992р. муфтій мусульман Криму Сейіт-Джаліль Ібрагімов обговорював з делегацією Ісламського банку розвитку питання про надання допомоги кримським мусульманам. Ця проблема обговорювалася також під час роботи II Міжнародного мусульманського форуму (1992р.), який ухвалив відповідну резолюцію. В 1996р. був підписаний протокол про наміри щодо виділення Ісламським банком розвитку $466 тис. на будівництво в АРК Ісламського центру, бібліотеки, школи, медресе. За допомогою Об'єднаних Арабських Еміратів в АРК побудовано 12 мечетей, є домовленість з Саудівської Аравією про будівництво ще 10 релігійних споруд. Протягом 1998-2000рр. керівники кримських татар активно взаємодіяли з представниками Саудівської Аравії, Кувейту, міжнародних ісламських організацій; під час зустрічей обговорювалися шляхи вирішення соціально-економічних проблем кримських татар, розвитку ісламу в Криму[33].

2). Місіонерська діяльність представників мусульманських організацій.

В Криму, по лінії Духовного управління мусульман Криму, постійно знаходиться 30-40 місіонерів - священнослужителів із країн мусульманського світу (Ліван, Єгипет, Сирія, Кувейт). Вони навчають кримсько-татарську молодь ісламу, допомагають у проведенні мусульманських обрядів, здійснюють ісламську агітацію. Міжнародна корпорація розвитку (МКР, Росія) через своє кримське відділення також вживає заходи щодо поширення ісламу серед широких верств населення АРК. Представники МКР координують свої зусилля із створеним при Кримському державному медичному університеті об'єднанням «Ахрар», членами якого є студенти з арабських країн; у с.Цвєточне (Білогірський район АРК) ними організовано молодіжні релігійні курси[31].

3). Загроза політшації мусульманського руху в АРК.

Вона викликана зовнішніми чинниками, зокрема, подіями в Чечні. Представники кримських татар зайняли жорстку позицію стосовно дій Росії в Чечні. Так, вже 1 березня 1994р. М.Джемілєв прийняв муфтія Чечні імама А.Галаборшева, який прибув до Криму за дорученням Дж.Дудаєва. За окре-мими даними, в грудні 1994р. до Чечні виїхав загін кримськотатарських добровольців для участі у військових діях проти федеральних військ РФ[39]. ЗМІ повідомляли про встановлення контактів керівництва кримськотатарського народу з представниками Чеченської республіки – її офіційним представником в Україні Б.Мирзабековим, президентом республіки З.Яндербієвим, ШБасаєвим, М.Удуговим та ін. Відбувалися мітинги кримських татар, на яких проголошувалися вимоги щодо припинення військових дій Росії в Чечні. Так, 18 листопада 1999р. відбувся черговий захід, організований Ісламською партією Криму, проти війни, розв'язаної Російською Федерацією в Чечні[31].

4). Загроза проникнення в Крим радикальних ісламських організацій.

За даними ЗМІ, до Криму проникають представники радикальних мусульманських організацій – «Сірі вовки», «Брати мусульмани»; в Україні створено 11 організацій, причетних до діяльності останньої. Зацікавленість мусульманським середовищем півострову виявляють і представники ваххабізму, який вважають релігійно-політичною базою ісламського фундаменталізму. З'являється література ваххабітів українською мовою, в який чітко простежується виправдання терористичних актів. У лютому 2000р. кримські спецслужби підтвердили факт затримання осіб, причетних до військових дій на Північному Кавказі. В грудні 1999р. муфтій мусульман України А.Тамім висловив своє занепокоєння існуванням в Україні радикальних і екстремістських течій.

Переважна більшість опитаних кримчан (61,7%) переконані, що на мусульман Криму здійснюється суттєвий вплив з боку іноземних ісламських організацій. Лише 15,4% опитаних вважають, що такого впливу не існує, а 22,9% - не змогли дати відповідь на це питання.

Останнім часом все більш відчутним є вплив ісламського фактору на ситуацію на півострові. Здійснюється програма фінансової допомоги для будівництва мечетей, ісламських центрів, шкіл, бібліотек; розгортається місіонерська діяльність ісламських країн. Занепокоєння викликають можлива політизація кримськотатарського руху, викликана подіями в Чечні, а також можливість поширення діяльності в Криму радикально налаштованих ісламських організацій.


Висновки

Крим – важливий стратегічний регіон південно-східного вектора зовнішньополітичних орієнтацій України, ключовий пункт на шляхах, що ведуть до Середземномор'я та Близького Сходу. Втрата контролю над Кримом здатна створити велику загрозу національній безпеці й національним інтересам української держави. Кримська проблема набуває значення, яке виходить далеко за межі внутрішньої ситуації України. Україна, йдучи на відновлення Кримської Автономії, значною мірою поступилася власними інтересами на догоду зовнішнім силам, але водночас несе тягар відповідальності за стабільність і безпеку в регіоні.

Хоч би скільки утворювалося міфів щодо "дарунка Хрущова", тобто акту передання Криму з РРФСР до України в 1954 р., в сучасній перспективі слід визнати, що такий стан речей усе ж виявився більш безпечним і більш прийнятним для ситуації в пострадянському просторі. За умов, якби Крим продовжував існувати під опікою Москви, переселення кримських татар, розпочате напередодні краху СРСР, мало б такий само стихійний і неорганізований характер, а московський владний істеблішмент, зайнятий внутрішніми справами й налаштований на силові засоби вирішення конфліктних питань, безумовно спровокував би ще одну Чечню, що призвело б до руйнації всієї економіки півострова, значного відпливу "російськомовного" населення на Південь України. Внаслідок цього кримськотатарський етнос був би або зовсім винищений, або утворив би ісламсько-фундаменталістську державу, оскільки саме такий тип етнічної консолідації, як можна бачити на прикладі Афганістану або Чечні, здатний протистояти значній військовій потузі великої держави. Така держава, що, безумовно, опинилася б у ситуації геополітичної ізоляції, стала б осередком міжнародного тероризму й наркобізнесу, куди б стікався і де б знаходив притулок кримінальний елемент з усього пострадянського простору. Таким чином склалася б значно більша загроза національній безпеці як України, так і Росії. За таких умов, навіть приєднання Криму до Туреччини виявилося б куди меншим лихом оскільки принаймні тут існував би тоді хоч якийсь порядок.

Належність Криму до України об'єктивно сприяла пом'якшенню конфліктної напруженості на півострові. Владні структури в Києві, зайняті проблемами розбудови державності, не схилялися до силових рішень, а отже вимушені були піти на створення Кримської Автономії, щоб таким чином локалізувати наростання внутрішнього конфлікту між місцевим населенням і кримськотатарськими переселенцями. З іншого боку, це була також поступка кримським сепаратистам, які прагнули до повернення під опіку Москви. Відбулася, так би мовити, взаємна нейтралізація конфронтації протилежних сил і конфлікт не набув серйозних масштабів, тоді як Київ здобув стратегічний виграш, оскільки зайняв позицію стороннього арбітра, до якого звертаються і з яким рахуються обидві сторони. І хоча це аж ніяк не сприяло вирішенню проблем півострова, "гра на сподіваннях" зробила свою справу в гальмуванні розвитку конфлікту, завдяки часовому чинникові.

В Криму була створена специфічна автономія – не за національною, а за територіальною ознакою. Це негативно вплинуло на подальший розвиток політичної ситуації. З 1992р. Крим вийшов за межі правового поля України, вертикаль виконавчої влади України в автономії була фактично зруйнована. Цілком реальним був вихід Криму з-під юрисдикції України і його об'єднання з Росією. В 1994-1998рр. окремі негативні тенденції вдалося нейтралізувати. Була відновлена керованість вертикаллю виконавчої влади в АРК, автономію було повернуто до правового поля України. Модель відносин між Центром і автономією базувалася на наступних принципах: відмова від силових методів вирішення конфлікту; гарантії збереження автономії Криму; міжнародно-правове оформлення військової присутності Росії в Криму; розширення економічних повноважень автономії; формування проукраїнськи налаштованої місцевої політичної еліти.

Однак, не всі проблеми вдалося вирішити, що спричинило накопичення конфліктного потенціалу, який дестабілізує й сучасну політичну ситуацію в АРК. Внутрішньополітична ситуація в АРК характеризувалася постійним політичним протистоянням, яке продовжується й тепер.

В Криму накопичений значний конфліктогенний потенціал. Перший вектор конфлікту пов'язаний з відносинами між Центром і автономією: зберігаються окремі протиріччя між Конституцією України та Конституцією АРК; не до кінця внормовані міжбюджетні відносини; українська культура та українська мова недостатньо представлені на території Криму; недосконалим є державний механізм попередження та розв'язання політичних конфліктів в АРК. За певних умов, ці протиріччя можуть спричинити подальшу ескалацію політичної напруги між Центром та автономією, стати підґрунтям для агітаційної роботи сепаратистських сил у боротьбі за владу в АРК.

Другий вектор конфлікту визначається складною міжнаціональною та міжконфесійною ситуацією на півострові – зокрема, загостренням політико-правових і соціально-економічних проблем кримських татар, що провокує їх радикальні дії. До цих пір не налагоджений постійний діалог між органами державної влади та кримськими татарами. Населення Криму інших національностей недостатньо розуміє необхідність задоволення мовних і культурних потреб кримських татар. Зазначені проблеми можуть призвести до масових соціальних заворушень з серйоз­ними наслідками.

На жаль, попри викладені вище гострі проблеми, в Україні до цих пір не розроблені основи державної політики стосовно вирішення ключових питань автономії, зокрема, кримськотатарського народу. Це змушує владу діяти в режимі реагування на політичні події та конфлікти, що виникають, у «пожежному порядку». Необхідно провести системний аналіз загроз національній безпеці в цьому регіоні, здійснити прогноз ситуації на середньо- та довгострокову перспективу. Це дасть змогу розробити обгрунтовану стратегію державної політики, яка була б спрямована на попередження й нейтралізацію конфліктів в АРК.

Кримський півострів знаходиться на перехресті геополітичних інтересів різних країн і міжнародних політичних сил. Свої інтереси в цьому регіоні мають Росія, Туреччина, країни мусульманського світу, інші держави.

Вплив зовнішніх факторів на ситуацію в Криму здійснюється переважно по трьох напрямах: російському, турецькому та ісламському. Дія практично кожного з них має комплексний характер і включає економічну, політичну, культурну та інформаційну складові.

Бачення ступеню та спрямованості зовнішнього впливу на політичну ситуацію в Криму у кримчан і населення країни в цілому досить різниться: громадяни України вважають силу впливу з боку Росії і України приблизно рівною, причому вплив України вони вважають позитивним, а вплив Росії - негативним. Населення Криму вважає вплив України сильним і негативним, а вплив Росії – не надто сильним і позитивним. Погляди на вплив Туреччини виявилися досить близькими – вплив не дуже сильний і переважно негативний.

Негативний вплив російського фактору на ситуацію в АРК зменшився. Разом з тим, російська присутність в АРК зберігається в усіх сферах – економічній, культурній, інформаційній, гуманітарній і військово-політичній. Зазначена присутність, з одного боку, сприяє налагодженню стабільних ук­раїнсько-російських відносин, задоволенню культурних потреб кримчан, розвитку економіки АРК. З іншого боку, така присутність, за певних обставин, може бути використана РФ для цілеспрямованого впливу на політичну орієнтацію виборців, що, посуті, і вплинуло на вибори вУкраїні як 2004р. так і 2006-го.

Дані соціологічного опитування свідчать про значний потенціал сепаратистських настроїв в АРК, який поки що має латентну форму і не проявляється в активних діях. Однак, такі настрої можуть посилитися, особливо, в разі погіршення соціально-економічного стану кримчан і зростання економіки РФ.

Турреччина надає допомогу для облаштування кримських татар, здійснює навчання кримської молоді в релігійних закладах, надсилає місіонерів, надає фінансову допомогу. Встановлені тісні зв'язки з громадськими організаціями, політичними партіями, органами державної влади Туреччини. За певних умов, Туреччина здатна впливати на настрої мусульман в АРК, однак, зазначений вплив сьогодні можна розцінювати лише як потенційну загрозу.

Вплив ісламського фактору стає все більш відчутним: фінансується будівництво мечетей, ісламських центрів, шкіл, бібліотек здійснюється місіонерська діяльність. Війна в Чечні опосередковано провокує політизацію кримсько-татарського руху. Як потенційну загрозу необхідно розглядати можливість поширення в АРК радикальних ісламських течій.

Реально ці тенденції існують у нашому житті, взаємодіють поміж собою й надалі виявлятимуться, але так або інакше вибір полягає у визначенні домінанти розвитку, від якої врешті-решт і залежить: існуватиме єдине суспільство в Україні чи ні.


Список використаних джерел та літератури

 

І. Нормативно-правові акти

 

1. Закон України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995р.

2. Закон України "Про відміну Конституції і деяких законів АРК" від 17 березня 1995 р.

3. Закон України "Про відновлення Кримської АРСР" від 12 лютого 1991 р.

4. Закон Республіки Крим «Про внесення змін і доповнень до Конституції Республіки Крим» від 7 вересня 1994р.

5. Закон України "Про Представництво Президента України в Республіці Крим" від 17 грудня 1992 р.

6. Закон України "Про розмежування повноважень між державними органами України і Криму" від 3 жовтня1992р.

7. Закон України «Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим» від 17 березня 1995р.

8. Закон України "Про статус Автономної Республіки Крим" від 29 квітня 1992 р.

9. Конституція України від 28 червня 1996 р.

10.Рішення Конституційного Суду України у справі №1-20/2001 від 27 лютого 2001р.

11.Угоди між Україною та Російською Федерацією «Про взаєморозрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту і перебуванням ЧФ Росії на території України»; «Про статус та умови перебування ЧФ Росії на території України»; «Про параметри розподілу Чорноморського флоту».

12.Указ Президента України «Про деякі питання взаємовідносин між центральними органами державної виконавчої влади і органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим» №278 від 31 березня 1995р.

13.Указ Президента України «Про органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим» №759 від 19 серпня 1995р.

14. Указ Президента України «Про Представництво Президента України в Республіці Крим» №119 від 31 березня 1994р.

ІІ. Посібники та література

 

15.Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783-1998 гг. Симферополь, 1999. – 150 с.

16.Габриелян ОА., Ефимов СА., Зарубин В.Г. и др. Крнмские репатри- анты: депортация, возвращение и обустройство. – Симферополь, 1998. – 273с.

17.Губогло М., Червонная С. Крымскотатарское национальное движение (1994-1996). Институт этнологии и антропологии РАН. Исследования по прикладной и неотложной этнологии. №101. – М., 1997. – 120 с.

18.Копиленко О. Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу: Монографія. – К.: Таксон, 2002. – 342 с.

19.Копиленко О. Л. Україна і Крим: "переговори у справі нового ладу" (документи і матеріали). – К.: Новий парламентський інститут, Парламентське видавництво, 2001. – 232с.

20.Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. – К., 2003. – С. 8.

21.Політична історія України: ХХст. У 6-ти т. – К.2002. – 424с.

22.Сергійчук В. Український Крим. – К., 2002. – С.265.

23. Смирнова Є.В. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим в Україні: історія ста­новлення (1991-2000 рр.) Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Харків. – 2002.

24.Тищенко Ю., Піховшек Я. Повернення кримських татар. Хроніка подій. – К., 1999 – 208 с.

ІІІ. Періодичні видання.

25.Велігодський В.М. Інститут Представництва Президента України в Криму: історія становлення // Схід – 2003. – № 6.

26. Велигодский В.М. Крым: страницы истории // Крымские известия. – 2004. – 19 февраля.

27.Дані Всеукраїнського перепису населення 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 28 січня.

28.Дацюк С. Кримські орієнтири України //День – №242, 29 грудня 1999.С.3-5.

29.Зоткін А. Інститут регіональної влади на прикладі Автономної республіки Крим: циркуляція і рекрутація владних еліт // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. – № 4. – С. 181-182.

30.Ільїн М. Етапи становлення внутрішньої геополітики Росії та України // Політична думка – 1999. – С120-139.

31.Кисла А. Кримські татари: незбіг векторів етнополітичного розвитку // Віче. – 2004. – № 1. – С. 61.

32.Кулик В. Без конфронтаційної риторики. Чи має українська держава підтримувати російську культуру? //Голос України.—18.11.1995.С.4-5.

33.Ларченко М. Ігнорування інтересів кримськотатарського народу було б нераціональною стратегією держави // Віче. – 2003. – № 9. – С. 76.

34.Пахомов Ю. Україна і Росія // Політична Думка – 1999 – С140-151.

35.Прибиткова И. Эмиграционный потенциал кримских татар // Социологические исследования. – 1999. – № 10. – С. 99-100.

36.Прибиткова И. Современные миграционные процессы: обустройство и адаптация ранее депортированных татар из Крыма // Социологические исследования – 2000. – №1. – С. 154, 155.

37.Прозорова Н.М. Особливості кримського регіоналізму // Віче. – 2003. – № 2. – С. 31-36.

38.Рибак В. Проблеми самоврядування та їх розв'язання в Україні // Схід, №5 (42), 2001. – С.34-38.

39.Семена М. Кримські орієнтири: “загрози” й загрози // День – №2, 12.01.2000.

40. Сольчаник Р. Росія і Україна на пострадянському просторі // Ґенеза. Філософія, історія, політологія. – 1996. – С.178-189.

41.Червоная С. Кримськотатарський національний рух і сучасна ситуація в Республіці Крим // Етнічні меншини Східної та Центральної Європи: компаративний аналіз становища та перспектив розвитку. – К., 1994. – С. 105-108.

42.Чубаров Р. Інтеґрація кримськотатарського народу в українське суспільство: політико-правові аспекти // Національна безпека і оборона. – №4. – 2001.


Информация о работе «Конституційно-правовий статус АРК»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 66312
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
69310
0
0

... населення від наслідків Чорнобильської катастрофи [13, 2]. Секретар Ради національної безпеки і оборони України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Правовий статус Секретаря РНБО України як державного службовця визначається Президентом України відповідно до Закону України «Про державну службу». Секретар РНБО України ...

Скачать
95010
0
0

... регулювання, загальна характеристика центральної виборчої комісії. Роль і місце центральної виборчої комісії серед інших виборчих комісій   2.1 Правовий статус Центральної Виборчої Комісії Завдання і функції Української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах. Орган держави ...

Скачать
58697
0
0

... процесу, створення й функціонування вільних економічних зон відповідно до законодавства України тощо. Остаточне закріплення статусу АРК відбулося після прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, яка визначила, що АРК входить до системи адміністративно-територіального устрою України [11; ст. 133] і залишається невід'ємною частиною України [11;ст. 134] з наданням їй особливих повноважень пор ...

Скачать
44696
0
0

... Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Конституційний Суд України посідає особливе, відокремлене від інших органів держави, місце. Це обґрунтовується наступним: - незважаючи на те, що про Конституційний Суд України йдеться у розділі VIII ...

0 комментариев


Наверх