Граматичні засоби мови в різностильових текстах

План

1. Граматична правильність мовлення

2. Морфологічна правильність

3. Синтаксична правильність

4. Правила відмінювання числівників

1. Граматична правильність мовлення

Спробуймо перекласти українською мовою іменники перепись, шатер, степь, боль, тополь, дробь. Порівняймо їх рід.

Розкриймо дужки, правильно вживаючи відмінкову форму іменників.

Дякувати (батьки), наслідувати (учитель), навчати (українська мова), вибачити (товариш), говорити (рідна мова), туга (Україна), посилати (пошта).

Отже, ознакою культури мовлення є граматична правильність. Сюди входить дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень (на цьому більш детально ми зупинялися у попередній лекції).

 

2. Морфологічна правильність

У сучасній українській літературній мові, як ми вже говорили раніше, деякі іменники мають паралельні форми роду - чоловічого і жіночого: зал - зала; клавіш - клавіша; санаторій - санаторія; птах - птаха; сусід - сусіда, посуд - посуда. Форми чоловічого роду є літературними, форми жіночого - розмовними, хоча з певною стилістичною метою зрідка користуються ними й письменники. Наприклад: У залі, повній сяйва і тепла (В. Сосюра.) Не одна кричала птаха: "Пожалій гніздо моє!" (Д. Білоус.)

Кожній змінюваній частині властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід дотримуватись.

У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення - ові, - еві (-єві) та - у, - ю, одначе перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: ректорові, інженерові, бригадирові, товаришеві, Сергієві. Закінчення - у, - ю вживаються переважно для урізноманітнення форм, коли таких іменників кілька, наприклад: товаришеві Бондаренку Степанові Ярославовичу, студентові-економісту.

Сучасній українській мові невластива складена форма найвищого ступеня порівняння зі словом самий (сама, саме, самі): самий більший, сама найкраща, саме менше. Особливістю якісних прикметників вищого ступеня порівняння в українській мові є вживання їх у контексті з прийменниками від, за, ніж. Приклади цього правила ми наводили вище.

 

3. Синтаксична правильність

1. Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбиваються зв'язки між словоформами.

2. Ми уже говорили, що уважним треба бути при використанні фразеологічних словосполучень української мови.

3. Необхідно звертати увагу на словосполучення, побудовані на основі зв'язку керування, бо тут не завжди правильно добираються відмінкові форми іменників (займенників) і прийменників.

4. У мові звичайно переважають прості, неускладнені речення. Проте користуватися тільки такими конструкціями не можна, бо вони порушують плавність, смислову і ритмічну єдність, роблять мовлення примітивним. Поряд з простими й короткими реченнями потрібно користуватися і простими ускладненими та складними.

5. Досить поширені в нашій мові речення, ускладнені однорідними членами. Користуючись такими структурами, не можна поєднувати в одному однорідному ряді логічно далекі або несумісні поняття.

6. Характерними для української мови є односкладні безособові речення з головним членом, вираженим дієслівною формою на - но, - то. Безособові речення з таким головним членом можуть бути синонімічними до двоскладних, у яких присудок виражений дієприкметником. Порівняйте: У Києві організовано школу мистецтв. У Києві організована школа мистецтв.

17. Користуючись складними реченнями, необхідно дотримуватись чіткості і правильності у її побудові не допускати вживання великої кількості сурядних і підрядних частин в одному реченні. У мовленні варто вживати й безсполучникові складні речення, які допомагають стисліше і чіткіше сформулювати думку урізноманітнити висловлення, посилити його виразність і емоційність: зобов’язалися - виконаємо.; позичив - віддай (Усна нар. творчість)

Для закріплення мовленого спробуймо утворити дві числові форми іменників. Чому деякі іменники мають лише одну числову форму? Обґрунтуймо іншими прикладами.

Кисень, вода, камінь, радість, колосся, блакить, Україна, птахи, жнива, вовк, оповідання, дітвора, площа, пісок, пшениця, хліб, сталь, переконання, солодощі, невдаха, нероба, неук, ворота.

А тепер звернімо увагу на точність мовлення.

Точним називається таке мовлення, в якому вжиті слова повністю відповідають своїм значенням і смислу висловленої думки. Точність мовлення - одна з найважливіших його властивостей і характеризує насамперед зміст висловлювання. Точність мовлення створюється за таких умов:

1) знання предмета мовлення;

2) знання мови;

3) володіння мовленнєвими навичками говорити про щось, використовуючи багатство мови.

Творячи мовлення, ми вільно вибираємо слова з тим чи іншим значенням. Але при цьому враховуємо, чи зрозуміє нас співрозмовник. Отже, точність мовлення залежить не від кількості використаних слів, а від їх доступності, недвозначності. Точність мовлення - це ввічливість, чемність, мовна етика у всіх сферах спілкування.

Найголовнішими засобами точності нашого мовлення є лексичне багатство української мови.

Відомо, що у мові більше багатозначних слів, ніж однозначних. Тому основним способом точної передачі значення слова є контекст (словосполучення, речення, текст). Наприклад: хміль в'яне - серце в'яне; червоне золото - біле золото (цукор); вища школа - школа життя.

Точність наукового мовлення тісно пов'язана з точністю вживання термінів. Термін - це слово або словосполучення, що називає явища, предмети спеціальних галузей людських знань. Використання термінів вимагає особливої точності й однозначності. Значення термінів розкривається в тексті, в їх тлумаченні. Наведемо приклад: "Лексикологія - це наука, що вивчає словниковий склад. Закінчення - змінна значуща частина слова, яка виражає його граматичне значення і служить для зв'язку слів у словосполученні і реченні". (З підручника.)

Синоніми (близькі за значенням слова) виражають різні відтінки значення слова: правопис - орфографія; збірка - збірник - зібрання; лице - обличчя - пика; йти - крокувати - прошкувати - плентатися - плестись. Добираючи слова з синонімічного ряду, слід ураховувати відтінок у значенні, стильову приналежність, емоційне забарвлення тощо.

Омоніми (слова з різним значенням й однаковим звуковим складом) вимагають точного знання значення слова. Наприклад: ніс - частина обличчя людини, ніс - форма минулого часу від дієслова нести і ніс - частина корабля; місяць - небесне світило, місяць - відрізок часу; коса - заплетене волосся дівчини і коса - знаряддя праці, коса - морська чи річкова прибережна земляна смуга, омита водою.

Точність мовлення передбачає уміле користування паронімами (спільнокореневі слова, схожі за вимовою і будовою, але різні за значенням). Сплутування паронімів призводить до неточності. Значення їх легко визначити за словником. Наприклад: наслідний - той, що став наслідником престолу, наслідковий - той, що є наслідком чогось (підрядне наслідкове речення); лісний - який має властивість лісу, водиться, росте в лісі, лісистий - порослий лісом (лісистий пагорбок).

Художня точність обумовлена специфікою художнього мовлення. Точне слово в художньому творі малює образну, емоційно-експресивну картину, переживання автора. Художня точність виражається художніми засобами - епітетами, метафорами, порівняннями тощо. Точність у художньому мовленні - це точність у змалюванні художніх образів. Точність мовлення таким чином вимагає повної співвідносності слів з реальною дійсністю.

Завважимо, що логічність мовлення має багато спільного з точністю. Вона також характеризує зміст висловлювання і забезпечує його смислову послідовність. Логічним називається таке мовлення, яке забезпечує смислові зв'язки між словами і реченнями в тексті. Словесне вираження думки здійснюється за законами логіки - науки про мислення. Логічність прочитується в точності вживання слів і словосполучень, у правильності побудови речень, у смисловій завершеності тексту. Відтак на підставі логічності визначаються доступність, дієвість, доречність мовлення. Для цього слід виховувати в собі уміння чітко і послідовно мислити. Необхідно оволодіти логікою викладу, враховувати мовленнєву ситуацію. Дотримання логіки викладу позитивно впливає на розуміння змісту висловлювання співбесідником.

Назвемо умови логічності такі: