Джерельна база дослідження

1.2 Джерельна база дослідження

Специфіка теми дослідження передбачає оперування величезною джерельною базою даного періоду, доступ до якої не є обмеженим чи ускладненим, оскільки багато з джерел опубліковано.

Перш ніж аналізувати джерела, потрібно скласти їхню класифікацію для полегшення процесу їх опрацювання. За словами С. Варшавчика, класифікація джерел не є самоціль. ЇЇ завдання у виробленні принципів самої класифікації, виявлення ознак, які обумовлюють специфічну внутрішню визначеність різноманітних джерел, зведення джерел по цим ознакам у групи, які допускають схожі для джерел кожної групи вцілому методи і засоби їх використання, а також встановлення зв’язку і взаємовідношення між різними групами [7, 141].

Отже, використовуючи класифікацію і аргументи Варшавчика у його праці, джерела з історії політичних партій можна поділити на 3 основних групи:

–  документи партійних органів;

–  партійна періодика;

–  особові джерела [7, 166].

Також сюди можна додати фотодокументи та матеріали органів влади. Проте внаслідок специфіки теми і самих джерел, вони використані в роботі опосередковано.

І хоча С. Варшавчик застосовує цю схему для дослідження історії КПРС, вона в основі може бути застосовувана і для класифікації джерел в нашому дослідженні. Залишивши при цьому той же принцип класифікації, дещо видозмінимо окремі найменування груп й пристосуємо до нашого кола джерел.

Виходячи з вищесказаного, джерельна база періоду умовно складається із трьох груп джерел. Перша – пропагандистсько-агітаційні джерела, друга – джерела особового походження, третя – партійно-організаційні документи та матеріали

До пропагандистсько-агітаційних джерел належать документи і матеріали, які були спрямовані на безпосередній вплив на українське населення, а саме: партійна періодична преса, твори провідних діячів українських політичних партій, партійна публіцистика, листівки, прокламації.

Аналіз партійної преси показав, що вона має унікальний характер, як джерело, оскільки містить величезний обсяг матеріалів з історії українських політичних партій і національно-визвольного руху.

При використанні преси як комплексного джерела з історії українських політичних партій необхідно враховувати особливості її існування на початку XX ст., зокрема поділ видань на легальні й нелегальні. Перші змушені були публікувати матеріали, що проходили жорстку урядову цензуру, а тому для них притаманне викладення матеріалу “езопівською мовою”. Нелегальна преса мала неприховано опозиційний характер, і в ній ширше представлені матеріали щодо внутрішньопартійного життя, політичної боротьби з існуючими порядками [66, 12].

Як джерело, партійна преса суттєво відрізняється від інших масовістю тиражу, періодичністю видання, доступністю для дослідника, комплексним складом матеріалів. Періодика виступає своєрідною і цінною збіркою документів: на її сторінках оприлюднені всі існуючі види і типи джерел з історії українських політичних партій.

Матеріали партійної преси дозволяють проаналізувати найважливіші віхи функціонування українських політичних партій, виявити основні питання внутрішньополітичної боротьби, з’ясувати міжпартійні відносини; визначити загальну політику урядів щодо українських політичних партій, простежити характер відносин різних класів, союзів, груп населення щодо партій; виявити зв’язки українських партій із державними та громадськими організаціями.

Зокрема, під час дослідження використовувалися матеріали із партійного видання УСДРП “Наш голос“, в тому числі цінні матеріали з історії заснування партії та її діяльності [53].

Деякі періодичні видання особисто нам були не доступні, але зробити аналіз їх вмісту та виявити їх значення для даного дослідження вдалося за допомогою праць Ю. Шаповала, у яких він аналізує значення для суспільства та історичного розвитку таких двох важливих періодичних видань, як “Діло” [116] та “Літературно-науковий вісник” [117].

“Діло” – за слова Ю. Шаповала, – “одна з унікальних сторінок історії української преси. Унікальна не лише своєю хронологією, яка з ХІХ ст. простяглася на десятиліття в ХХ ст., а й впливом часопису на суспільну свідомість українців, творення патріотичної ідеології” [118, 5]. І хоча цей часопис видавався в Галичині, на його сторінках є досить багато цінних свідчень про розвиток політичних відносин на Підросійській частині України.

Щодо “Літературно-наукового вісника” котрий теж видавався у Львові, то значення для нашого дослідження мають огляди С. Єфремова під рубрикою “З російської України”. У ній читач знаходив широкий об’єктивний погляд на головні прояви суспільного життя у їх єдності, з акцентами на визначальних тенденціях [118, 469].

Наступна група джерел – друкована партійна продукція. Брошури, звіти, звернення – теж містять матеріали з цікавої нам проблеми. Відзначимо рупівські брошури такі, як “Самостійна Україна”, “Дядько Дмитро”, “Народна справа”, “Козаччина”. Ознайомитись із цими джерелами можна завдяки публікації їх у різноманітних збірниках документів.

Дослідженню основних напрямків діяльності політичних партій України на етапі їхнього становлення допомагає введення до наукового обігу такого історичного джерела, як листівки.

Листівки українських політичних партій початку XX ст., за метою та завданнями, відносяться до 3 основних тематичних груп:

1) такі, що були звернені до українського народу і призначалися для різних категорій населення: а) до всього українського народу; б) до селян; в) до робітників; г) до інтелігенції; д) до прогресивного студентства; е) до солдатів російської армії;

2) такі, що були написані від імені українського народу до громадських організацій Росії, або звернені до суспільної думки інших країн і до політичних діячів;

3) спільні декларації різних політичних або національних партій та міжпартійних громадських об’єднань щодо подій у російській імперії [66, 20].

Іншою групою є джерела особового походження, під якими розуміються мемуарна література, щоденники та особисте листування діячів українських політичного життя початку ХХ ст..

Аналіз мемуарів, присвячених історії українських політичних партій, дозволив виявити ряд їх специфічних рис: по-перше, основна частина була написана українськими діячами після революційних подій 1917 – 1920 рр., до того ж, поза межами російської України, в еміграції. Вони вимушені були емігрувати до Львова і далі на Захід. Наприкінці 20-х рр. світ побачило багато творів, присвячених політичному розвитку України кінця XIX – початку XX ст.

По-друге, спогади відображали розвиток національно-визвольного руху, діяльність українських політичних партій і історичні події крізь призму ідеологічних переконань авторів, що дозволяє повніше відчути тогочасний революційний дух, з'ясувати підходи до розв'язання актуальних проблем групами і окремими партійними лідерами, які мали різні політичні переконання [65, 98].

По-третє, в мемуарах політичні діячі широко використовували документальний матеріал. Іноді такі документи публікувалися повністю і тому джерелознавча цінність спогадів зростає, оскільки в багатьох випадках наведений матеріал відсутній в інших джерелах.

Привабливим для дослідника є блок літератури мемуарного характеру 20-х – 30-х років. Серед авторів численних споганів Є. Чикаленко [113], С. Єфремов [37], Д. Дорошенко [33], А. Жук [38], Ю. Коллард [51], С. Русова [98].

Цінним історичним джерелом є спогади громадського діяча, мецената Є. Чикаленка, який вів активну діяльність у політичної житті України кінця XIX – початку XX ст. Він брав участь у гуртку “драгоманівців”, був одним із провідних членів “Старої громади”, загальної української безпартійної демократичної організації, Української демократичної і демократично-радикальної партій, Товариста українських поступовців, що знайшло своє відображення в його мемурах.

У центрі уваги спогадів М. Галагана [13] – процес організації перших українських соціалістичних партій (РУП, УСД “Спілки”, УСДРП), їх діяльність та визначення ролі цих політичних формувань у організації української національної революції, активним учасником якої був автор.

Окремим сторонам розвитку партійного життя і політичним подіям, партіям і міжпартійним організаціям присвячені мемуарні твори відомого діяча українського національно-визвольного руху Д. Дорошенка.

Важливе значення для дослідження утворення та діяльності РУП мають спогади Ю. Колларда, у яких він детально описує не лише процес утворення першої політичної партії на Наддніпрянщині, а й дає детальний аналіз її складу, структури, значення у формуванні багатопартійності на початку ХХ ст.

Одним із різновидів мемуарної літератури є щоденники діячів українського політичного руху. Їх характерні риси полягають у тому, що вони написані алегоричною мовою, оскільки могли потрапити до жандармсько-поліцейських установ, не призначалися для публікації, фіксували тільки найбільш важливі, на думку автора, тогочасні події і його міркування щодо окремих політичних питань. На нашу думку, даний вид джерел хоч і не досить об’єктивний, проте інформація носить відбиток одномоментного ставлення до тої чи іншої події саме під час неї бо безпосередньо після завершення подій. У випадку роботи із щоденником як джерелом ми мусимо при аналізі історичних реалій зважати на суб’єктивізм автора, його власне ставлення та роль у різних подіях, то у випадку роботи із спогадами потрібно враховувати ще й момент зміни ваги різних подій і ставлення до них автора. Особливістю спогадів є те, що автор пише їх після завершення подій, про які йде мова. Це накладає деякий відбиток на зміст і ставлення до тих явищ, значення яких з часом змінилося. Але, загалом, і спогади, і щоденники є безцінним джерелом дослідження партійної історії початку ХХ ст.

Отже, мемуарні твори цієї тематики подають основний обсяг інформації про діяльність українських політичних партій, дозволяють крок за кроком розглянути партійну діяльність, виявити вплив партій на населення України, з'ясувати взаємовідносини різних партій і партійних діячів, виявити точки їх зіткнення, а головне – поглянути на всі зазначені проблеми очима самих українських політиків [65, 100].

До третьої тематичної групи мемуарної літератури (після спогадів і щоденників) належать спогади про діяльність окремих діячів українських політичних партій. У них відображена громадська діяльність відомих українських політиків, їх життєвий шлях, висвітлені невідомі подробиці їх взаємовідносин із діячами політичних партій, інших суспільно-політичних рухів і авторами спогадів [65, 101].

Мемуарні твори цієї групи дозволяють глибше зрозуміти підвалини діяльності видатних українських політичних лідерів, виявити невідомі сторінки їх життя,ознайомитися з їх поглядами на актуальні тогочасні проблеми.

До четвертої тематичної групи входять автобіографії діячів українських політичних партій. З них можна отримати інформацію про життєвий шлях, громадську і політичну діяльність членів українських партій. Вони писалися, як правило, з метою надання інформації про свою попередню діяльність для офіційних органів або розповісти про себе своїм нащадкам. Останні призначалися до опублікування.

П’ята тематична група — це некрологи, статті з приводу смерті людини, що містять відомості про її життя і діяльність. Зазначимо, що, як правило, вони були написані близькими товаришами, добре знайомими з небіжчиком, його ідейними однодумцями і отже, містять елементи спогадів. Хоча в некрологах досить мало конкретного матеріалу, але вони передають основні життєві віхи людини, дозволяють уточнити деякі факти його життя й діяльності, взагалі уявити його історичний поступ [65, 102].

Особливою частиною групи джерел особового походження є листування. Оскільки листи проходили ретельну перевірку жандармсько-поліцейськими установами, особисте листування членів партій набуло специфічних форм: воно почало здійснюватися дуже лаконічною мовою; кореспонденція насичена алегоричними висловами; часто найважливіші політичні міркування та інформація були зашифровані.

Листи українських політичних діячів збереглися в різних місцях і по-різному: західноукраїнських – в особових архівних фондах її діячів (як правило, оригінали); наддніпрянських – у фондах губернських жандармських управлінь (як правило, копії, перекладені російською мовою) і рідше – в особових фондах діячів. Тому доступ до цього типу джерел є можливим лише у випадку їх опублікування.

Таким цінним джерелом виявилося листування Андрія Жука та Зиновія Книша, опубліковане у альманасі “Молода нація”. З поміж інших даних, А. Жук подає для Книша досить цінний матерал з політичної діяльності М. Міхновського.

Таким чином, мемуарні твори діячів українських політичних партій і національно-визвольного руху є цінним джерелом з політичної історії початку XX ст., оскільки містять матеріал, який нерідко є відсутнім в джерелах іншого походження і дозволяють скласти загальне уявлення про розвиток українських земель у складі імперій, допомагають з'ясувати загальні тенденції їх політичного й національного розвитку; сприяють виявленню основ діяльності українських політичних партій; дозволяють крок за кроком розглянути партійну діяльність, виявити вплив партій на населення України; з'ясувати взаємовідносини різних партій і партійних діячів, визначити точки їх зіткнення; глибше зрозуміти постать видатних діячів українських політичних партій, виявити незнайомі сторінки їх життя,ознайомитися з їх поглядами на актуальні тогочасні проблеми; розширити наші погляди на окремі проблеми партійного життя початку XX ст.

І нарешті найважливіша для даної роботи група джерел – партійно-організаційні документи та матеріали.

Можливість знайомства з ними є набагато ширшою ніж з джерелами інших груп, оскільки їх на сьогодні публікують у багатьох збірниках, таких як “Багатопартійна українська держава на поч. ХХ ст.” [2], “Самостійна Україна” [99], “Українська суспільно-політична думка в ХХ ст.”. Також досить часто тексти програм можна зустріти у перших двох групах джерел, оскільки вони могли публікуватися у партійній пресі, і також повторюватися у спогадах політичних діячів.

Характерними особливостями програм і статутів українських політичних партій того часу була відсутність чіткої внутрішньої структури, неозначеність розділів. Зміст документів часто викладався довільно, нерідко у вигляді літературного публіцистичного твору, газетної передовиці або листівки.

Програмові матеріали поділяються на: 1) програми, 2) доповнення до програм, 3) короткі виклади програмних цілей та завдань у вигляді тез.

У дослідженні здійснено аналіз партійних програм за допомогою порівняльно-історичного методу, що дало можливість виявити розбіжності у визначенні змісту стратегічних цілей, а також тактичних прийомів досягнення кінцевої мети, дозволило встановити місце політичної партії, або сукупності партій у боротьбі за вирішення українського питання. Програми дають можливість всебічно розкрити економічну платформу політичних партій, оцінити погляди лідерів революційних сил тогочасного суспільства на невирішені проблеми в галузі соціальної політики, вивчити ставлення партій до організації народної освіти, використання рідної мови в різних сферах суспільного життя та ін.

Окрему групу джерел партійного походження становлять статути українських політичних партій, які сприяють розумінню організаційної структури, виявленню невідомих партійних підрозділів, відтворенню загальної побудови партій.

Інколи програмні матеріали не повністю відображають справжню політику партій і міжпартійних об’єднань, оскільки приймалися з огляду на ряд факторів, а саме: на державний устрій імперії, до складу якої входили; на соціальні верстви населення, які передбачалося залучити до активної роботи; на протиріччя, що виникали під час діяльності тощо.

Істотним історичним джерелом є матеріали з’їздів, конференцій і нарад. Доповіді на партійних форумах дають можливість виявити партійні позиції щодо вирішення найактуальніших проблем суспільної ваги, з’ясувати засоби політичної і революційної боротьби. Цей різновид джерел мав певну специфіку: вони могли викладатися від імені як окремої людини, групи членів партії, так і центральних органів партії; доповідь, яка збереглася до нашого часу, може бути альтернативною і не підтриманою більшістю з’їзду; опублікована доповідь може суттєво відрізнятися за обсягом, змістом і гостротою поставлених проблем від доповіді, яка була проголошена на з’їзді [65, 105].

Таким чином, аналіз джерельної бази свідчить про те, що вона є досить об'ємною. Сукупне використання різних груп джерел дає змогу виявити ті провідні ідеї в українській політичній думці стосовно держави та державотворення – навзаєм переплетені, але часом і такі, що взаємно виключають одна одну, – які побутували в політичній свідомості української спільноти кінця XIX – початку XX ст., вичленення яких із різнорідного комплексу текстів, врешті-решт, дає змогу дослідити ідею української державності в українській політичній думці межі віків.

РОЗДІЛ 2

ҐЕНЕЗА БАГАТОПАРТІЙНОСТІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.