Наші поети нічого без досліду не залишили

285. Наші поети нічого без досліду не залишили,

Шану ж за те здобули, що звернутії з грецької

стежки

Зважились і прославляли наші домашні події,

Їх у поважну претексту чи в тогу звичайну

вдягнувши.

Доблестю й зброєю сильний, Лаціум[14] був би

не менше [7, с.28]

 

290. Мовою славен, коли б не боялись поети

напилком

Свій повільний труд шліфувати ретельно. Та знайте

Ви, о Помпілія кров[15], не варта уваги поема,

Що не зазнала ні плям, ні виправлень довгими

днями [7, с.28].

3 Горацій — теоретик римського класицизму

Перш за все виникає питання про порівняння теорії поезії в «Посланні до Пізонів» Горація й у «Поетиці» Аристотеля. Це порівняння може бути сформульоване з достатньою ясністю і простотою. Безсумнівно, Горацій відрізняється від Аристотеля, по-перше, своїм дидактизмом і, по-друге, деякого роду суб'єктивізмом. Аристотеля цікавлять форми поезії самі по собі. Горацій же, навпаки, входить у зміст творчого процесу. Крім чистих форм, його цікавить стан художньої свідомості. При цьому він не психолог, а дидактик-мораліст, він наполягає і дає поради. В той час як в Аристотеля тільки натяк на повчання тим, хто пише трагедію, Горацій присвячує цьому сотні віршів [8, с.237].

Необхідно також віддати собі повний звіт у класицизмі Горація й у його античній специфіці.

Серед основних естетичних принципів Горація характерних для класицизму, слід зазначити чітку єдність, простоту та злиття з цілим. Простота і єдність — основна форма твору мистецтва. Горацій всіляко висміює різнобій у стилі. Він представляє його у виді чудовиська з прекрасною жіночою голівкою, з кінською шиєю, з тілом, оздобленим строкатим пір’ям, і, нарешті, з риб'ячим хвостом. Це все рівно що дельфін у лісі чи кабан у водах, чи ніс на сторону при красивих очах і волоссі. Все повинно бути на місцях. Хто обрав предмет під силу, у того і мова поллється сама собою і лад її буде ясний, а вся головна сила і краса ладу в тому, щоб у відомий момент сказати тільки те, що в цей момент і повинне бути сказаним. Довго й переконливо Горацій радить не плутатися в подробицях і прямо виходити до мети.

За змістом поезія ґрунтується на придбаних здорових знаннях і на правдивому відображенні людських вдач. Горацій — шанувальник звичаю. Не те щоб він був обов'язково за старовину чи обов'язково за нововведення. Але зате йому властиве чисто естетичний консерватизм — дотримуватись точності і здоровому зображенню, і естетична воля — не заважати природному розвитку життя. Бути може, один образ з тих, які вжиті в «Поетиці», найбільш характерний для цієї сторони світосприйняття Горація. Він говорить про те, як ліс змінює листя з плином років, обпадають колишнє листя, як старіють і зникають слова і як, подібно юнакам, вони цвітуть і міцніють. Справи смертних гинуть, говорить Горацій, і тим більше не вічно живуть значення і приємність мов їх. Багато відродиться зі слів, які вже віджили; багато, якщо зажадає звичай, загине з тих, які нині в пошані. Цей образ прекрасно малює античний стиль загального світосприйняття і внутрішній спокій, як би байдужність античного естетичного сприйняття. Горацій анітрошки не проти нового. Однак він вимагає, щоб нове було витримане до кінця «таким, яким з'являється спочатку,— вірним собі» [8, с.238]. Погодженість в усьому — насамперед. Погодженими повинні бути слова героїв з їх особистістю і характерами, з їх віком і соціальним положенням. Погодженість повинна тим більше спостерігатися при зображенні традиційних типів.

Рухомий тим же настроєм, Горацій вимагає в усьому пристойності. Не можна давати на сцені потворні й огидні дії. Це нехай краще буде розказано вісниками. Стислість не повинна переходити в туманність, у пихате, обережність — у боягузтво. Усі ці риси горацієвої «Поетики» — навчання про єдність, простоту і цілісність, про здорову вірність собі і зображуваному предмету, про пристойність, про відсутність надмірності і крайностей — малюють поки тільки ще саме поетичний твір [9, с.120]. Та Горацій багато приділяє місця і самому поету– художнику. Він вимагає від поета великої ретельності в роботі. «До нігтя» треба виправляти свій вірш, змінюючи його «по десять разів» [10, с.310]. Дев'ять років нехай лежить воно під спудом, перш ніж буде опубліковане. Краще його знищити зовсім, ніж залишати невиправленим. Усяка зайва прикраса, усяка неясність у стилі і двозначність вираження повинні бути негайно виправлені. Поет — втілення розумності. Теми він бере тільки посильні, волю він допускає тільки «скромно». Горацій жорстоко висміював «вільного» поета, надаючи йому також волю і вмерти, коли він потрапить в яму. Усякий поет пов'язаний з темою, пов'язаний зі змістом своєї поезії, пов'язаний з правилами, і навчання його нітрохи не менше має значення, ніж природне дарування. Горацію належить знаменитий постулат про сполучення того й іншого [10, с. 311].

Нарешті, звідси ж випливає і ціль поетичної творчості — приносити користь і тішити, говорити відразу і приємне і корисне для життя. Поет буде повчати недовго, не томливо, так, щоб можна було легко сприймати і запам'ятовувати його поради. Він буде говорити розумно і тільки про природне, відкидаючи все незвичайне, неможливе, важко сприймане. Тоді він і навчить людей і потішить їх.

Вдумуючись в усі ці поради Горація, неважко сформулювати і їх загальну тенденцію. Ясно, що вона полягає в навчанні про координовану роздільність і раціональну індивідуальність стилю, як у порівнянні з усім іншим, що не є стиль, так і всередині його самого. Усі ці наставляння про єдність, ясність, простоту, несуперечності, так само як і навчання про удосконалення поета,—зводяться саме до цього. Все повинно бути просто, роздільно, закінчено, раціонально оформлено — і в поетичному твору, і в самому поеті, тобто все повинно бути підлегле законам класицизму. Класицизм Горація, однак, не є грецький класицизм, він яскраво відрізняється від класицизму Аристотеля. Горація треба вважати представником саме римського, а не грецького класицизму. З останнім у нього споріднення (як і з всією античністю) — у безпристрасному милуванні об'єктивною даністю мистецтва. Але відразу і величезна розбіжність: як представник елінистично-римської культури він хоче не тільки сприймати дотиком, але і засвоювати внутрішню відчутність буття. І цей загальноантичний лад, упорядкованість, ясну самороздільність предмету він хоче бачити в самій свідомості художника, у внутрішньому змісті поетичного твору [11, с. 91].

Варто сказати також про зовнішню сторону послання Горація. Воно добірне і різноманітне, як і сам Горацій взагалі. Щоб ні говорити про внутрішній зміст цього твору, з зовні художньої точки зору воно і зараз доставляє особливого роду тонку насолоду, почуття добірності і разом з тим деякої внутрішньої обмеженості. Горацій — це класична добірність, де завжди мінімум вираження і максимум виразності [12, с. 248].

Загальновідомий прийом Горація вживати сентенції на початку і наприкінці окремих частин свого твору. На початку відділу вони звучать як ефектні вступні акорди, в середині і кінці — як витончені музичні заключні фрази. Наприклад, недостатньо, щоб поетичні твори були прекрасні, нехай вони будуть потішні,—вірш, поміщений у Горація на границі між міркуванням про введення зворушливих епізодів у трагедію і міркуванням про відповідність дикції настроям героя. Словами «Справи смертних загинуть» [12, с. 249] він закінчує відділ про неологізми. Добре звучить сентенція «Початку і джерело письменства — здоровий розум» [12, с. 249] на початку відділу про філософську освіту поета. Слова «Поети хочуть приносити користь чи тішити» [12, с. 249] чудово відкривають своєю простотою ціле міркування про потрібні і непотрібні якості письменника.

Звернемо увагу на інший прийом Горація — починати новий відділ без всякого переходу і зв'язку і тільки в його кінці показувати, з якою метою взяті ця нова тема і як вона пов'язана з попередньою. Так заговорив Горацій, наприклад, про сатирівську драму, про історію грецької драми після вказівки на недостатню увагу римських поетів до форми своїх творів. І тільки потім, коли він знову повертається до римських поетів, вже для їх похвали за оригінальні римські сюжети, стає ясним, навіщо йшла вся мова про греків [13, с. 176].

Горацій любить оживляти свою мову питаннями. То він у виді питання говорить про безглуздість протиприродних сполучень у поетичному образі; то він енергійно запитує, чи поет він, якщо він нічого не може і не знає; то він викликує з тоном питання про неможливість вимагати смаку від грубих сільських жителів; то він звертається до самого себе з питанням про поетичне свавілля і т. д.

У віршах же 326—330 Горацій дає цілу сценку уроку арифметики у кмітливого і розважливого хлопчиська [14, с. 131]. Дидактизм не перешкодив Горацію дати цікаву і різноманітну суміш різних порад, спостережень, узагальнень і сентенцій. Самий перехід від першої частини послання до другої, тобто від поезії до поета, являє собою живу іронічну картину поета, який заради своєї поезії не стриже нігтів, не ходить у баню. Тому в посланні Горація дотримані то римська жвавість, то поетична розмаїтість, що цілком анулюють нудьгу риторичного схематизму. Багато різних наставлянь дає Горацій, але це не заважає йому наприкінці намалювати поета, що потрапив в яму під впливом свого натхнення, і достатньо над ним познущатись. Якщо і дійсно Горацій використовував схему підручників риторики (він міг до того ж використовувати її приблизно, хоча б тільки як керівну нитку), то все-таки це не заважає «Поетиці» бути посланням, написаним вільно і добірно, невимушено, і разом з тим служити виразним зразком римського класицизму [14, с. 133].

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити такі висновки:

·  Ім’я Горація – одне з найпопулярніших серед імен письменників античності – ще в давнину стало символом поетичної слави.

·  Ім'я Горація у свідомості наших сучасників нерозривно пов'язане з виразом "золота середина", яке належить поетові. Для самого Горація думка про золоту середину, про міру та поміркованість була принципом, що визначив його поведінку в усіх сферах життя та творчості. "Золота середина" Горація стала крилатим висловом, в якому втілився заповіт античної цивілізації. Цей культ міри і поміркованості був, звичайно, далеко не повним вираженням античного гуманізму, але в ньому був урок розумної гармонії, що стала важливою складовою етичного та естетичного ідеалу людини [15, с.129].

·  Горацій прославився не тільки як поет, що надавав дуже велику увагу формі вірша, але і як поет, що вкладав глибоке філософське значення в свої твори, не дивлячись на те, що багато хто несправедливо обвинувачує його у тому, що він піклувався тільки про форму свого вірша. Хоча заперечувати те, що значення також важливе, було б, принаймні, не розумно. Зараз дуже небагато поетів прагнуть до того, щоб їх твори були максимально наближені до досконалості, а про Горація можна дійсно сказати, що це був поет, творчість якого ще впродовж багатьох століть залишатиметься прикладом наслідування для всіх поетів.

·  Кожна людина, незалежно від професії і віку, може черпнути у Горація його серйозність по відношенню до справи, якою він займався, навіть якщо ця область занять не має а ні найменшого відношення до художньої літератури, і літератури взагалі. Адже навіть зараз, дивлячись на минулі століття, важко знайти поета, який би так серйозно відносився до своєї творчості і до своїх творів. Не дивлячись на те, що творчості Горація була присвячена вже безліч наукових робіт, я вважаю, що їх кількість з часом постійно зростатиме. І ця тема завжди залишиться актуальною.

·  «Послання до Пізонів» («Про мистецтво поезії»), звернене до аристократичного сімейства, близького до літератури, є пам'ятником римської літературної критики і естетичних принципів класицизму.

·  Погляди на поезію одного з найбільших поетів стародавності представляють великий історико-літературний інтерес. Французький класицист Буало в своїй «Поетиці» наслідує Горація крок за кроком навіть у викликаючій суперечки композиції.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Полонська К.П. Римські поети епохи принципіата Августа.–М.: Вища школа, 1963. – 410 с.

2. Содомора А.О. Жива античність. – К.: Освіта, 1983. – 420 с.

3. Горацій: оди, еподи, сатири, послання. – М.: Вища школа, 1970. – 370с .

4. Квінт Горацій Фланк. Твори. / Пер. Содомори А.О. – К.: Освіта, 1982. – 430 с.

5. Грекова М. Філософія «золотої середини» в житті та творчості Горація.// Філософська думка. – 2002. - № 5. – С. 76 – 88.

6. Антична література. – М.: Просвіта, 1980. – 493 с.

7. Шалагінов Б.Б. Горацій та його «Послання до Пізонів». // Всесвітня література та культура. – 2004. - № 8. – С. 27 – 29.

8. Гаспаров М. Л. Очерки історії римської літературної критики. – М.: Просвіта, 1963. – 390 с.

9. Борухович В. Г. Квінт Горацій Фланк. – Саратов, 1993. – 517 с.

10. Теорія драми в історичному розвитку. – К.: Освіта, 1950. – 440 с.

11. Голубцов Є. С. Культура Стародавнього Риму. – Т. 1, М.: Вища школа, 1959. – 379 с.

12. Дуров В.С. Історія римської літератури. – СПб.: Пітер, 2000. – 615 с.

13. Антична література. – К.: Освіта, 1976. – 290 с.

14. Історія римської літератури. – Т.1, М.: Просвіта, 1959. – 430 с.

15. Загайська Г. Нова зустріч з античністю. // Всесвіт. – 1983. - № 12.–С. 129 – 130.

[1] Цетег Марк Корнелій — римський консул (204 р. до н, е.). Ціцерон його вважав першим римським оратором;

[2] Плавт Тіт Макцій (бл. 250 до н. е.- бл. 184 р. н. е) – римський комедіограф. Повністю збереглось 20 його комедій;

[3] Цецілт Стацт (помер в 168 р. до н. е.) — комедіограф, відбирав для своїх переробок переважно п'єси Менандра (340-292 pp. до н. е.), одного з найкращих представників грецької побутової комедії;

[4] Варій Луцій — трагічний і епічний римський поет, сучасник і друг Вергілія і Горація;

[5] Вергілій Марон Публій (70-19 pp. до н. е.) — римський поет, автор всесвітньовідомої "Енеїди", в якій розповідається про мандри Енея, міфічного предка імператора Августа, за часів якого жив Вергілій;

[6] Катон Марк Порцій (234-149 pp. до н. е.) — державний діяч, історик, оратор. Єдиний твір Катона, що дійшов до нас,— трактат "Про землеробство";

[7] Енній Квінт (239-169 pp. до н. е.) — римський поет і драматург. Обробляв грецькі комедії і трагедії. Увів у латинську мову багато нових слів як грецького, так і латинського походження. Зокрема, він перший увів в ужиток слово "поет". Найбільш значний твір — історичний епос "Анапи", що містить 18 томів;

[8] Сокки — спеціальне взуття, яке носили актори античного театру, граючи в комедіях;

[9] Хрем — персонаж комедій Теренція "Дівчина з Андроса" та "Той, що сам себе мучить";

[10] Колх — мешканець Колхіди;

[11] "Плещіть у долоні!" — вигук, яким закінчувались латинські комедії;

12 Феспіс (Феспід, VI ст. до н. е.) — старогрецький драматург;

[13] Котурни — театральне взуття на високій підошві і каблуках старогрецьких і староримських акторів, коли вони грали трагедійні ролі;

[14] Лаціум (Лацій) — територія Середньої Італії на березі Тірренського моря. На півночі її знаходиться Рим;

[15] "Ви, о Помпілія кров..." — цар Нума Помлілій, який, за переказами, вирізнявся мудрістю та чесністю, вважався попередником роду Пізонів.