Укладення, зміна і розірвання господарського договору

3.3 Укладення, зміна і розірвання господарського договору

Загальний порядок укладення господарських договорів, викладений у статті 181 ГК, має відмінності від порядку укладення цивільно-правових договорів, визначеного в главі 53 ЦК. Це пояснюється, зокрема, складністю багатьох господарських зв'язків, що часто зумовлює недостатність здійснення двох дискретних дій (оферти та її акцепту).

При укладанні договору сторони:

1) Вільні в укладанні договору. Вони не можуть бути примушені до укладання договору, крім випадків, коли обов'язок такого укладання передбачений Цивільним кодексом, законом чи добровільно прийнятим зобов'язанням. Отже, громадяни і юридичні особи вільні укладати чи не укладати договір, а також у виборі контрагента за договором.

2) Можуть укладати не тільки договори, передбачені законами чи іншими нормативними актами, але й інші договори, що не суперечать їм.

3) Можуть конструювати свої взаємини з елементів декількох різних договорів, створюючи так званий змішаний договір. У такому випадку до їхніх відносин будуть застосовуватися у відповідних частинах правила про ті договори, елементи яких використані сторонами, якщо інше не випливає із суті змішаного договору сторін про те, які норми підлягають застосуванню до їх договору.

4) Вільні у визначенні умов його змісту, крім випадків, коли ті чи інші умови договору прямо пропонуються законом чи іншим правовим актом.

Законодавство встановлює загальний порядок укладення господарського договору складається із:

1) стадії проекту договору;

2) стадії протоколу розбіжностей;

3) стадії безпосереднього врегулювання розбіжностей;

4) стадії судового розгляду переддоговірного спору.

На кожній з цих стадій процес укладення договору може бути завершений, якщо сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов. У випадку недосягнення такої згоди між сторонами процес укладення договору переходить до наступної стадії. [11, с. 311]

Проект договору є офертою, яка адресована іншій визначеній стороні або сторонам у випадку укладення багатостороннього договору. Проект договору або інший письмовий документ повинен виражати намір особи, яка зробила оферту, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття останньої і містити всі істотні умови договору, укладення якого має на меті автор проекту договору.

Для того, щоб сторони могли досягти угоди і тим самим укласти договір, необхідно, принаймні, щоб одна з них зробила пропозицію про укладання договору, а інша прийняла цю пропозицію. Тому необхідний акцепт (прийняття пропозиції другою стороною укласти договір). Відповідно до цього сторона, яка робить пропозицію укласти договір, іменується оферентом, а сторона, що приймає пропозицію, - акцептантом. Договір вважається укладеним, коли оферент одержить акцепт від акцептанта.

Як правило, обміну офертою і акцептом передують переговори. Вони можуть привести чи не привести до укладання договору. Перший контакт між сторонами може мати форму запиту чи запрошення до укладання договору, що звичайно містяться в каталозі, рекламі, запрошенні брати участь у торгах на будівництво чи у виконанні інших робіт.

Разом з тим, далеко не всяка пропозиція укласти договір здобуває силу оферти. Пропозиція, визнана офертою повинна:

1) бути досить визначеною і виражати явний намір особи укласти договір;

2) містити всі істотні умови договору;

3) бути звернена до одної чи декількох конкретних осіб.

При відсутності будь-якого із зазначених вище ознак, пропозиція може розглядатися тільки як виклик на оферту (запрошення робити оферту). Від виклику на оферту необхідно відрізняти публічну оферту. Під публічною офертою розуміється пропозиція, яка містить всі істотні умови договору, з якої убачається воля особи, що робить пропозицію, укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто відгукнеться. У цьому випадку пропозиція укласти договір звернена до будь-кого і кожного, тому перший, хто відгукнеться на публічну оферту, акцептує її і тим самим знімає пропозицію.

Акцептом визнається згода особи, якій адресована оферта, прийняти цю пропозицію, причому не будь-яка згода, а лише така, що є повною і безумовною. Якщо ж принципова згода на пропозицію укласти договір супроводжується якими-небудь доповненнями чи змінами умов, що містяться в оферті, то така згода не має сили акцепту. Виконання особою, яка одержала оферту, у термін, встановлений для її акцепту, дій по виконанню зазначених у ній умов договору (відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт, сплата відповідної суми тощо) вважається акцептом, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами чи не зазначено в оферті. [13, с. 510-512]

Узагальнюючи першу стадію її можна поділити на наступні етапи:

1) Розроблення проекту і оформлення його у формі встановленій законом.

2) Оферта укласти договір. Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

3) Акцепт на укладення договору. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і в 20-тиденний строк повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Проте виникають випадки, коли сторона, якій запропоновано укласти договір не згодна з його змістом. Тоді починається друга стадія протоколу розбіжностей. На стадії протоколу розбіжностей фактичний склад (оферта - акцепт), достатній для визнання договору укладеним, доповнюється, оскільки до нього приєднується закінчення терміну,встановленого законом для спільного врегулювання розбіжностей, і в цьому випадку договір вважається укладеним на умовах, запропонованих автором протоколу розбіжностей.

Фактично дана стадія складається з наступних етапів:

1) Складання протоколу розбіжностей (додаток № 3). За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

2) Розгляд стороною, якій надіслано, протоколу розбіжностей. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

3) Досягнення згоди. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі протоколом узгодження розбіжностей (додаток № 4) або листами, телеграмами, телетайпограмами тощо.

4) Укладення договору. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

В разі не урегулювання розбіжностей в силу вступає 3 стадія укладення господарського договору – безпосереднього врегулювання розбіжностей. На цій стадії врегулювання спору являє собою діяльність контрагентів з ліквідації розбіжностей та конфліктів, які виникають при укладанні господарського договору. Оскільки сторони, які спорять, не мають юрисдикційних повноважень, то спір не вирішується, а усувається з правовідносин шляхом погодження сторонами усіх умов договірного зобов'язання. Така угода може бути досягнута шляхом взаємних поступок, відмови однієї сторони від своїх домагань, прийняття оферентом пропозицій іншої сторони тощо.

Тому поділимо дану стадію на наступні етапи:

1) Переговори сторін, які включають взаємні поступки та погодження всіх умов договору;

2) Підписання або не підписання договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Місцем укладення договору є місце проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. [5, с. 362-366]

У разі недосягнення згоди на 3 стадії суб’єкти господарювання можуть звернутися до суду, що автоматично означає початок 4 стадії. Це регулюється п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої: господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. [10, с. 34]

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів, поділяються на:

1) спори про спонукання до укладення договору, якщо одна із сторін ухиляється від укладення договору;

2) спори по умовах договору у випадку, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору і передали спір на розгляд господарського суду.

Ці категорії охоплюються поняттям переддоговірних спорів, оскільки спори виникають з приводу встановлення договірних відносин або з приводу окремих умов господарського договору.

Спонукання до укладення договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною укласти договір:

1) через пряму вказівку закону;

2) на підставі обов'язкового для виконання акта планування (в тому числі державного замовлення), який видано компетентним органом.

Застосування цієї стадіє є можливим лише у випадках укладання договорів за державним замовленням чи тих обов’язковість укладення яких встановлена законом (н-д. було укладено попередній договір, а одна з сторін відмовилась його укласти в строк передбачений ним; було укладено договір про викуп об’єкта малої приватизації внаслідок аукціону чи конкурсу і в строк 30 днів не було внесено плату на банківський рахунок після укладення договору купівлі-продажу).

Доказами можуть бути всі документи оформлені на попередніх стадіях.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Договір є укладений за місцем знаходження оферента. [11, с. 323-324]

Щодо певних категорій договорів закон встановлює деякі особливості. Розглянемо їх:

1) організаційно-правові. Легального визначення організаційно-господарського договору в ГК немає. Враховуючи зміст статей 174,176 ГК, організаційно-господарські договори можна визначити як дво- або багатосторонньої угоди немайнового характеру між суб'єктами господарювання та/або угоди між суб'єктом (суб'єктами) господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень, мета яких (угод) полягає у забезпеченні організованості процесу господарської діяльності, в тому числі створення передумов для виконання майново-господарських зобов'язань. Для організаційно-правових закон забороняє спрощену форму їх укладання. [11, с. 321-322]

2) укладені на ярмарках, біржах та публічних торгах. Укладення господарських договорів відбувається у конкурентний спосіб (на торгах) відрізняється від загального порядку укладення господарських договорів, передбаченого ст. 181 ГК. Норма аналогічного змісту міститься в ст. 650 ЦК, згідно з якою особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. [11, с. 320]

3) Укладення примірних і типових договорів. Типові договори встановлюються: Кабінетом Міністрів України, державними органами та органами місцевого самоврядування. Умови визначені типовим договором є обов’язковими і не дотримання всіх істотних умов зазначених в ньому веде до недійсності договору, при цьому порядок умов не має визначального значення і можу буди довільні проте з дотриманням встановленої законом загальної форми. Примірний договір носить рекомендаційний характер і визначається лише для правильного ведення діловодства. [11, с. 319]

4) Укладання договорів за державним замовленням. Відповідно до Закону України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» державними замовниками є: Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи - головні розпорядники коштів державного бюджету. Суб'єкти господарювання інших форм власності вправі добровільно на конкурсних засадах укладати державні контракти, основою яких є державне замовлення. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення на підставі сформованого у встановленому порядку державного замовлення, умови якого визначаються відповідно до обсягів та складу останнього. ГК не встановлено відповідальності за ухилення від укладення державного контракту для тих суб'єктів господарювання, для яких прийняття державного замовлення до виконання є обов'язковим. Проте встановлюється відповідальність іншими законодавчими актами.

Оскільки за своєю природою державне замовлення є актом державного органу, виконавець державного замовлення може звернутися до господарського суду з позовом про визнання державного замовлення недійсним повністю або частково в порядку, передбаченому ГПК. [11, с. 317-318]

5) Укладання попереднього договору. Попередній договір укладається за правилами, визначеними гл. 53 ЦК. Спеціальним правилом щодо укладення попереднього договору є норма ч. З ст. 182 ГК щодо можливості укладання основного господарського договору в силу існуючого між сторонами попереднього договору за рішенням суду. При укладанні попереднього договору необхідно погодження всіх його істотних умов, до яких належать всі істотні умови основного договору, оскільки відсутність хоча б однієї з істотних умов майбутнього договору виключає можливість кваліфікувати відносини між сторонами як договірні. Угоди про наміри, протоколи про наміри тощо не є договорами і не породжують зобов'язання укласти в майбутньому основний договір. Але при тлумаченні документів, що мають таку назву, слід звертати увагу на їх зміст: за наявності істотних умов основного договору сама лише назва такого документа (угода про намір, протокол про намір) не впливає на визнання його попереднім договором. [11, с. 315-316]

Зміна або розірвання договору допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Особливість одностороннього розірвання договору або зміни його умов полягає у відсутності згоди контрагента.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що у випадку, коли одностороння зміна умов договору передбачена договором або законом:

1) відсутня необхідність додатково узгоджувати таку зміну з контрагентом;

2) сторона, наділена правом на односторонню зміну умов договору, може скористатися ним без звернення до суду.

Господарський кодекс не встановлює підстав для зміни або розірвання договору, через що необхідно враховувати загальні положення статей 651, 652 ЦК про підстави зміни або розірвання договору:

1) договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК)

2) у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1 ст. 652 ЦК). [13,с. 515-516]

Пропозиція щодо внесення змін до договору або його розірвання може виходити від будь-якої сторони і повинна бути викладена письмово.

Після одержання пропозиції про зміну або розірвання договору сторона може прийняти таку пропозицію або відхилити її. Сторона, яка виступила з такою пропозицією, повинна бути поінформована про результати її розгляду у двадцятиденний строк. Якщо пропозиція приймається іншою стороною, договір вважається зміненим або розірваним. Якщо сторони не досягай згоди щодо внесення змін до договору або його розірвання, заінтересована сторона може вимагати зміни або розірвання договору в судовому порядку занаявності достатніх підстав. До відсутності згоди однієї із сторін на внесення змін до договору або його розірвання прирівнюється і неодержання відповіді на пропозицію змінити або розірвати договір. [7, с. 355]

Зміна та розірвання сторонами договору вважаються такими, що відбулися, з моменту укладення відповідної угоди (вчинення правочину), якщо інше не визначено сторонами. Якщо ж підставою для зміни або розірвання договору є рішення суду, договір вважається зміненим або розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили. У судовому рішенні може бути визначений інший момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним. Відповідно до ст. 84 ГПК в резолютивній частині судового рішення у спорі, що виник при зміні договору, зазначається рішення з кожної спірної умови договору. Рішення господарського суду у такій справи є юридичним фактом, з яким пов'язується настання правових наслідків, визначених ст. 653 ЦК. [4, 153-155]