Про мову

2.2.3 Про мову

Говорячи про відживаючі і слова, що знову з’являються, порівнюючи їх з умираючою природою і людським життям, Горацій попереджає, що введення нових слів потребує обережності, ретельного відбору.

2.2.4 Про роль критики

Дуже важлива думка авторитетного судді-критика, що безстрасно проаналізує твір з точки зору стилю, мови та недосконалі за формою твори поверне автору для виправлення. Незалежний від автора критик, що сміливо вказує на недоліки, — щирий, непідкупний друг.

2.2.5 Про трагедію

Задача поета — радувати, наставляти і хвилювати — повинна виявлятися у всіх жанрах, але з особливою силою в трагедії. Говорячи про кожен жанр окремо, Горацій більше всього зупиняється на трагедії, обурюється зіпсованими смаками публіки, що цікавиться тільки видовищами, і піднімає голос у захист класичної трагедії. У її відродженні він бачить можливість відродження древніх вдач.

Горація більше приваблюють міфологічні сюжети зі збереженням традиційної характеристики героїв. Характер героя повинен бути незмінним від початку трагедії до кінця. Поведінка і мова персонажів варіюється в залежності від віку, походження, соціального стану, занять. Хор є охоронцем справедливості, світу, порядку, помірності. Крім хору, можуть брати участь тільки три актори. Дія розвивається в п'ятьох актах і закінчується розв'язкою без участі бога.

Горацій порушує питання про причини недосконалості трагедій і дає короткий огляд історії драми. Він стосується також і сатировської драми, мова якої повинна бути веселою і разом з тим пристойною. Погляди Горація, безсумнівно, є результатом узагальнення його творчої діяльності.

З "Послання до Пізонів"

 

30. ...Силам своїм відповідну беріть, письменники,

тему.

Зважуйте довго, чи втримають, чи не відмовляться

плечі [7, с.27]

 

40. Нести тягар цей. Хто обере посильне завдання.

Той ні плавності мови, ні ладу ясного не втратить.

Сила й краса толо ладу — хіба таки я помиляюсь? —

Те говорити завжди, що й треба було говорити,

І дослідивши усе, завчасно й відкинути дещо [7, с.27].

 

45. Право поета — що повикреслювать, що відібрати.

Тонко й ретельно сплітаючи слів нерозривну тканину.

Зробиш чудово, в майстернім сполученні слово

відоме

Давши немовби нове. Коли ж доконче потрібно

В висловах свіжих явити речі, незнані раніше [7, с.27]

50. Можна і винайти слово, якого й не чули Цетеги[1],

Туго підтягнуті, — скромну цю буде пробачено

вольність,

І новокуті слова довір 'я здобудуть, як злегка

Змінені, з грецьких джерел вони ллються.

Якщо дозволяв це

Римлянин давній Плавту[2] й Цецілію[3], чи заборонить [7, с.27]

55. Варію[4] він та Вергілію?[5]Дещо і я запровадив —

Чи докоряти ж за це, коли і раніше — Катона[6]

Й Еннія[7] мова, речам нові надавши імення,

Мову батьків збагатила? Вільно й було це і буде —

Слово впровадити, вжитком сучасним його

позначивши [7, с.27].

60. Як відмінюється листя в лісах із зміною року

І опадає, так і слова, відцвітаючи, гинуть.

А новотвори, немов юнаки, і міцніють і квітнуть.

Ми і все наше — дань смерті [7, с.27].

70. ...Віршем трагедії твори комічні складать

не годиться [7, с.27],

 

90. Не подобае і стилем буденним, лише для

жартливих

Сокків[8] придатним, співати про щедру Фіестову учту, —

Кожній-бо речі своє призначено місце пристойне.

Правда, й комедія часом свій тон повсякденний підносить,

І роздратований Хрем[9]пишномовним лається словом [7, с.27].

95. Але ж і трагіки часто в висловах простих

сумують —

Так от і Телеф з Палеєм, убогі вигнанці обидва.

Речень, ліктів на два, уникають величних та пишних.

Жалем гірким глядачеві пройняти бажаючи серце.

Ні, не досить поемі краси, — питвом найсолодшим [7, с.27]

100. Хай вона буде, щоб дух слухача вести, куди

схоче.

Сміхом на усміх, слізьми на ридання завжди

відгукнеться

Людське обличчя. Хочеш, щоб плакав я — треба

самому

Смутком пройнятись, тоді лиш твоє нас горе

зворушить,

Телеф або Пелей: а погано роль проведеш ти – [7, с.27]

 

105. Спати або й сміятись я буду. Смутку а обличчі

Мова сумна потребує, погрозного вислову — гнівна,

Жартів — весела, речень суворих — мова поважна [7, с.28].

110. ...Річне однакова — бог чи герой промовляє

славетний [7, с.28]

 

115. В розквіті сил кипучих юнак чи старець похилий,

Горда й поважна матрона чи мамка дбайлива і скромна,

Всюди бувалий купець чи ратай зеленого поля,

Ассірієць чи Колх[10], Фіванець чи син Арголіди, —

Зваж на їх славу, поете, чи сам вигадуй доладно [7, с.28]

120. То ж, як схотів би Ахілла преславного ти

відтворити,

Хай невблаганний, палкий, невтомний і гострий він

буде,

Хай відкидає закони, все підкоряючи зброї [7, с.28].

155. Слухали, поки співець їм скаже: "Плещіть у

долоні!" ^[11] -

Знай, ти звичай відбити кожного віку повинен,

Всю ту красу, що дарують нам роки скороминущі.

Щоб юнакові [7, с.28]

 

175. Ролі старого не дати, а хлопчику — партії мужа,

Завжди дотримують прикмет, і постаті й віку

властивих.

Дію — на сцені виводять або розмовляють про неї [7, с.28].

185. Перед народом нехай дітей не вбиває Медея,

І нечестивий Атрей хай нутрощів людських не варить;

Прокну—у пташку і Кадма — у змія не слід обертати, —

Хоч і покажеш таке — не повірю тобі й одвернуся.

Дій не менше п'яти і не більше бути повинно [7, с.28].

190. В драмі, щоб знову глядач зажадав на неї дивитись;

Хай не з'являється бог, якщо вузол такої розв'язки

Не потребує; четвертий нехай не встрявав в розмову;

Місце актора і роль належну хай хор заступає,

Але нічого співати між діями він не повинен [7, с.28],

195. Щодо прямої мети не веде й не пов'язане

змістом.

Добрим нехай він сприяє і дружні дає їм поради,

Хай втихомирює гнаних, а тихим любов вділяє,

Скромність у їжі хай хвалить, святу справедливість

шанує

Й давні закони, і міста мирно відчинені брами [7, с.28].

200. Хай таємниці ховає і молить богів і благає,

Щоб до нещасних доля вернулась, а гордих минала.

[…]

...Співів трагічних Камени рід невідомий, як кажуть.

Винайшов Феспіс[12], який на колесах вивозив театр

свій,

Де виступали, обличчя дріжджами розмалювавши.

Згодом маски Есхіл запровадив і одяг пристойний,

Сцену на полях помірних умів намостить невелику [7, с.28].

280. Мови високої вчив і стрункої ходи на котурнах[13].

Далі старинна з'явилась комедія — не без значної

Слави, та в зле обернула свободу й накликала грізну

Силу закону на себе: діє закон — і ганебно

Хор замовкає, свою шкідливу втративши чемність [7, с.28].