Зміст господарського договору

3.2 Зміст господарського договору

Уся сукупність умов, які визначають права та обов'язки сторін у зобов'язанні, що виникає з договору, називається змістом договору.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

1) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

2) примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

3) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

4) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

У змісті договору прийнято розрізняти істотні, звичайні і випадкові умови. Проте слід враховувати, що закон не може, у буквальному значенні, містити будь-які «умови договору». У законодавчих актах можуть встановлюватися заборони щодо включення до договорів певних умов (так, за змістом ч. 1 ст. 29 ГК забороняється нав'язувати умови договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткові умови, що не стосуються предмету договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту). Тому вказівка на те, що до умов договору відносяться ті, що приймаються сторонами як обов'язкові відповідно до законодавства, є неточною.

Істотними визнаються ті умови, без яких даний вид договору не може вважатися укладеним. Тому істотні умови визначають обов'язковий зміст договору (наприклад, ціна в договорі купівлі-продажу).

У ст. 180 ГКУ законодавцем виділено три ознаки, кожної з яких достатньо для кваліфікації умови договору як істотної:

1) умова, визнана істотною за законом. Перелік істотних умов, узгодження яких є необхідним при укладенні господарських договорів певного виду, міститься в окремих статтях ГК, що регулюють цей вид господарських відносин (зокрема щодо поставки, контрактації, сільськогосподарської продукції, енергопостачання, оренди майна та лізингу, перевезення вантажів тощо), і в окремих законодавчих актах. За відсутності спеціальних норм і норм ГК, які визначали б істотні умови певного договору, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу;

2) умова, необхідна для договорів певного виду (наприклад зазначення станції призначення вантажу, спосіб визначення маси вантажу у договорах перевезення вантажів залізницею тощо);

3) умова, щодо якої, на вимогу однієї із сторін, має бути досягнута згода. Такі істотні умови залежать від виду договору та намірів його сторін і визначають способи забезпечення виконання зобов'язання (неустойка, застава, порука, гарантія, завдаток), оперативно-господарські санкції, порядок і особливості виконання зобов'язання (наприклад строки і умови оплати, порядок і періодичність відвантаження товару тощо).

У будь-якому випадку істотною слід вважати умову, передбачену в проекті договору або у протоколі розбіжностей, складеному адресатом оферти в порядку, встановленому ст. 181 ГК.

Умови господарського договору щодо предмета, ціни та строку як обов'язкові для погодження сторонами договору є тим мінімумом, який дозволяє договірному зобов'язанню бути здійсненим.

Предметом договору (предметом договірного зобов'язання) є дії (або утримання від дій), які повинна виконати (або утриматися від виконання) зобов'язана сторона. Вимоги ч. 4 ст. 180 ГК стосуються необхідної і достатньої деталізації сторонами умови про предмет договору, а саме його матеріального об'єкта. Умова про предмет має включати:

1) найменування (номенклатуру, асортимент) товару, яке повинна надати одна сторона іншій. У разі укладення договору про виконання робіт або надання послуг має бути визначений результат таких робіт або послуг. Якщо товар (роботи, послуги) потребують детальнішої характеристики, такі відомості відображаються у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору;

2) кількість виконання, яка визначається обсягом поставки, виконання робіт, послуг. При цьому вказується одиниця виконання і загальна кількість виконання у натуральному вигляді;

3) якісні характеристики товарів (робіт, послуг) визначаються або посиланням на відповідні державні стандарти або вказівкою на вимоги, яким має відповідати товар. У договорах певного виду вимоги до якості можуть визначатися спеціальним документом: проектно-кошторисною документацією (у договорах підряду на капітальне будівництво), технічним завданням (у договорах підряду на створення і передачу науково-технічної продукції), технічною документацією, зразком, еталоном (у договорах поставки індивідуально визначеного товару).

Ціна (тариф) 1 ст. 189 ГК є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Зазвичай ціна визначається у специфікаціях (додаток № 2), які є невід'ємною частиною договору. За змістом ст. 176 ГК ціна не може визнаватися істотною умовою організаційно-господарських договорів як договорів немайнових. При визначенні ціни в договорі сторони повинні враховувати вимоги гл. 21 ГК «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання», зокрема ч. 3 ст. 189, якою визначено такі види цін:

1) вільні ціни;

2) державні фіксовані ціни;

3) регульовані ціни (граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін).

Також законом визначається неможливість встановлення цін, заборонених антимонопольним законодавством (н-д. встановлення різних цін для різних суб’єктів господарювання)

Строком дії договору є час, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі договору, і протягом якого договір підлягає виконанню в повному обсязі (за визначенням ч. 1 ст. 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору). [11, с. 306-311]

Також в договори можуть зазначатися звичайні і випадкові умови договору. До звичайних умов відносяться ті, які самі по собі передбачаються і, як правило, у договір не включаються тому, що передбачені у нормах права. Не-включення звичайних умов у договір не впливає на його юридичну чинність, тому що в цьому випадку застосовуються правила відповідної правової норми. Наприклад, при відсутності в договорі вказівки на місце здійснення зобов'язання застосовуються правила, зазначені в статтях Цивільного кодексу.

Випадковими умовами договору визнаються ті, які найчастіше не передбачаються в договорах такого типу, але можуть бути включені в його зміст за згодою сторін. [7, с.353]