Шляхи вдосконалення державного регулювання підприємництва в Україні

3.4 Шляхи вдосконалення державного регулювання підприємництва в Україні

Проблеми вдосконалення державного регулювання підприємницької діяльності в Україні представляють як теоретичний, так і практичний інтерес. В Україні ці проблеми стосуються надзвичайно широкого кола економічних питань.

Наближення державного регулювання підприємництва до вимог і потреб населення слід визнати фактором підвищення ефективності функціонування підприємницького сектора економіки і як напрям удосконалення державної політики регулювання цієї сфери діяльності.

Шляхи вдосконалення державного регулювання розвитку підприємництва в Україні можна класифікувати за певними напрямами. Ними можуть бути:

1.  В сфері правових відносин та регулювання діяльності підприємництва:

-  гармонізація законів, які регулюють правила та інституціональні структури з метою стимулювання підприємництва, спрощення бюрократичних процедур, скорочення кількості державних органів, що беруть участь у регулюванні підприємництва, а також у скасуванні норм, що надають чиновникам зайві права діяти за своїм розсудом;

-  застосування заходів по удосконаленню і спрощенню реєстраційних, ліцензійних і адміністративних процедур стосовно малого, середнього та великого бізнесу;

-  зміна ставлення державного апарату до підприємництва (в тому числі МСП) аж до навчання чиновників щодо способів роботи з даним сектором;

-  залучення представників підприємництва до процесу розробки законів і правил регулювання цього сектора економіки.

2.  В сфері інституціоналізації державної політики підтримки підприємництва:

-  створення більш широкого середовища для стимулювання і підтримки підприємництва (створення мереж, альянсів, кластерів);

-  забезпечення прозорості і послідовності в інституціональній сфері при чіткому розмежуванні функцій усіх гілок влади на національному, регіональному та місцевому рівнях;

-  чітке визначення цілей суб’єктів підприємництва у планах національного розвитку, а також уточнення функцій захисту його інтересів на урядовому, регіональному та місцевому рівнях;

-  посилення ролі місцевої та регіональної влади у допомозі в розвитку МСП відповідно до потреб і можливостей регіонів;

-  належний і регулярний аналіз прогресу в розвитку підприємництва і використання висновків для коригування відповідної політики і програм.

3.  В сфері оподаткування суб’єктів підприємництва:

-  розробка податкової політики як основи партнерських відносин бізнесу з урядом, враховуючи більше надходження фінансових ресурсів у бюджет при динамічному розвитку сектора;

-  створення бюджетно-податкового клімату, що сприяє розвитку підприємництва і передбачає спрощення правил, “прозорість” і стабільність режиму оподаткування;

-  залучення суб’єктів підприємництва до регулярної участі в консультативному процесі з податкового законодавства;

-  перегляд податкових пільг у бік скорочення і застосування лише таких, що ефективними, справедливими і адресними;

-  застосування “презумптивного” оподаткування для мікропідприємств (база виводиться на основі простих показників);

-  координація податкової політики для суб’єктів підприємництва з іншими її напрямами з метою забезпечення внутрішньої несперечливості та зменшення податкового пресу на підприємницький сектор.

4.  В сфері фінансових інструментів підтримки суб’єктів підприємництва:

-  створення сектора фінансових послуг для підприємницького сектору;

-  залучення суб’єктів підприємництва до реалізації проектів, що фінансуються з державних джерел;

-  створення і розвиток ключових компонентів інфраструктури сектора фінансових послуг (у т. ч. кредитних ліній, венчурного капіталу, лізингу та ін.)

-  навчання і консалтинг для підприємців з питань підготовки бізнес-планів та економічної оцінки;

-  створення фінансових інструментів для суб’єктів підприємництва на місцевому і національному рівнях;

-  фінансування капіталомістких та інноваційних проектів;

-  створення організацій, що надають мікро кредити, та розробка програм фінансування.

5.  У сфері консалтингових послуг для підприємництва:

-  визначення завдань і розробка плану консалтингових послуг;

-  переведення на комерційну основу менеджменту і виконання консалтингових послуг, адаптованих до мінливих потреб бізнесу;

-  повне передання консалтингу для суб’єктів підприємництва приватному сектору;

-  врахування великої кількості джерел фінансування і місцевих ресурсів при наданні консалтингових послуг для суб’єктів підприємництва.

6.  У сфері діяльності бізнес-інкубаторів:

-  визначення ролі бізнес-інкубаторів в розвитку суб’єктів підприємництва;

-  створення системи управління бізнес-інкубаторів;

-  вибір місця і розміщення бізнес-інкубаторів з урахуванням існуючої інфраструктури й устаткування;

-  вивчення міжнародного досвіду діяльності бізнес-інкубаторів і розвиток через них сучасної культури підприємництва та взаємодії підприємницьких структур.

Вирішення означених питань передусім залежить від забезпечення надійного законодавчого підґрунтя для проведення економічних перетворень та вдосконалень. Йдеться про розуміння самої логіки законодавчого процесу, важливості окремих його складових, послідовності проходження окремих питань (законопроектів) у ході законодавчого процесу.

Прийняття та набрання чинності Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. дали підстави сподіватися на зміну законодавства у сфері підприємницької діяльності. Однак Закон поставив також чимало запитань не тільки перед органами виконавчої влади, а й перед самими суб’єктами господарювання, які отримали змогу перетворитись із сторонніх спостерігачів на безпосередніх учасників законотворчого процесу. Так, Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 р. № 79/98, в якому вперше було визначено поняття дерегулювання як сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва. Починаючи з цього моменту, регуляторна політика в Україні стала безвідривно пов’язуватися з Держкомпідприємництва України, тому що цим же Указом Президента України на Державний комітет України з питань розвитку підприємництва було покладено забезпечення реалізації заходів щодо дерегулювання і координації діяльності органів виконавчої влади в цій сфері [76]. Указ Президента України, який також мав величезне значення – «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», чітко окреслив поняття планової та позапланової перевірок і дав вичерпний перелік контролюючих органів.

Ще більше ситуація змінилася завдяки Указу Президента України «Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва» від 25 травня 2000 р., яким було запроваджено поняття регуляторної політики як різновиду державної політики, пов’язаної з регуляторними актами – проектами нормативно-правових актів і директивних листів, підготовлених органами виконавчої влади, з питань регулювання підприємницької діяльності.

Разом з цим Указ Президента України від 25 травня 2000 р. передав «під крило» Держкомпідприємництва України Ліцензійну палату України, а до її повноважень відніс координацію діяльності органів виконавчої влади, які, відповідно до законодавства видають ліцензії і здійснюють державну реєстрацію підприємництва; здійснення ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; організацію контролю за додержанням установленого порядку ліцензування підприємницької діяльності й державної реєстрації підприємництва. Це дозволило суттєво впорядкувати ліцензування господарської діяльності.

Однак не обійшлося й без недоліків. Неодноразово міністерства та відомства, які направляли проекти регуляторних актів на погодження, отримували спочатку одні зауваження і пропозиції, а після повторного подання – зовсім інші. Суб’єкти підприємницької діяльності також висловлювали свої претензії, які найчастіше стосувались недостатньої, з точки зору підприємців, підтримки їхньої позиції з того чи іншого проекту регуляторного акту. Але Держкомпідприємництва України – це все ж таки державний орган виконавчої влади, і нехтувати інтересами держави не може.

У лютому 2004 року набрав чинності Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Слід відзначити, що він у першій же статті наводить поняттєвий апарат, якого так не вистачало українській законотворчості. Закон, з одного боку, більш широко тлумачить такі суттєві поняття, як «регуляторний акт», «регуляторна політика», «аналіз регуляторного впливу», «звіт про відстеження результативності регуляторного акту», а з іншого – подає вичерпний перелік суб’єктів, яких вони стосуються.

З моменту набрання чинності Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» підприємці, їх об’єднання та асоціації стають учасниками законотворчого процесу зі своїми правами й повноваженнями. Але чи були готові до цього самі суб’єкти підприємницької і господарської діяльності? З моменту чинності цього закону і до сьогоднішнього дня стало зрозумілим, що він не зміг вирішити всіх проблем реалізації регуляторної політики в державі, що викликало неабияке обурення. Причин цьому декілька.

По-перше, в Україні ще досі дуже слабка методологічна база регуляторної політики. Наприклад, візьмемо таке поняття, як «відстеження результативності регуляторного акта». В Законі України йому присвячено ст. 10, але з її змісту все одно незрозуміло, що і як при цьому потрібно рахувати. При цьому слід також відзначити, що у самих підприємців часто відсутня єдина позиція стосовно одного й того самого регуляторного акта. Ні для кого не є таємницею той факт, що навіть в одній сфері господарювання можливості, припустимо, малих і великих підприємств або товариств зовсім різні. І ті вимоги, що висуваються, наприклад, для отримання ліцензії на право здійснення певного виду господарської діяльності, можуть повністю влаштовувати великих або середніх підприємців і, водночас, бути абсолютно неможливими для виконання малими. То чию ж думку слід враховувати? В такій ситуації Держкомпідприємництва України доводиться врегульовувати питання не з іншими органами центральної влади, а приводити до єдиного „знаменника” інтереси всередині галузі.

Ще однією болючою проблемою є терміни погодження проектів регуляторних актів. В ч. 4 ст. 21 Закону України зазначено, що тривалість погодження проекту регуляторного акта не може перевищувати одного місяця з дня одержання проекту спеціально вповноваженим органом або його територіальним органом. Термін не такий вже й малий, але міністерства та відомства віднайшли спосіб його трішечки скоротити – інколи навіть до 2–3 днів. Робиться це так: проект регуляторного акта надсилається для погодження не прямо до Держкомпідприємництва України, а у вигляді термінового доручення – до Кабінету Міністрів України. У цьому випадку, часу на ґрунтовне і всебічне опрацювання проекту не вистачає фізично, не говорячи вже про неможливість чекати пропозицій від суб’єктів господарювання [82, с. 21]. Однак, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» є свідченням розвитку, а не кінцевим результатом у сфері української нормотворчості. Він відкрив великі перспективи перед суб’єктами підприємницької діяльності, але скористатись ними вони мають самі.

Зрозуміло, що нині сам законодавчий процес викликає багато нарікань, чимало обґрунтованої критики з’являється як у пресі, так і в солідних наукових та науково-практичних матеріалах. Далеко не всі проблеми тут можна розв’язати відразу, якщо мати на увазі вкрай нетривалий з погляду історичної ретроспективи період самостійної законодавчої діяльності в Україні, нестачу відповідного досвіду, брак кваліфікованих кадрів.

Забезпечити реалізацію пріоритетів законодавства щодо регулювання підприємницької діяльності можна такими шляхами:

·  зміцнивши контроль за реалізацією прийнятих актів, що, насамперед, має включати: збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів;

·  вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів; підготовка та подання відповідних висновків на розгляд Верховної Ради України (пункти 2-4 ст. 5 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);

·  широко залучаючи вчених-юристів та відомих юристів-практиків до роботи в комітетах як позаштатних консультантів, в наданні комітетам кваліфікованої правової допомоги при підготовці найважливіших законопроектів;

·  визначення пріоритетних напрямів законодавчої діяльності комітетами Верховної Ради України на основі зібраної та проаналізованої інформації; врахування невідкладних законопроектів Президента України, їх першочерговий розгляд;

·  забезпечивши розгляд пропозицій Президента України, висловлених ним до прийнятих законів України з метою поліпшення їх змісту; використання всенародних обговорень найважливіших законопроектів, присвячених актуальним питанням, публікації таких законопроектів у пресі з тим, щоб громадськість мала змогу впливати на поліпшення змісту цих документів ще на етапі їх прийняття.

Важливо, що реалізації цих завдань має передувати повна правова інвентаризація – перегляд усього корпусу законодавства, чинного в Україні, відокремлення в ньому прогалин, суперечностей, які потребують усунення.

Важливим напрямом реалізації визначених законодавчих пріоритетів є розробка Державної програми розвитку законодавства з регулювання підприємницької діяльності на найближчі роки та її послідовне і неухильне виконання. Прийняттю такого важливого стратегічного документа, природно, має передувати широка суспільна дискусія, принаймні дискусія в середовищі юридичної громадськості.

Отже, процес становлення підприємництва є довготривалим, процес його державного регулювання – складним, багатогранним та таким, що не має меж.

Із проголошенням незалежності України її народ має змогу будувати власну державу, обирати модель соціально-економічного розвитку, проводити свою внутрішню та зовнішню політику. Найважливішим завданням у встановленні та зміцненні економічного суверенітету України є формування у мільйонів її громадян інтересів і стимулів до праці, розкріпачення їх інтелектуальних, організаторських, духовних здібностей. Реалізація цього завдання неможлива без усвідомлення того, що народ України, ставши господарем своєї землі, прилучається до світової економічної спільноти, шукає своє місце на глобальному ринку розподілу праці, починає усвідомлювати, що рівень його життя, життя майбутніх поколінь залежатиме від результатів їхньої праці, від умілого управління економікою, від формування та практичної реалізації нового економічного мислення, яке поєднує універсальні засади світової практики із особливостями становлення власного внутрішнього ринку.

Процес трансформації неминуче спричинює зміну різних соціальних структур, наповнює їх функціонування новим змістом. Зазнає змін і система освіти, яка повинна забезпечити підготовку молоді до праці в умовах нових економічних відносин. У зв’язку з цим переосмислюється і посилюється роль економічного виховання: громадяни України повинні зрозуміти суть економічних перетворень, зокрема молоде покоління, прилучившись до витоків підприємницької освіти, повинно забезпечити незворотність економічного зростання держави, гарантувати її розвиток у майбутньому на рівні економічно розвинених держав світу.

Одним із пріоритетних напрямів розвитку освіти в Україні є підвищення якості економічної освіти школярів, оновлення форм та методів організації навчально-виховного процесу, використання інноваційних та інформаційних технологій з урахуванням інтеграційних процесів європейського освітнього простору.

Економічна освіта у загальноосвітній школі покликана сформувати систему раціонального мислення і поведінки людини в умовах економічних відносин, що склалися у сучасному суспільстві, розвивати підприємницькі здібності, виховувати майбутніх громадян, які стануть носіями національної та людської гідності, патріотизму, порядності, ділової культури, активними творцями матеріальних і духовних цінностей.

Вивчення економіки у загальноосвітніх навчальних закладах України здійснюється на основі Державного стандарту базової і повної середньої освіти України.

Метою вивчення навчального предмету «Економіка» є:

·  з’ясування суті фундаментальних засад економічного життя суспільств, економічної поведінки людини, законів та закономірностей функціонування ринкової економіки, сутності трансформаційних процесів в Україні та завдань створення соціально орієнтованої економіки;

·  розвиток в учнів економічного мислення як умови для формування відповідних компетентностей, що характеризують сучасний тип особистості. Виховання у молодого покоління рис, які забезпечують його раціональну поведінку як майбутніх учасників економічного процесу і як членів суспільного життя.

Програма предмета «Економіка» охоплює п'ять розділів системного курсу, розрахована на 105 год, з них у 10 класі – 70 год (у т.ч. 10 год резервних), у 11 класі – 35 год (у т.ч. 5 год резервних).

Що стосується проблеми «Підприємництво в Україні», то вона розглядається при вивченні теми «Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Підприємництво», яка знаходиться у третьому розділі програми «Підприємство та підприємництво» на вивчення якого відводиться 18 годин.

Основною формою навчальної роботи з основ економіки є урок. Урок – така форма організації навчання, при якій навчальні заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки протягом певного часу і відповідно до розкладу занять.

При вивченні теми «Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Підприємництво» та проблеми «Підприємництво в Україні» зокрема, доцільно використати комбінований тип уроку.

Структура комбінованого уроку: організація учнів; перевірка домашнього завдання; повторення вивченого матеріалу; мотивація навчальної діяльності; оголошення теми, мети уроку; вивчення нового матеріалу; самостійна робота учнів; підсумок уроку і повідомлення домашнього завдання.

При вивченні теми «Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Підприємництво» та проблеми «Підприємництво в Україні» ставиться така мета:

Освітня: сформувати в учнів загальні уявлення про підприємство, функції підприємства, про зміст підприємництва, видів підприємницької діяльності та підприємництво в Україні.

Виховна: виховати в учнів риси, якими має володіти сучасний підприємець; виховати уявленя про ринкову економіку, в якій особливу роль виконує підприємство як ланка національної економіки.

Розвиваюча: розвивати творчу активність, мислення, самостійність, знання про стан розвитку підприємництва в Україні, про сфери діяльності в яких мале підприємництво є найбільш доцільним. При цьому:

Учні повинні знати:

·  сутність підприємства та його функцій;

·  види підприємств залежно від їх функцій;

·  що являє собою підприємництво;

·  види підприємницької діяльності;

·  стан розвитку підприємництва в Україні;

·  риси якими має володіти сучасний підприємець;

·  які види підприємництва властиві сучасній економіці.

Учні повинні вміти:

·  свідомо зробити вибір на користь підприємницької діяльності, якщо її зміст викликає зацікавленість;

·  характеризувати стан розвитку підприємництва в Україні;

·  пояснювати чому в Україні створений альтернативний державному сектор економіки;

·  визначати сфери діяльності в яких мале підприємництво є найбільш доцільним;

·  порівнювати переваги і недоліки різних організаційних форм підприємств, великих і малих підприємств.

Рекомендована література:

1.  Моя економіка: Підручник для учнів 8-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням економіки та для учнів 10-х класів загальноосвітніх і гуманітарних профілів./ Л.М.Кириленко і ін. – К.: А.П.П., 2001. – 320 с.

2.  Мочерний С. Основи економічних знань: Запитання і відповіді. – К.Феміна, 1996.

3.  Загальна економіка: Підручник для 10 (11) класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів / І.Ф. Радіонова, І.С.Кравченко, В.В.Радченко. За ред. І.Ф.Радіонової. – 4-те вид., доп. і перероб. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005.– 368 с.

4.  І.Ф.Радіонова, І.Л.Петрова, І.С.Кравченко, В.В.Радченко Загальна економіка. Підручник для 10-11 класів середніх загальноосвітніх закладів. Видавництво «А.П.Н.», м. Київ, 2000.

Триєдина мета уроку досягається вчителем при поєднанні різноманітних методів та прийомів навчання. При викладанні нового матеріалу використовують такі основні методи навчання: пояснення, розповідь, бесіду.

Ефективність уроку з основ економіки, як і з будь-якої іншої навчальної дисципліни, залежить від усвідомлення учнями цільового компоненту навчання. З цією метою вчитель, спираючись на набуті учнями знання на попередньому уроці, робить логічний перехід від вивченого до нового навчального матеріалу. При цьому він повідомляє учням тему, мету та завдання уроку, а також підкреслює значення нового навчального матеріалу для вивчення наступних тем курсу та практичної діяльності школярів.

Методика викладання нового матеріалу залежить від його обсягу, змісту, вікових особливостей та рівня підготовленості учнів.

На уроці, присвяченому темі «Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Підприємництво», вчитель має пояснити сутність підприємства, його функції та організаційні форми, також показати учням зв’язок окремого підприємства з національною економікою в цілому, розповісти що собою являє підприємництво, яку роль відіграє підприємець, які види підприємницької діяльності існують. Безумовним є те, що розглядаючи цю тему, вчитель обов’язково має зупинитися на проблемі підприємництва в Україні: розглянути етапи становлення підприємництва, звернути увагу учнів на законодавчі документи, що регулюють підприємницьку діяльність в Україні, проаналізувати позитивні та негативні тенденції розвитку підприємництва, а також визначити роль підприємництва для економіки, розглянути досвід розвитку підприємництва в інших країнах та зробити об’єктивні висновки.

Після подання нового матеріалу йде етап контролю. На цьому етапі за допомогою тестів, економічних задач, проблемно-пошукових питань вчитель може проаналізувати сформовані в учнів вміння та навички.

Можна запропонувати учням такі завдання:

 

Завдання 1. Заповніть таблицю:

Види підприємств	Переваги	Недоліки
І. За організаційно-правовою формою: 1) 2) 3)
ІІ. За формою власності: 1) 2) 3)
ІІІ. За розміром: 1) 2) 3)

 

Завдання 2. Дайте відповіді на запитання.

Якого розміру має бути підприємство, що виробляє залізничні вагони, знімає музичні кліпи, надає юридичні послуги, видає книжки і листівки?

Також доцільно застосовувати інтерактивні засоби навчання – ділові ігри.

Для підведення підсумків уроку вчитель має визначити кілька питань до учнів. Наприклад:

1.  Що розуміють під поняттям «підприємництво»?

2.  Як на вашу думку, чому так важко і повільно йде процес становлення підприємництва в Україні?

3.  Якими рисами має володіти сучасний підприємець?

Наприкінці уроку вчитель, проаналізувавши відповіді учнів, проводить оцінювання та повідомляє домашнє завдання.

Повніше це питання висвітлюється у курсі «Основи економічної теорії» у вищих навчальних закладах. Воно є складовим теми «Підприємство в системі ринкових відносин. Підприємництво». На вивчення цієї теми у вищому навчальному закладі виділяється 4 години: одне лекційне (2 год.) та одне семінарське заняття (2 год.).

Однією з основних форм навчального процесу у ВНЗ є лекція.

Лекція в педагогічній літературі визначається як систематичне послідовне викладання навчального матеріалу для студентів. Лекція має високий теоретичний рівень та насиченість проблемними елементами. Методика читання лекції передбачає доступний, чітко структурований , логічний виклад нового матеріалу відповідно до наявного плану, що включає визначення основних думок і висловлень, з’ясування нових термінів.

Підготовка викладача до лекції на тему «Підприємство в системі ринкових відносин. Підприємництво» передбачає такі етапи:

1.  Актуалізація теми, правильна постановка завдань і мети.

2.  Підбір та селекція матеріалів та літератури до теми.

3.  Визначення питаннь лекції.

4.  Структурування змісту питань, тобто складання розгорнутого плану конспекту лекції.

При вивченні питання «Підприємництво в Україні» ставиться така мета:

Освітня мета: закріпити і поглибити знання про підприємництво, економіку підприємницької діяльності, як таку що орієнтується на підприємницький дохід, з’ясування видів підприємництва, умов його існування та функцій. Знання про власність як економічне явище, її значення в ринковій економіці.

Виховна мета: виховання в студентів рис підприємця, справжньої економічної людини, яка здатна пов’язувати процес підприємництва і економічне становище людей в ринковій економіці з певним типом і формами власності; дбайливого ставлення до ресурсів, оскільки вони є обмеженими.

Розвиваюча мета: розвиток у студентів уявлень про ринкову економіку з ознакою підприємницької діяльності за принципом комерційного (господарського) розрахунку. При цьому:

Студенти повинні знати:

·  що собою являє підприємство як ланка національної економіки;

·  головні функції та види підприємств;

·  види підприємств в залежності від різний класифікаційних ознак;

·  поняття та зміст підприємницької діяльності;

·  види підприємницької діяльності;

·  види фондів підприємств;

·  сутність та класифікація витрат виробництва;

·  сутність та склад підприємницького доходу;

·  сутність та тенденції підприємницької діяльності в Україні.

Студенти повинні вміти:

·  визначати переваги і недоліки малих та великих підприємств.

·  класифікувати підприємства за різними ознаками.

·  визначати тенденції розвитку підприємництва в Україні.

·  розрізняти основні та оборотні фонди підприємства.

·  вираховувати підприємницький дохід підприємства.

·  визначати види підприємств.

·  визначати витрати виробництва.

Основні економічні категорії та поняття: підприємство, підприємництво, малий, великий, середній бізнес, підприємницький дохід, фонди підприємства, виробниче підприємництво, комерційне підприємництво, фінансове підприємництво, посередницьке підприємництво, основні фонди, оборотні фонди, витрати виробництва, постійні витрати, змінні витрати.

Рекомендована література:

1.  Господарський кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.

2.  Послання Президента України до ВР України Європейський вибір. «Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки» // Урядовий кур’єр , 2002, 4 червня, розд. ІІ, ІV – V, VІІ – VІІІ.

3.  Економіка підприємства: Навч. посібник./За ред. А.В. Шегди. – К., 2001. Розділи 1 – 3; 7 – 9; 16.

4.  Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: «Академія», 2001. Розділи 3.1 – 3.2; 3.5.

5.  Насікан Н. Розвиток малого бізнесу в Україні // Географія та основи економіки в школі. – 2000. - № 2. – с. 36 – 39.

6.  Мочерний С.В. Економічна теорія: Підручник / С.В. Мочерний, М.В. Довбенко. – К.: «Академія», 2004. – 856 с.

Питання лекції:

1.  Сутність підприємства, його функції. Класифікація підприємств.

2.  Підприємництво та його види.

3.  Фонди підприємства, їх кругооборот та оборот.

4.  Витрати виробництва і підприємницький дохід.

Під час розгляду першого питання треба розкрити сутність поняття підприємства, зазначивши, що в літературі є декілька його визначень; розкрити функції підприємства, звернути увагу студентів на його основну функцію – створення товарів і послуг для задоволення потреб людей і показати, що вона реалізується через виробничо-технологічну, економічну, соціальну та екологічну функції. Після цього вже класифікувати види підприємств.

Розгляд другого питання вимагає розкриття сутності підприємництва та трактування його різними вченими. Бажано нагадати історію – хто вперше ввів поняття «підприємництво», хто досліджував і т.д. Після цього розглядаються функції підприємництва, а далі класифікуються види підприємництва за різними ознаками. Необхідно також зазначити які види підприємництва поширені в Україні.

При викладанні матеріалу третього питання про фонди підприємств, доцільно, чітко виділити стадії кругообороту, обов’язково наголошуючи якої форми набуває капітал на кожній стадії.

Щодо четвертого питання лекції, то треба сказати що прибуток який отримує підприємець виступає у формі підприємницького доходу. Треба відзначити, що розуміння його суті тісно пов’язане з категорією «витрати виробництва».

При вивченні питань теми необхідним є те, щоб знання, уміння і навички формувалися системно, в певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно пов’язувався з іншим, а нові знання спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань.

Після розгляду всіх питання, викладач в кінці заняття може поставити кілька контрольних запитань до аудиторії для визначення рівня розуміння і засвоєння студентами нового матеріалу. Потім наголошується на необхідності вивчення всіх питань і узагальнюється весь матеріал заняття, підводяться підсумки. Якщо в аудиторії з’ясовуються незрозумілі моменти – дається їх пояснення. Після цього викладач визначає питання які виносяться на семінар, додаткові джерела літератури, теми рефератів та фіксованих виступів.

Що стосується семінарського заняття, то тут виділяють такі питання:

1.  Підприємство в ринковій економіці та його функції.

2.  Підприємництво: сутність та види; малий і великий бізнес. Підприємництво в Україні.

3.  Фонди підприємства, їх кругооборот та оборот.

4.  Витрати виробництва і підприємницький дохід.

Семінарське заняття визначається в методиці як форма навчального процесу, яка являє собою колективне обговорення студентами теми під керівництвом викладача. При підготовці до семінарського заняття студенти набувають умінь самостійної роботи з книгою (читання, конспектування, складання тез, плану тощо), підготовки виступів, висловлювання своїх суджень з приводу відповідей інших студентів. Як правило, семінар – це проведення роботи над темою, яка розглядалась на лекції.

При проведенні семінару необхідно закцентувати увагу на проблемі підприємництва в Україні. Зазначити, що у перехідній економіці України для формування і розвитку підприємництва необхідні певні умови. Студенти повинні розказати в чому вони полягають. Необхідно обговорити зі студентами основні тенденції розвитку підприємництва, основні проблеми, які сьогодні існують, проаналізувати можливі шляхи їх вирішення. Детально розглянути що собою являє «цивілізоване підприємництво» і чи існує воно в Україні. Проаналізувати статистичні дані по роботі підприємств в окремих видах економічної діяльності в Україні, зробити відповідні висновки.

Окремо, на нашу думку, слід зупинитися на державному регулюванні підприємницькою діяльністю,вказати його особливості, розкрити позитивні і негативні наслідки втручання держави в діяльність підприємств.

Під час проведення семінару, для того щоб обговорити вище зазначені проблеми підприємництва в Україні, доцільно, на нашу думку, звернутися до аудиторії з такими питаннями:

Які основні умови необхідні для формування і розвитку підприємництва в Україні?

Відповідь може бути приблизно такою: Можна виділитии економічні, політичні, юридичні та психологічн умови.

Економічні умови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб’єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків. У зв'язку з цим шляхом створення економічних умов у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні умови визначаються стабільністю і демократизацією суспільного життя в Україні. Цього можна досягти надавши усім господарюючим суб'єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, в тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці.

Юридичні умови полягають у створенні нормативної бази підприємництва та його правової захищеності. Сьогодні правовою основою розвитку підприємництва в Україні є Конституція, Господарський Кодекс України, і низка законодавчих актів, які прямо стосуються сфери підприємницької діяльності та регламентують її.

Психологічні умови підприємництва полягають у створенні сприятливого психологічного клімату серед населення.

В цьому плані у нас є ще багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які створювали негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить неможливо.

Яку роль відіграє малий бізнес в економіці України?

Відповідь: В Україні підтримку малим фірмам здійснює Асоціація малих підприємств. Відповідно до законодавства України до малих належать підприємства з чисельністю працюючих: в промисловості і будівництві – до 200 чол., в науці та науковому обслуговувані – до 100, в інших галузях виробничої сфери – до 50, в галузях невиробничої сфери – до 25 сфери, в роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.

Малі підприємства створюються на основі різноманітних форм власності у всіх видах господарської діяльності. Основна кількість малих підприємств створюється в роздрібній торгівлі, сфері обслуговування.

Досвід роботи таких невеликих підприємств показав, що вони спроможні швидко реагувати на зміни попиту споживачів, насичуючи ринок товарами і послугами; краще використовують вільні ресурси; оновлюють техніку і технологію, реагуючи на досягнення науково – технічного прогресу; посилюють конкуренцію; самостійно створюють нові робочі місця.

Малі підприємства відіграють важливу роль в економіці розвинутих країн. На їх частку у США припадає близько 50% волового внутрішнього продукту країни, в Японії –понад 50%. У нашій промисловості на невеликі підприємства припадає близько 10% загального обсягу виробництва.

На розвиток малих підприємств в Україні потенційно впливає вигідне економіко – географічне розташування держави на перетині торгівельних шляхів, наявність потужного виробничого потенціалу, висококваліфікованих трудових ресурсів, науково – дослідної бази, рекреаційних ресурсів.

Чим характеризується «цивілізоване підприємництво»? Чи властиві його риси українським підприємцям?

Відповідь: Сучасне цивілізоване підприємництво повинно грунтуватися на міцній моральній основі, на етичних нормах. Особливе місце серед критеріїв цивілізованого підприємництва посідають чесність і порядність у ділових стосунках. В сучасних умовах (як ніколи раніше) слово “підприємець” має народжувати суспільну повагу. Тільки культура бізнесової діяльності допомагає зберегти постійний інтерес партнерів і клієнтів. У практичній діяльності підприємця великого значення набувають неформальні контакти між бізнесменами, створення особливої атмосфери довіри, чесності, порядності у ділових стосунках, вірність слову, поважання законів і традицій, тобто тих неписаних правил поведінки і дій, котрі становлять суть поняття "етика підприємництва", що є складовим "цивілізованого підприємництва". Як показали результати соціологічних досліджень, на першому місці серед сукупності особистих якостей наших бізнесменів міцно тримається професійна безкультурність. Багато хто значно більш дбає про власну кишеню, ніж про власну репутацію. Тому нам треба прагнути до того, щоб і в нашій країні підприємництво здійснювалося виключно на моральних засадах та етичних нормах.

На чому має базуватися ефективне регулювання підприємницької діяльності: на посиленій ролі держави чи, навпаки, на відмові держави від регулювання більшості сфер підприємницької діяльності?

Відповідь: Держава і підприємництво вступають у відносини, в яких кожна зі сторін має значний вплив. Держава має потребу в підприємництві, оскільки ринкова система забезпечує її (без особливих додаткових витрат) матеріальними ресурсами, послугами і товарами, фінансовою підтримкою державних програм і т.п. В свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що регламентує правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня. Результатом таких взаємин є «змішана» економіка, у якій взаємодіють її суспільний та приватний сектори.

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює «правила гри» на ринку. Відносини між державою і підприємництвом можуть виявлятися у конфліктах чи тертях, однак ці відносини не є настільки ворожими, як це іноді намагаються представити. Адже саме державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов'язань і т.п., що є істотним для діяльності підприємців.

Як відомо, одні вчені вважають, що для розвитку економіки є необхідною відмова держави від регулювання більшості сфер підприємницької діяльності. Інші вчені, навпаки, наполягають на значному посиленні ролі держави в регулюванні підприємництва для забезпечення суспільних (публічних) інтересів. На нашу думку, дійсно ефективне регулювання має бути побудоване на більш тісному співробітництві між державою і підприємництвом.

Найбільш прийнятним і оптимальним варіантом відносин між державою і підприємництвом варто вважати відносини співробітництва. Необхідність у відносинах співробітництва між державою і підприємництвом, зокрема, підтверджується досвідом і успіхами Японії, Кореї, Тайваню й інших держав, чиї національні стратегії характеризуються тісною співпрацею між державою і підприємництвом в ім’я досягнення визначених позицій в обраних галузях світового ринку. Ті ж країни, чиї стратегії характеризувалися твердими чи навіть антагоністичними відносинами держави і підприємництва, були, відповідно, менш успішними на світовому ринку.

Крім того, сучасний період розвитку нашого суспільства характеризується глобалізацією підприємництва, створенням міжнародних об'єднань підприємців, а також підсилюється можливостями використання передових технологій для економічного розвитку держав, внаслідок чого багато держав допомагають, направляють, регулюють і контролюють підприємництво для досягнення технологічної переваги. Таким чином, зростання конкуренції на світовому ринку, глобалізація бізнесу і підвищення значимості інновації підсилюють, у свою чергу, необхідність розвитку відносин співробітництва між державою і підприємництвом.

При розгляді питаннь на семінарі найдоцільніше використати метод фронтального опитування.

Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання викладачем об’єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Цю інформацію викладач отримує в процесі контролю навчально-пізнавальної діяльності студентів. Тому після того, як всі питання будуть розглянуті і обговорені, доречно провести письмову роботу, в яку включені завдання, що розкривають рівень знань з теми «Підприємство в системі ринкових відносин. Підприємництво» і зокрема з питання «Підприємництво в Україні». Для закріплення пройденого матеріалу доцільно також використати практичний метод.

Задача:

Відомо, що капітал авансований становить 400 тис. грн., в тому числі капітал оборотний 200 тис. грн. Оборотний капітал обертається 5 разів на рік, а термін експлуатації основного капіталу – 4 роки. Розрахуйте річний оборот капіталу, розмір річних амортизаційних відрахувань та розмір амортизаційного фонду на початок 3 року експлуатації основного капіталу.

Розв’язання:

Оборот капіталу = капітал авансований / термін експлуатації + капітал оборотний * кількість оборотів за рік.

Капітал авансований = капітал основний + капітал оборотний.

Капітал основний = капітал авансований – капітал оборотний = 200 тис. грн.

Оборот капіталу = 200 000 / 4 + 200 000*5 = 50 000 + 10 00000 = 1050 000 грн.

Амортизаційні відрахування річні = капітал основний / термін експлуатації = 200 000 / 4 = 50 000 грн.

Амортизаційний фонд на початок 3 року = амортизаційні відрахування річні * 2 = 50 000 * 2 = 100 000 грн.

Для того щоб перевірити рівень засвоєння пройденого матеріалу, можна запропонувати студентам попрацювати над такими тестовими завданнями:

1. Державні підприємства створюються, як правило, в тих галузях економіки, які:

А. займаються виробництвом суспільних благ;

Б. мають високотехнічне виробництво;

В. забезпечують значні прибутки;

Г. є стратегічно важливими для розвитку національної економіки.

2. Яке підприємництво пов'язане з формуванням грошових фондів та їх використанням для відшкодування збитків та допомоги фізичним та юридичним особам?

А. страхове; Б. фінансове; В. виробниче; Г. комерційне.

3. Існування малого бізнесу зумовлене:

А. невеликим капіталом окремих підприємств;

Б. галузевими особливостями;

В. географічними та територіальними потребами;

Г. специфікою виробничого циклу окремих підприємств.

Д. всі відповіді вірні.

На заключному етапі семінару, підводяться підсумки у вигляді контрольних запитань, які дозволять перевірити та контролювати знання студентів.

Пошукові питання:

1.  Обґрунтуйте, чим зумовлене швидке зростання в економіці багатьох країн малих підприємств? У чому полягають їх сильні та слабкі сторони?

2.  Розглянувши переваги і недоліки основних видів підприємства, спробуйте визначити, які з них мають найбільше значення для учасного стану реформування економіки в Україні.

3.  Які основні причини зміни поглядів економістів щодо поняття «підприємництво»?

4.  Зробіть психологічний аналіз особистості підприємця. Чи можливо виховати необхідні якості підприємця?

Контрольні запитання:

1.  Що таке підприємство та які функції воно виконує в ринковій економіці?

2.  Які є види підприємств?

3.  В чому полягає сутність підприємництва та які його види?

4.  Охарактеризуйте переваги та недоліки організаційно-правових форм підприємництва. Які з них передбачені українським законодавством?

5.  Які риси притаманні сучасному підприємцеві?

6.  Дайте характеристику малого підприємства. Які особливості малого бізнесу і в чому його переваги і недоліки?

7.  Як співвідносяться між собою великий і малий бізнес в економіці України? [59]

Після контрольних запитань викладач коротко аналізує якість їх з’ясування, визначає питання для самостійної роботи, аналізує відповіді студентів та виставляє оцінки. Після цього визначає домашнє завдання на наступний семінар.

При проведенні занять викладач переважно використовує словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда), індуктивні і дедуктивні методи та метод навчальної дискусії (за допомогою проблемно-пошукових питань), а також пояснювально-ілюстративний метод, при розгляді різноманітних схем та графіків. При цьому викладач повинен спланувати навчальний процес таким чином, щоб студенти не були перевантажені теоретичним матеріалом.

Таким чином, запропонована тема дасть змогу сформувати ґрунтовні знання у студентів та учнів про підприємництво, його функції та передумови існування, виробити необхідні навички та вміння.

Висновки

Проведене дослідження дозволило нам дійти таких висновків та обґрунтувати такі пропозиції:

1.  Невід’ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання. На сьогодні не існує єдиного визначення терміну підприємницької діяльності. Сутність цього терміну розкривають за допомогою ознак, що властиві підприємницькій діяльності. Отже, підприємництво – це особливий вид діяльності, в основі якого такі ознаки, як: свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень; постійна наявність фактора ризику; орієнтація на досягнення комерційного успіху; відповідальність, активний пошук, інноваційний характер діяльності [29, с.211].

2.  Основними функціями підприємництва є: ресурсна (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів); організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав); творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

3.  Розрізняють такі види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, консультативне; підприємництво з участю юридичної особи, підприємництво без участі юридичної особи; індивідуальне, сімейне, партнерське (приватне), акціонерне, орендне, колективне (народне), інноваційне, спільне; мале, середнє, велике. Мета підприємництва зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, а з іншого – до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

4.  Правовою основою розвитку малого й середнього бізнесу в Україні є Конституція, Господарський Кодекс України, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» («регуляторний»), Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» («контрольний»), Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («реєстраційний») і Закону «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» («дозвільний») та низка інших законодавчих актів.

5.  Загальний стан підприємництва в Україні характеризується значною кількістю системних проблем, серед яких виділяють такі: відсутність цілеспрямованої державної політики розвитку підприємництва в Україні, обмеження фінансових ресурсів, значний рівень тіньової діяльності, недостатня інноваційна спрямованість підприємництва, відсутність повноцінно діючих інфраструктурних елементів підтримки розвитку підприємницького сектора тощо.

6.  В Україні вже завершено етап трансформації, метою якого було механічне нарощення суб’єктів підприємництва. Порівняно з 2004 роком кількість суб’єктів підприємництва в 2007 році зросла на 17 %. Станом на перше січня 2007 року в Україні функціонувало 2379,4 тисяч суб’єктів підприємництва [21].

Протягом 2007р. збитково працювало 28,9% підприємств. Найбільше таких підприємств у наданні комунальних та індивідуальних послуг, діяльності у сфері культури та спорту (37,3% від загальної кількості підприємств відповідного виду діяльності), на транспорті та зв’язку (37,0%), у промисловості (34,0%), по операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям (31,7%), у будівництві (29,8%).

За видами економічної діяльності найбільша частка інноваційно активних підприємств у переробній промисловості, зокрема на підприємствах з виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення (33,3%), хімічній і нафтохімічній промисловості (21,6%) та машинобудуванні (23,3%). Питома вага інноваційних підприємств серед відкритих акціонерних товариств становила 22,7 %, закритих акціонерних товариств - 20,9 %, спільних товариств - 20,8 %, державних підприємств - 19,4 % [22].

7.  Основні причини, що сповільнюють розвиток інноваційного підприємництва в Україні: недосконалість законодавчої й інституційної бази розвитку інноваційного підприємництва; відсутність ефективної системи стимулювання та моральної мотивації винахідництва; значна неадекватність між наявними джерелами фінансування та потребами інноваційного розвитку; недостатня державна підтримка інноваційної діяльності, зокрема науки, освіти, наукових фундаментальних і прикладних досліджень та ін. Вирішення цих проблем в основному покладається на державу.

Система державного регулювання підприємництва на практиці реалізується через створення механізму регулювання підприємництва, який являє собою певний спосіб організації відносин між державою та підприємницьким сектором, і формується за допомогою сукупності засобів державного впливу на економічну активність господарюючих суб’єктів.

Вдосконалювати державне регулювання розвитку підприємництва в Україні потрібно у таких сферах: правових відносин та регулювання діяльності підприємництва, інституціоналізації державної політики підтримки підприємництва, оподаткування суб’єктів підприємництва, фінансових інструментів підтримки суб’єктів підприємництва, консалтингових послуг для підприємництва, діяльності бізнес-інкубаторів.

В Україні має розпочатися новий етап трансформації, який повинен сприяти зростанню експортних можливостей вітчизняного бізнесу, підвищити його внутрішню та міжнародну конкурентоспроможність і забезпечити більшу віддачу від підприємництва у внутрішньому валовому продукті.

8.  Економічна освіта у загальноосвітній школі покликана сформувати систему раціонального мислення і поведінки людини в умовах економічних відносин, що склалися у сучасному суспільстві, розвивати підприємницькі здібності, виховувати майбутніх громадян, які стануть носіями національної та людської гідності, патріотизму, порядності, ділової культури, активними творцями матеріальних і духовних цінностей. Вивчення економіки у загальноосвітніх навчальних закладах України здійснюється на основі Державного стандарту базової і повної середньої освіти України.

Проблеми підприємництва в Україні є надзвичайно важливою для вивчення у ЗНЗ та ВНЗ, бо, крім того, що підприємство є одним з головних суб’єктів будь-якої економічної системи, воно ще й є способом реалізації підприємницьких здібностей населення.

Досягти успіху при навчані учнів та студентів, формуванні у них вмінь, понять та навичок можна лише через забезпечення пізнавальної активності та зацікавленості. Тому, потрібно намагатися використовувати різноманітні форми організації навчання (уроки-лекції, уроки-семінари, ділові та рольові ігри, екскурсії тощо), притаманні цим формам методи та засоби навчання.

Список використаних джерел

 

1.  Абалкин Л. Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики // Вопросы экономики. – 1997. – № 6. – С. 4 – 12.

2.  Академія «Аналітичний центр». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.academia.org.ua/index.php?p_id=79&id=39 – Назва з екрану.

3.  Акбашев Б. Управление, собственность и государственное регулирование экономики // Российский экономический журнал. – 2004. – № 4. – С. 56 – 61.

4.  Акіліна О.В., Пасічник В.Г. Основи підприємництва (навчально-методичний комплекс). Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 176 с.

5.  Акімова І., Кузяків О. Промислові підприємства середнього розміру в Україні // Пріорітети: Вістник приватної ініціативи. – 2004. – №8. – c. 22-30.

6.  Аксьонова О.В. Методика викладання економіки: Навч.посіб. – К.: КНЕУ. – 1998. – 280с.

7.  Андрій Рєпа. Мода на глобалізацію // Дзеркало тижня, №4 – 3 лютого.

8.  Антология экономической классики. В 2-х томах. Предисловие И.А. Столярова. – М.: МП «ЭКОНОВ», 1991. Т.І. – 475 с.

9.  Асаул А.Н. Организация предпренимательской деятельности. – СПб.: Питер, 2005. – 368 с.: ил. – (Серия «Учебник для вузов»).

10.  Атаманчук Г.В. Новое государство: поиски, иллюзии, возможности. – М.: Славянский диалог, 2005. – 223 с.

11.  Бажал Ю.М. Інноваційний розвиток економіки: моделі, системи управління. Державна політика. К., «Основа», 2005, с. 62.

12.  Бевентер Э. фон, Хампе И. Основные знания по рыночной экономике в восьми лекциях: Пер. с нем. – М.: Республика, 1993. – 176 с.

13.  Бєленький П.Н., Медведєв С.П. Формування механізму господарювання підприємництва. – К., 2003.

14.  Варналій З. С. Державна регуляторна політика у сфері малого підприємництва (Науково-практичне видання) / З. В. Варналій, І. С. Кузнецова – К.: Ін-т екон. прогнозув., 2002. – 104 с.

15.  Варналій З. С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 277 с.

16.  Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навчальний посібник. Друге видання, перероблено і доповнено – К.: Кондор, 2005. – 544 с.

17.  Вовк А.С. Соціально-економічний механізм управління підприємницькою діяльністю на промислових підприємствах: Автореф. дис.канд. екон. наук: 08.06.01 / Приазовський держ. технічний ін. – Маріуполь, 2004. – 20 с.

18.  Геєць В. Ринкова трансформація в 1991–2000 роках: здобутки, труднощі, уроки // Вісн. НАН України, 2001, № 2, c. 22 – 31.

19.  Господарське законодавство України: правове регулювання господарських відносин. Збірник нормативних актів/Упорядник Камлик М.І. – К.: Атіка, 2004. – 836 с.

20.  Господарський кодекс України. – К.: Атіка, 2003.

21.  Державний комітет регуляторної політики та підприємництва України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.dkrp.gov.ua – Назва з екрану.

22.  Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. ukrstat.gov.ua (15.08.09). – Назва з екрану.

23.  Державний стандарт базової і повної середньої освіти (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 року №24) // Освіта України. – №5 20 січня. – 2004. – c. 1 – 6.

24.  Дєгтяр О.А. Система державного регулювання розвитку малого підприємництва: теоретико-методологічний аспект // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2007. – № 4. – С. 65–69.

25.  Долан Э.Дж., Линдсей Д. Рынок: Микроэкономическая модель. – СПб., 1992. – 496 с.

26.  Економіка підприємства: Навч. Посібник / 3а ред. А.В.Шегди. – К., 2001. Роздіди 1 – 3; 7 – 9; 16.

27.  Економіка підприємства: Підручник (За заг. ред. С.Ф.Покропивного, – Вид. 2 – е, доп. – К.:КНЕУ – 2001. Розд. 1 – 2; 5 – 7.

28.  Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1 / Редкол.: С.В.Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 840 с.

29.  Економічна теорія: Навч. Посібник / За ред. В.О. Білика, Саблука П.Т. 4 – те вид., перероб. та доп. – К.: ННЦІАЕ, 2004. – 234 с.

30.  Економічний розвиток України: проблеми теорії і практики : Тези доп. підсумк. наук.-практ. конф. кафедри екон. теорії Дніпропетровського національного ун-ту за 2001 р. – Д., 2002. – 32с.

31.  Електронна бібліотека економіста. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.library.if.ua/book/38/1746.htm – Назва з екрану.

32.  Жаворонкова Галина Василівна. Інформаційне підприємництво: інновації, консалтинг, маркетинг / Національний авіаційний ун-т. – К. : НАУ, 2003. – 366с. – Бібліогр.

33.  Жданов Юрий Николаевич, Болдырев В. Н., Валовой Дмитрик Васильевич, Жданов Юрий Николаевич, Казаков В. В. Зкономика : Учебник для юристов / Дмитрий Васильевич Валовой (ред.). – М.: Щит-М, 1999. – 360с.

34.  Закон України «Про вищу освіту» // ГолосУкраїни. – 2002. – №33. – с.6.

35.  Закон України «Про загальну середню освіту» // Урядовий кур’єр. – 1999. – №78.

36.  Закон України від 1 червня 2000 року № 1775- III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

37.  Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-ІV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

38.  Закон України від 15 травня 2003 року № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

39.  Закон України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства».

40.  Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2063-III «Про державну підтримку малого підприємництва».

41.  Закон України від 21 грудня 2000 року № 2157-Ш «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні».

42.  Закон України від 4 травня 2007 року «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

43.  Закон України від 6 вересня 2005 року № 2806-ІV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

44.  Історія економічних учень: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 1300 с.

45.  Ковальчук В.М. Основи ринкової економіки. – Тернопіль, 2000.

46.  Ковальчук Г.О. Активізація навчання в економічній освіті. – К.: КНЕУ, 1999.

47.  Конференція: «Україна: Бізнес і економічні пріоритети» Київ, 14-15 листопада 2005 р.

48.  Кремінь В. Створюємо освіту майбутнього // Освіта. – №27 (5103) 9 – 16 червня. – 2004. – c.1-2.

49.  Кукурудза І.І. Методика викладання економічної теорії. Матеріали до лекцій і семінарів. – Черкаси: РВВ Черкаського держуніверситету. – 2001. – 332c.

50.  Ластовецький А. Загальна характеристика законодавства у сфері підприємницької діяльності та основні тенденції його розвитку // Підприємництво, господарство і право. – 2003, № 7. – С. 3-5.

51.  Ластовецький А. Удосконалення дозвільно-реєстраційних процедур щодо підприємництва в ракурсі адміністративної форми // Підприємництво, господарство і право. – 2003, № 8. – С. 7-11.

52.  Ластовецький А.С. Організаційно – правові засади регулювання підприємницької діяльності в Україні: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський юридичний ін. – т. – К., 2004. – 220 с.

53.  Лукінов, І. До питання про концепцію і модель сучасного економічного розвитку України [Текст] / І. Лукінов. Економіка України: Політико- екон. журн. / НАНУ . Міністерство економіки України . Міністерство фінансів України; І.І. Лукінов (гол.ред.). — 2001. – №6. – С. 4-9.— ISSN 0131-775X.

54.  Маршавін Ю.М. Підприємництво, як фактор розвитку зайнятості населення. – К.: ІПК ДСЗУ, 2004. – 234 с.

55.  Мельник Л.Ю., Сафронов С.О. Основи економічної теорії та підприємництва. – Дн-к: Січ, 2003. – 461 с.

56.  Мойсею Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 3-тє видання, доповнене, 2001 р. – 608 с.

57.  Мочерний С.В Економічна теорія: Посібник. – К.: «Академія», 2001. Розділи 3.1-3.2; 3.5.

58.  Навчальна програма з курсу «Економічна теорія» для ВНЗ і Шк\\ розроблена кафедрою економічної теорії НПУ імені М.П.Драгоманова.

59.  Навчально-методичний комплекс з курсу: «Основи економічної теорії» / Уклад.: В.В. Радченко, І.О. Штундер та ін. К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. – 86 с.

60.  Насікан Н. Розвиток малого бізнесу в Україні // Географія та основи економіки в школі. – 2000. – №2. – с.36 – 39.

61.  Науковий журнал «Економічний часопис» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.soskin.info – Назва з екрану.

62.  Національна доктрина розвитку освіти. Указ Президента України №347 / 2002 від 17.04.2002 року.

63.  Підприємництво – вирішальний фактор розвитку країн з перехідною економікою. – К.: Знання України, 2003. – 327с.

64.  Предпринимательство: Ученик для вузов / Под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф. Г.Б. Поляка, проф. В.А. Шандра, – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. – с. 20 – 27.

65.  Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О. В., Лібанова та ін. – К., Держкомпідприємництво, 2008. – 226 с.

66.  Радченко В.В. В ситуації «нестандарту» (Про методологічні основи створення державного стандарту і навчальних програм з економічної теорії) // Вища освіта України. – №2. – 2002. – С.69-76.

67.  Саниахметова Н.А. Регулирование предпринимательской деятельности в Украине: организационно – правовые аспекты / Одесская гос. юрид. академия. – О.: 1998.

68.  Сітухо Олександр. Деякі проблемні питання правового регулювання організації торгівлі цінними паперами // Юридичний журнал. – № 1. – 2005. – С. 36 – 43.

69.  Сміт Адам. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй. – К.: Port-Royal, 2001.

70.  Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004 – 2015рр) «Шляхом Європейської інтеграції» / Авт. кол.: Гальчинський А.С.,Геєць В.М. та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Інстит. екон. прогнозування НАН України, М-во економіки з питань європ. інтегр. України – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2004. – 416С.

71.  Указ Президента України 12 травня 2005 року № 779/2005 «Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва».

72.  Указ Президента України 25 травня 2000 року № 721/2000 «Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва».

73.  Указ Президента України від 1 червня 2005 року № 901 «Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики».

74.  Указ Президента України від 12 травня 1998 року № 456/98 «Про державну підтримку малого підприємництва».

75.  Указ Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності».

76.  Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

77.  Фонд підтримки підприємництва в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ufpp.kiev.ua – Назва з екрану.

78.  Чернилевский Д.И. Дидактика высшей школы. – М.: Педагогическое общество России, 2002.

79.  Шелудько Валерія. Регуляторна політика – невиправдані сподівання чи невикористані можливості? // Юридичний журнал. – № 6. – 2004. – С. 28 – 39.

80.  Шнипко О. Сутність підприємницької діяльності та основні умови її розвитку в Україні // Економіка, 2001, № 6, С. 3—6.

81.  Шумпетер Й. Теория экономического развития исследования предпринимательской прибыли, капитала и цикла конъюктуры: Пер. С нем./Под общ. ред. А.Г. Милейковского. – М.: Прогресс, 1982. – 454 с.

82.  Як влада приймає рішення і як підприємці можуть на це впливати – Програма АРД / Чеккі «Регуляторна реформа в Україні». – 2001. – 46 с.

83.  Якунин В.А. Педагогическая психология. – С – Пб.: Изд-во Михайлова В. А.: Изд-во «Полиус», 1998.