Суб’єкти права державної власності

1.2 Суб’єкти права державної власності

Власність – це певні матеріальні блага, які мають комусь належати. Що ж до державної власності, то у неї є свої суб’єкти, які мають право володіти, користуватись та розпоряджатись цією власністю. Отже, в ст. 32 Закону України “Про власність” визначається, що [суб’єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України; суб’єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів; суб’єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України, Верховна Рада Республіки Крим — на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів — на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності].[4]

Суб’єкти права власності вправі реалізувати своє суб’єктивне право та суб’єктивний обов’язок відповідно до принципу, згідно з яким вони вправі без обмежень здійснювати господарську діяльність, котра не суперечить чинному законодавству. [На етапі впровадження регуляторної політики в сферу господарювання правовий статус кожного з суб’єктів права власності якісно змінився. Особливо значні зміни сталися в регуляторно-правовому статусі держави та органів місцевого самоврядування. Вони зумовлені об’єктивними процесами поступового набрання Україною статусу правової держави та громадянського суспільства, а також проведення реформи в сфері господарювання, змістом якої є послаблення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання господарської діяльності]. [5] Тобто видно, що держава втрачає свої позиції у сфері управління державною власністю і управлінням сферою господарювання.

Аналізуючи ст. 13 Конституції України, можна дійти висновку, що суб’єктом права власності визнається Український народ. Підставою такого висновку стало текстуальне формулювання такого положення: “Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією”. Таким чином, встановлений Основним Законом нашої держави порядок здійснення прав власника від імені Українського народу стосується лише перелічених об’єктів. Також чітко не визначено чи є Автономна Республіка Крим суб’єктом права державної власності, адже в ст. 138 Конституції України зазначається, що до відання АРК належить управління майном, що належить Автономній Республіці Крим. Але, наприклад, в Законі України “Про приватизацію державного майна” майно, яке належить АРК, приватизується як державне. Але є певні сумніви у правомірності визнання власності АРК державною, тому що АРК не є державою, хоча і є республікою, має певний обсяг автономії в межах України. Отже, виходячи з положень Конституції України, можна визнати, що суб’єктом права державної власності є держава, утворена Українським народом (окрім виключної власності народу).

Так як згідно з Законом України “Про власність” до державної належить ще і комунальна власність, то суб’єктами права комунальної власності можна вважати адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів. Але за Конституцією України суб’єктами права комунальної власності, відокремленої від державної, стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

1.3 Об’єкти права державної власності

Так як є суб’єкти права власності, то мають бути і об’єкти (відповідно до теорії права у будь-яких відносинах, що стосується їх структури, мають бути присутні суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин (суб’єктивні права та юридичні обов’язки)). Загальновизнаним теорією права суб’єктом будь-яких правовідносин є матеріальні та нематеріальні блага (речі, дії, результати дій, особисті немайнові блага), з приводу яких виникли правовідносини, на використання або охорону яких спрямовані взаємні суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Відповідно до ст. 34 Закону України “Про власність” загальнодержавну (республіканську) власність становлять: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток; інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами. З цього переліку можна виділити дві категорії майна державної власності:

а) майно, яке взагалі не може перебувати у власності окремих осіб права власності, тобто таке майно, яким мають право користуватись, володіти та розпоряджатись виключно суб’єкти права державної власності (наприклад, оборонні об’єкти, Національний банк України);

б) майно, яке в принципі може бути у власності інших суб’єктів, але за своїм функціональним призначенням має забезпечувати загальнодержавні інтереси (приміром майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів: наприклад, кошти, що виділяються державою Академії митної служби України, покликані на забезпечення матеріально-технічнічної бази цього державного навчального закладу, але майно, яке Академія купляє за державні кошти є власністю саме цього навчального закладу).

Державною власністю також визнається майно, що забезпечує діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України та утворюваних ними органів. Це положення має дуже важливе значення, тому що ці посади є виборними і одні й ті самі особи не будуть перебувати на посадах все життя, будуть інші особи, що прийдуть їм на зміну. Отже, майно, яким користується, володіє та розпоряджається Президент, члени Кабінету Міністрів, є власністю держави, а не окремих осіб, які займають зазначені посади на період, визначений Конституцією та Законами України.

Отже, у державній власності юридично може бути будь-яке майно, у тому числі й таке, що не може перебувати у власності інших суб’єктів. Зокрема, Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17 червня 1992 року затверджує Перелік майна, що не може бути у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Таким майном є: зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва, бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря), протиградні установки, державні еталони одиниць фізичних величин, спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Так як до державної власності в Україні належить і комунальна власність, то необхідно визначити об’єкти права власності адміністративно-територіальних одиниць. Відповідно до ст. 35 Закону України “Про власність” до об’єктів права комунальної власності належить: майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території; майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб’єктами права власності. Щодо останнього положення Закону, то в принципі його можна пояснити таким чином: бувають випадки, коли приватні підриємці вирішують зайнятись благодійністю і передають у власність тієї адміністративно-територіальної одиниці, де проживають, певні кошти, які при передачі їх певним органам стають державною власністю (наприклад, підприємець дає гроші для культурного розвитку його мікрорайону в міську раду); або у особи на території її дільниці біля будинку стоїть монумент якогось письменника і він передає його у власність міста, в якому він проживає.

Перелік об’єктів права комунальної власності встановлено не тільки в зазначеному Законі, але і в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року, в якому, згідно із ст. 60 зазначається: [територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження].[6] Але в цьому Законі є певні недоліки, тому що не містять критерії, які визначають особливість комунальної власності, на відміну від Закону України “Про власність”.

Отже, ми бачимо, що до державної власності відносяться будь-які матеріальні речі (в основному це майно, установи, певні стратегічні об’єкти), які покликані забезпечувати діяльність державних органів, забезпечувати економічний та соціально-культурний розвиток як всієї держави, так і окремих територій, і ці блага не мають бути власністю інших осіб, суб’єктів права власності.