Методика підготовки та використання тестів з навчальної дисципліни "Механізація сільського господарства"

ДИПЛОМНА РОБОТА

Методика підготовки та використання тестів з навчальної дисципліни «Механізація сільського господарства»

Зміст

Вступ

1.  Методи та форми контролю знань та вмінь студентів та випускників вищих навчальних закладі

2.  Методи підготовки та практика використання тестів

2.1  Цільова спрямованість тестового іспиту

2.1.1  Дидактична характеристика тестового контролю

2.2  Структурний аналіз змісту тестового іспиту

2.3  Методика підготовки тестів

2.4  Показники ефективності тесту

2.5  Рекомендована практика систематизації змісту тестового іспиту

2.6  Загальні вимоги до тестових завдань

2.7  Класифікація тестових завдань

2.7.1  Практика використання тестових завдань різних форм

2.7.2  Зауваження щодо створення тестових завдань

2.7.3  Рекомендації щодо формування змісту тестових завдань

2.8  Рекомендована практика складання тестового завдання відкритої форми

2.8.1 Форма тестового завдання відкритої форми

2.9  Рекомендована практика складання тестових завдань закритої форми (тестові завдання з наданими відповінями)

2.9.1 Основні правила формування тестових завдань

a) Кожне тестове завдання повинно бути присвячено важливій темі

2.9.2 Узагальнення технічних дефектів тестових завдань

2.1  Методика створення тестових завдань з множенним вибором

2.10.1 Форма тестових завдань з множенним вибором

2.10.2 Методика створення тестових завдань на відновлення послідовності (вибірково впорядковующого типу)

2.10.3 Форма тестового завдання «на відновлення послідовності»

2.10.4 Методика створення тестових завдань «методика створення тестових завдань на відповідність» (багатоалфовітні тестові завдання)

2.10.5 Форма тестового завдання «на відповідність»

2.10.6 Вимоги до оформлення тестового завдання «на відповідність»

2.10  Вімоги щодо використання тестових завдань

2.11.1 Розподіл завдань за рівнем складності

2.11.2 Форма пред’явлення тестового матеріалу

2.11.3 Рекомендована практика оформлення брошури тесту

2.11.4 Перевірка якості та доопрацювання тестів

2.11.5 Рекомендована практика проведення тестування

2.11.6 Психологічні особливості тестування

2.11.7 Методика оцінки результатів тестового контролю

3.  Розробка тесту успішності з дисципліни «Механізація і автоматизація сільського виробництва»

a.  Етапи створення тесту

b.  Освітньо–кваліфікаційна характеристика фахівця «Технолог організатор аграрного бізнесу»

c.  Систематизація змісту тестового іспиту

d.  Тест з теми «Просапні культури»

e.  Оцінка результатів тестового контролю

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У сучасному світі, який ввійшов у трете тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід'ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.

Для України, у культурно-цивілізаційному аспекті, європейська інтеграція - це входження до єдиної сім'ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції - це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, таким чином, стає ключовою ланкою відкриття України світу, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.

Згідно зі "Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу", затвердженої Указом Президента України, поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.

Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

Здійснення даного завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень.

Протягом 1995-2004 рр. Міністерство освіти і науки Україні на основі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів по створенню нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.

Незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система України, вона, однак, ще не забезпечує потрібної якості.

Чимало випускників вищих навчальних закладів не досягай належного рівня конкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов'язує глибше аналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.

Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.

Зазначені процеси диктують перш за все необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про вищу освіту", Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:

• особистісна орієнтація вищої освіти;

• формування національних і загальнолюдських цінностей;

• створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;

• постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

• запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;

• формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;

• підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки;

• розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи;

• інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Сучасні загально цивілізаційні тенденції розвитку роблять системо утворюючий вплив на реформування системи освіти України, яке передбачає:

• перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на ринку праці;

• формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтересам особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

• підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання на протязі всього життя;

• піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:

• по перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;

• по друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас, необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники - соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально психологічних цінностей. Значна частина проблем, що накопичилася у системі вищої освіти, пов'язані насамперед з розбалансованістю комплексу зазначених чинників суспільних перетворень;

• по третє, розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв'язки з замовниками фахівця. У 2001 році вступив у дію "Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти". Даним документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні. У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепції ступеневої освіти названі:

• демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;

• необхідність розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу — освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців (4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;

• забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

• диференціація вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

• введення механізму об'єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена технологія стандартизованого тестування.

В останні роки в Україні у цьому плані зроблено чимало. Це розширення доступу за рахунок збільшення прийому, рання профорієнтація, забезпечення більшої об'єктивності вступних випробувань.

Головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об'єктивністю процесів вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування.

Підвищення об'єктивності оцінювання знань через зовнішнє тестування полягає у застосуванні рейтингової системи.

Важливе значення відведено інформації, яка стосується змісту програми освіти та результатів, досягнутих власником диплома впродовж терміну навчання. Це потребує надання деталізованої інформації відносно програми навчання та системи оцінювання навчальних досягнень. При цьому має використовуватися кредитно-модульна система організації навчального процесу, а досягнення мають оцінюватися з використанням об'єктивних методів педагогічного контролю, зокрема, тестування.

І. Методи та форми контролю знань та вмінь студентів та випускників вищих навчальних закладів

Контроль у дидактиці розуміють як перевірку, оцінювання і облік успішності студентів. Він є необхідною ланкою управління навчально-пізнавальною діяльністю тих, хто навчається, засобом одержання зворотної інформації. Крім того, контрольні заходи дають можливість викладачу отримати дані про результати своєї праці, вчасно внести корективи в методику викладання, а студентам - обізнаність з вимогами до рівня знань, умінь та навичок, про їх якість тощо.

Контроль та оцінювання результатів навчання студентів здійснюються при дотриманні певних педагогічних умов, а саме: об'єктивності — оцінювання знань, умінь та навичок передбачає правильне застосування встановлених критеріїв, єдиних норм оцінювання. На оцінювання знань не повинні впливати симпатії і антипатії викладача, особливості поведінки та здоров'я студента; систематичності - контроль повинен здійснюватися регулярно протягом семестру та навчального року; всебічності та всеосяжності — високий ступінь охоплення контролем змісту навчального матеріалу (розділів, тем, теорії і практики), осмисленість, глибину, гнучкість, дієвість, міцність, системність його засвоєння; індивідуального підходу під час оцінювання успішності студентів - забезпечення таких дидактичних умов, за яких знімається психологічне напруження, тривога студентів за об'єктивність оцінювання їх знань, створюється атмосфера доброзичливості, а справедлива оцінка стимулює кожного студента до систематичної навчально-пізнавальної діяльності, до ліквідації виявлених помилок і недоліків; диференційованості - різні рівні сформованості знань, умінь та навичок студентів повинні бути відображені диференційованою системою оцінок: "відмінно" (знання глибокі, міцні, системні. Студент вміє застосовувати їх для виконання завдань пошукового характеру, може самостійно оцінювати різноманітні ситуації, явища, виявляти і відстоювати власну позицію); "добре" (відповідь повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй бракує власних суджень. Студент вміє робити висновки, виправляти допущені неточності, він знає суть понять, явищ, вміє пояснити основні теоретичні положення, може самостійно застосувати знання в типових ситуаціях); "задовільно" (відповідь правильна, але недостатньо осмислена. Студент розуміє основний навчальний матеріал, здатний з помилками і неточностями дати визначення понять, сформулювати теоретичні положення. Вміє застосовувати знання при виконанні завдань за зразком); "незадовільно" (відповідь зі значними помилками і неточностями, студент відтворює менш як половину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об'єкт вивчення, елементарні завдання виконує лише за допомогою викладача); різноманітності форм і методів контролю, що забезпечує ефективність реалізації його функцій. Функції контролю навчання: освітня (навчальна) - перевірка і оцінювання результатів навчання сприяє повторенню, уточненню, систематизації знань, удосконаленню умінь та навичок і, таким чином, глибшому засвоєнню програмованого матеріалу; діагностична - аргументоване визначення стану успішності дозволяє виявити успіхи і недоліки в знаннях студентів, встановити їх причини та скоригувати методику оволодіння навчальним матеріалом; виховна - контроль привчає студентів до систематичної навчальної праці, сприяє вихованню в них дисциплінованості, пізнавальної самостійності, наполегливості, почуття відповідальності, адекватної самооцінки; розвиваюча -у процесі виконання контрольних завдань розвиваються пізнавальні здібності студентів, уміння виконувати основні мислительні операції - аналізу і синтезу, порівняння, систематизації, узагальнення, виділення головного тощо; стимулююча — справедливе і регулярне оцінювання результатів навчання є важливим стимулом у підготовці майбутнього фахівця, спонукає студентів до поглибленого вивчення основ наук, сприяє ефективності формування їх пізнавальних потреб та мотивів навчання; управлінська — завдяки контролю викладач вчасно отримує інформацію про якість процесу оволодіння знаннями та здійснює заходи щодо управління ефективністю цього процесу через корективи у власній методиці та в організації самостійної роботи студентів.

Нормативними державними документами про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах передбачені контрольні заходи, які включають поточний та підсумковий контроль. Поточний контроль здійснюється під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи. Підсумковий контроль проводиться з метою оцінки результатів навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або на окремих його завершених етапах. Він включає семестровий контроль та державну атестацію студента. Вищий навчальний заклад може використовувати модульну та інші форми підсумкового контролю після закінчення логічно завершеної частини лекційних та практичних занять з певної навчальної дисципліни.

Семестровий контроль проводиться у формах семестрового екзамену, диференційованого заліку або заліку з конкретної навчальної дисципліни. На семестровому екзамені за чотирибальною шкалою оцінюється рівень засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни ("відмінно", "добре", "задовільно", "незадовільно").

Семестровий залік планується при відсутності модульного контролю та екзамену і полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу виключно на підставі виконання ним певного виду робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях. Результати складання заліків оцінюються за двобальною шкалою - "зараховано" або "незараховано".

На семестровому диференційованому заліку оцінюється (за чотирибальною шкалою) засвоєння студентами навчального матеріалу з певної дисципліни виключно на підставі результатів виконаних індивідуальних завдань — розрахункових, графічних, розрахунково-графічних тощо. Ця форма підсумкового контролю планується тоді, коли не передбачено екзамену та модульного контролю.

Варто зазначити, що заліки (як семестровий, так і диференційований) не передбачають обов'язкову присутність студентів!

Контрольні заходи щодо перевірки та оцінювання знань, умінь та навичок студентів здійснюються різними методами, основними з яких є: спостереження за навчальною діяльністю студентів, усне опитування, письмовий контроль, графічна перевірка, практичний контроль, тестовий контроль.

Результати спостереження за навчальною діяльністю студентів не фіксуються в офіційних документах, однак вони надзвичайно важливі для своєчасної корекції навчання студентів, для здійснення його індивідуалізації та диференціації. Спостерігаючи за роботою студентів на лекціях, лабораторних та семінарських заняттях, викладач складає уявлення про те, наскільки плідно проходить їх самостійна підготовка, якою мірою в них розвинуті пізнавальні здібності, самостійність в оволодінні знаннями, мотивація навчання. Значну роль при цьому відіграють індивідуальні консультації, на яких в довірливій бесіді педагог не тільки виявляє негативні фактори, а й здійснює профілактичні заходи щодо попередження неуспішності.

Усне опитування — найпоширеніший метод контролю знань студентів. Сутність цього методу полягає в постановці перед студентами запитань за змістом навчального матеріалу, що виноситься для контролю, та оцінюванні їх відповідей. За своїм характером усне опитування може бути індивідуальним і фронтальним, простим і складним.

При простій контрольній бесіді студенти дають відповіді на запитання, які стосуються фактологічного, конкретного матеріалу, наприклад: "Скільки вуглецю міститься в сталі 45?", "Назвіть типи корпусів плуга", "Які є способи сівби зернових культур?", "Яка норма висіву кукурудзи на зерно?" тощо. Таке опитування розраховане на репродуктивну активність студентів і передує складній контрольній бесіді, яка передбачає не тільки відтворення знань, а й виявлення насамперед логіки мислення, умінь встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, застосовувати набуті знання на практиці. Тому в даному разі доцільно використовувати запитання типу: "порівняти", "проаналізувати", "пояснити", "обґрунтувати" тощо. Наприклад: "При яких умовах зернові культури збирають двохфазним способом?"; "Оцініть технічний рівень сучасних зернозбиральних комбайнів на основі коефіцієнта технічної готовності"; "Обґрунтуйте шляхи підвищення довговічності робочих органів ґрунтообробних машин"; "Проаналізуйте сучасні технології збирання кукурудзи на зерно"; "Чому комбайни Дон-1500 в середньому намолочують щоденно на 25-40 т зерна менше, ніж американські зернозбиральні агрегати Джон Дір - 9500, не зважаючи на те, що обоє мають рівнозначні технічні характеристики?"; "Чому сільгоспвиробники перевагу віддають оранці оборотним плугом?".

Якщо студенти ґрунтовно володіють навчальним матеріалом, вміють порівнювати, узагальнювати, аналізувати факти, явища, процеси, які вивчаються, в подальшому доцільно запропонувати їм вирішити виробничо-технологічні ситуації. Таке опитування дозволяє не тільки виявити вміння студентів застосовувати набуті знання на практиці, переносити їх в іншу галузь, а й добре активізує аудиторію, стимулює до творчого пошуку. При цьому можна застосувати й індивідуальну, і ланкову форму навчальної роботи. Для прикладу наведемо декілька таких ситуацій, які застосовувалися автором при вивченні студентами курсу "Сільськогосподарські машини":

1. Нам потрібно виконати закриття вологи, вирівняти гребені зяблевої оранки перед посівом ярої пшениці. З яких машин Ви комплектуєте агрегат? Як будете спрямовувати агрегат?

2. Користуючись схемою комбінованого ґрунтообробного агрегату Європак 6000, обґрунтуйте можливість його застосування За таких умов: а) Ви працюєте в районі, де землі одержують недостатньо вологи; б) поле, на якому Ви хочете застосувати цей агрегат, готується під озиму пшеницю; в) кінець літа і початок осені видалися засушливими; г) у Вашій місцевості грунти кам'янисті.

3. Вам потрібно виорати поле, що піддається вітровій ерозії, під посіви кукурудзи на зерно. Агроном порадив виконати глибоку оранку без обертання скиби. Обґрунтуйте склад агрегату.

4. У перший день жнив постійно забивається транспортер похилої камери (комбайн Дон-1500). Підтягування ланцюгів результату не дало .Що ви будете робити далі?

Запитання слід формулювати чітко і зрозуміло, поступово ускладнюючи їх. У цьому аспекті К.Д.Ушинський зазначав: "Добре зрозуміле запитання є вже половиною відповіді. Інша важлива дидактична умова правильного усного опитування — надання можливості студенту повністю відповісти на запитання. Якщо він при відповіді допускає помилки чи неточності, викладач дає можливість виправити їх, інколи для цього задає додаткові запитання. Важливо пам'ятати про спосіб звертання педагога до студентів, який завжди повинен бути доброзичливим, тактовним.

Застосування усного опитування сприяє повторенню, систематизації і узагальненню вивченого раніше матеріалу. Цей метод можна використовувати для перевірки знань з будь-якого навчального предмета, він найбільш повно реалізує всі функції контролю навчальних досягнень студентів.

Найчастіше до недоліків усної перевірки знань учені відносять:

а) значну витрату навчального часу;

б) необ'єктивність оцінки через вплив таких факторів, як попередня інформація про успішність студента, темп відповіді, її контрастність на фоні відповідей одногрупників та ін.;

в) під час опитування більша частина групи пасивно спостерігає за ходом заняття.

Не зважаючи на слабкі сторони означеного методу контролю знань студентів, все ж слід пам'ятати про надзвичайно важливий позитивний його бік: один відповідає, а всі слухають, повторюють, закріплюють навчальний матеріал при відповідній корекції відповідей викладачем. А щоб при цьому забезпечити необхідну активність студентів і не відводити їм роль бездіяльних слухачів, у арсеналі педагога є ціла низка прийомів привертання і підтримування уваги.

У процесі письмового контролю є можливість одночасно перевірити знання, уміння та навички студентів однієї чи декількох груп. Його можна застосовувати для перевірки знань з усіх навчальних предметів.

Цей метод відрізняється простотою застосування, дозволяє більш економно використовувати навчальний час. При цьому значно легше добитися єдності вимог, індивідуалізувати їх. Крім того, письмові роботи дають можливість виявити уміння логічно, послідовно висловлювати свої думки на папері. Варто також вказати, що письмові контрольні роботи студентів можна з вищою об'єктивністю оцінити, ніж результати усного опитування: в даному разі викладач не обмежений часом.

Але письмовий контроль має також і свої недоліки. Це, в першу чергу, відсутність живого контакту викладача зі студентами, його цілеспрямованих впливів на зміст їх навчальної праці, що в цілому знижує виховну функцію контролю. По-друге, успіхи і помилки чи неточності студента, зафіксовані в контрольній роботі, якби "віддаляються" від нього на час до повідомлення результатів, що не так мобільно сприяє корекції знань, як при усному опитуванні. Зокрема, корективи в знання студентів викладач вносить опосередковано, відзначаючи в письмових роботах позитивні надбання, помилки чи неточності, які не завжди усвідомлюються студентами при самостійному аналізі. По-третє, письмовий контроль трудомісткий, він вимагає кропіткої роботи викладача як з підготовки індивідуальних завдань, так і з забезпечення самостійного їх виконання студентами. Крім того, треба старанно їх перевірити, поставити об'єктивні оцінки та своєчасно (чим скоріше, тим вище педагогічний ефект!) проаналізувати результати контролю перед групою.

Таким чином, письмові контрольні роботи не можуть замінити усного контролю знань, викладачеві необхідно доцільно поєднувати ці методи.

Графічна перевірка як метод контролю знань у вищій школі використовується переважно при вивченні таких предметів, як технічне креслення, нарисна геометрія, сільськогосподарські машини, деталі машин, теоретична механіка тощо. Форми графічної перевірки знань, умінь та навичок можуть бути дуже різноманітні: креслення деталей, вузлів машин, графіків, перерізів, механізмів, пристроїв, схем машин та агрегатів, технологічних процесів, побудова діаграм, геометричних фігур тощо.

Крім перевірки теоретичних знань, графічні контрольні роботи виявляють вміння та навички узагальнювати, класифікувати вивчений матеріал, просторової уяви, креслярські вміння та ін. Завдяки тому, що кожен студент виконує своє індивідуальне завдання, цей метод контролю сприяє розвитку пізнавальної самостійності, наполегливості, вихованню сумлінності, відповідальності у тих, хто навчається. Наприклад, при вивченні курсу "Технічне креслення" студенти-механіки першого курсу виконують графічну роботу "Геометричні тіла". На її виконання кафедра визначила чотири тижні. В завданні студенту вказано, які геометричні тіла він повинен накреслити, в яких проекціях та розмірах. Оцінювання графічної роботи проходить у співбесіді з викладачем, де студент захищає виконану роботу, а викладач вказує на позитивні та негативні аспекти креслень та виставляє оцінку в журнал.

Графічний контроль знань студентів на практиці переважно поєднується з іншими методами, зокрема з усним опитуванням.

Для перевірки практичної підготовки студентів застосовують метод практичного контролю. Перевірка практичних умінь та навичок здійснюється через контрольні завдання, які вимагають виконання студентами певних дій, операцій, процесів. У практичні завдання інколи вводять запитання, які вимагають теоретичного обґрунтування робіт, які виконуються.

Практичний контроль знань дозволяє перевірити уміння і навички студентів виконувати певні трудові операції, здійснювати вимірювання за допомогою приладів, наладку і регулювання механізмів, улаштування тощо.

Контрольні практичні завдання виконуються двома способами - індивідуальним та фронтальним. Одночасне виконання практичного завдання студентською групою (фронтальний спосіб) здійснюється тоді, коли при індивідуальній роботі неможливо отримати кінцевий результат.

Тестовий контроль знань студентів все більше застосовуються при діагностиці освітньо-професійної підготовки студентів вищих аграрних закладів освіти. На гадаємо, що термін "тест" перекладається як "випробування", "перевірка", "спроба", "мірило", "критерій". Випробовування, подібне до тестування, використовувалося ще три тисячоліття тому в Китайській імперії. В Древній Греції випробовування використовували для оцінювання фізичних і мислительних здібностей. Відомо, що Платон запропонував серію випробувань військових здібностей, які проводили при підборі воїнів в "ідеальній" державі. Перелік цих випробовувань учені справедливо вважають першим систематичним описом тестів здібностей. Але класне тестування, під яким розуміють стандартизований вимір індивідуальної різниці, можна прослідкувати лише з кінця XIX століття. Тести систематизують таким чином:

1. Тести загальних розумових здібностей, розумового розвитку.

2. Тести спеціальних здібностей у різноманітних галузях діяльності.

3. Тести досягнень, успішності, академічних успіхів.

4. Тести для визначення певних якостей (властивостей) особистості (пам'яті, мислення, характеру й ін.).

5. Тести для визначення рівня вихованості (сформованості загальнолюдських, моральних, соціальних і інших якостей).

Таким чином, тестовий контроль знань — це метод виміру й оцінювання знань, умінь та навичок студента за допомогою спеціально підготовлених стандартизованих завдань. У свою чергу, тест досягнень — серія стандартизованих завдань, які дають можливість об'єктивно виміряти обсяг і рівень засвоєння студентами конкретних знань, умінь та навичок. Стандартизованим називається завдання, для якого може бути попередньо визначена єдино можлива правильна відповідь.

Стандартизовані завдання бувають двох типів: з наданими відповідями (закриті) і з вільним складанням відповіді (відкриті). Завдання з наданими відповідями поділяються на: вибіркові (одновибіркові, багатовибіркові та відновлення послідовності) та на відповідність (перехресні, на порівняння і протиставлення, з множинними відповідями). Завдання з вільним складанням відповіді бувають або на доповнення, або на перелік.

Одновибіркові завдання використовуються у випадках, коли для ситуацій, які пропонуються для розв'язування студентам, відповідь складається лише з одного елемента.

Багатовибіркові завдання застосовують тоді, коли об'єкт розгляду має багато складових частин чи властивостей і для його характеристики необхідно навести їх повну сукупність, яка й утворює правильну відповідь.

Завдання на відновлення послідовності використовуються у випадках, коли треба перевірити не тільки знання властивостей, структури об'єктів, процесів, явищ, а і взаємодію складових елементів, послідовність етапів якогось процесу, розвитку явищ, засвоєння студентами певних алгоритмів тощо.

Перехресні завдання передбачають встановлення взаємозв'язку, взаємовідповідності між двома (чи більшої кількості) списками елементів.

Завдання на порівняння і протиставлення складаються з двох або більшої кількості списків елементів, у яких студент повинен вибрати з першого елементи, що відповідають визначеним в умовах завдання вимогам та знайти відповідні елементи в кожному з наведених списків.

Завдання з множинними відповідями складаються з питання та двох чи більше списків. У першому наведений перелік об'єктів, а в інших - перелік їх властивостей. При виконанні завдання студент повинен для кожного з наведених об'єктів вибрати той перелік властивостей, які їм притаманні.

Завдання на доповнення мають вигляд ствердження (вислову, речення, числа, формули тощо), в якому зроблено один або декілька пропусків, які студент під час відповіді повинен заповнити, вписуючи слова, цифри, символи, умовні позначення тощо.

Завдання на перелік вимагають від студента перелічити складові частини, властивості, ознаки чи характеристики об'єкта, названого в умові завдання.

II. Методика підготовки та практика використання тестів

Похожие работы

Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни "Механізація тваринництва"

Скачать

169384

2

7

... ійно-методичне забезпечення практичної підготовки студентів буде здійснюватися за певними педагогічними шляхами, які ми спробуємо реалізувати в наступному розділі. РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАКТИЧНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ „МЕХАНІЗАЦІЯ ТВАРИННИЦТВА”   2.1 Зміст, роль та місце дисципліни„ Механізація тваринництва” у підготовці майбутніх інженерів-механіків ...

Методика складання кошторису видатків бюджетних установ та аналіз його виконання

Скачать

207096

11

0

... залишаються в органі Державного казначейства. Підготовлені платіжні доручення надаються в уповноважений банк у вигляді електронних розрахункових документів в системі «клієнт-банк». 2. Методика складання та облік виконання кошторису видатків бюджетної установи (Іванківський територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян) 2.1 Організаційно- ...

Професійна освіта у вищих навчальних закладах

Скачать

108670

3

1

... кація наведена на рис.7.1, в центрі якої є дидактична гра - найскладніший метод активного навчання контекстного типу. 6. Інтелектуально-професійні вміння та методика їх формування Якість підготовки випускників вищих навчальних закладів, де критерієм виступає професійна компетентність. Сутність концептуальних вимог до професійної компетентності зводиться до розширення знань, умінь і навичок, ...

Зміст і методика вивчення країн Африки у шкільному курсі країнознавства

Скачать

188573

9

0

... Республіка (ПАР), найбільш економічно розвинена держава Африки. Основними галузями господарства регіону є сільське господарство та обробна промисловість. Розділ 3 МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ КРАЇН АФРИКИ   3.1.     Поурочне планування підрозділу У відповідності до Програми з країнознавства для профільного навчання тема «Африка» вивчається у Розділі І − «Регіони і країни світу», який складає ...