Навигация
Особливості жінок, що зазнали сексуального насилля
109352
знака
4
таблицы
3
изображения
Дипломна робота на тему:
«Особливості жінок, що зазнали сексуального насилля»
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Особливості сексуального насильства у межах посттравматичного стресового розладу
1.1 Загальні поняття про посттравматичні стресові розлади
1.2 Сексуальне насильство
1.3 Психологічні наслідки зґвалтувань для жінки
Розділ 2. Особливості жінок, що зазнали сексуального насилля
2.1 Загальна характеристика методів дослідження
2.2 Особливості несвідомих аспектів у досліджуваних
2.3 Особливості емоційної сфери оптантів
2.4 Особливості комунікативної сфери в групах досліджуваних
2.5 Особистісні прояви жінок
2.6 Рекомендації щодо реабілітації жінок, які зазнали сексуального насилля
Висновки
Література
Додаток А
Додаток Б
ВСТУП
Різкий підйом чисельності зґвалтувань, що відзначається в останні роки в нашій країні, збігся за часом із глибокими соціально-економічними змінами, ростом агресивних тенденцій у суспільстві, зміною культурних норм, у тому числі й у сфері сексуальних відносин. Це змушує більш детально досліджувати зазначену проблему.
Про сексуальне насильство говорять, коли людина силою, погрозою або обманом примушується, всупереч бажанню, до якої-небудь форми сексуальної активності [1].
У нашій роботі ми розглядали особливості сексуального насильства в межах посттравматичного стресового розладу (далі ПТСР). Адже для жінок зґвалтування являється екстремальною ситуацією, внаслідок якої у них спостерігаються психологічні зміни особистості.
До недавнього часу у вітчизняних дослідженнях ПТСР основну увагу приділялася особам, що стали жертвами масових катастроф (війни, землетруси). Проте не менш важлива і масштабна проблема — психологічні наслідки унікального травматичного досвіду такого, як зґвалтування. Значущість і актуальність подібних досліджень визначається як теоретичною неопрацьованістю даної проблеми у вітчизняній психології, так і необхідністю кваліфікованої допомоги жертвам згвалтування, яка заключається в їх психологічній реабілітації і соціальній реадаптації.
Об’єкт дослідження - особистість жертви, що зазнала сексуального насилля.
Предмет дослідження – психологічні особливості жінок, що зазнали сексуального насилля.
Мета дослідження –визначити психологічні особливості жертви сексуального насилля.
У роботі були поставлені наступні завдання:
1. З’ясувати наслідки зґвалтувань на особистість жінки.
2. В теоретичному аналізі розглянути сексуальне насилля та посттравматичні стресові розлади.
3. Порівняти психологічні особливості жінок, що зазнали сексуального насилля та жінок, що не зазнали сексуального насилля.
4. На основі отриманих даних розробити рекомендації щодо реабілітації жертв сексуального насилля.
Методи дослідження: «Модифікований тест восьми захоплень» Сонді, «Неіснуюча тварина», «Будинок-Дерево-Людина», «Опитувальник FPI».
Дослідження проводилося у Центрі психологічної допомоги жертвам сексуального насильства (9 осіб) та в Лінійному управлінні на ПЗ УМВСУ на залізничному транспорті (20 осіб). Всього у дослідженні брали участь 29 осіб. Вік досліджуваних 18-26 років. Період після сексуального насилля у жінок різний (від одного до чотирьох місяців).
Структура дипломної роботи: вступ, 2 розділи, висновки, література додатки.
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА У МЕЖАХ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ
1.1 Загальні поняття про посттравматичні стресові розлади
Сучасне життя характеризується значним зростанням кількості екстремальних чинників в життєдіяльності людини. Щодня засоби масової інформації повідомляють про стихійні біди, техногенні катастрофи, військові дії, терористичні акти, випадки насильства.
Вперше психічні порушення, як наслідок важкої психічної травми, були відзначені у жертв залізничних катастроф в 1867 р. Потерпілі протягом декількох тижнів переживали "душевний дискомфорт", їх переслідували кошмарні сновидіння, пов'язані за змістом з пережитою трагедією, у них також спостерігалися порушення пам'яті, розлади концентрації уваги. П. Дженет спостерігав, що жертви травматичних подій уникають спогадів про пережите, оскільки зазнають значних труднощів у контролі над сферою емоцій. Не маючи нагоди залишити подію у минулому, вони “прив'язані” до неї, повертаються знову і знову, тим самим заглиблюючи свої страждання і не знаходячи виходу своїм мукам.
Одне з перших системних досліджень жертв травматичних подій було зроблене Э. Стерлінгом (1909) при вивченні потерпілих від землетрусу в Мессіні і аварії на гірському руднику. Проаналізувавши душевний стан жертв, Е.Стерлінг прийшов до висновку, що переляк і емоційний шок знижують резистентність нервової системи і стають основними чинниками в розвитку неврозу.
В 20-ті рр. в роботах Ганнушкіна П.В., Краснушкіна Е.К., Зарубіна Ф.Л. було показано у осіб, що знаходилися в екстремальних умовах революції і громадянської війни, через певний період часу розвивається «редукція енергетичних можливостей, зниження або втрата працездатності, звуження кола інтересів». Цей синдром отримав назву «нажитої психічної інвалідності».
Загальними елементами у описі даних понять різні дослідники виділяли: порушення сну, нічні кошмари, депресію, гіпертрофовані емоційні реакції, підвищений рівень збудливості. Було показано, що війна не дає нових, невідомих мирному часу видів психічних розладів, її впливи лише у деякій мірі видозмінюють патопластику відомих психічних розладів.
Особливе місце в описі феноменології посттравматичних розладів займають роботи Е. Крепеліна. Автором було відзначено, що у таких хворих настрій залишається пригніченим, пацієнти можуть бути плаксивими або похмурими, дратівливими, при цьому вони детально розказують про свої нещастя і страждання. Звернуто увагу на симптоми "істеричного реагування". Характеризуючи травматичний невроз, Э. Крепелін вперше показав, що в деяких випадках після психічної травми розладу можуть залишатися постійними і навіть посилюватися.
В цілому, аж до кінця 60-х рр., в науці вивчалися в основному клінічні феномени психічних військових і інших травм, а, головним чином, фізіологічні реакції на стресові події, досліджень психологічного аспектів впливу на людину екстремальних чинників практично не проводилося. Проте досвід двох світових воєн і ряду локальних (перш за все, війна у В'єтнамі) дозволив ученим накопичити значний емпіричний матеріал, який надалі був теоретично осмислений і ліг в основу створення концепції посттравматичних стресових розладів.
Початок створення концепції стресу поклали роботи Р. Сільє. Експериментальним шляхом йому вдалося виділити «синдром відповіді на пошкодження» з рядом характерних ознак: збільшення і підвищення активності кіркового шару надниркових залоз; зменшення вилочкової і лімфатичних залоз; точкові крововиливи і язви, що кровоточать, в слизистій оболонці шлунку і кишечника.
Стрес визначається як феномен, що виникає при порівнянні вимоги, що пред'являється до особи, з її здатністю справитися з цією вимогою. Відсутність рівноваги між вимогами середовища і можливостями організму і приводить до виникнення стресу як спробі справитися з його джерелом. Процес подолання стресу включає як фізіологічні, так і психологічні механізми. Л.А. Кітаев-Смик виділив чотири фази розвитку стресу (субсиндроми стресу): емоційно-поведінкова, вегетативна, когнітивна і соціально-психологічна. Стан стресу є продуктом існуючих у людини когнітивних процесів, образу думок і оцінки ситуації, знання власних можливостей (ресурсів). В даний час специфічні механізми емоційного стресу розглядаються в рамках положень теорії функціональних систем Анохіна П.К. Згідно даної концепції емоційні стреси формуються в ході конфліктних ситуацій, коли особа не може задовольнити свої домінантні соціальні або біологічні потреби протягом довгого часу. Наслідки конфлікту можуть розглядатися в двох взаємно протилежних площинах як конструктивні і деструктивні. Прояви деструктивних функцій внутрішньоособового конфлікту дуже різноманітні, але всі вони породжують стан психологічного дискомфорту, який, у свою чергу, спричиняє за собою серію різних негативних наслідків, а в крайніх випадках може привести до руйнування особи. Але внутрішньоособовий конфлікт не тільки здатний чинити негативний вплив на особу, але і може служити могутнім джерелом розвитку особи, її вдосконалення.
Психічний стан, який виникає за наявності перешкод на шляху до задоволення потреби, називається фрустрацією. Людина втрачає вольовий контроль і початковий мотив діяльності. Симптоматика такого стану полягає в надсильному збудженні або апатії, агресивних, стереотипних способах подолання перешкоди, втрати значення, дезорганізації поведінки. Високий рівень фрустрації приводить до зниження ефективності і навіть до дезорганізації діяльності людини. Виділяють наступні види фрустраційної поведінки: рухове збудження; апатія; агресія і деструкція; стереотипія; регресія.
В 60-70-і рр. в США активно проводяться дослідження впливу військового стресу на психічний стан людини, які продовжуються і до теперішнього часу. Джерелом появи відстрочених психічних реакцій стали вважатися ситуації, в яких індивід піддається суворим фізичним діям і екстремальному емоційному стресу. Для позначення виділених симптомів застосовувалися різні терміни: «патологічне горе», KZ—синдром (психічні наслідки знаходження в концентраційних таборах), “посттравматичний невроз тих, хто вижив”.
Особливе місце серед симптомів PTSD займає так званий симптом “flashback”. За визначенням R.J.Campbl “flashback” – це спогади, відчуття або прояви іншого плотського досвіду, пов'язані безпосередньо або символічно з реальними подіями, що мали місце у минулому, що повторюються, раптово виникаючі. Чинник, спровокував “flashback” в конкретній ситуації, може бути не завжди очевидний.
Систематизація даних численних досліджень дозволила помітити, що при різних за походженням психічних травмах виникають загальні симптоми. Це дозволило М. Горовітцу об'єднати їх в єдину групу під назвою “посттравматичний стрес”, який визначався автором як “нормальна реакція на ненормальну ситуацію”. Оскільки самою загальною відповіддю особи на психотравму є тривога, то довгий час посттравматичні стресові порушення відносили до групи “неврозів тривоги”. В даний час посттравматичні порушення виділені в чотири самостійні нозологічні форми – гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовий розлад (PTSD або ПТСР в російській транскрипції), розлад адаптації, хронічна зміна особи внаслідок пережитої катастрофи. Гостра реакція на стрес виникає протягом місяця з моменту травми і продовжується від 2-х днів до 4-х тижнів. Посттравматичний стресовий розлад звичайно розвивається через деякий час після травми, не менше ніж через 1 місяць після травми, і має тривалість більш 4-х тижнів. Точкою відліку є сама по собі травмуюча подія або такі обставини.
На думку більшості дослідників, поява посттравматичних порушень є результатом дії на людину екстраординарної психотравмуючої події, яка перевищує його адаптаційні можливості. Психотравмуюча подія може стосуватися окремої людини (смерть близької людини, згвалтування), групи або всього населення (землетруси, війна). Посттравматичний стрес може спостерігатися не тільки у безпосередніх учасників події, але і у членів їх сімей, знайомих, свідків, а також персоналу спецслужб (пожежники, медики, правоохоронні органи і т.д.).
Певні психічні травми практично завжди викликають PTSD (тортури, знущання), інші - тільки в окремих випадках (пожежі, техногенні аварії і т.п.). Відзначено, що найважчі психічні наслідки викликають події не природного, а антропогенного походження.
За даними Дж. Халзера, в США 1—2 % населення страждають PTSD. Проведені дослідження свідчать про те, що симптоми PTSD можуть проявлятися від одного тижня до 30 і більше років. Симптоми PTSD з часом можуть ставати більш вираженими, виявляючись іноді на фоні загального зовнішнього благополуччя. Згідно даним Г.І. Каплана, симптоми PTSD повністю зникають у 30 % потерпілих, у 40 % — залишаються в стертій формі, у 20 % залишаються, не дивлячись на надання допомоги, і у 10 % стан погіршується. На успішну реабілітацію можна сподіватися за умов одночасного і гострого прояву симптомів захворювання, короткочасності (до 6 місяців) психічні розлади, наявність здорового преморбіду, активності соціально-психологічної підтримки потерпілого, відсутність інших психологічних, психіатричних і соматичних проблем.
Травматичний досвід, що не пропрацював, присутній у пам'яті у вигляді інтенсивних емоцій і соматосенсорних елементів, що актуалізуються при ситуаціях, що нагадують травматичні. Тілесні реакції на певні стимули відповідають ситуаціям, в яких чоловік піддавався загрозі: характерні підвищена пильність, перебільшена реакція на несподівані стимули, неможливість розслабитися.
Екстремальний негативний досвід настільки суперечить існуючому світогляду, що його осмислення викликає довготривалі і важкі психологічні проблеми, найпоширеніше відчуття, що виникає у потерпілих, — це відчуття безпорадності, незахищеності і уразливості, грунтовно руйнуються звичні життєві уявлення і схеми поведінки. Відчуття безпорадності і втрати контролю над власним життям можуть зберігатися ще довгий час після того, як зникнуть первинні симптоми ПТСР.
Люди, травматичні події, що пережили, — особливо жертви насильства — часто схильні звинувачувати себе в тому, що трапилося більше, ніж це здається адекватним оточуючим. Як не парадоксально, але самозвинувачення може грати адаптивну роль. Якщо потерпілий вважає, що він сам частково винною в тому, що відбулося, бере на себе відповідальність за те, що трапилося, тоді він якоюсь мірою встановлює контроль над травматичною подією.
На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що результатом впливу на людину катастрофічних подій є складна картина змін фізіологічних, психологічних, соціально-психологічних характеристик людини. Психологічні наслідки дії екстремальної ситуації залежать від інтенсивності, раптовості виникнення, тривалості дії травмуючих чинників. Вірогідність виникнення психологічних порушень у жертв травматичних подій також багато в чому обумовлена особистою оцінкою і ступенем суб'єктивної значущості. Особливо необхідно відзначити, що сукупність діючих екстремальних чинників викликає психічні зміни у значної кількості потерпілих в катастрофічній ситуації одночасно і у відносно короткий проміжок часу. Психологічні порушення можуть спостерігатися не тільки у безпосередніх учасників події, але і у членів їх сімей, знайомих, свідків, а також персоналу спецслужб (пожежники, медики, правоохоронні органи і т.д.). Особливо серйозні психологічні наслідки спостерігаються у дітей і підлітків.
Похожие работы
... виниклі в результаті дії травмуючих подій, впливають один на одного і зазнають динамічні зміни. Проаналізувавши всі вище перелічені характеристики жінок - жертв сімейного насилля, у корекцію негативних станів потрібно включати: - соціальну роботу з налагодження зв'язків; - педагогічну роботу: навчання таким навичкам, як позитивне спілкування (вирішення конфліктів, адекватне висловлювання), ...
... ігровими формами. Фігура “значущого іншого” конструюється підлітками виходячи з ідентифікаційних матриць друзів та образів мас-медіа. Аналіз реалій сьогодення дозволив дійти висновку, що сексуальна культура сучасних українських підлітків відрізняється певною маргінальністю, об’єднуючи риси традиційної та постмодерної культур. З одного боку, в ній присутня лібералізація установок щодо статевих ві ...
... стовне формування послуг державної підтримки повинне мати чітке формулювання критеріїв допомоги та швидку дію у досягненні поставлених цілей протидії насильству. РОДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї 3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Родина» В даний час популярним і ефективним є метод проектів. У ...
... з тим у структурі потерпілих з'явилися особи нових соціальних верств населення (підприємці, бізнесмени, банкіри, фермери, спортсмени та ін.) Збільшується кількість потерпілих серед людей похилого віку, пенсіонерів, інвалідів. 2.2 Причини злочинної жорстокості Залежно від набору криміногенних явищ, а також структури і процесів, що лежать в основі міжособистісних криміногенних конфліктів, ...
0 комментариев