2.1.2 Поняття, відповідальність та припинення договору поруки

Порука віднесена до зобов`язально-правових способів забезпечення виконання зобов`язань, що стимулюють боржника до належного виконання зобов`язань шляхом створення можливості пред`явлення до нього чи до третіх осіб, які вступили заздалегідь у договір, зобов`язальної вимоги.

Коли ж боржник не виконує свої обов`язки або виконує їх неналежним чином, виникає проблема пошуку правових засобів, за допомогою яких можна було б примусити боржника виконати його договірні зобов`язання як слід.

Стаття 553 передбачає, що порука може бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручителем на користь третьої особи – кредитора по основному зобов`язанню. Звідси випливає, що порука розглядається як додаткове зобов`язання, що може виникати на підставі чи договору, чи в силу інших обставин. При цьому учасником даного договору є не боржник по основному зобов`язанню, а інша особа: договірні відносини виникають між головним кредитором і поручителем. Таким чином, за законодавством юридичні особи можуть виступати поручителем незалежно від того, чи є згадка про це в їхніх установчих документах.

Порука – це договір, за яким до зобов`язання основного боржника додатково приєднується зобов`язання іншої особи, яка за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника, відповідальність несе особа, яка за нього ручалась, тобто поручитель[3, с.630].

В юридичній літературі немає одностайності в питанні про те, як треба розуміти визначення законодавця „поручитель зобов`язується відповідати за виконання зобов`язання боржника”. Одні представники цивілістики трактували термін „відповідальність поручителя” у вузькому розумінні – як відповідальність за невиконання (неналежне виконання) забезпеченого порукою зобов`язання боржника, що виявляється у відшкодуванні збитків, сплаті санкцій, а за грошовими зобов`язаннями – також сплаті відсотків за користування грошовими коштами. Водночас ряд інших вчених наполягали на широкому трактуванні зазначеного терміну. На їхню думку, це поняття розумілося як зобов`язання поручителя виконати те ж саме, до чого зобов`язаний боржник відповідно до умов основного зобов`язання: ще одне зобов`язання, за змістом тотожне основному, боржником у якому є поручитель.

Приєднавшись до позиції науковців щодо визначення відповідальності поручителя в широкому значені, можна дійти висновку про неможливість використовувати поруку як забезпечувальний засіб у зобов`язаннях, скажімо, особистого характеру (виступ на концерті, написання картини тощо), оскільки поручитель не може самостійно ці дії у випадку невиконання боржником зазначеного обов`язку. Аналогічні висновки стосуються і зобов`язань, зміст яких складають негативні дії.

Порука припиняється після припинення забезпеченого нею зобов`язання. Вона також припиняється внаслідок відмови кредитора після закінчення терміну зобов`язання прийняти запропоноване виконання боржника чи поручителя; у випадку переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не дав кредитору згоди нести відповідальність за нову особу.

Слід зазначити, що у порівняння з законодавством до 2003 р. у ЦК збільшено строк для пред`явлення вимог до поручителя. Так порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку зобов`язання не пред`явить позов до поручителя. У випадках, коли строк виконання зобов`язання не зазначено і не може бути зазначено або визначено моментом витребування, порука припиняється, якщо кредитор не вчинить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки[15, с.17].

 

2.1.3 Поняття, обов`язки і припинення гарантії

Гарантія є одним із способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона, як і порука, має на меті залучення до зобов`язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням, а тому є надійним, твердим забезпеченням виконання зобов`язань.

За своєю суттю спосіб забезпечення зобов`язання є новим для цивільного права України, адже він суттєво відрізняється від гарантії, яка існувала за часів радянської та пострадянської цивілістики. Якщо раніше, згідно зі ст. 196 ЦК 1963 р. та Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік від 31. 05. 1991 р., гарантія прирівнювалася до поруки, та на неї розповсюджувалися присвячені поруці правила, то гарантія за ЦК (в літературі її нерідко називають банківською гарантією) не тільки має власне правове регулювання, але й за своєю доктриною є новим для вітчизняного законодавства самостійним способом забезпечення виконання зобов`язання.

Гарантія за ЦК має певну низку характерних ознак, що відрізняють її не тільки від інших способів забезпечення зобов`язань, насамперед поруки, але й від гарантії, яка використовувалась раніше в українському законодавстві:

- вона має самостійний характер, тобто вона не залежить від досі основного зобов`язання;

- має особливий суб`єктний склад;

- строк її дії не обмежується строком пред`явлення кредитором позовних вимог до гаранта;

- має оплатний характер;

- є безвідкличною.

Як уже вказувалось, цивільні правовідношення, що виникають відносно гарантії, мають особливий суб`єктний склад.

По-перше, як гарант можуть виступати тільки банки, інші фінансові установи, страхові організації (звідси умовна назва – банківська гарантія). Практична діяльність банків щодо надання забезпечення виконанню зобов`язань третіми особами існувала й до прийняття ЦК.

По-друге, особа, яка звертається до гаранта з проханням про отримання гарантії (принципал), є боржником за основним зобов`язанням, виконання якого забезпечується банківською гарантією. Якщо відповідно до ст. 196 ЦК 1963 р. такий боржник міг бути тільки юридичною особою, то обмежень щодо існування принципала – фізичної особи ЦК не передбачено.

По-третє, особа, яка отримує право висувати вимоги до гаранта (бенефіціар), є кредитором в основному зобов`язанні. Бенефіціар може бути як фізичною особою, у тому числі суб`єктом підприємницької діяльності, так і юридичною особою[7, с.14].

За своєю юридичною природою гарантія являє закріплене на письмі одностороннє зобов`язання, відповідно до якого гарант зобов`язується виконати бенефіціару-кредитору забезпечене банківською гарантією зобов`язання у разі його порушення принципалом-боржником.

Незадоволена гарантом письмова вимога кредитора про виконання зобов`язання є підставою для подання ним позовної вимоги до відповідного суду про стягнення суми основного боргу (тобто тієї на, яку була видана гарантія), завданих збитків та проценти річних. Позовна вимога при цьому повинна відповідати вимогам щодо її форми і змісту, встановленим Цивільним процесуальним та Господарським процесуальним кодексами України[3, с.458].

Після виконання всіх умов гарантії, а також інших умов, передбачених договором або законам настає припинення гарантії.

Припинення гарантії – це припинення існування (погашення) прав та обов`язків його учасників, що складають зміст гарантійного зобов`язання, припинення гарантії торкається всіх учасників забезпечувального правовідношення: і гаранта, і бенефіціара (кредитора), і принципала (боржника).

Усі підстави припинення зобов`язань гаранта перед кредитором пов`язані або з належним виконанням гарантом свого зобов`язання, або з одностороннім волевиявленням самого бенефіціара[4, с.668].

 


 


Информация о работе «Види забезпечення зобов’язань»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 54976
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
46422
0
0

... правовий термін для позначення загибелі речі або іншої неможливості виконати зобов'язання без вини боржника. Іншими словами, це збіг обставин, за яких немає вини боржника, проте виконати зобов'язання неможливо. За загальним правилом за випадок боржник відповідаль­ності не несе (за винятком капітанів кораблів, господарів заїжджих дворів і готелів). Джерела стверджують: casus a nullo praestatur — ...

Скачать
147613
4
3

... , такі як необов’язкове реєстрування транспортних засобів та втручання податкових органів негативно впливають на кредитування юридичних та фізичних осіб. РОЗДІЛ 2. Основні форми забезпечення банківських кредитів в Україні і механізм їх здійснення   Забезпечення виконання зобов’язань (англ. security/ensuring to perfomance obligations) - це традиційний інститут цивільного права. Такі ...

Скачать
87145
1
0

... це дає підстави для припинення поруки. Якщо головне зобов`язання втратило силу, то втратила силу і можливість перд`явлення позову по забезпечувальному зобов`язанню. 2.3 Поняття, обов`язви і припинення гарантії Гарантія є одним із способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона, як і порука, має на меті залучення до зобов`язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б ...

Скачать
223531
27
2

... стандартів обліку та звітності МСБО-МСФЗ(IAS-IFRS). 2.2.Забезпечити безперервність відображення операцій та достовірну оцінку активів,зобов’язань, капіталу в бухгалтерському обліку, застосовуючи комп’ютиризовану форму обліку в системі 1С Бухгалтерія(версія 7.7). 3.         Організувати аналітичний облік руху товарно-матеріальних цінностей згідно звітів матеріально-відповідальних осіб. ...

0 комментариев


Наверх