Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності в умовах трансформаційної економіки

3.1 Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності в умовах трансформаційної економіки

Як відомо, взаємодія елементів ринкового механізму підпорядкована вимогам певних законів: грошового обігу, вартості, попиту і пропозиції. А реалізовується це через завдання, які ставить перед собою кожен учасник ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків і раціоналізація вибору. Тобто ринкова система за своєю природою є саморегульованою і в економічній літературі вона носить назву «вільного ринку», ідея якого належить класику політичної економії Адаму Сміту, який у своїй роботі «Дослідження про природу й причини добробуту націй» [69] стверджував, що «вільна гра ринкових сил» створює гармонійний устрій, в якому індивідуум, прагнучи задовольнити свої інтереси, навіть не бажаючи того, сприяє інтересам суспільства більш ефективно, ніж коли б він бажав це зробити. Проте егоїзм, який спонукає підприємця до дії, складає лише частину ринкового механізму. Регулятором, який стримує економічний суб’єкт, що прагне безмежно задовольняти свою жадобу до прибутку, є конкуренція. Вона зводить егоїстичні інтереси діючих у ринковій економіці суб’єктів до певної гармонії, до ринкової рівноваги. Саме тому в класичній ліберальній економічній теорії держава відіграє лише підпорядковану роль. Функції держави обмежуються забезпеченням правопорядку, національної оборони тощо. Втручання в економіку з боку держави торкалось лише гарантування для всіх суб’єктів господарської діяльності основних економічних свобод, а саме: свободи займатися будь-якою господарської діяльністю, свободи конкуренції і торгівлі.

Слід однак звернути увагу на той факт, що Адам Сміт, ніколи не розглядав ринкову економіку як сферу, де кожен суб’єкт робить все, що йому заманеться. В умовах ринку дійсно можна робити все, але якщо хтось діє так, що ринок цього не сприймає (тобто всупереч його законам), то ціною індивідуальної свободи стає економічний крах.

Довгий час ринкова економіка діяла як саморегульована система. Однак можливості ринкового механізму саморегулювання не безмежні. Зокрема, він не в стані гарантувати вирішення всіх соціально-економічних проблем сучасного суспільства. Механізми ринку дозволяють людям задовольняти лише ті потреби, які виражаються через попит. Але ж є і потреби, які не можна виміряти в грошах і перетворити на попит. У будь-якій економіці чистого “вільного підприємництва” (якого, до речі, немає в жодній найрозвинутішій країні) залишається принаймні три сфери, непідвладні ринковому механізму – це: екологія, соціальна сфера, сфера колективного користування товарами і послугами (національна оборона, охорона громадського порядку, державне управління тощо).

Досвід показує, що чисто ринкове регулювання цих сфер веде до серйозного порушення екологічного балансу, крайнього загострення соціальних конфліктів, обмеження доступу громадян до товарів і послуг колективного користування. Так, орієнтація економіки виключно на попит призвела до втягнення у господарський оборот настільки великого обсягу природних ресурсів, що це негативно вплинуло на екологічний стан не тільки окремих країн, але і планети в цілому. Негативний вплив чисто ринкових механізмів на соціальні процеси проявився через глибоке майнове розшарування суспільства, масове безробіття, зубожіння значної частини населення, що на початку 20 ст. до крайніх меж загострило соціальні конфлікти.

Все це свідчить про те, що висока ефективність економічної системи в сучасних умовах не може бути досягнута чисто ринковим її регулюванням. Економіка потребує механізмів додаткового регулювання. І, як свідчить досвід розвинутих країн, таким механізмом має бути механізм державного регулювання.

Термін «регулювання» (від латинського «regula» – правило) означає робити що-небудь для отримання бажаних результатів, досягнення потрібних показників. Регулювання економіки – це вплив органів управління на економіку з метою підтримки фінансово-господарських процесів на певному рівні і недопущення небажаних явищ.

Економічна діяльність держави в цих умовах полягає у доповненні ринкових механізмів державними для вирішення проблем, які вони не здатні вирішувати. Характер взаємодії держави і ринку як основних компонентів в сучасних економічних системах визначають функції держави у згладжуванні недосконалості ринкових важелів, запобіганні їх негативному впливу на розвиток національної економіки.

У західній економічній літературі термін «регулювання» має два значення. У широкому розумінні він ототожнюється з державним втручанням в економіку загалом, у вузькому – здебільшого з адміністративно-правовою регламентацією діяльності бізнесу.

Протягом ХХ ст. погляди вчених на роль і місце ринкової економіки в процесі суспільного відтворення неодноразово змінювались. З’являлись роботи, в яких робився наголос на тому, що вільний ринок з його саморегулюючим механізмом – це історично пройдений етап і в нових умовах сам по собі ринок нездатний забезпечувати високу ефективність економіки і вирішувати низку сучасних соціальних проблем.

Одним із визначних теоретиків регульованої економіки був англійський економіст Джон Кейнс, який обґрунтував об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. За теорією Кейнса основними об’єктами державного регулювання є обсяги виробництва, зайнятість, доходи і ціни, рівень яких забезпечується підвищенням попиту, зростанням інвестицій, експорту та державних витрат. Кейнсіанська концепція зайнятості та стабілізаційної політики була покладена в основу багатьох моделей державного регулювання економіки країн капіталістичного світу в період після другої світової війни.

Іншою економічною теорією макроекономічного регулювання економічних процесів в умовах ринкової системи господарювання, була неокласична теорія, представники якої вважають, що ринок може бути внутрішньо стабільним і здатним відновити порушену рівновагу в умовах достатньо лібералізованої економіки. А державне втручання при цьому має бути мінімальним, спрямованим лише на усунення факторів, які обмежують гнучкість цін, заробітної плати і вільну конкуренцію. В цілому ж, політика державного втручання в економіку, на думку неокласиків, є неефективною і дестабілізуючою.

Представники монетаристською школи вважають головним фактором нестабільності гнучку кредитно-грошову політику держави, яка орієнтується на регулювання сукупного попиту.

На думку представників монетаристської теорії, основою забезпечення стабільної економічної ситуації в країні є реалізація політики довгострокового помірного нарощування обсягів грошової маси стабільними темпами, незалежно від коливань сукупного попиту.

Дещо іншої концепції дотримуються прихильники теорії «економічної пропозиції». Вони вважають незадовільною будь-яку політику, спрямовану на регулювання сукупного попиту. На їхню думку, політика держави повинна обмежуватися стимулюванням підприємницької діяльності і збільшенням сукупної пропозиції шляхом лібералізації ринку та зниження податків [8, 44].

Слід зазначити, що жодна з цих концепцій щодо ролі держави у регулюванні економічних процесів не є ідеальною, кожна з них має свої позитивні і негативні риси і може забезпечити очікувані результати лише в конкретних ситуаціях.

Важливу роль у формуванні ефективної моделі ринкової економіки належить державі, причому її роль має бути достатньо активною і ціленаправленою. Об’єктивними причинами необхідності державного регулювання сучасного ринкового господарства можна назвати такі:

-  відсутність досконалої конкуренції. У багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополії або олігополії. Монополізм піддається регулюванню з боку держави, яка намагається зберегти (або створити) конкуренцію на ринках. Тобто конкуренція і монополізм є діалектичною єдністю протилежностей, в якій конкуренція виключає монополізм, але в кінцевому результаті веде до нього, а монополізм виключає конкуренцію, але під впливом держави змушений підтримувати конкуренцію. Тобто порушення їх співвідношення може негативно впливати на економічні процеси, тому як монополізм, так і конкуренція потребують державного регулювання;

-  наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання, наприклад, ринок робочої сили. У сучасному суспільстві, де відносини між роботодавцями і продавцями робочої сили визначаються трудовими договорами, рівень заробітної плати не може різко змінюватись так, як це регулюється простими моделями попиту і пропозиції. Відплив робочої сили з однієї галузі в іншу вимагає організації гнучкої системи освіти та перепідготовки кадрів.

Крім цього, об’єктивна необхідність державного регулювання економіки обумовлена також тим, що державні та міждержавні інституції повинні зберігати такі цінності, як стабільність та гармонійність суспільства, збереження і відтворення природного, національно-історичного та культурного середовища існування людей (народів).

Сучасний етап формування державної економічної політики в розвинутих країнах світу характеризується посиленням ролі держави в забезпеченні зовнішньоекономічних інтересів національної економіки, її економічної і політичної безпеки в умовах наростання міжнародної конкуренції, інтеграції і відкритості систем господарювання. У сучасних умовах розвитку світового господарства економічна роль держави залежить не від ступеня втручання в ринкові механізми, а від участі у забезпеченні внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки у світовому економічному просторі.

Питання про те, які зміни відбуваються у функціях держави в умовах глобалізації світової економіки привертає сьогодні значну увагу політологів та економістів. Деякі фахівці вважають, що роль інституту держави в межах країни зменшується. Зокрема, відомий політичний діяч сучасності Дж. Сорос вважає, що вільна конкуренція створює більше багатства, ніж урядовий контроль; глобалізація утримує держави від зловживання владою і пропонує такий рівень свободи, якого жодна держава надати не може. Але поширена і інша думка щодо ролі держави в епоху глобалізації [7], якої дотримуємось і ми. Роль держави зростає, але в умовах, коли капітал стає інтернаціональним, а трудове населення залишається національним, ця роль трансформується, держава намагається контролювати глобальні мережі, по яких відбувається потужне і швидке переміщення капіталу, і за можливістю впливати на процес економічної глобалізації у своїх інтересах, трансформуючи для цього власну соціально - економічну стратегію.

Однак визнання того, що основою високоефективного сучасного виробництва може бути лише регульована ринкова економіка, не гарантує досягнення ефективності. В світі існує багато країн, які додержуються цієї тези, але мають низькоефективну економіку й багато невирішених соціальних проблем.

Проблема полягає у надзвичайній складності механізму регулювання економічних процесів. Основними вимогами до побудови такого механізму є: оптимальне співвідношення між ринковими та позаринковими регуляторами та чітке визначення важелів та чинників позаринкового регулювання.

Ці характеристики визначаються як шляхом розвитку суспільства в цілому, так і конкретними умовами тієї чи іншої країни. До основних факторів, що визначають рівень державного регулювання економічних процесів відносяться фактори, які характеризують менталітет населення, його культурні надбання, рівень відкритості економіки та технологічного розвитку, рівень зайнятості та добробуту населення, якість державного апарату управління, конкурентоспроможність країни на міжнародних ринках. Пошук оптимальних співвідношень між державними та ринковими механізмами регулювання економічними процесами є системоутворюючими елементами у формуванні сучасних механізмів управління економікою. На теперішній час ці питання займають центральне місце у дискусіях учених-економістів, політологів, соціологів, юристів.

Роль держави та співвідношення її регулювання з ринковим саморегулюванням у підприємницькій сфері є не менш актуальною проблемою сучасної економічної дійсності. З початком перехідного етапу в Україні, як і в багатьох інших постсоціалістичних країнах, державу проголосили антиподом ринку. Але хаос, який запанував в економіці країни через істотні прорахунки в ході спроб докорінного реформування системи регулювання і управління, привів до різкого зниження ефективності більшості підприємств та господарського комплексу в цілому. Необхідно зазначити, що управління господарською (підприємницькою) діяльністю, особливо державне управління на рівні національної економічної системи, тісно пов’язане з її державним регулюванням.

Держава і підприємництво вступають у відносини, в яких кожна зі сторін має значний вплив. Держава має потребу в підприємництві, оскільки ринкова система забезпечує її (без особливих додаткових витрат) матеріальними ресурсами, послугами і товарами, фінансовою підтримкою державних програм і т.п. В свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що регламентує правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня. Результатом таких взаємин є «змішана» економіка, у якій взаємодіють її суспільний та приватний сектори.

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює «правила гри» на ринку. Відносини між державою і підприємництвом можуть виявлятися у конфліктах чи тертях, однак ці відносини не є настільки ворожими, як це іноді намагаються представити. Адже саме державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов'язань і т.п., що є істотним для діяльності підприємців. Така ворожість більше стосується посадових і службових осіб державних органів, котрі зловживають своїми повноваженнями, порушують права і законні інтереси підприємців.

Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів кожного підприємства. При здійсненні господарської і іншої діяльності підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодавства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втручання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), заподіяні підприємству з вини державних органів або їх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.

Держава забезпечує будь-якому підприємству рівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств шляхом надання пільг при оподаткуванні та одержанні державного кредиту, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств тощо [4, с.26].

Взагалі, на сьогодні необхідність втручання держави в економіку та її сфери все ж таки визнали вітчизняні вчені-економісти. Переважна більшість із них притримується позиції активного державного регулювання економіки саме в період трансформаційних змін. Як цілком слушно, на наш погляд зазначає А.С. Гальчинський, «держава може залишити економіку лише там і тоді, де і коли будуть сформовані та ефективно діятимуть повноцінні ринкові механізми…»[1]

Подальший розвиток зазначена точка зору отримала у підході А. Ластовецького, який не обмежує активної ролі держави періодом системних змін і підкреслює, що «чим складніший ринковий механізм, тим складніший і витонченіший інструментарій його регулювання, а звідси втручання держави має бути значно кваліфікованішим та професійнішим, але ніяким чином не менш потрібним». Такий підхід, і з цим не можна не погодитись, більш відповідає сучасним реаліям господарювання розвинутих країн світу [50, 51]. Постає питання про знаходження форми оптимальної участі держави у всіх процесах ринкової трансформації. При чому участі не задля участі як такої, а з метою регулювання з позицій дострокової економічної перспективи.

Найбільш прийнятним і оптимальним варіантом відносин між державою і підприємництвом варто вважати, на думку дослідників підприємництва, відносини співробітництва. Необхідність у відносинах співробітництва між державою і підприємництвом, зокрема, підтверджується досвідом і успіхами Японії, Кореї, Тайваню й інших держав, чиї національні стратегії характеризуються тісною співпрацею між державою і підприємництвом в ім’я досягнення визначених позицій в обраних галузях світового ринку. Ті ж країни, чиї стратегії характеризувалися твердими чи навіть антагоністичними відносинами держави і підприємництва, були, відповідно, менш успішними на світовому ринку.

Крім того, сучасний період розвитку суспільства характеризується глобалізацією підприємництва, створенням міжнародних об'єднань підприємців, а також підсилюється можливостями використання передових технологій для економічного розвитку держав, внаслідок чого багато держав допомагають, направляють, регулюють і контролюють підприємництво для досягнення технологічної переваги. Таким чином, зростання конкуренції на світовому ринку, глобалізація бізнесу і підвищення значимості інновації підсилюють, у свою чергу, необхідність розвитку відносин співробітництва між державою і підприємництвом [32, с. 23].

Отже, державне регулювання підприємницької діяльності є діяльністю держави в особі його органів, спрямованою на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів взаємодії у регулюванні підприємницьких відносин; підставою для державного регулювання підприємництва є необхідність забезпечення реалізації й охорони публічних (державних і суспільних) інтересів, а також державного контролю над процесом підготовки регуляторних актів і відстеження діючих державних регулювань як в органах виконавчої влади, так і в інших органах державної влади [24].

Досвід країн з розвинутою економікою показує, що розробка та реалізація державної політики розвитку підприємництва здійснюється на принципах довгостроковості, стабільності, юридичної захищеності інтересів як підприємців-товаровиробників, посередників, так і споживачів їх продукції та послуг. На основі цього між державою, яка виступає акумулятором суспільних інтересів, та підприємницькими структурами формуються певні економічні взаємовідносини. Ці взаємовідносини регламентуються діючим законодавством, основними положеннями якого встановлено: мінімум прямого втручання держави у господарську діяльність підприємств, розширення сфери і методів непрямого регулювання (втручання), спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та сприяння конкуренції між товаровиробниками.

На теперішній час в українській економічній літературі сформульовано основні принципи державного регулювання розвитку підприємництва [24]. Розходження у позиціях різних дослідників з цього питання незначні, що дає підстави для їх узагальнення.

Основними принципами побудови системи державного регулювання розвитку підприємництва є: системність, ефективність, справедливість, відповідальність, послідовність, узгодженість та компромісність, оптимального співвідношення важелів державного регулювання.

Принцип системності передбачає інтеграцію в цілісну систему елементів, які формують довгострокові цілі й поточні завдання соціально-економічного розвитку, а також елементів, що утворюють підсистему регуляторів. Щодо, підсистеми регуляторів то в ній виділяються наступні регулятивні блоки: грошово-кредитний (монетарний); бюджетно-податковий; зовнішньоекономічний; соціальний. Кожен з цих блоків містить інструменти, використовуючи які, можна впливати на економічні процеси, та досягати поставлені цілі.

Принцип ефективності зумовлює необхідність оцінки кожного заходу спрямованого на регулювання державою підприємницької діяльності за критеріями його доцільності, ефективності й можливих наслідків дії на розвиток підприємництва і національної економіки в цілому. Заходи регулювання повинні бути спрямовані на досягнення стратегічної мети розвитку підприємництва, сприяючи одночасно зростанню добробуту населення, його зайнятості, вирішенню соціальних проблем суспільства.

Принцип справедливості повинен забезпечувати рівність прав усіх без винятку суб’єктів підприємницької діяльності щодо можливості заснування власної справи, доступності до фінансових, матеріальних та інших ресурсів.

Принцип відповідальності передбачає забезпечення адресності в прийнятті рішень стосовно змін у системі управління підприємницькою діяльністю з боку урядових структур і персональної відповідальності за доцільність їх використання. Принцип відповідальності спрямований на підвищення вимог до управлінського персоналу вищих урядових ланок національної економіки, які приймають рішення щодо змін політики регулювання розвитком підприємництва.

Принцип послідовності зумовлює необхідність узгодження заходів регулювання з досягненням стратегічної мети розвитку підприємництва, та суспільства в цілому.

Принцип узгодженості та компромісності державних, колективних та особистих інтересів. Заходи з регулювання розвитку підприємництва повинні враховувати економічні інтереси всіх суб’єктів господарських відносин: держави, підприємницьких структур, власників і найманих працівників. Як відомо, характер виробничих відносин визначається відносинами власності на засоби виробництва та виготовлену продукцію; ці відносини проявляються, перш за все як інтереси суб’єктів господарювання. Оскільки в ринковій економіці кінцевою метою підприємницької діяльності є одержання прибутку від реалізації виготовленого товару (надання послуги), кожний суб’єкт ринкових відносин повинен бути зацікавлений у результатах виробництва та отриманні своєї частини доходу. І механізми державного регулювання повинні забезпечувати реалізацію цих інтересів. Але суть і особливості підприємницької діяльності, яка здійснюється в умовах ринкової економіки та зовнішнього середовища, що постійно змінюється, передбачає не тільки додержання прав підприємців та захист їх інтересів з боку держави, але і певні зобов’язання підприємців, невиконання яких призводить їх до відповідальності, що виникає внаслідок порушень законодавства країни або укладених господарських договорів.

Принцип оптимального співвідношення важелів державного регулювання та ринкового саморегулювання розвитку підприємництва. Оскільки ринкове саморегулювання розвитку підприємництва здійснюється через конкуренцію, то отримання максимального прибутку можливе за рахунок або поліпшення якості продукції, або зниження витрат на виробництво. У зв’язку з цим виживає лише той виробник, який забезпечує високу ефективність виробництва і постійно дбає про пошук і реалізацію внутрішніх резервів. У кінцевому рахунку це дає змогу сформувати конкурентоспроможний сектор економіки в найбільш пріоритетних галузях, що певною мірою сприятиме оптимізації галузевої структури народногосподарського комплексу.

Хоча в ринковій економіці держава не може прямо управляти конкурентоспроможністю навіть у націоналізованих галузях його роль залишається досить значною. На державу покладається завдання створення найбільш сприятливих відповідних умов в економіці в цілому та на кожному окремо взятому підприємстві. Як зазначав академік Лукінов І.І., в держави стратегічна мета в кінцевому результаті зводиться до створення потужної соціально-орієнтованої та конкурентоспроможної економіки, яка характеризувалась би ринковим динамізмом, високим технологічним рівнем, структурною збалансованістю, товарно-грошовою бездефіцитністю та високим рівнем життя [53].

Державне регулювання в ринкових умовах повинне бути спрямоване на підтримку конкуренції. Причому механізм державного регулювання повинен узгоджуватись зі станом її розвитку. Так, коли обсяги виробництва падають і економіка монополізована, для розвитку конкуренції державні регулятори повинні бути зосереджені на збільшенні обсягу виробництва і його демонополізації. В свою чергу, демонополізація може здійснюватись шляхом зменшення чи роздрібнення, розукрупнення великих підприємств і прискореного розвитку малих підприємств. В умовах насиченого ринку і розвиненої конкуренції державне регулювання повинне сприяти експорту надлишкових товарів і імпорту дефіцитних товарів, насамперед, сировини.

Зазначимо, що оптимальне поєднання державного регулювання розвитку підприємництва та ринкового саморегулювання цього процесу виявляється також у поступовому переході від обмежень в розвитку підприємництва шляхом прямого регулювання до домінування стимулювання його розвитку через опосередковане регулювання економічних процесів.

Реалізація цього принципу тісно пов’язана зі становленням основних інститутів ринку, досягнення певної «критичної маси» ринкових регуляторів економічних відносин, коли пряме втручання держави в регулювання економічних процесів, зокрема створення «альтернативної» економіки на основі підприємництва, органічно поєднується з ринковою саморегуляцією. На практиці воно полягає у пошуку найбільш прийнятного як для держави, так і для суб’єктів господарювання співвідношення державного регулювання розвитку підприємництва і ринкового саморегулювання цього процесу на рівні первинної ланки.

Отже, суть регулювання підприємництва з позиції забезпечення найвищої ефективності господарювання полягає у створенні таких економічних умов, при яких виробнику було б вигідніше здійснювати довгострокову програму з підвищення ефективності господарювання на основі інвестицій в освоєння нових технологічних систем, яка забезпечила б найбільш раціональне використання капіталу протягом тривалого часового проміжку, орієнтуючись на отримання коротко часових високих кінцевих результатів господарювання. Особливо важливо забезпечити дієвість цього аспекту проблеми в сучасних умовах, оскільки значна частина підприємств, не передбачають довгострокових інвестицій у виробничу сферу і отримання стабільних прибутків протягом тривалого часу.

Важливим принципом формування ефективної систем державного регулювання розвитку підприємництва є принцип довгостроковості, стабільності та передбачуваності державної політики щодо підприємництва, що дозволяє підтримувати стабільні умови ефективного господарювання, надає можливість підприємцям планувати свою діяльність та бути впевненими, що завтра все не зміниться на гірше.

Враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію, важливим принципом державного регулювання розвитку підприємництва повинен стати принцип гармонізації (уніфікації) законодавчої бази України у сфері підприємництва із законодавством ЄС.

Враховуючи, що вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) є одним з головних пріоритетів економічної політики та найважливішим завданням Уряду України, слід зазначити, що головною перевагою, яку отримають українські підприємці внаслідок цієї інтеграції стане створення прозорого та передбаченого ділового середовища в Україні, а також вихід на світові ринки товарів українських товаровиробників. Це означає, що адміністративні процедури не будуть часто змінюватись, не будуть запроваджуватися заходи на користь окремих підприємств, а національний товаровиробник збільшить експорт своїх товарів. Але головний позитивний ефект від європейської інтеграції і вступу України слід пов’язувати з дією додаткових стимулів до провадження необхідних внутрішніх реформ. Впровадження цивілізованих умов конкуренції і прозорого правового поля стимулюватиме загальне прискорення структурних реформ і створить стимули для підвищення конкурентоспроможності, активізації ефективної інноваційної діяльності.

Цьому сприятиме приведення національного законодавства (зокрема, у сфері оподаткування, митного регулювання, стандартизації та сертифікації, регулювання сфери послуг, конкурентної політики, охорони інтелектуальної власності) у відповідність до норм і правил СОТ.

Підвищення прозорості державної політики, усунення значної кількості персональних преференцій сприятиме звільненню торгівлі від адміністративного тиску та водночас усуне потребу лобіювання корпоративних інтересів у парламенті та уряді. І це стане важливою передумовою для ефективнішої боротьби з корупцією.

Комплексне використання зазначених принципів дасть можливість впорядкувати систему регулювання підприємницької діяльності, знизити непродуктивні витрати держави на виправлення помилок, допущених у результаті безсистемного застосування форм і методів регулювання у відриві від стратегічних завдань політики сприяння розвиткові підприємництва, стратегії розвитку національної економіки та реальної економічної ситуації, що сформувалася в країні на певний період часу.

Отже, державне регулювання розвитку підприємництва слід розглядати як свідоме формування пріоритетних заходів держави щодо правового, економічного та організаційного забезпечення умов розвитку підприємництва, виходячи із інтересів держави, суспільства та суб’єктів господарювання.

підприємництво традиціоналістський інноваційний комерційний

Похожие работы

Світовий досвід розвитку малого підприємництва

Скачать

155839

7

3

... і – 27%, в секторі побутових послуг – 23%, в сфері охорони здоров’я – 18%, в секторі ділових послуг – 13%, в транспорті і комунальних послугах – 10%.[19, c.8] Дослідження виділяють три моделі розвитку малого підприємництва: консервація масштабів діяльності із збереженням статус-кво; повільне розширення ділової активності; швидка експансія малих фірм і обернення їх в середні, а потім і в крупні ...

Мале підприємництво в умовах ринку

Скачать

69053

3

0

... контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній та відповідних монопольних утворень, які існували раніше і проявляються тепер. 1.2 Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки У цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10% зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. ...

Проблеми розвитку малих підприємств в Україні

Скачать

72135

0

0

... ійного обслуговування малого підприєм­ництва, спеціалізованихфірм, що надають послуги малим підприємствам (бухгал­терські та аудиторські фірми, рекламні агентства тощо); · бізнес-центрів та центрів розвитку малих підприємств, бізнес-інкубаторів, ви­робничих та технологічних парків; · навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи на малих підприємствах, формування ...

Підприємство та підприємництво

Скачать

79207

1

1

... чи багатоцільові (випуск товарів народного споживання, надання різних послуг ), але проте займаючихся торгово-посередницькою діяльністю як основною. Досягнутий до 1997 р. рівень розвитку недержавного приватного підприємництва можна оцінити як недостатній по наступним розуміннях: складає 10—15 %, тоді як у розвинутих від 50 до 80 %; — по обсягу діяльності (виробництво товарів і послуг) малий бі ...