Аналіз культурного характеру соціальної діяльності

План

Вступ

1.  Поняття соціально-культурної діяльності

1.1 Сутність соціокультурної діяльності

1.2 Критерії соціально-культурної діяльності

2.  Функції та методи соціально-культурної діяльності

2.1 Функції соціально-культурної діяльності

2.2 Методи соціально-культурної діяльності

3.  Державне управління у соціально-культурній сфері

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В останні роки соціальна діяльність людей зазнала істотні зміни. До неї увійшли інформаційні технології (комунікативні мережі, Інтернет, обчислювальна техніка у вигляді класичних, а тепер уже й квантових, комп'ютерів) і багато чого іншого з того, що кілька десятиліть тому було просто немислимо. У зв'язку з цим виникла потреба розглянути заново питання щодо предметності соціальної діяльності. Шлях і метод, що обираються для вирішення такої проблеми, пов'язані з вивченням питання про сутність культурної діяльності як такої - діяльності в матеріальній і духовній сферах соціального буття.

Тема курсової присвячена аналізу культурного характеру соціальної діяльності. Проблема, поставлена у курсовій, розроблена до теперішнього часу недостатньо, колишні дослідження даної тематики були односторонніми, відрізнялися відсутністю і цільності до її підходу. Найчастіше досліджувалася або суто матеріальна (економічна) сторона соціальної діяльності, або - ідеальна.

Теоретико-методологічне дослідження діалектики цілі, засоби й результату в рамках соціальної дії та цілі як структурного компонента людської діяльності здійснювалося в працях М. Вебера, Т. Парсонса, Ю. Габермаса.

Проблеми первинності, взаємозв'язку і тотожності теоретичної та практичної соціальної діяльності, також відображені в роботах Жана Бофре та Мартіна Хайдеггера.

Предметній оцінці тенденцій у розвитку соціальної діяльності щодо світу інформаційних технологій присвячені роботи К. Шеннона і Л. Бріллюена, вітчизняних авторів В.І. Мухіна, В.К. Новікова, СП. Расторгуєва, В. Титова.

Ця робота ставить своєю метою провести аналіз соціальної діяльності людей у плані її культурного характеру.

Для досягнення поставленої мети передбачається рішення наступних завдань:

- Досліджувати тенденції розвитку соціальної діяльності у світлі інформаційних технологій;

- обґрунтувати соціальну діяльність як одну із складових частин культури;

- визначити предметну сутність культурної діяльності;

Об'єктом дослідження є предметна сутність культурно-соціальної діяльності.

Предмет дослідження - соціальна діяльність в сучасному культурному полі з виявленням її теоретичних та практичних аспектів.

Теоретичну базу дослідження склала наукова спадщина класиків соціології, політичної науки, філософії культури, філософії науки.

Теоретико-методологічна основа являє собою сукупність методів, орієнтованих на специфіку об'єкта та предмета поданої роботи. Методологічною основою курсової роботи став системний аналіз як сукупність загальноприйнятих принципів і методів філософського, загальнонаукового і приватно-наукового пізнання. Це, перш за все, принципи системності, всебічності, конкретності дослідження. Основними методами дослідження є соціально-філософський, логічний, історичний, феноменологічний, діалектичний з використанням принципів додатковості і наступності, а також суб'єктивно-діяльнісний підхід дослідження соціально-культурної діяльності.

1.  Поняття соціально-культурної діяльності

 

1.1 Сутність соціокультурної діяльності

Соціальна діяльність - це завжди прояв соціальної активності стосовно навколишнього світу. Їй притаманний свідомий характер, бо її суб'єктом може бути лише людина, а об'єктом є елементи навколишнього світу.

Окрім культурної вирізняють такі види соціальної діяльності, як трудова, творча, споживацька, дозвільна, освітня, рекреаційна тощо. Проте дана класифікація має умовний характер, бо в реальному житті в чистому вигляді ці види діяльності окремо не існують.

Соціальна діяльність - сукупність соціально-значимих дій, які здійснює суб'єкт (суспільство, клас, група, індивід) в різних сферах і на різних рівнях соціальної організації суспільства, що має на меті певні соціальні інтереси і використовує для досягнення цих інтересів різні засоби - економічні, соціальні, політичні, ідеологічні. Соціальна діяльність має місце тоді, коли особа, група, клас або суспільство в цілому ставлять перед собою мету і активно беруть участь в її реалізації. Різноманітність соціальної діяльності можна звести до 4-х основних груп:

- цілеспрямована дія, зв'язана зі зміною даної соціальної системи або умов діяльності;

- дії, направлені на їх стабілізацію;

- дії, що направлені на адаптацію до даної соціальної системи і умов діяльності;

- інтегративна дія, що передбачає входження особи, групи або іншої спільноти в більш крупну соціальну спільність або систему.

Соціальна діяльність характеризує активність суб'єкта. Її елементами є предметність, обумовлена результатами минулої діяльності, накопиченим досвідом і знаннями, доцільність, перетворення об'єкта, на який направлена діяльність або створення нового, раніше невідомого об'єкта.

Будь-яка діяльність включає 4 взаємозв'язані підсистеми:

- об'єктивно-передумовну (потреби і інтереси);

- суб'єктивно-регулятивну (диспозиція);

- виконавчу (сукупність вчинків, що здійснюються для реалізації поставленої мети);

- об'єктивно-регулятивну (результати діяльності).

Науковий статус та суспільне визнання будь-якої науки визначаються рівнем розробки її теоретичних засад, що розкривають та обґрунтовують предмет, цілі, функції та закономірності певної науки, її зв’язок з практикою. Соціально-культурна діяльність у цьому контексті не є винятком. Усвідомлення поняття “соціально-культурна діяльність” можливе лише на перехресті таких фундаментальних наук як філософія, соціологія, історія, педагогіка, психологія, право. [1;14]

Історія розвитку соціально-культурної сфери в Україні пов’язується спочатку з “позашкільною освітою” (початок ХХ ст.), потім з “політико-просвітньою роботою” (17-30 рр. ХХ ст.), пізніше – з “культурно-просвітньою діяльністю” (до 90-х рр. ХХ ст.), а з 90-х років ХХ ст. – із “соціально-культурною діяльністю”. Наприкінці ХХ ст. “культурно-просвітню освіту” заміняють “культурологічна” та “соціально-культурна освіта”.

До 90-х років ХХ століття культурно-дозвіллєва робота була політизована і тісно пов'язана з ідеологією КПРС. Після путчу діяльність культурно-дозвіллєвих установ була деполітизована, деідеалізована, тобто стала вільною від партійного впливу і наповнилася новим змістом, звідси і нова назва - соціально-культурна діяльність.

Соціально-культурна діяльність - це діяльність, спрямована на створення умов для найбільш повного розвитку, самоствердження і самореалізації особистості та групи (студії, гуртки, аматорські об'єднання) у сфері дозвілля. Вона включає в себе все різноманіття проблем з організації вільного часу: спілкування, виробництво і засвоєння культурних цінностей і т.д. Педагогам-організаторам доводиться брати участь у вирішенні проблем сім'ї, дітей, у вирішенні проблем в історико-культурній, екологічній, релігійної та інших сферах, у створенні сприятливого середовища для соціально-культурної діяльності та ініціатив населення у сфері дозвілля.

Культурно-дозвіллєва діяльність - складова частина соціально-культурної діяльності, допомагає у вирішенні багатьох соціальних проблем своїми своєрідними засобами, формами, методами (мистецтво, фольклор, свята, обряди і т.д.)

Культурно-просвітницька робота також є частиною соціально-культурної діяльності, але, на жаль, неефективно використовується в діяльності культурних установ , тобто, немає лекцій, лекторіїв, народних університетів та інших форм просвітницької роботи.

Важливість соціально-культурної діяльності полягає в тому, що це не просто організація дозвілля, а організація в соціально-значущих цілях: задоволення і розвиток культурних потреб та інтересів як окремої особистості, так і соціуму в цілому.

Діяльність культурно-дозвіллєвих установ в даний час організовується на основі документа 2117-12, що вийшов в 1992 році - «Основи законодавства України про культуру». У ньому чітко визначені «культурна діяльність», «культурні цінності», «культурні блага», «творча діяльність» і т.д., основні сфери діяльності держави в галузі культури (охорона пам'ятників, народна творчість, художні промисли, художня література, кінематографія і т.д.), а також основні права громадян в області культурної діяльності (Див. «Закон про культуру»).

У науковий обіг активно вводяться такі поняття як “соціально-культурна сфера”, “соціально-культурна діяльність”, “соціально-культурні технології”, “соціально-культурні інститути”, “соціально-культурна освіта” тощо. Тому аналіз поняття “соціально-культурна діяльність” виявляється доцільним і необхідним. Чи можна соціально-культурну діяльність вважати логічним спадкоємницею культурно-просвітньої та культурно-дозвіллєвої діяльності, а культурологічну освіту – спадкоємницею культурно-просвітньої освіти? Зазначимо, що еволюція соціально- культурної діяльності є не лише наслідком її внутрішнього розвитку, але й результатом незворотних змін, які відбуваються в сучасному суспільстві. Закономірний діалектичний розвиток культурно-просвітньої роботи у багатоманітніше соціальне явище – соціально-культурну діяльність – обумовлений визнанням людини головною цінністю для сфери культури, просвітництва, дозвілля, відпочинку. Це не означає, що соціально-культурна діяльність повністю незалежна від ідеології, однак її стрижневим завданням є розкриття ініціативи, творчості, самодіяльності та підприємливості людини. “В основе перестройки социально-культурных процессов лежит отказ от субъект-субъектной модели организации культуры, досуга просвещения населения. В этой модели народ сам является субъектом социально-культурной деятельности” (цитується мовою оригіналу – І.П.) [6;15].

До вирішення актуальної термінологічної проблеми дозволяє нам наблизитись логічне обґрунтування та критичний аналіз дефініцій “соціально-культурна сфера” та “соціально-культурна діяльність”.

У перших ґрунтовних працях з соціально-культурної проблематики на пострадянському просторі поняття “соціально-культурна діяльність” розглядається вченими як специфічна людська діяльність, спрямована на перетворення особистості та суспільства, певна сфера соціальної діяльності, орієнтована на залучення людини до культури. На думку Т. Кисельової та Ю. Красильникова, соціально-культурна діяльність – сфера соціальної діяльності, орієнтована на залучення людини до культури, самостійна складова загальної системи соціалізації особистості, соціального виховання та освіти [6, С.12]. Ю. Стрельцов розглядає соціально-культурну діяльність як синтез відносно самостійних видів діяльності, у контексті яких культурна діяльність пов’язується із світом свідомості особистості та її формуванням, а соціальна діяльність спрямована на розвиток людських взаємин та організацію суспільного життя в цілому [15, С.80]. В.Туєв пропонує розглядати соціально-культурну діяльність як процес, що управляється суспільством та його соціальними інститутами, як процес, до якого активно залучається людина [17, С.60]. О. Генисаретський вважає, що соціально-культурна діяльність є комплексним об’єктом соціального управління, який охоплює аксіологічні, функціонально-галузеві та територіально-мережеві аспекти життєдіяльності населення [1, С.29]. А. Марков та Г. Бірженюк визначають соціально-культурну діяльність як діяльність соціального суб’єкта (особистості, спільноти, соціального інституту, етносу, нації), “сутність та зміст якого складають процеси створення, збереження, трансляції, засвоєння та розвитку традицій, цінностей та норм культури – художньої, історичної, духовно-моральної, екологічної, політичної” [9;31].

Відомий український вчений О. Сасихов вважає, що соціально-культурний процес складається з трьох “джерел”, трьох взаємопов’язаних видів діяльності: високої культурної творчості, культурно-просвітньої роботи та культурно-дозвіллєвої діяльності [14;25-26].

1. Результатом “високої культурної творчості” є оригінальні, суспільно значимі, цінні витвори (наукові істини, художні образи, моральні заповіді, прийоми праці). “Это – удел, главным образом, небольшой, но весьма ценной части общества: людей, отмеченных печатью особого таланта, целеустремленности, трудоспособия. Многие имена этих славных сохранены благодарной памятью человечества. В одном ряду с ними – безымянные за давностью лет создатели самых фундаментальных, истинно вечных ценностей материальной и духовной культуры, и, разумеется, коллективный гений народа, автора многих истинно краеугольных культурных ценностей и среди них – языка и главнейших, истинно вечных и универсальных норм морали” [14, С.25].

2. Культурно-просвітня робота, сутність якої полягає саме у залученні населення до багатопланової культурної діяльності, активізації культурного потенціалу кожного, а не лише у знайомстві з культурою та популяризації культурних цінностей. Саме культурно-просвітня робота є тією складовою соціально-культурного процесу, що піддається управлінню та доступному свідомому регулюванню. Як зазначає вчений, “налаживание массовой, всеохватывающей, максимально разносторонней по содержанию и методически разнообразной культурно-просветительной работы есть тот Архимедов рычаг или, во всяком случае, точка опоры для этого рычага, налегая на который удастся реально ускорять процессы культурного развития личности и социума” [14;.26].

3. У процесі культурно-дозвіллєвої діяльності людина засвоює певну сукупність культурних цінностей, розвиває та реалізує свої культурні, істинно людські потенції. О. Сасихов наголошує на різниці між засвоєнням культурних цінностей та їх оволодінням і використанням. “Особо отметим, что важнейшие ценности, которыми овладевает человек в процессе инкультурации, это умения, навыки, и наконец – привычка “действовать культурно”, осмысленно; непринужденно и продуктивно жить в данной культурной среде, в меру возможностей обогащать своим участием и постоянно совершенствовать самого себя именно как культурное существо” [14, С.26]. Для значної частки населення культурно-дозвіллєва діяльність має величезну особистісну значимість та велику привабливість. У ХХІ ст. зростає кількість тих, хто сприймає обрані ними культурно-дозвіллєві заняття як найважливіші у житті, як сенс життя. Особливо це стосується тих, хто не може себе реалізувати у професійному, соціально-політичному чи сімейному житті. У цьому випадку культурно-дозвіллєва діяльність сприймається ними як засіб зміцнення почуття власної гідності, підвищення соціального статусу та престижу, досягнення самоповаги. Недаремно радянська влада намагалася відзначити любителів народної творчості, твори яких досить часто поціновувалися вище, ніж досягнення професіоналів. Висока оцінка суспільства відображалась у різноманітних державних нагородах та почесних званнях. На думку вченого, саме культурно-дозвіллєва діяльність “підживлює” дві попередніх складові соціально-культурного процесу – творчу та культурно-просвітню.

Особливості соціально-культурної діяльності наступні:

Ø  Здійснюється у вільний час;

Ø  Відрізняється свободою вибору, добровільністю, активністю і т.д.;

Ø  Характеризується різноманіттям видів;

Ø  Україна має в своєму розпорядженні велику кількість інститутів, які створюють умови для соціально-культурної діяльності (музей, бібліотека, клуб і т.д.)

Відмінні риси соціально-культурної діяльності включають в себе:

Ø  Гуманістичний характер;

Ø  Культурологічний характер;

Ø  Розвивальний характер;

Опції соціально-культурної діяльності:

Ø  Розвиваюча;

Ø  Інформаційно-просвітницька;

Ø  Культурно-мистецька;

Ø  Рекреаційно-оздоровча.

Знання соціально-культурної діяльності необхідно для вдосконалення та покращення культурно-дозвільної сфери.