Бої в районі Запоріжжя

3. Бої в районі Запоріжжя

Генеральний штаб вермахту надавав Запоріжжю, яке є вузлом залізничних, шосейних і водних шляхів, першорядного значення. Оборонні укріплення тут мали два обводи. Перший починався за 14 км до міста й складався з траншей, які простягнулися на 60 км. Кожна з трьох ліній траншей мала доти (до 20 на 1 кв.км.); бомбосховища, розташовані на глибині 7–8 м; спостережні пункти. Протитанковий рів завширшки 5–6 м і 3–4 м завглибшки оперізувала дротяна загорожа, за якою тягнулися мінні поля.

Внутрішня лінія була насичена залізобетонними вогневими точками, замаскованими мінометними та артилерійськими позиціями, ходами сполучення з металевим перекриттям. Споруди в міській смузі були пристосовані до тривалої оборони. Всередині міста були створені три рубежі.

Вранці 11 жовтня почався одночасний наступ усіх трьох армій Південно-Західного фронту. Війська 12-ї армії, зламавши впертий опір противника, форсували р. Вільна. Наступаючі частини зазнали відчутних втрат від щільного вогню противника з дзотів, розташованих на висотах за річкою. Одну з таких точок у смузі дій 333-ї стрілецької дивізії було наказано блокувати й знищити штурмовій групі під командуванням молодшого лейтенанта В.О. Мироненка. Підібравшись до дзоту, сміливці виявили телефонний кабель і перерізали його. Двох гітлерівців, які вискочили з укриття, щоб налагодити лінію, знешкодив боєць Удовиченко. Через кілька хвилин в амбразуру дзоту полетіли гранати і штурмова група захопила дзот з чотирма раціями та трьома кулеметами. Вогнева точка, що вела круговий обстріл наших позицій, замовкла назавжди. Взяття висоти дозволило підрозділам 333-ї дивізії підійти до Запоріжжя на відстань 10 км. За вмілу організацію та керівництво військами у боях за Дніпро командир 333-ї дивізії, уродженець с. Варварівка Харківської області, генерал-майор О.М. Голоско був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Вночі 13 жовтня воїни Південно-Західного фронту завершили прорив зовнішнього обводу позицій противника. Опівночі танкові та десантні підрозділи пробилися до південних околиць Запоріжжя. Танки 39-ї дивізії підійшли до р. Мокра Московка, але з ходу подолати її не змогли. Ініціативу й рішучість виявили в цей момент лейтенант П.В. Калимський та рядовий Б.М. Романчук, які на бронемашині проскочили міст, підготовлений ворогом до знищення. Німці підбили БМП, але екіпаж зумів знищити прислугу гармати й кулеметників, які охороняли міст. Сапери його швидко розмінували. По мосту переправилися танки з десантом піхоти й кинулися до центра міста. Вдень 14 жовтня війська 8-ї гвардійської армії, 39-ї танкової бригади та 1-го гвардійського механізованого корпусу вели бої в місті. Деяким частинам 12-ї армії, які наступали з півночі, потрібно було долати чимало перешкод, перш ніж досягти Запоріжжя. В особливо важких умовах діяли бійці 610-го полку 203-ї стрілецької дивізії під командуванням майора Л.Т. Гайдамаки. Підтримуючи особистий приклад командира 1-ї роти 186-го полку 60-ї гвардійської Павлоградської дивізії старшого лейтенанта М.Г. Солдатенка, воїни зав’язали бій на околиці міста.

Командування Південно-Західного фронту передбачало можливість знищення гітлерівцями одного з найважливіших індустріальних об’єктів України - Дніпрогесу. Залишаючи місто, гітлерівці зруйнували основні споруди гідровузла, замінували 500‑кілограмовими бомбами турбінні цехи й тіло греблі. Воїнам 203-ї дивізії полковника Г.С. Здановича було доручено перешкодити здійсненню задумів противника. Розвідники капітана М.А. Сошинського, долаючи мінні капкани, сигнальні системи, зуміли знайти кабель, що з’єднував вибухівку та центральний рубильник, і перерізали його. Гребля Дніпрогесу в цілому була збережена.

26-27 жовтня бійці 203-ї дивізії переправилися на правий берег Дніпра. Наступного дня вони зайняли та розширили плацдарм для оборони гідроелектростанції. Бої за о. Хортиця, перетворений гітлерівцями в укріплений район, тривали до 29 грудня 1943 р., поки він не був повністю очищений від ворога.

В боях за рідне місто відзначився 20‑річний розвідник 178‑го гвардійського стрілецького полку (12-а армія) К.Т. Великий. У ніч на 26 жовтня він з двома бійцями дістався о. Хортиця, накреслив схему розташування вогневих точок противника і передав дані командуванню. Передовому загону не вдалося висадитися на острів – німці відкрили по десанту шалений вогонь. Про наступні дії відважного розвідника розповідають лаконічні рядки нагородного листа: „Увірвавшись до траншеї другої лінії ворожої оборони, Великий закидав гранатами кулеметну точку противника і в рукопашному бою знищив чотирьох гітлерівців. Німці пішли в контратаку, застосовуючи танки й артилерію, і переважаючими силами стали тіснити героїв. Шість атак гітлерівців були відбиті. При цьому Великий з групою розвідників кілька разів бився рукопаш”. Німці будь-що намагалися скинути сміливців у Дніпро. Надвечір їм удалося танковим клином розірвати плацдарм на дві частини. Дізнавшись, що на лівому фланзі всі радянські офіцери загинули або дістали поранення, Костянтин взяв командування на себе, організував оборону й утримував плацдарм до підходу підкріплення. Останній бій відважного гвардійця відбувся в листопаді. Його частина вела вперті бої за визволення колиски українського козацтва. К. Великий козацькою славою вкрив своє ім’я, у бою поблизу с. Розумківка Запорізького району він ціною власного життя зупинив важкий німецький танк, кинувшись під нього з протитанковою гранатою. 19 березня 1944 р. К.Т. Великий посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

27 жовтня поблизу с. Петро-Свистунове (Вільнянського району Запорізької області) першим подолав Дніпро командир відділення кулеметної роти 292‑го стрілецького полку (12-а армія) М.Г. Замула. Кулеметним вогнем він забезпечив успішний наступ піхоти. 10 жовтня у боях за плацдарм підірвав 2 ворожі танки, одержавши при цьому поранення. 18-річний уродженець с. Дякове Антрацитівського району на Луганщині був нагороджений Золотою Зіркою Героя. Ряд плацдармів на правому березі Дніпра захопив і Степовий фронт. Всього було захоплено 23 плацдарми. Звичайно, форсу-вання Дніпра військами Воронезького і Степового фронтів без військових засобів переправи, а тільки на підручних засобах, згаданих вище колодах, ящиках, плащ-наметах напханих соломою і тому подібне - це безприкладний героїзм воїнів, і, одночасно - злочин нашого командування, яке фактично, особливо М. Ватутін, утопило десятки тисяч людей в Дніпрі, намагаючись в найкоротші строки і не чекаючи, поки будуть підвезені понтони тощо, захопити згадані плацдарми. І по сьогоднішній день історики, особливо військові, обходять тему, скільки ж наших воїнів потонуло в Дніпрі під час його форсування у 1943 р.