Навигация
Наслідки зґвалтувань для жінки
109352
знака
4
таблицы
3
изображения
1.3 Наслідки зґвалтувань для жінки
Жертвою сексуального насильства (ЖСН) може виявитися людина будь-якого віку і статі. В справжній роботі ми розглянемо тільки ті ситуації, коли насильником є чоловік, а жертвою — жінка. Також відзначимо, що слово "жертва" ми використовуємо без "принизливої нагруженості", на яку часто вказують соціальні працівники, а просто як синонім слів таких як "пережила" або "потерпіла" [17].
Проблема сексуального насильства має багатовікову історію, але наукова цікавість психологів привернула лише в 70-х рр. нашого століття. До теперішнього часу найбільша кількість інформації і теоретичних розробок по цій проблемі належить американським дослідникам. Також в США добре розвинута сіть установ, що надають практичну допомогу жертвам згвалтування.
Все, що відноситься до інтимної сфери, має для людини виняткове значення, служить джерелом найсильніших переживань. Ця сфера життя вимагає чуйного і тактовного відношення. В ній, як ні в якій інший, переплітаються впливи біологічних чинників, соціальних норм і духовних переконань. У наш час знімаються багато табу, наприклад на відкриті обговорення сексуальних проблем (пригадаємо деякі телевізійні ток-шоу). З розвитком суспільства зростає потреба кожної людини в пошані приватності, персональної свободи і безпеки, що примушує гостріше реагувати на злочини проти особи. Ці чинники, з одного боку, зростання насильства в повсякденному житті — з іншого, сприяють тому, що міняються установки суспільства щодо згвалтування, розширяються юридичні поняття і переглядаються закони.
Загальновживане поняття про згвалтування як примушення до сексуальної близькості проти бажання включає широкий спектр ситуацій (наприклад: коли незнайомець раптово нападає, використовуючи зброю або загрожуючи їм, наносить фізичні пошкодження; коли насильник і жертва знають один одного і, можливо, навіть мали сексуальні контакти раніше). Ситуації першого типу в західній літературі називаються "жорстокими", або "бліц-згвалтуваннями" і складають, всупереч поширеній думці, меншу частину всіх згвалтувань. Ситуації другого типу називаються "згвалтуваннями довір'я" і складають велику, хоча майже завжди приховану від сторонніх очей частину цих злочинів.
Обробка 134 кризових дзвінків, що поступили на телефон довіри Московського Центру допомоги тим, що пережили сексуальне насильство, дала наступні цифри: в 97% випадків жертвою згвалтування була жінка; в 100% випадків насильником був чоловік. Вік жертви: до 12 років — 16%; 13—18 — 32%; 19—25 — 26%; 26—30 — 7%; 31—40 — 15%; старше 40 років — 4%. По відношенню до жертви насильник був чужою людиною в 34% випадків, знайомим — в 66%, з них: близьким знайомим — в 15%, членом сім'ї або родичами —в 19%. [2]
Насильник-незнайомець нападає раптово і швидко, із самого початку застосовує фізичну силу або загрози, і жертва відразу відчуває себе в небезпеці і боїться смерті. Такі ситуації, всупереч уявленням, що склалися, не обов'язково виникають вночі в "небезпечній частині" міста. Вони можуть відбуватися біля будинку (або прямо в будинку) жертви, в суспільних місцях — в парках, на автостоянках, в офісах. Іноді жертву відвозять в безлюдне місце і там гвалтують. Згвалтування знайомим звичайно відбувається по-іншому. Ситуація може починатися як цілком нешкідлива, добровільна, соціально прийнятна і абсолютно не загрожуюча. Учасники ситуації складають один про одного якусь думку і враження в процесі спілкування, і передбачається, що в їх відносинах повинна бути присутня (хоча б якоюсь мірою) взаємна пошана і довіра. Несподіване зловживання цією довірою — найсильніший стресогенний чинник.
За даними анонімного опитування, проведеного серед 53 жінок, 30% з них вказали на досвід перенесеного сексуального насильства. Згідно різним соціологічним і психологічним дослідженням американських авторів, цей відсоток варіює від 13 до 33 в різних вибірках [ 2].
Практично всі ЖСН страждають від несправедливого відношення оточуючих, але більше інших — жертви зґвалтовані знайомими. Такі випадки традиційно вважаються менш жорстокими, не такими серйозними і злочинними, як згвалтування незнайомцем. Потерпілу звинувачують в провокуючій і "неправильній" поведінці, в нерозбірливості знайомств і контактів. Вона переживає почуття вини за те, що не могла передбачати і контролювати результат події, за те, що її думки про людей виявилися невірними. Із цих причин жертви згвалтування знайомими дуже рідко звертаються за допомогою до правоохоронних органів. Багато хто вважає незручним додавати справу розголосу і притягати до відповідальності знайому людину. Крім того, у ході розслідування в розгляд особистого життя і поведінки потерпілої можуть бути залучені загальні знайомі її і насильника.
ЖСН частіше, ніж жертви інших злочинів, стикаються з проблемою вторинної віктимізації. Якщо потерпіла ухвалила рішення звернутися до правоохоронних органів, її чекає процедура багатократних розпитувань і відновлення картини злочину, що завдає додаткової травми і посилює вже існуючий стрес. Посилювати ситуацію може також те, що слідчий частіше всього чоловік, а одним з ПТСР при зґвалтуванні часто є порушення міжособових відносин з протилежною статтю. Крім того, чоловік мимовільно може розглядати подію з чоловічої точки зору, і деякі аспекти ситуації можуть викликати у нього відчуття статевого антагонізму. В кожному крупному населеному пункті США існує кризовий центр допомоги потерпілим від згвалтування, де спільно працюють лікарі, психологи, юристи. Бесіду з ЖСН звичайно проводить жінка-поліцейський, що співробітничає з кризовим центром. В Росії, на жаль, відносини з правоохоронними органами доставляють потерпілій безліч додаткових проблем. В Україні також вже створені і ефективно працюють аналогічні центри.
Дуже важливим чинником, що впливає на психологічний стан жертви, являються її відносини з сім'єю. Після події близькі, так само як і сама жертва, знаходяться в стані шоку і можуть поводитися ірраціонально. Неадекватна (в даному випадку позбавляюча жертву необхідної допомоги і перешкоджаюча її одужанню) поведінка оточуючих може проявлятися по-різному. У разі, коли між членами сім'ї немає глибокого емоційного контакту, взаєморозуміння і довір'я, близькі можуть звинувачувати потерпілу в тому, що відбулося, викликаючи у неї почуття вини, демонструючи свої гнів і незадоволеність з приводу її "зіпсованості". Це з’являється особливо часто в тих випадках, коли насильник не користувався зброєю, не заподіяв жертві важких тілесних пошкоджень, не порвав одяг. Намагаючись прояснити для себе ситуацію насильства, оточуючі можуть виказувати подив, чому потерпіла недостатньо активно чинила опір або поводилася не так, як. на їх думку, слідувало б. Подібна недовіра — дуже істотний травмуючий чинник. Саме близькі люди повинні надати ЖСН безумовну підтримку.
Якщо перш ніж потрапити в ситуацію насильства жінка зробила щось, що іншим здається неправильним і тим більше провокуючим (наприклад, пізно увечері йшла одна по вулиці), їй дуже важко захистити себе емоційно. Оточуючі особливо схильні дорікати жертві в "неналежній поведінці", якщо до того, що трапилося вони намагалися утримати її від подібних вчинків. Надмірно говорити, що поширені в таких випадках вислови "Ось бачиш!", "Тобі ж говорили!" ніяк не сприяють отриманню потерпілій емоційної рівноваги. Якщо ЖСН не була сильно покалічена, близькі можуть вважати наслідками насильства не такими серйозними і постараються переконати потерпілу забути про те, що відбулося. Але фізичні пошкодження не повинні служити мірилом заподіяної шкоди. Недооцінка психологічних наслідків травми і їх довготривалості може привести до більшої ізольованості ЖСН і позбавити її можливості обговорювати акт насильства і пов'язані з ним відчуття.
Розбіжності виникають також в питанні, кому можна розповісти про нещастя, що трапилося: близькі, не бажаючи "виносити сміття з дому", перешкоджають отриманню професійної допомоги або, навпаки, прагнучи поділитися горем, розказують про те, що відбулося стороннім. Подібне відношення лише усилює стресову реакцію жертви, усугубляє відчуття вини і депресію, а також примушує замикатися в собі, що перешкоджає одужанню.
Проте і сім'я, члени якої тісно зв'язані емоційно, на жаль, теж можуть стати спонукати до вторинної віктимізації ЖСН. Значущі близькі часто відчувають те ж саме, що і потерпіла (гнів, втрату контролю, депресію), так само намагаються дати пояснення тому, що відбулося і знайти його причину, іноді переживаючи вину і відповідальність за те, що трапилося, за ті дії (або бездіяльність), які побічно вплинули на ситуацію (не проводили, не зустріли...). Слідством цього може стати гіперопіка потерпілої, бажання не залишати її одну, постійно контролювати. Присутність дбайливих близьких — надзвичайно важливий емоційний чинник для ЖСН, але необхідно пам'ятати, що одна з основних характеристик травматичної події — втрата відчуття контролю над подіями і власною поведінкою, і для жертви украй значущо відновлення цього відчуття.
Ще одна проблема, пов'язана з міжособовими відносинами в сім'ї, виникає через вплив згвалтування на можливість мати нормальні сексуальні контакти. Часто чоловіки або сексуальні партнери жертв, навіть щиро люблячі, намагаються "повернути жінку собі'', наполягаючи на інтимних відносинах, тим самим не тільки недооцінюючи тяжкість наслідків згвалтування, але і усугубляючи їх.
Особливо важливу роль в утворенні ПТСР жертви згвалтування, у відношенні до неї оточуючих і, отже, в успішності її реабілітації відіграють соціальні і культурні зміни, зокрема "міфів", що стосуються причин, ситуацій, наслідків, характеристик насильника і жертви. Вони міцно тримаються в культурі, оскільки мають декілька соціальних функцій: дозволяють людям відчувати себе в безпеці, підтримуючи переконання, що такі події трапляються досить рідко, а якщо і трапляються, то частково з вини самої жертви; дають можливість підтримувати віру в те, що ми живемо в справедливому світі, можемо повністю управляти нашим майбутнім і уникати негативних подій, якщо будемо правильно поводитися.
Поширене переконання, що будь-яка здорова жінка, охоча уникнути згвалтування, може це зробити. Тому якщо насильник був один, без зброї, не залишив на тілі жертви поранень або слідів побоїв, то ЖСН буде дуже важко довести, що все відбулося проти її волі.
Є міфи про те, як ЖСН повинна реагувати на те, що відбулося. Вважається, що якщо вона була дійсно згвалтована, з нею повинна трапитися істерика, вона плакатиме, кричатиме, відчуватиме гнів і огиду. Проте реакції можуть бути самими різними, включаючи описані вище. Жоден з видів реакції не повинен бути приводом для сумніву у факті насильства.
Існують також установки, що підтримують віру у те, що люди живуть в справедливому світі, в якому кожний одержує те, що заслуговує. Згідно цій логіці, згвалтування означає, що жертва "погана" або вчинила якусь помилку, за яку і отримала покарання. Якщо вона знаходилася в небезпечній частині міста, пізно йшла одна, була одягнена в одяг, привертає увагу, тим більше якщо фліртувала з майбутнім насильником, то швидше за все вона згодом почує: "Сама винна". Проте важливо розділити поняття "уразливість" і "вина". Уразливість відноситься до можливості, вина — до причини. Можна і необхідно вживати заходів, що зменшують власну уразливість, але за причину згвалтування несе відповідальність тільки насильник. Той факт, що він скористався уразливістю жінки, не робить її винуватою в тому, що відбулося. Наслідком цієї установки є думка, що чоловік під впливом жіночої "провокуючої, спокушаючої поведінки" просто не може контролювати свій сексуальний потяг [1].
Важливим ще є і те, що ЖСН підсвідомо теж розділяють ці негативні установки. Деякі жінки вважають, ніби якщо вони зможуть знайти те, що вони зробили неправильно і що явилося "причиною" згвалтування, і ніколи не робитимуть цього надалі, то застережуть себе від можливих посягань в майбутньому. Ця реакція природна.
У ЖСН часто спостерігаються:
Самозвинувачення — поширена реакція, що виникає після травматичної життєвої події. Жертви часто схильні звинувачувати себе більше, ніж це здається адекватним стороннім. Janoff-Bulman ділить самозвинувачення на два типи: поведінкову (звинувачення себе в неправильній поведінці), і характерологічну (звинувачення власного характеру або окремих його рис). Поведінкове самозвинувачення — набагато менш стабільне. Зазначена реакція відноситься до такої поведінки, яка може бути змінена власними зусиллями людини. Самозвинувачення більш адаптивне, оскільки дозволяє жертвам мінімізувати відчуття уразливості і збільшити контроль над власним життям. Поведінкове самозвинувачення дає можливість зберегти раніше існуючі базисні переконання або, принаймні, зменшити потребу в їх зміні. Набагато більшу проблему для ЖСН представляє характерологічне самозвинувачення, оскільки воно звичайно супроводжується низькою самооцінкою і запереченням здатності що-небудь змінити.
Дві інші реакції — заперечення і нав'язливі думки, що повторюються, про подію — покликані допомогти людині асимілювати травматичний досвід. Світ переконань, побудований і закріплений протягом багатьох років життя, не може кардинально змінитися за короткий строк. Зміни повинні бути поступовими, щоб картина світу могла зберігати стабільність і зв'язність. Заперечення дозволяє підготуватися до перебудови переконань і уповільнює цей процес. Тому рівень заперечення буде щонайвищим після фази шоку, що редукує загрожуючу інформацію. Нав'язливі думки, що повторюються, служать індикатором того, що дані травматичного досвіду зберігаються в активній пам'яті і переробляються до тих пір, доки не будуть включені в систему. Фаза заперечення змінює фазу нав'язливих думок про подію, що стають дуже пригнічуючими. В цей процес включені як психологічні, так і фізіологічні механізми.
Повернення нормального стану характеризується отриманням контролю над власним життям і поведінкою. Одужання вважається успішним, коли ЖСН може пригадати травматичну подію за власним бажанням, залишаючись в той же час здатною перемкнути свою увагу і думки на інші теми.
На основі вище викладеного можна стверджувати, що сексуальне насильство — сильний стресор, що викликає у більшості потерпілих довготривалі психологічні наслідки. Згвалтування міняє погляд жертви на світ і навколишніх людей, вторгаючись в систему її переконань і нівелюючи її базові потреби в контролі власного життя, в свідомості. На відміну від потерпілих від інших екстремальних стресорів, ЖСН потрапляють в найскладніші переплетення правових, медичних, соціальних, культурних проблем, які часто служать причиною вторинної віктимізації і значно відстрочують, а деколи і роблять неможливим повернення до нормального життя.
Висновки до теоретичної частини:
1. В нашій країні сфера вивчення будь-яких аспектів сексуального життя у минулому була вельми ідеологічною, і питання статевої злочинності були прерогативою кримінологів. Проте і в кримінології зґвалтування не піддавалося серйозним комплексним дослідженням із залученням соціології і психології. Основна увага була спрямована на вивчення ситуацій насильства, особи насильників, причин, що спонукали їх вчинити злочин. Всі дослідження ЖСН зводилися до віктимології, тобто до питання про те, як поведінка і психологічні характеристики жертви вплинули на розвиток і результат кримінальної ситуації. Таким чином, в дослідженнях кримінологій переважає погляд на ЖСН як на другорядного учасника подій, як на об'єкт. Очевидно, це правомірно для юридичного підходу, але психологам, що займаються проблемами ЖСН, необхідно подолати однобокість цих традицій і поміняти акценти. Задача психолога, що працює з потерпілими, не в тому, щоб стати експертом кримінальної ситуації, а в тому, щоб розібратися, які наслідки має ця травматична подія для жертви і як ефективно їй допомогти.
2. Зґвалтування - це примусові статеві зносини. Воно є одним із самих жорстоких зазіхань на особисту безпеку, права й волю людини. Для оволодівання жертвою використаються фізична сила, погрози, залякування, удаються до зброї, захоплень, побоїв. В результаті зазначеного у потерпілих виникає шок, потрясіння, відраза, сором.
3. За характером психологічні наслідки сексуального насильства діляться на:
1) посттравматичні стресові розлади: наявність стресора, нав'язливі спогади, думки, пов'язані із ситуацією насильства (тривожність, підвищена рухова активність), флеш-бек (спалах в пам'яті пережитого);
2) когнітивні розлади: сприйняття себе як безпомічної, поганої, некрасивої. Знижується самооцінка, порушуються межа свідомості (важко відокремити себе від інших, визначити свою межу, що приводить до експлуатації себе й інших);
3) емоційні проблеми: занепокоєння, тривожність, страх, аж до панічних станів, зниження загального фону настрою, депресія, гнів, емоційні оніміння, сексуальні проблеми;
4) поведінкові проблеми: агресивність, непояснена, неадекватна жорстокість, деструктивна поведінка, вживання наркотиків та алкоголю;
5) дисоціація (порушення, розірвання зв'язку між повним уявленням про себе, час або зовнішні обставин): дереалізація, множинні особистісні порушення;
6) розлад апетиту: булімія, анорексія;
7) нанесення самоушкоджень (зазначена обставина необхідна жертві, щоб упоратися із душевним болем і дереалізацією);
8) спроба самогубства або самогубство;
9) труднощі у встановленні міжособистісних відносин;
психосоматична патологія: біль в низі живота, дерматити, астма, шлунково-кишкові розлади, неврози.
РОЗДІЛ 2.
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЖІНОК, ЩО ЗАЗНАЛИ ТА НЕ ЗАЗНАЛИ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ
Похожие работы
... виниклі в результаті дії травмуючих подій, впливають один на одного і зазнають динамічні зміни. Проаналізувавши всі вище перелічені характеристики жінок - жертв сімейного насилля, у корекцію негативних станів потрібно включати: - соціальну роботу з налагодження зв'язків; - педагогічну роботу: навчання таким навичкам, як позитивне спілкування (вирішення конфліктів, адекватне висловлювання), ...
... ігровими формами. Фігура “значущого іншого” конструюється підлітками виходячи з ідентифікаційних матриць друзів та образів мас-медіа. Аналіз реалій сьогодення дозволив дійти висновку, що сексуальна культура сучасних українських підлітків відрізняється певною маргінальністю, об’єднуючи риси традиційної та постмодерної культур. З одного боку, в ній присутня лібералізація установок щодо статевих ві ...
... стовне формування послуг державної підтримки повинне мати чітке формулювання критеріїв допомоги та швидку дію у досягненні поставлених цілей протидії насильству. РОДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї 3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Родина» В даний час популярним і ефективним є метод проектів. У ...
... з тим у структурі потерпілих з'явилися особи нових соціальних верств населення (підприємці, бізнесмени, банкіри, фермери, спортсмени та ін.) Збільшується кількість потерпілих серед людей похилого віку, пенсіонерів, інвалідів. 2.2 Причини злочинної жорстокості Залежно від набору криміногенних явищ, а також структури і процесів, що лежать в основі міжособистісних криміногенних конфліктів, ...
0 комментариев