Неповна сім'я і її соціально-педагогічні категорії
Психологічні особливості дитини з повної сім'ї
Психологічні особливості дитини з неповної сім'ї, трудності соціалізації
Методологія та методика дослідження
Результати дослідження і їх аналіз
Аналіз опитуваня
Результати дослідження по методиці Рене Жиля
Навигация
Психологічні особливості дитини з повної сім'ї
Результати дослідження сімейних відносин
71374
знака
5
таблиц
0
изображений
1.2 Психологічні особливості дитини з повної сім'ї
Багато авторів - як класичні, так і сучасні - як найважливіша характеристика нормального розвитку особи розглядають розвиток автономії і індивідуації підлітка, тобто його незалежності від батьків, самостійності і відповідальності. Важливість даного аспекту особового розвитку підкреслювали ще класичні автори - E. Фромм, Д. Юнг, А. Адлер, В. Франкл і ін. [1, c. 44-49] Наприклад, Е. Фромм вважав, що будь-які форми людської активності повинні породжуватися самою людиною, а не гетерономною, зовнішньою по відношенню до неї силою; Е. Фромм підкреслював, що "продуктивні схеми орієнтації і поклоніння" формуються при активній участі самої людини. На думку К. Юнга, нормальний розвиток особи пов'язаний з процесом індивідуації, тобто само становлення і самовдосконалення людини, коли людина живе сама, вільно і самостійно організовуючи своє життя і несучи за неї відповідальність, оволодіваючи впливом сфери несвідомого. А. Адлер при описі мети і процесу психотерапії особливо підкреслював важливість активності самої людини у формуванні власної нормальної особи. Встановлення гармонійного відношення між прагненням до особистої переваги і відчуттям спільності, на думку А. Адлера, можливо при активній, свідомій і розумній участі самої людини. В. Франкл вважав, що нормальний розвиток особи припускає усвідомлення самою людиною відповідальності за свідомість свого існування; осмислена позиція по відношенню до власного життя повинна формуватися виключно самостійно.
Ф. Райс і інші сучасні автори розглядають індивідуацію і автономію як основні складові розвитку особи в підлітковому віці. При цьому під індивідуацією мається на увазі процес, при якому підліток поступово віддаляється від батьків, стаючи самостійною особою. Індівідуація включає процес самосвідомості і само ідентифікації серед інших. При переході від дитинства до зрілості підліток потребує певної автономії і само ідентичності, щоб мати можливість прийняти на себе має рацію і обов'язки дорослої людини [30, c. 71-74].
Процес індивідуації може протікати в здоровій або хворобливій формі. Порівняльне дослідження Д. Деніелс здорового і хворого процесу індивідуації показало, що підлітки з нормальною індивідуацією знаходять самосвідомість дорослої особи, залишаючись в той же час функціональними членами сім'ї. Також їм властиве усвідомлення життєвих цінностей і прагнення до самостійності [60, c. 30].
Автономія розуміється Ф. Райсом як незалежність, або свобода, підлітка. Автор виділяє два аспекти автономії: поведінковий (отримання незалежності і свободи в тій мірі, щоб діяти і ухвалювати рішення самостійно, без зайвого керівництва ззовні) і емоційний (звільнення від емоційних уз, що пов'язують дитину з батьками). Дослідження показують, що в підлітковому віці різко зростає прагнення до поведінкової автономії, причому в певних ситуаціях підлітки наполегливо добиваються права самостійно ухвалювати рішення (наприклад, при виборі стилю одягу або круга спілкування), але в той же час мисливський підкоряються керівництву батьків в серйозних питаннях (наприклад, що стосуються освіти). Як пише Ф. Райс, підлітки потребують таких батьків, які надають їм свободу не відразу і в повному об'ємі, а поступово - у міру того як вони вчаться користуватися нею. Підлітки хочуть мати право робити власний вибір, проявляти свою незалежність, сперечатися із старшими і нести відповідальність за свої слова і вчинки, проте повна свобода їм не потрібна. Повна свобода, надана дуже швидко, може сприйматися дитиною як відторгнення від сім'ї; у нього може з'явитися відчуття тривоги, оскільки він не знає, як скористатися цією свободою.
Перехід до емоційної автономії в підлітковому віці не такий драматичний, як до поведінкової, і багато що при цьому залежить від поведінки батьків. Домінування батьків і культивування в дитині відчуття залежності від них, аж до дорослого віку, перешкоджає формуванню соціальної зрілості у підлітка, який зростає інфантильним, тобто нездібним самостійно ухвалювати рішення і сприймати себе як дорослої і самостійної людини. У протилежній ситуації - при емоційному відторгненні - підлітки не отримують ніякої емоційної підтримки з боку батьків. На думку Ф. Райса, в даному питанні, як і в багатьох інших життєвих ситуаціях, необхідно знайти "золоту середину" [30, c. 40-42].
Дослідження Olson показало, що "над роз’єднані" і занадто тісно зв'язані сім'ї "функціонують" гірше, ніж ті, що виявилися ближчими до середини за шкалою згуртованості сім'ї ("збалансовані", "урівноважені" сім'ї).
Згуртованість сім'ї характеризує той ступінь, в якому її члени об'єднані або, навпаки, роз'єднані. Ті сім'ї, які розташовуються на протилежних краях шкали, що оцінює згуртованість, - тобто побудовані на дуже тісних зв'язках або повністю роз'єднані, - є менш функціональними, ніж ті, що розташовуються приблизно на середині шкали. Згуртованість сім'ї найбільш велика, коли діти ще малі, і поступово знижується, у міру того як підлітки дорослішають і стають самостійними дорослими людьми. У міру дорослішання підлітків дистанція в їх відносинах з батьками збільшується; причому у хлопців це відбувається швидше, ніж у дівчат.
Таким чином, коли дитина досягає підліткового віку, сильна згуртованість сім'ї може перешкоджати розвитку процесу індивідуації у підлітка. Як показують дослідження, найнижча згуртованість сім'ї доводиться на період, коли діти досягають перехідного віку. Це пояснюється прагненням підлітків до самостійності, вироблення власного стилю життя, що пов'язане з процесом індивідуації. Також показано, що, чим старше діти, тим більше дистанція між ними і батьками; це підтверджує існування у підлітків потреби в самостійності і незалежності, у власному життєвому просторі. Ларсон і Лоу виявили, що дистанція у відносинах між підлітками старшого віку і їх батьками приблизно на 70% більше дистанції між батьками і молодшими підлітками. Ф. Райс робить вивід, що найбільша згуртованість в сім'ї повинна бути в період, коли діти ще не досягли перехідного віку. Коли ж діти стають підлітками, близькість між членами сім'ї повинна поступово слабшати, щоб встановилися збалансовані відносини, сприяючі ідентифікації особи підлітків і подальшому розвитку їх в повноправних дорослих людей [26, 54-58].
N.J. Cobb розглядає досягнення автономії як одну з найбільш важливих проблем, що встають перед молодшими підлітками. Автономія має на увазі незалежність і відповідальність за власні вчинки; більша участь в ухваленні рішень. В процесі переходу від підліткового віку до юнацького кількість самостійно ухвалених рішень поступово збільшується; а кількість рішень, прийнятих спільно з батьками або ж тільки батьками, зменшується з віком. Дані тенденції яскравіше виражені у хлопчиків, чим у дівчаток.
Як показали Bartle, Anderson & Sabatelli, батьківський стиль, особливо материнський, - украй важливий чинник формування автономії у дівчаток. Для хлопчиків же найважливішою детермінантою збільшення незалежності є вік.
Батьки можуть або сприяти, або перешкоджати зростанню автономії. У відповідь на прагнення підлітків отримати право голосу і можливість впливати на батьківські рішення, що стосуються їх, деякі батьки здатні перейти до покладання на своїх дітей все більшій відповідальності; інші ж негативно реагують на прагнення підлітків до більшої автономії. Чим менше в сім'ї відбувається конфліктів, тим більше підлітки просуваються у напрямку до психологічної зрілості.
Як пише N.J. Cobb, в процесі індивідуації підлітки повинні позбавитися від одного з найкрупніших досягнень свого дитинства: їм належить "розібрати і побудувати наново психологічну структуру, в якій вони перебували в дитячому віці". Оскільки діти молодшого віку некритично сприймають погляди і способи поведінки своїх батьків, підліткам необхідно провести переоцінку засвоєних переконань і цінностей, щоб розібратися, які з них насправді належать підліткові, а які - його батькам. Автор припускає, що опора на своїх батьків - це єдиний спосіб для дитини відчути в собі сили для самостійної діяльності і дослідження миру. Те, що було засвоєне в дитинстві і забезпечувало автономію дитини в цьому віці, повинне бути подолане підлітком ради подальшого розвитку, і цей процес носить назва індивідуації [42, c. 14].
Warner вважає, що процес індивідуації розвивається, коли підлітки самостійно ухвалюють рішення, а потім "продовжують жити з наслідками цих рішень", причому найважливіше рішення, з ухваленням якого стикаються всі підлітки, пов'язане з тим, хто, власне, ухвалюватиме рішення. Даний процес має на увазі навчання в реальних життєвих ситуаціях: підлітки навчаються, діючи і відчуваючи на собі наслідки власних дій. Їм належить зробити відкриття того, що "ти - єдиний, хто може ухвалювати рішення в твоєму житті, і що більше когось винити або хвалити окрім самого себе". А щоб зрозуміти це, підлітки повинні бути готові розлучитися зі своїми старими переконаннями.
В процесі індивідуації підлітки намагаються зберегти відчуття тотожності між своїм внутрішнім "Я" і тим, що вони означають для інших. Знов виникаючі ототожнення повинні мати безперервний зв'язок з передуючими, а також дозволяти будувати плани майбутнє. Молоді люди, які успішно розсортували свої і батьківські погляди і переконання, можуть підтримувати близькі відносини з батьками, відчуваючи себе при цьому комфортно і не боячись втратити свою власну індивідуальність. Ця близькість з батьками є важливим чинником, що забезпечує цілісність життя хлопців і дівчат. Підліткам не потрібно відкидати старі взаємини або переймати абсолютно нові життєві стилі для того, щоб стати самими собою. В той же час, індивідуація має на увазі і зростаючу незалежність від батьків, і позитивне відношення до власної незалежності [35, c. 20-29].
Дослідники виділили параметри внутрішньо сімейної взаємодії, принципово важливі для індивідуації підлітків: 1) індивідуальність - здатність мати і висловлювати свою власну думку і бачити, чим ти відрізняєшся від інших; 2) відчуття спорідненості (connectedness) - відображає відвертість людини чужим думкам і пошана чужих поглядів.
Для індивідуації підлітків однаково важливо, щоб вони відчували як свою спорідненість з іншою особою, так і відмінність від неї. Дослідники індивідуації припускають, що підлітки, що досягли високих рівнів індивідуації, можуть залишатися в близьких відносинах зі своїми батьками, не відчуваючи при цьому втрати власної індивідуальності. Підлітки, які можуть відчувати свою особливість в порівнянні з іншими членами сім'ї, мають велику свободу для розвитку своєї власної точки зору. Але навіть в цьому випадку їх роздуми відбуваються в контексті емоційного переживання відчуття спорідненості, яка створює упевненість, що дозволяє розглядати різні ідеї.
Дослідження показують, що підлітки з високим рівнем індивідуації походять з сімей, члени яких ясно розуміють відмінності між собою і, проте, відчувають спорідненість один з одним. При зіткненні з проблемою вони не сприймають її як що має тільки одне рішення і здатні протягом довгого часу розходитися в думках, зберігаючи при цьому хороші взаємини. Кожна людина в такій сім'ї дуже уважно відноситься як до своєї власної позиції, так і до позицій інших.
Підлітки з низьким рівнем індивідуації зазвичай походять з сімей, члени яких уникають розбіжностей між собою і настільки чуйні до чужих думок, що не здатні скласти власну думку, відмінну від інших.
D. Bell і L. Bell підкреслюють важливість розвитку самосвідомості підлітків, а також наявність підтримки у сім'ї, для розвитку індивідуації. Самосвідомість сприяє точнішому сприйняттю підлітками як самих себе, так і інших людей [51, c. 37].
Похожие работы
... чоловіка і сім'ї, дає права людини, виводить з сімейного економічного егоїзму. На думку Ю.В. Волошковою, всі ці ознаки говорять про занепад сім'ї. Розділ 2. Взаєморозуміння в сімейних відносинах 2.1 Взаєморозуміння на ранньому етапі сімейних відносин Безумовно, кожен з нас в глибині душі упевнений, що його особисті відносини з протилежною підлогою будуть близькі до ідеальних для ...
... безпосередньо пов’язані з активністю підлітка, що виявляється в мікросередовищах його соціального буття. Об’єкт дослідження: правова свідомість підлітків. Предмет дослідження: вплив психолого-педагогічних чинників на розвиток правової свідомості підлітків. Метою наукової статті є аналіз підходів до вивчення закономірностей та чинників, що впливають на розвиток правової свідомості підлітків та ...
... . До теперішнього часу немає достатньо повних, вивчених на обширному матеріалі даних про патологічні психологічні реакції, що виникли у шахтарів після виробничих аварій. РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЇ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕАКЦІЇ ШАХТАРІВ НА СТРЕСОВІ СИТУАЦІЇ Основу для розробки дійсно наукової теорії темпераменту створило навчання І.П. Павлова про типологічні властивості ...
... . Під впливом колективу формуються почуття відповідальності, самостійності та відвертості. Людина дорослішає не лише фізично, а й психологічно. Емпірично досліджено взаємозалежність розвитку міжособистісних стосунків в педагогічних колективах з типами акцентуацій особистості, стилем вибору стратегії поведінки та соціопсихологічним кліматом групи. За отриманими результатами ми отримали підстави ...
0 комментариев