Кіровоградський напрям

4. Кіровоградський напрям

Говорячи про героїзм наших воїнів при форсуванні Дніпра, слід згадати і парти-занів, які допомагали військам у захопленні й утриманні переправ через Десну, Дніпро, Прип'ять. А це 11 партизанських з'єднань (близько 17 тис. осіб). В районі Лютежа діяв 1-й Бородянський партизанський загін на чолі з В. Данилюком, 1-й Димерський пар-тизанський загін (командир А. Мошко) та інші. Особливо відзначилося у боях за Київ, Київське партизанське з'єднання під командуванням Івана Хитриченка. Ім'я цієї людини "стараннями" І. Чепурного було викреслене з історії партизанського руху, а останній приписав собі подвиги І. Хитриченка. А досить сказати, що тільки на початок жовтня 1943 року, коли бої за Дніпро і Київ були у розпалі, партизанське з’єднання нараховувало 244 командири та 2 602 бійця. З'єднання за час своєї діяльності знищило 5 166 солдатів і 67 офіцерів ворога, пустило під укіс 52 ворожих ешелони, підірвали 97 мостів і т.д. То хіба цей герой, який так за життя і не отримав звання Героя Радянського Союзу, до якого був представлений не заслужив, щоб на його честь, в рік 60-річчя битви за Дніпро і Київ була б названа його ім'ям хоча б одна київська вулиця. Тільки дочка легендарного партизана та колишній директор Київської школи № 13 ім. І. Хитриченка, Л.І. Хитриченко-Боліла створила там музей про нього. Ми всі у великому боргу перед пам'яттю цієї людини і повинні зробити все можливе, щоб увіковічити його подвиги у боротьбі з фашизмом за нашу свободу. Це відносно героїзму наших солдатів і партизанів. Стосовно ж трагедіі, то її витоки були в першу чергу в тому, що такі колосальні втрати за Букринський плацдарм (називають фахівці і цифру понад 300 тис. загиблих) пояснюються окрім згаданих причин, ще й тим, що Жуков та Ватутін виступили проти пропозиції командувача Центральним фронтом К.Рокоссовського наступати на Київ із тих плацдармів, які захопили його війська ще у вересні 1943 р. в районі с. Нові Петрівці, Лютежа, Вишгорода та ін. Відступаючі з’єднання вермахту не мали часу для організованого відведення військ до Дніпра. 2-а німецька армія була паралізована активними діями Центрального фронту, а 4-а танкова армія під тиском Воронезького фронту була вимушена дробити сили з тим, щоб устигнути на правий берег Дніпра. В двадцятих числах вересня 1943 р. правий берег на північ від Києва майже не був зайнятий ворогом. Це створювало можливості для швидкого подолання Дніпра й оволодіння плацдармами. Відсутність понтонних і поромних табельних засобів переправи, човнів унаслідок відставання інженерно-саперних частин ускладнювала виконання поставленого завдання. Однак досвід у подоланні таких водних перешкод, як річки Неруса, Сейм, Десна і Снов, допоміг у підготовці форсування Дніпра. Протягом короткого часу було відремонтовано човни та під’їзні шляхи, підготовлено плоти й підручні засоби переправи. Тут 21 вересня 13-а армія цього фронту (командувач - генерал М. Пухов) захопила плацдарм у межиріччі Дніпра і Прип'яті. Його було розширено по лінії фронту до 30 км, а в глибину до 35 км. Захопивши кілька плацдармів, радянські війська відчули посилений опір противника. Лише протягом одного дня 205-й гвардійський полк 70-ї стрілецької дивізії в цьому районі відбив 9 атак. Скупі рядки архівних документів свідчать про високий наступальний запал бійців і командирів. В одному з донесень відзначалося: „Батарея гвардії старшого лейтенанта Коновалова, відбиваючи атаку німецьких танків, знищила три з них. Навідник гармати гвардії сержант Гарбуз підбив ворожий танк з першого пострілу. Відділення гвардії сержанта Дорошенка в складі червоноармійців Павленка, Борисова, Максимова та Кисельова, відбиваючи ворожі контратаки, знищило 40 гітлерівців”. У ніч на 28 вересня частини 60-ї армії (командувач - генерал І. Черняхівський) вдало форсу-вали Дніпро і закріпилися на ділянці від Ясногородки до гирла р. Тетерів. На 30 вересня у ворога було відвойовано плацдарм по фронту до 20 і вглиб до 15 км. В районі с. Горностайпіль і м. Чорнобиль вони створили плацдарм площею до 160 кв.км. Серед тих, хто першими переправились через Дніпро, були воїни 1035-го полку (280-а стрілецька дивізія, 60-а армія). На чорнобильській землі вони виявили зразки мужності та героїзму. Молодший сержант Д. Чута, котрий народився в с. Краснопілка Гайсинського району Вінницької області, у ході боїв 29 - 30 вересня поблизу с. Ротичі кулеметним вогнем знищив 19 ворожих солдатів, а ще 8 - у рукопашній сутичці. 23-річний воїн посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

На ділянку лейтенанта Петренка рушили танки й автоматники. Ворожий танк віддавив йому руку, від вибуху снаряда він втратив зір, однак продовжував командувати діями підрозділу. Тільки після закінчення бою погодився переправити себе до медсанбату.

За допомогою підручних засобів форсували Дніпро воїни 322-ї стрілецької дивізії. Маючи досвід переправ через повноводні річки, особовий склад дивізії рішуче пішов на штурм чергової водної перешкоди на ділянці Нижні Жари - Кочубеївка. У завзятих сутичках дивізія розгромила ворожі частини в межиріччі Дніпра та Прип’яті і, переправившись через р. Прип’ять на північ від Германівщини, з боями вийшла до нового водного рубежу - р. Уж. Таким чином, протягом двох місяців наступальних боїв дивізія пройшла сотні кілометрів, форсувавши п’ять річок: Сейм, Десну, Дніпро, Прип’ять, Уж – і взяла при цьому в полон близько 550 солдатів та офіцерів противника, захопила 40 кулеметів, 26 гармат, 11 мотоциклів, 3 літаки. За вміле керівництво дивізією та особисту мужність її командир - уродженець Чернігівщини - полковник П.М. Лащенко удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. В боях за Чорнобиль відмінну військову виучку та кмітливість виявили розвідники 8-ї стрілецької дивізії, які вночі 30 вересня пробрались у місто, закидали гранатами ворожі караули та взяли „язика”, який дав цінні відомості про розташування ворожих військ. Наступного дня штурмові загони старших лейтенантів Седельникова та Кузьміна першими переправилися через р. Уж і раптово відкрили вогонь по траншеях противника. Розгубленістю німців скористалися роти під командуванням капітана Петренка та Героя Радянського Союзу В.М. Заремби, які подолали річку й увірвалися до ворожих окопів. Не витримавши навального натиску, противник почав відступати. 1 жовтня Чорнобиль був повністю очищений від ворога. Серед перших, хто форсував Дніпро в районі с. Староглибів (Козелецький район, Чернігівська область), був заступник командира 498-го полку (132-а стрілецька дивізія, 60-а армія) капітан Я.С. Скусниченко. В рукопашній сутичці на правому березі річки він особисто знищив 7 солдатів противника. 30 вересня відважний офіцер загинув у бою за розширення плацдарму. Я.С. Скусниченку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В боях за Дніпро на північ від Києва сотні воїнів виявили зразки відваги та мужності. Лише в одній 148-й Чернігівській стрілецькій дивізії за активну участь у боях під час форсування Дніпра, Прип’яті й оволодіння Чорнобилем було нагороджено понад 500 солдатів, сержантів та офіцерів.

Упертий опір гітлерівців пояснювався тим, що в разі успіху радянські війська одержували реальну перспективу розвинути наступ у напрямі на Димер, Коростишів, а потім - на Коростень і Житомир. У цьому разі основні шосе та залізниця, що зв’язували північне та південне угруповання ворога, опинялися під загрозою.

З цих та деяких інших плацдармів і пропонував К. Рокоссовський наступати на Київ, але ж не забуваємо - представником Ставки, заступником Верховного Головнокомандувача у військах Ватутіна і Конєва був сам Жуков, який вважав себе вище Наполеона і аж ніяк не хотів поступатися лаврами полководця перед Рокоссовським. А те, що при цьому даремно загинули сотні тисяч солдатів Жукова ніколи не хвилювало. Тільки за Берлін він умудрився, за один день 16 квітня 1945р., загубити понад 100 тис. наших воїнів під час штурму Зеєловських висот. Але важкі бої в районі Букрина змусили командування, з урахування їх безперспективності, все-таки повернутися до плану Рокоссовського. Але якою ціною. Німці ж змогли укріпитися і в районі північних плацдармів. До того ж, протягом всього жовтня наші війська постійно атакували противника з цих плацдармів, зокрема з Вишгородського 167-а та 232-а стрілецькі дивізії і 180-а стрілецька дивізія з плацдарму в районі с. Нові Петрівці. Нагадаємо, що окрім цього ще 26 вересня 240-а дивізія захопила плацдарм в районі с. Лютіж. Внаслідок запеклих боїв 29 вересня ці плацдарми злилися в один до 8 км по фронту і до 1 км вглиб. Потім їх значно розширили. Отже, якби саме з цих плацдармів почався у вересні і на початку жовтня наступ на Київ, то його б можна було захопити набагато раніше, а головне не ціною таких великих втрат. Коли ж наші війська почали наступ на Київ уже з цих плацдармів (перегрупування наших військ з Букринського плацдарму почалося в ніч на 25 жовтня), то не зовсім буде правильно вважати, що для німців це було несподіванкою. Адже, наголошую, протягом всього жовтня значні військові сили наших військ постійно атакували німців із цих плацдармів з відволікаючою метою. І ворог теж тримав тут значні сили, хоча і менші ніж в районі Букрина. Командуючий групою армій „Південь” Е. Манштейн визнавав: „Було незрозуміло, чи має цей наступ далекосяжну мету, чи противник поки що намагається зайняти на захід від Дніпра необхідний йому плацдарм. Незабаром з’ясувалося, що 4-а армія не зможе утримати своєї смуги на Дніпрі”.

В історію цей наступ на Київ з Лютізького плацдарму офіційно увійшов під назвою - Київська наступальна операція (3 - 13 листопада 1943 р.). Основний удар наносила 38-а армія під командуванням генерала К.С. Москаленка, яку було знову-таки значно поповнено за рахунок сумнозвісної діяльності польових військкоматів. Ця армія наносила головний удар силами 52-го стрілецького корпусу у напрямку: дитячий санаторій - Пуща-Водиця - Сирець - Солом'янка з метою увійти в Київ з заходу. Ці сили підтримували дві танкові бригади 5-го гвардійського танкового корпусу. 60-а армія наступала вздовж західного берега р. Ірпінь і прикривала правий фланг 38-ї армії.

А в цей час на залитому кров'ю наших воїнів Букринському плацдармі, зокрема,1 - 2 листопада 40-а і 27-а армії знову розпочали бої з метою скувати наявні ворожі сили. Звичайно, воїни цих армій виконували роль смертників, розраховуючись своїм життям за помилки командування 1-го Українського фронту (з 20 жовтня 1943 р.) на чолі з М. Ватутіним. З листопада після сильної артпідготовки з Лютежа наші війська перейшли у наступ і прорвали оборону ворога. Уже наприкінці дня була захоплена Пуща-Водиця. 4 листопада було введено в дію 3-ю гвардійську танкову армію. Під ранок танки увійшли в район Святошина. 5-го листопада з рубежу Святошина було введено в бій 1-й гвардійський кавалерійський корпус і 1-у Чехословацьку окрему бригаду на чолі з полковником Л. Свободою. В ніч на 6 листопада танки 5-го гвардійського танкового корпусу прорвалися до центру міста. На борту одного з танків був командир взводу розвідки батальйону старшина Н. Шолуденко, який добре знав Київ, і розвідник Г. Івановський. Біля заводу „Більшовик” в цей танк влучив ворожий снаряд і Никифор Шолуденко загинув смертю героя, Героєм Радянського Союзу він став посмертно. А вся танкова колона досягла Хрещатика і над будинком обкому встановили червоний прапор. О 4 годині ранку 6 листопада силами 51-го, 50-го стрілецького корпусів і 1-ї Чехословацької окремої бригади місто було повністю визволено. Командування досягло мети визволити Київ до річниці Жовтневої революції, що було заплановано Ставкою. І знову таки, за цю символічну дату часто без належної підготовки гнав Ватутін і його оточення війська в бій.

Дніпровська операція Степового фронту мала на меті розгромити кіровоградсько-криворізьке угруповання ворога й вийти в тили його дніпропетровського угруповання. На першому етапі (1–5 жовтня) війська фронту мали форсувати Дніпро та захопити плацдарми, на другому (до 20 жовтня) – розвинути наступ і вийти на лінію Виски - Шевченкове - Кривий Ріг. Однак план Ставки виявився нереальним. Внаслідок впертого опору противника, який мав досить великі сили на цій ділянці, він не був виконаний не лише до 20 жовтня, але й до кінця грудня 1943 р., незважаючи на героїзм радянських воїнів. На вістрі наступаючої 78-ї гвардійської стрілецької дивізії діяла група зв’язківців 225-го полку, до складу якої входив рядовий Максим Гриненко. Під нищівним вогнем противника зв’язківці, човен яких був розбитий вибуховою хвилею снаряда, вплав дісталися протилежного берега і налагодили телефонний зв’язок. Протягом першої ночі М. Гриненко 10 разів усував пошкодження на лінії. В ніч на 27 вересня гітлерівці, підтягнувши підкріплення, вкотре кинулися у контратаку. Після тривалого бою їм вдалося прорватися до берега Дніпра на двох ділянках і взяти у півкільце підрозділи 225-го полку. Близько місяця тривали бої на плацдармі, в ході яких уродженець с. Нижня Сироватка на Сумщині гвардієць М.О. Гриненко одержав звістку про те, що його представлено до звання Героя Радянського Союзу.

Форсування Дніпра в районах Черкас і Кременчука почалось у 20-х числах вересня. Вдалими були дії бійців і командирів 73-ї дивізії С.А. Козака в боротьбі за плацдарм в районі Кременчука. Вийшовши рішучим кидком до Дніпра, комдив розділив дивізію й однією частиною імітував переправу, а іншою, основною, - вдарив по німецьких позиціях на лівому березі. Захопивши понтони й човни, воїни переправилися на правий берег ріки і відкрили артилерійський вогонь не тільки по контратакуючих військах противника, але й по тих його підрозділах, які були розсіяні на лівому березі. І тут велику допомогу під час форсування Дніпра надало місцеве населення. Мешканець с. Петрівка І.І. Гиря, зустрівши групу розвідників 233-ї стрілецької дивізії, разом з ними пішов на виконання завдання. За допомогою відважного патріота розвідники переправилися через ріку, виявили розташування ворожих вогневих точок і визначили найзручніші місця для переправ. Одержавши поранення в бою, Іван Гиря продовжував боротися, багнетом і прикладом знищив трьох гітлерівців, а одного взяв у полон.

Самовіддано й мужньо билися з ворогом рядові та командири середньої ланки. 8 жовтня під час виконання бойового завдання відзначився командир однієї з рот 60-ї гвардійської стрілецької дивізії лейтенант В.С. Отрощенко. З початком наступу він підняв свій підрозділ і з закликом „Стояти на смерть, знищувати ворога!” попереду бойових порядків кинувся в атаку. Незважаючи на поранення в голову, командир не залишив свою роту й виконав поставлене завдання.

Виняткову мужність і відвагу виявив у боях на одному з островів Дніпра військовий фельдшер І.С. Овсієнко. Незважаючи на сильний гарматно-мінометний вогонь противника, він по-пластунськи пробирався від траншеї до траншеї й надавав першу медичну допомогу. За день боїв він зробив понад 40 перев’язок та доставив поранених до переправи для подальшої евакуації в медсанбат.

Полковий інженер, гвардії капітан М.Д. Катренко, поблизу с. Власівка (на північ від Кременчука) забезпечив засоби переправи й чотири рази, долаючи Дніпро, переправив на протилежний берег 82 бійці, 12 тонн вантажів. Коли зав’язалися бої з противником, М.Д. Катренко організував евакуацію 465 поранених у тил.

Боротьба військ 5-ї гвардійської армії за кременчуцький плацдарм тривала до 7 жовтня, однак розвинути успіх нашим військам тут не вдалося. До 13 жовтня 5-а гвардійська армія була передислокована в смугу дії 37-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта М.М. Шарохіна. 37-а гвардійська армія в перші дні боїв за Дніпро домоглася порівняно з іншими більших успіхів, оскільки не була обтяжена попередніми боями і йшла на зміну виснаженій 69-й армії. Крім того, командуючий фронтом І.С. Конєв спрямував її вістря на ослаблену ділянку противника. Відсутність засобів переправи, відставання інженерно-понтонних та саперних частин затримали початок наступу. Трагічно закінчилася спроба розвідати можливості для переправи в районі Куцеволівки. Група розвідників, яка вночі переправилася на правий берег Дніпра, зустріла на своєму шляху нову перешкоду - озеро Лиман. За допомогою місцевої жительки Шашло група переправилася й через озеро, однак була помічена гітлерівцями. У сутичці, що зав’язалася на околиці села, десантники знищили близько 40 ворожих солдатів, але всі полягли геройською смертю.

У ніч на 28 вересня воїни 62-ї гвардійської дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу, українця з Алтаю, гвардії полковника І.М. Мошляка почали переправу. Штурмова група з 50 чоловік, очолювана гвардії капітаном В.Л. Даньком, на трьох понтонах направилася до берега в районі Солошина. Водночас сотня десантників рухалася до пристані на північ від с. Мишурин Ріг. На відбиті у ворога прибережні смуги висаджувалися все нові підрозділи. Німецькі війська чинили на західному березі Дніпра відчайдушний опір, маючи перевагу в танках (110 проти 9 у 37-ї гвардійської армії). До 30 вересня вдалося переправити лише головні сили стрілецьких дивізій першого ешелону. Введення в бій додаткових з’єднань змінило співвідношення в живій силі на користь частин Червоної армії, однак гітлерівці мали подвійну перевагу в танках і стримували радянські війська, щоденно організовуючи 8 - 10 контратак. Відсутність потрібної кількості боєприпасів і засобів переправи, помилки в керівництві діями військ, міцна оборона противника спричинили значні жертви у радянських військах. Але, незважаючи на це, у важких боях на правому березі Дніпра вони завоювали плацдарм, з якого війська фронту перейшли в наступ у середині жовтня. Про масовий героїзм воїнів 37-ї армії свідчить те, що 17 618 з них нагороджені орденами та медалями, а 213 присвоєно звання Героя Радянського Союзу.