Право притримання як речово-правового способу

2.2.2 Право притримання як речово-правового способу

Притримання є новим видом забезпечення виконання зобов`язання. Сутність його полягає в можливості кредитора притримувати річ, що належить боржнику, до тих пір, доки останній не виконає свої зобов`язання, або задовольнити з неї свій інтерес.

Сьогодні поняття „притримання” офіційно закріплено в ЦКУ і воно набуло статусу загальної норми.

Згідно зі статтею 594 ЦКУ суть притримання полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Це – загальна норма, яка дозволяє кредитору захистити свої права у разі відсутності спеціальних норм.

Суб`єктами права притримання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі і суб`єкти підприємницької діяльності.

Специфіка притримання полягає в тому, що це – єдиний спосіб забезпечення виконання зобов`язання, який виникає із закону. Для застосування права притримання не потрібна згода сторін, тобто право притримання є односторонньою угодою, яка являє собою дії кредитора щодо неповернення речі боржнику.

Водночас, зважаючи на диспозитивні основи цивільного права та відсутність прямої заборони про це в законі, сторони можуть відступити від положень ст. 594 ЦКУ і домовитися про те, що правила притримання у правовідносинах між ними застосовуватися не будуть або їх застосування буде обмежуватися певним видом речей, і зробити у договорі спеціальне застереження.

Статті, що регулюють питання притримання, не встановлюють, яким чином мають бути оформленні дії кредитора. Аналізуючи положення частини першої ст. 595 ЦКУ, яка передбачає, що кредитор, який притримав річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника, та частини першої статті 547, згідно з якою правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі, можна дійти висновку, що кредитор має письмово попередити боржника про притримання речі[14, с.14].

Право притримання виникає у кредитора з моменту прострочення виконання зобов`язання. Якщо ж притримання забезпечення виконання не основного, а деліктного зобов`язання, то право притримання виникає у кредитора з моменту закінчення встановленого частиною другою статті 530 ЦКУ загального 7-денного строку з моменту пред`явлення відповідної вимоги боржникові.

Після передачі речі боржнику в межах виконання основного зобов`язання кредитор не має права ані вимагати її повернення для здійснення притримання, ані забирати її назад, навіть якщо матиме для цього реальну можливість.

 

3. Порядок оформлення способів забезпечення зобов’язань

 

Згідно з нормами ст.547ЦК правочин щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання має бути укладено тільки в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недодержання письмової форми спричиняє недійсність правочину щодо встановлення способів забезпечення виконання. Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення зобов’язань має бути письмово зафіксований або в самому зобов’язанні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою.

Раніше діючим законодавством обов`язкова письмова форма, недодержання якої робило угоду недійсною, встановлювалась стосовно неустойки, поруки і гарантії.

Вимоги до письмового правочину встановлені ст. 207 ЦК. Зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного способу зв`язку[13, с.125].

Деякі із способів мають бути не тільки оформленні письмово, а й потребують нотаріального посвідчення, а в окремих випадках – також державної реєстрації.

Загальні умови забезпечення зобов’язань встановленні в ст.548ЦК:

-  виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується додатковим(акцесорним)зобов’язанням, якщо це передбачено договором, або законом;

-  недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню;

-  визнання недійсним основного зобов’язання(вимоги) має наслідком недійсність додаткового(забезпечувального) зобов’язання, якщо інше не встановлено ЦК;

-  недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання не спричиняє недійсності основного зобов’язання.

Зміст договору застави становлять умови на яких укладено цю угоду. Відповідно до ст.12 ЗУ "Про заставу" у договорі застави має бути вказано найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір та строк виконання забезпеченого зобов'язання, опис предмета застави. Також у договорі застави можуть міститися й інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставами виникнення застави можуть бути:договір, припис закону, рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовують положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання. Однак умову про заставу може бути включено і до основного договору.

Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. У договорі мають бути зазначені суть зобов'язання, що забезпечене заставою, опис заставленого майна. Опис майна в договорі може мати й загальну форму (вказівка на вид заставленого майна тощо). Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації, яка здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно зі ст.15-1 Закону «Про заставу» та Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30липня 1998р.№1185 .

Право виникнення застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту нотаріального посвідчення, якщо інше не випливає з умов договору.

Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, його не буде виконано (якщо інше не передбачено законом чи договором) (Дод.А).

Іпотека, крім нотаріального посвідчення договору про заставу, вимагає внесення запису в Книгу записів застав про вчинену іпотеку згідно з Порядком ведення Книги запису застав, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993р.№14. Він передбачає внесення своєчасного, достовірного і такого, що кореспондує з відповідним записом в договорі, запису протягом трьох днів з моменту нотаріального посвідчення договору іпотеки.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порука має бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручником на користь третьої особи — кредитора з основного боргу. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа чи кілька осіб. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику.

У разі невиконання основного зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник, зокрема відповідає за сплату основного боргу, процентів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (Дод.Б).

Акти цивільного законодавства не висувають спеціальних вимог щодо істотних умов договору поруки. Але, буде правильно, якщо зміст такого договору передбачатиме:

1) предмет договору;

2) відсутність або наявність плати за послуги поруки, надані поручителем, розмір такої плати;

3) порядок виконання зобов'язань;

4) права й обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

5) інші умови за згодою сторін;

6) дія договору;

7) порядок зміни та припинення дії договору.

Порука припиняється з припиненням забезпечуваного нею зобов'язання. Також вона припиняється, якщо кредитор протягом шести, місяців від дня настання строку виконання забезпеченого порукою зобов'язання не вчинить позову проти поручителя. Коли строк основного зобов'язання не зазначено і не може бути визначено або визначено моментом витребування, порука припиняється, якщо кредитор не вчинить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення поруки.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.

Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.

Договір про завдаток має оформлятись письмово. Недодержання письмової форми має наслідком визнання договору нікчемним(ст.547ЦК).

Право при тримання виникає на підставі прямої вказівки закону(ст.549ЦК) і не потребує, щоб воно було передбачене договором між кредитором і боржником.

Висновки

Темі «Забезпечення виконання зобов’язання» у Цивільному кодексі України присвячена Глава 49, яка способами забезпечення виконання зобов`язання повністю розкриває правові відносини між кредитором і боржником.

До окремих видів забезпечення виконання зобов`язання, а зокрема, до застави діє Закон „Про заставу” від 02. 10. 92 р.

З прийняттям ЦК України відбулося відродження окремих цивільно-правових інститутів, наповнення їх новим змістом. Сталі цивільно-правові конструкції, які використовувалися протягом тривалого часу, в умовах переходу до ринкової економіки та розширенні свободи договору вже себе не виправдовують і вимагають принципового перегляду. Для забезпечення поступового і послідовного розвитку національної економіки законодавець повинен встановити чіткі правила, які б дозволяли суб'єктам цивільно-правових відносин в конкретній ситуації найбільш раціонально визначати зміст своїх прав і обов'язків. Головна мета видів забезпечення виконання зобов'язання є створення таких умов, за яких боржник належним чином виконав би договірне зобов'язання. Аналізуючи наукові розробки вітчизняних цивілістів необхідно зазначити, що увага вчених була спрямована перш за все на дослідження видів забезпечення виконання зобов'язань речово-правового характеру.

Виявляючи актуальність теми можна зазначити, що ознайомлюючись з літературою даної теми я розглядала окремі способи забезпечення виконання зобов`язання, такі як, майнова порука і завдаток, які розглядались, як запобіжні заходи у кримінально-процесуальному кодексі 1927 р. Дані норми зустрічалися і у Статутах кримінального судочинства дореволюційної Росії.

Необхідно зважати на те, що види мають як загальні риси, так і особливості, але всі покликані захищати майновий інтерес кредитора на випадок неспроможності боржника виконати своє зобов`язання, хоча деякі з них (неустойка) лише створюють умови, підвищуючи вірогідність виконання ним своїх зобов`язань.

Якщо вернутися до сторінок історії, то ці види, деякі з них, а зокрема неустойка є одним з давніх і складових способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона застосовувалась ще з часів існування римської держави. Досить популярними та використовуваним інститутом у слов`янських народів. Згадка про неустойку як правовий інститут можна знайти як в пам`ятках стародавнього російського права, так і в законодавчих актах пізнього періоду.

Новий Цивільний кодекс Української РСР був введений в дію з 1 січня 1964 р. та діє в Україні до теперішнього періоду. Щодо способів забезпечення виконання зобов`язань, то якщо ЦК 1922 р. виділив на законодавчому рівні лише такі способи, як неустойка та завдаток, то ЦК 1964 р. присвячує забезпечення виконання зобов`язань окрему Главу 16.

На мою думку способи потребують більше вдосконалення у сфері міжнародного комерційного обороту, а також розвитку іпотеки в Україні тому, що соціальна функція іпотеки насамперед пов`язана з ринком житла. Я вважаю, що можливість жити у власному будинку чи квартирі може стати головною мотивацією громадян щодо ефективності праці, посилить впевненість у майбутньому.

В залежності від виду забезпечення виконання зобов`язань автори журналів, вісників та інших періодичних видань висвітлюють ці способи, та свої міркування щодо актуальності видів забезпечення виконання зобов`язань.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України від 19. 06. 2003.

2. Про заставу: Закон України від 02.10. 92 р. № 2654-XII.

3. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Загальна частина. – К.: Істина, 2003 р. – с. 386.

4. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С. Цивільне право України: Книга перша. – К.: Юрінком Інтер, 1999 р. – с. 782.

5. Ніколаєва Л.В., Старцева О.В., Іваненко Л.М. Підприємницьке право: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2001 р. – с. 270.

6. Отраднова О. Поняття та функції неустойки: історія та сучасність // Право України – 2001. - №8. – с. 110.

7. Андріанов М. Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов`язань у міжнародному комерційному обороті // Право України. – 2004. - № 11. – с. 36.

8. Заржицький О., Шевченко А. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов`язань // право України. – 1996. - № 7. – с. 35.

9. Крат В. Неустойка. Що периможить: майно або гроші // Підприємство, господарство і право. – 2002. - № 12. – с. 41.

10. Хілінський Ю. Неустойка: відображення в договорі та стягнення // Все про бухгалтерський облік. – 2003. - № 27. – с. 25.

11. Герасименко А. Завдаток при купівлі нерухомості: обходимо підводне каміння // Все про бухгалтерський облік. – 2004. - № 92. с.8.

12. Хілінський Ю. Застава як забезпечення зобов`язань // Все про бухгалтерський облік. – 2003. - № 62. – с. 24.

13. Єфімов О., Гулик А. Забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. – 2004. - № 48. – с. 59.

14. Карнаух Т. Притримання – новий вид забезпечення виконання зобов`язань // Бухгалтерія. – 2004. - № 44. – с. 65.

15. Михальнюк О.В. Відповідальність поручителя за договором поруки // Вісник Верховного Суду України – 2004. - № 2. – с. 37.

 

 

Додатки

 

Додаток А

ДОГОВІР ЗАСТАВИ №45

м. Хмельницький

1 грудня 2009 р.

ТОВ "ААА", надалі — "Заставодержатель", в особі директора Оніщенка В.В., що діє на підставі Статуту товариства, та ВАТ "ЛЛЛ", надалі — "Заставодавець", в особі голови правління товариства Куценка Я.Ф., що діє на підставі Статуту, з урахуванням положень Цивільного кодексу України, що регулює заставу, уклали договір на таких умовах:

1. Предмет договору

1.1. Заставодавець забезпечує вимоги, що містяться у його зобов'язаннях за договором № 1 від 1 листопада 2009 р., про надання безпроцентної зворотної фінансової допомоги шляхом передачі Заставодержателю у заставу сільськогосподарської продукції, що є його власністю, згідно з переліком, у кількості, з показниками якості та за ціною, вказаними у складському свідоцтві, яке додається (Додаток № 1).

1.2. Заставодержатель набуває права власності на об'єкт застави у разі невиконання зобов'язань Заставодавця згідно із зазначеним у ст. 1.1 договору.

2. Зобов'язання сторін

2.1. Заставодавець зобов'язується одночасно з укладенням цього договору передати Заставодержателю документи, які підтверджують його право власності на об'єкт застави: копії прибуткових накладних, а також сертифікатів на продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації, санітарні та карантинні посвідчення.

2.2. Забезпечені заставою зобов'язання Заставодавця, зазначені у ст. 1.1, здійснюються шляхом повернення суми, одержаної як фінансова допомога, у термін, визначений договором.

2.3. Заставодавець гарантує відсутність прав третіх осіб на заставлену продукцію та зобов'язується не відчужувати, а також не передавати в заставу цю продукцію за іншими зобов'язаннями і занести цей договір до книги застав підприємства.

2.4. Заставодержатель зобов'язується не розголошувати комерційну таємницю, що складається з відомостей про об'єкт застави.

2.5. У разі невиконання Заставодавцем умов ст. 2.2 цього договору право власності на заставлену продукцію передається Заставодержателю на підставі ст. 1.2 цього договору по закінченні трьох діб з дня закінчення строку повернення фінансової допомоги.

3. Відповідальність сторін

3.1. У разі невиконання зобов'язань за цим договором винна сторона відшкодовує завдані збитки, включаючи неодержаний прибуток.

3.2. За кожний день прострочення зобов'язань Заставодавця, обумовлених ст. 2.5 цього договору, він сплачує пеню у розмірі 0,5 % вартості об'єкта застави.

Договір набирає чинності з дня його укладення та діє до його повного виконання.

Зміни до договору можуть бути внесені письмовою угодою сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін:

Заставодержатель Заставодавець

Договір підписали:

Директор Голова правління

(Оніщенко В.В.) (Куценко Я.Ф.)

 

 

Додаток Б

ДОГОВІР ПОРУКИ

м. Хмельницький

2 квітня 2010 р.

Ми, які нижче підписалися, Чабанов Павло Іванович, мешкає в м. Хмельницький по вул. Курчатова, 18, кв. 20, і Сидорчук Антон Федорович, мешкає в м. Хмельницький по вул. Прибузька, 6, кв. 39, уклали цей договір про таке:

Мельник Сергій Петрович, мешкає в м. Хмельницький по вул. Курчатова, 18, кв. 11, позичив у Сидорчука А.Ф. 5000 (п'ять тисяч) грн строком до 1 червня 2010 р. (договір позики від 2 квітня 2010 р.).

Я, Чабанов П.І., зобов'язуюсь перед Сидорчуком А.Ф. відповідати за повернення Мельником С.П. боргу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн у зазначений вище строк.

Якщо до 1 червня 2010 р. борг у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн Мельник С.П. не поверне, Сидорчук А.Ф. зобов'язується повідомити про це Чабанова П.І., який протягом п'яти днів після отримання такого повідомлення зобов'язується виплатити цю суму Сидорчуку А.Ф.

Я, Сидорчук А.Ф., отримавши від Чабанова П.І. суму боргу 5000 (п'ять тисяч) грн, зобов'язуюсь передати йому право вимоги за договором позики від 2 квітня 2010 р. для зажадання виплати йому Мельником С.П. — 5000 грн.

Зміст положень ст. 553—559 Цивільного кодексу України сторонам відомо.

Цей договір складений у двох примірниках, один із них виданий Чабанову П.І., другий — Сидорчуку А.Ф.

Підписи

(Чабан П.І.) (Сидоренко А.Ф.)

Додаток В

ДОГОВІР ЗАВДАТКУ

м. Хмельницький

19 вересня 2009 р.

Ми, які нижче підписалися, Барчук Микола Павлович, що мешкає в м. Хмельницький по вул. Кам'янецькій, 10,кв. 46, і Луцюк Іван Іванович, що мешкає в м. Хмельницький по вул. Кам’янецькій, 20, кв. 5, уклали цей договір про таке:

1. Барчук Микола Павлович продає, а Луцюк Іван Іванович купує відеомагнітофон моделі "Philips-ІП" за 1000 (одну тисячу) грн.

2. При підписанні цього договору в рахунок платежу за відеомагнітофон Барчук М.П. отримав від Луцюка І. І. завдаток у сумі 200 (сто) грн. Суму, що залишилася за відеомагнітофон — 800 (вісімсот) грн, Луцюк І.І. зобов'язується виплатити не пізніше 1 жовтня 2009 р.

3. Барчук М.П. зобов'язується передати відеомагнітофон Луцюку І.І. як тільки отримає за нього в цей строк решту 800 (вісімсот) грн.

4. Зміст положень ст. 570—571 Цивільного кодексу України сторонам відомо.

Цей договір складений у двох примірниках, один із них виданий Барчуку М.П., другий — Луцюку І.І.

Підписи

(Барчук М.П.) (Луцюк І.І.)