Правовий режим майна

3. Правовий режим майна

3.1.  Поняття та зміст правового режиму майна

У чинному законодавстві та спеціальній літературі досить часто зустрічається термін «правовий режим», який через невизначеність змісту та сфери застосування, по-суті, набув характеру універсального. Так, завдяки універсалізму термін «правовий режим», який був розроблений теорією господарського права та у первісному розумінні й значенні вживався лише щодо майна (його окремих видів) господарських органів та інших видів майна, що знайшло закріплення і в законодавстві, згодом почав застосовуватися і щодо інших об'єктів — діяльності, території, тощо, правовий режим яких досліджується іншими галузями науки. Поняття та зміст правового режиму майна суб'єктів господарювання, відрізняється від правового режиму власності (об'єктів власності), і доказом цього є багато факторів.

У науковій літературі існують різні визначення поняття правового режиму майна суб'єктів господарювання. Так, на думку одних авторів, правовий режим майна господарських органів можна визначити, як встановлений в правових нормах порядок формування майна і наділення ним господарських органів, а також порядок управління ним цими господарськими органами та іншими ланками економіки. [Спробу визначити поняття правового режиму майна суб'єктів господарювання через систему правовідносин, об'єктом яких є цілісний майновий комплекс суб'єкта господарювання або його складова частина, а предметом — права і обов'язки учасників господарювання, пов'язані з володінням і використанням цілісного майнового комплексу в господарській діяльності, здійснила В. А. Малига. Привабливе, на перший погляд, визначення правового режиму майна, тим не менш, має окремі недоліки. По-перше. у запропонованому визначенні відсутній один із елементів правовідносин — суб'єкти, без яких існування будь-яких правовідносин як врегульованих нормами права суспільних відносин неможливе. По-друге, запропоноване визначення є занадто вузьким як щодо визначення об'єкта правовідносин, так і щодо повноважень самого суб'єкта господарювання та інших осіб стосовно окремих видів майна].[9]

Доречно зазначити, що в чинному законодавстві України (передусім, у ГК України) норми щодо правового режиму майна суб'єктів господарювання сформульовані й розміщені, як правило, безсистемно, за змішаним принципом: одна частина з цих норм встановлює правовий режим власності (об'єктів власності) безвідносно до виду суб'єктів господарювання (прикладом цього є положення ст. 141 ГК України та низки нормативно-правових актів, що визначають особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання); друга — правовий режим майна окремих суб'єктів (наприклад, статті 66, 75, 77, 87, 100, 123 ГК України, а також нормативно-правові акти, що визначають правове становище окремих суб'єктів господарювання); третя — правовий режим окремих видів майна (статті 163—165, 387, 391—395 ГК України, а також нормативно-правові акти, що визначають особливості правового режиму окремих видів майна). Зрозуміло, що така розпорошеність правових норм потребує як певної їх уніфікації у межах Господарського Кодексу України, так і узгодженості положень окремих спеціальних законів та інших нормативно-правових актів з положеннями Господарського Кодексу України і навпаки.

Значення уніфікованого розуміння відповідного правового закріплення елементів правового режиму майна суб'єкті господарювання, а також недоліки законодавства в цій частині можна побачити на прикладі кожного з елементів правового режиму, починаючи зі структур (складу) майна зазначених суб'єктів.

Згідно з ч. 1 ст. 139 ГК України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначенні виробляються чи використовуються діяльності суб'єктів господарювання і відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Оскільки ГК України не містить визначення поняття речі, то я звернувся до ст. 17 ЦК України, яка під річчю розуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Виходячи з такого, досить загального визначення та враховуючи положення ст. 190 ЦК України майном суб'єкта господарювання можуть бути визнані окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки, проте для визнання цих об'єктів речами в розумінні Господарського кодексу необхідно, щоб вони відповідали ознакам, зазначеним в ч. 1 ст. 13 ГК України, а саме: а) мали вартісне визначення; б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб'єктів господарювання; в) відображалися в балансі цих суб'єктів або враховувалися в інших встановлених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Поряд із застосуванням терміна «правовий режим майна» щодо окремих видів майна інколи вживається термін «правовий статус». Таке вживання останнього терміна (так само, як і терміна «правове регулювання»), тим більше в законодавстві, є небажаним, навіть неприпустимим, оскільки правовий статус характеризує суб'єкта права (наприклад, фізичну чи юридичну особу, учасника господарських відносин чи суб'єкта господарювання, торговця цінними паперами тощо),але не об'єкт (майно, вид діяльності, територію тощо). Так само правове регулювання здійснюється не щодо окремих видів майна, а щодо певного виду суспільних відносин, у тому числі тих, що складаються у процесі здійснення окремих видів господарської діяльності.

Якою б важливою не була діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної виконавчої влади у сфері управління державною власністю, однак у їх функції не входить використання майна в процесі виробництва, створення нових матеріальних благ, їх реалізація тощо. Для цього уповноважені органи виконавчої влади утворюють державні підприємства та державні установи, за яким законодавець закріплює майно відповідно на праві повного господарського відання та праві оперативного управління (статті 37 і 39 Закону України "Про власність"). З юридичної точки зору повне господарське відання і оперативне управління є правовими формами реалізації, як правило, права державної власності спеціально створеними суб'єктами різних організаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. Отже, далі я розглянув ці дві форми здійснення права державної власності.