Функції господарського договору

2.3 Функції господарського договору

Господарський договір, як й будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій.

Функції господарського договору - це передбачені чи санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини.

Господарському договору властиві загальні договірні й специфічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:

1) ініціативна (договір як акт прояву ініціативи й узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);

2) програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин й засіб узгодження, координації їхнього дій відповідно до економічних інтересів й намірів);

3) інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умів включає у собі інформацію про правове становище сторін у договорі, Яка необхідна сторонам, у відповідних випадках - юрисдикційним органам, третім особам);

4) гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов’язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);

5) правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов’язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).

Зазначені функції об'єднуються більш загальною - регулятивною функцією договору як правового засобу регулювання правомірної поведінки учасників цивільних правовідносин.

Специфічними, властивими господарському договору є такі функції:

1) правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою й фінансуються за рахунок державного бюджету;

2) правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення - це обов’язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. [14, с. 137-138]

3. Порядок укладання, зміни і розірвання господарського договору

3.1 Форма господарського договору

Правове регулювання форми договорів виражається у встановленні вимог до них і наслідків щодо їх порушення. Ціль відповідних вимог полягає в тому, що вони дозволяють зробити відносини сторін більш визначеними, зняти підстави для суперечок у майбутньому з приводу самого факту здійснення договору і його змісту. Деякі норми додають акту фіксації договору публічний характер. З цим пов'язаний державний контроль за його змістом в інтересах обороту і третіх осіб.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. [12, с. 338]

Відносно господарського договору загальне правило, відповідно до якого він повинен бути укладений у письмовій формі і підписаний уповноваженими на те особами. Стаття 181 ГК України дає можливість сторонам вибирати один із видів письмової форми, а саме:

1) повну письмову форму, під якою розуміється як єдиний документ, так і комплект документів, що об'єднуються одним змістом договору. У випадках, передбачених законодавством(ст. 60 Повітряного кодексу, ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 17, 23 Статуту залізниць тощо) застосовується спеціальна (стандартна) письмова форма

2) спрощену письмову форму у випадках, коли договір укладається шляхом обміну документами, що здійснюється поштою, телеграфом, телефонним, електронним та іншим зв'язком, або якщо договір укладається шляхом прийняття замовлення до виконання. При укладенні договору допускається використання сучасних засобів зв'язку, в тому числі електронних.

Нотаріальне посвідчення господарських договорів є обов'язковим лише у випадках, зазначених у законодавстві, або за домовленістю між сторонами.

Як бачимо сторони при укладанні договорів вправі довільно визначати його реквізити і їхнє розташування в письмовому документі. Тому порядок розташування окремих пунктів договору в письмовому документі ніяк не впливає на його дійсність.

При укладанні ряду господарських договорів застосовують не довільні, а уніфіковані (стандартні)форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення вантажів.

Так, згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту та Правил перевезення вантажів і наданим залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Спеціальними законодавчими актами передбачено обов'язкову державну реєстрацію господарських договорів певного виду, зокрема:

1) договорів купівлі-продажу державного майна в процесі приватизації;

2) договорів лізингу, якщо об'єктом лізингу є державне майно, або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів, або для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії;

3) концесійних договорів тощо.

У господарському законодавстві не міститься заборони щодо усної форми господарських договорів. Тому за відсутності спеціальних приписів щодо форми певного господарського договору може застосовуватися загальне правило ст. 206 ЦК: усно можуть вчинятися правочини,які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, який підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Форма договору покликана закріплювати і правильно відображати погоджене волевиявлення його сторін. При з'ясуванні змісту договору вирішальне значення надається його буквальному тексту та змісту, що випливає з нього. Це орієнтує учасників цивільного обороту на необхідність ретельної і детальної роботи над текстом договору, який повинен адекватно відображати дійсну волю сторін, що має місце при укладанні договору. [7, с. 354]