Обчислюються річні суми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта

3. Обчислюються річні суми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації основних фондів замортизовується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод амортизації передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг) (Qфакт) та виробничої ставки амортизації (С_А):

А = Qфакт * С_А, грн.,

С_А =

де Qплан – загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.

Підприємства в Україні можуть застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством. Згідно з чинним законодавством амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною із трьох згаданих груп основних фондів. Суми амортизації звітного періоду визначаються множенням балансової вартості групи основних фондів на початок звітного періоду (Б_а) на відповідну норму амортизації:

А =

Б(а) = Б_(а-1) + П_(а-1) – В_(а-1) – А_(а-1)

де Б(а) – балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував звітному, грн.;

П_(а-1) – сума витрат на придбання основних фондів, їх капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшень протягом періоду, що передував звітному, грн.;

В_(а-1) – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному, грн.;

А_(а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному, грн.

Річні і відповідно квартальні норми амортизації законодавством установлені такі:

група 1 -10%; 2%

група 2 – 40%; 10%

група 3 – 24%; 6%

група 4 – 60%; 15%

Метод амортизації обирається підприємством самостійно із врахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання, він може переглядатись у разі зміни очікувань від використання основних фондів.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації (крім виробничого методу) визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних фондів став придатним для корисного використання.

У процесі експлуатації основні фонди піддаються фізичному зношуванню. Це зношування відбувається нерівномірно, оскільки основні фонди складаються зі значної кількості елементів, виготовлених з різних за якістю матеріалів.

9.  Ремонт основних фондів, види ремонтів та їх фінансування

 

Ремонт основних фондів – це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонти поділяються на:

• поточний;

• капітальний;

• відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налагоджувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових затрат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт – особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати ремонтні роботи за економічними ознаками досить важко, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти поділяються на:

• капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна певних вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто супроводжується модернізацією);

• середній (проміжний між капітальним і малим, розбірність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);

•малий (часткова розбірність, виконується на місці основними робітниками, або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більше 15% деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою:

В_рем = Взам елем +В зар плат, грн.,

де Взам елем – вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

Взар плат – витрати на заробітню плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

Взам.елем = В1елем * Крем * Y, грн./рік,

де В 1 елем – вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.;

Крем – кількість ремонтів протягом року;

Y – коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

Крем = ,

де Ф'_д – дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

t напр – час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.

t напр. = , год.,

де I – середня частота відмов у рік.

Взар плат = t рем * Сгод рем * Крем * (1+), грн./рік,

де t рем – витрати часу на один ремонт, год.;

Сгод рем – середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

ПСЗ – процент відрахувань на соціальні заходи.

Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.

Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь і відносяться на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене – шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва.

Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.

Реконструкція – це суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перевлаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5–10 років.

Розширення підприємства – це спорудження других і наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

10.Показники використання основних фондів

Нове будівництво – будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.

Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Фв):

Фв = , грн.,

де Q – обсяг товарної (валової, чистої») продукції підприємства за рік, грн.;

Sс – середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість (Фм), грн.

Фм = , грн.

 

Фондоозброєність праці (Фо) обчислюється за формулою:

Фо = , грн.,

де Ч – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Середньорічна вартість основних фондів (Sс) обчислюється за формулою:

Sс = Sпоч. + Sвв * – Sвив *, грн.,

де Sпоч. – вартість основних фондів на початок року, грн.;

Sвв – вартість введених протягом року основних фондів, грн.;

Твв – кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

Sвив – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;

Твив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Частковими показниками використання основних фондів є:

– коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (Кекст);

– коефіцієнт інтенсивного завантаження (Кінт);

– коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (К1нтегр);

– кефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм).

Кекст по групі обладнання цеху визначають:

Кекст = ,

де Фд, Фн – дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, відповідно, год.

Фн = (Фк – (В + С)) * tзм * Ззм, год.,

де Фк – календарний фонд часу, дні;

В, С – вихідні і святкові дні;

tзм – тривалість зміни, год.;

Ззм – кількість змін роботи обладнання на добу. Кекст на робочому місці обчислюється:

Кекст = ,

де m – кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

t шт. і – норма часу на одну деталь і – го виду, н-год.;

Nі – обсяг випуску деталей /-го виду, шт.

Кінт по групі обладнання обчислюється:

Кінт = tфакт/ t норм,

де tфакт – фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год.;

tнорм – технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

Кінт на робочому місці визначають:

Кінт = ,

де (tмаш.і – машинний час обробки однієї деталі і-го виду, н-год.;

Кінтегр = Кекст*Кінт.

Коефіцієнт змінності обчислюється:

Кзм =  або Кзм =

де Взм – кількість відпрацьованих верстато-змін;

Вд – кількість відпрацьованих верстато-днів;

Фд – дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год.;

Фд₁ – дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.

Крім показників екстенсивного та інтенсивного використання устаткування важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд, коефіцієнти оновлення та вибуття основних фондів.

Найважливішими серед них є:

– коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху;

– показник зняття продукції з 1 м² виробничої площі;

– пропускна здатність резервуарів, водонапірних башт тощо.

 

11. Показники руху основних фондів підприємства

Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовуються показники:

a.  коефіцієнт оновлення (Конов):

Конов = Sвв/Sк

де SК – вартість основних фондів на кінець року, грн.;

b.  коефіцієнт вибуття (Квиб):

Квиб =Sвив/Sпоч

12. Виробнича потужність підприємства та методика її визначення

Виробнича потужність – це максимально можливий обсяг випуску продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.

Чинники впливу на величину виробничої потужності підприємства:

кількість обладнання; продуктивність обладнання; режим роботи підприємства; кваліфікаційний рівень робітників; структура основних фондів.

Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, складаються баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень.

Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції за показниками потужності ведучих цехів основного виробництва, а потужність ведучих цехів – за показниками потужності ведучих дільниць; потужність останніх – за даними пропускної здатності ведучих груп обладнання.

Ведучими є ті цехи, дільниці, в яких виконуються головні і найбільш трудомісткі технологічні процеси.

При розрахунку виробничої потужності слід звертати увагу на виявлення і усунення 35 так званих «вузьких місць», тобто відставання пропускної здатності окремих груп обладнання від пропускної здатності ведучої групи обладнання.

Виробнича потужність верстата, обладнання, агрегата (ВПВ) обчислюється:

ВПв = Фд / Тшт

де Фд – дійсним ефективний фонд робочого часу обладнання, год.;

Тщт – прогресивна норма часу на одиницю продукції, год./од.

Фд = (Фк – В-С) nзм* tзм* Квтрат, год.,

де Фк – число календарних днів у періоді;

В, С – число вихідних і святкових днів у періоді;

nзм – кількість змін роботи одиниці устаткування;

tзм – тривалість зміни, год.;

Квтрат – коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти, скорочення тривалості зміни в передсвяткові дні та ін.

Виробнича потужність потокової лінії (ВПпл):

ВПпл = Фд/r

де r – такт потокової лінії, годУодиниць.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПвих), обчислюється:

Вивих = ВПвх +ВПвв – ВПвив, грн.,

де ВПвх – виробнича потужність на початок періоду, грн.;

ВПвв – введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

ВПвив – виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (ВГЦерр) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

ВПсер р=ВПвх + ВПвив*  – ВПвив * грн.,

де к – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має важливе значення для підприємства, оскільки їх повніше використання сприяє зменшенню потреб у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, веде до збільшення обсягів випуску продукції.

Основними напрямами поліпшення використання основних фондів підприємств є:

– зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування;

скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва, підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання;

– підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів;

– удосконалення виробничої структури основних фондів;

– модернізація діючого устаткування, машин і механізмів;

– швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування;

– економічне стимулювання раціонального використання основних фондів.

Література

 

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. – К.:Атака, 2002. – 480 с.

2. Покропивний С.П. Економіка підприємства. – К.:КНЕУ, 2001. – 528 с.