Основні форми здійснення права державної власності

3.2.  Основні форми здійснення права державної власності

Згідно із частиною 1 ст. 37 Закону України “Про власність” майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України; здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства; до права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Стаття 39 цього ж закону визначає, що майно, яке є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління, що є другою формою здійснення права державної власності; державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

Державні підприємства, установи та інші державні організації, наділені правом повного господарського відання, правом оперативного управління, отримують певну сукупність прав та обов'язків, яка дає змогу здійснювати функції власника. При цьому власником майна державних підприємств, установ залишається держава, адже ще за часів римського права утвердився постулат: у однієї речі може бути лише один власник. Однак дія такого принципу має ефективність лише тоді, коли власник спроможний самостійно і безпосередньо здійснювати правомочності власника, в тому числі займатися господарською чи іншою діяльністю. Тим часом, держава не може самостійно здійснювати правомочності власника. Не завжди це можуть і окремі громадяни. Вони можуть об'єднуватися у колективні утворення, передаючи їм своє майно та здійснюючи виробничо-господарську діяльність. Тому людство активно вело пошук оптимальних правових форм, які б гармонійно забезпечували інтереси як власників, так і господарюючих суб'єктів-невласників.

Обґрунтовуючи необхідність закріплення за державними органами необхідних правомочностей володіння, користування і розпорядження переданим їм державним майном на умовах оперативного управління, науковці зазначають, що без цих правомочностей вони не змогли б виконувати покладені на них завдання народногосподарського плану. При цьому, державний орган здійснює надані йому правомочності саме у порядку оперативного управління, а не як власник. Інші науковці висловили думку про можливість визнання права власності на державне майно як за державою, так і за державним органом, за яким воно закріплено. Безперечно, з законодавчим закріпленням за державними підприємствами та установами майна на праві оперативного управління, дискусії щодо правової природи правомочностей державних підприємств та установ на ввірене їм державне майно втратили гостроту і перейшли в стадію коментування конкретного змісту інституту оперативного управління, адже принципова неузгодженість з введенням законодавцем цього інституту в той період не знайшла б розуміння у юридичної громадськості.

Інститут права оперативного управління в цілому мав позитивний вплив на формування конструкції правосуб'єктності державних підприємств та установ як юридичних осіб. Він вніс визначеність у взаємовідносини між державою як власником і суб'єктами здійснення права державної власності, адже радянська юридична наука не запропонувала в той період іншого правового інституту реалізації права державної власності. З ідеологічних міркувань юридична наука не могла запозичити буржуазні інститути управління майном особами, які не є його власниками. Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов’язаннями коштами, що є в її розпорядженні; і при недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов’язаннями несе власник.

Щодо здійснення права державної власності в багатьох зарубіжних країнах сформувалося три основні організаційно-правові форми державних підприємств: відомчі (казенні) підприємства, публічні корпорації і державні. Казенні підприємства не мають статусу юридичної особи, фінансово-господарської самостійності і фінансуються з державного бюджету. Публічна корпорація має статус юридичної особи, формується за рахунок первісного державного капіталу, а надалі діє на засадах господарської самостійності та фінансової самоокупності. Нарешті державна компанія має статус юридичної особи акціонерного типу, діє, як і публічна корпорація, на підставі індивідуального статусу (меморандуму), що його затверджує відповідний державний орган. Україна використовуючи світовий досвід з цього приводу сформувала свої власні організаційно-правові форми державних підприємств.

Незважаючи на активне створення останнім часом підприємств, заснованих на приватній власності, на сьогодні в Україні суб'єкти господарювання державного сектора економіки становлять значну частку в загальному обсязі всіх суб'єктів господарювання та продовжують відігравати важливу роль у національному товаровиробництві. Необхідність дослідження правового статусу державних підприємств у контексті чинного законодавства обумовлена тим, що новими кодексами внесено зміни у традиційне розуміння поняття «державне підприємство».

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, що забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

При цьому законодавство окремо виділяє такий вид суб'єктів господарювання державного сектора економіки, як державні підприємства. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГК законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям (згідно із Законом «Про підприємництво» діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій — також і повними товариствами). Підприємствам державної форми власності надаються на умовах повернення кошти з державного бюджету для погашення заборгованості із заробітної плати.

Надання спеціальних прав державним підприємствам потребує чіткого визначення правового статусу підприємства державної форми власності, визначення кола підприємств, віднесених до зазначеної категорії. Особливо актуальним є питання щодо віднесення до суб'єктів господарювання державної форми власності відкритих акціонерних товариств, частка держави у статутних фондах яких складає 100 відсотків та понад 50 відсотків.

Слід зазначити, що поняття «державне підприємство» у ГК змінилося у порівнянні з поняттям, яке надавалося у Законі «Про підприємства в Україні» (втратив чинність у зв'язку з набранням чинності ГК). Так, ч. 1 ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні» було передбачено, що в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство.

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє та користується зазначеним майном.

Виходячи зі змісту Закону України «Про підприємства в Україні», на той час законодавством виділялось два види державних підприємств: «державне підприємство» і «казенне підприємство». На відміну від названого Закону, ГК вживає поняття «суб’єкти господарювання державного сектора економіки».

Відповідно до ч. 2 ст. 22 цього Кодексу суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів. Однак не всі суб'єкти господарювання державного сектора економіки є підприємствами державної форми власності.

Таким чином, ГК передбачено дві групи суб'єктів господарювання державного сектора економіки: 1) підприємства, що діють на основі лише державної власності; 2)інші суб'єкти державного сектора економіки, що мають, крім акціонера — держави, також й інших акціонерів (учасників), однак держава забезпечує вирішальний вплив на господарську діяльність цих суб'єктів.

Стосовно правового статусу підприємств державної форми власності слід зазначити, що ст. 63 ГК визначає види та організаційні форми підприємств, які можуть діяти в Україні залежно від декількох критеріїв. Так, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:

·  приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

·  підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

·  комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

·  державне підприємство, що діє на основі державної власності;

·  підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Отже, державними підприємствами відповідно до ГК є підприємства, що діють на основі державної власності.

Стаття 326 ЦК визначає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Крім того, згідно з ч. З ст. 63 ГК залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Порядок утворення державного унітарного підприємства визначено у ст. 73 Господарського Кодексу, яка, зокрема, передбачає, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Найменування державного унітарного підприємства має містити слова «державне підприємство». Органом управління такого підприємства є його керівник, котрий призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Особливості утворення і діяльності державного комерційного підприємства визначено у статтях 74-75 ГК. Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у ст. 44 цього Кодексу, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з ГК та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд цього підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації даного підприємства як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом. Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Порядок утворення та діяльності казенних підприємств визначено статтями 76-77 ГК. Так, відповідно до ст. 77 цього Кодексу казенні підприємства створюються в галузях народного господарства, в яких:

·  законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

·  основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

·  за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

·  переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

·  приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства а також орган, до оферти управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного "управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл. Найменування казенного підприємства повинно містити слова «казенне підприємство».

В Україні сьогодні також діють і державні підприємства корпоративного типу. На мою думку, до цієї категорії державних підприємств належать державні акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких перебуває у державній власності. Однак чіткому визначенню правового статусу таких підприємств заважає відсутність належного законодавчого регулювання порядку їх створення та управління.

Відповідно до ч. 7 ст. 74 ГК державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються Господарським Кодексом та іншими законами.

На сьогодні відсутні спеціальні правові норми, що чітко відносили б державні акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких перебуває у державній власності, до такого виду, як «державні підприємства». На підставі аналізу положень Цивільного і Господарського кодексів України, можна зробити висновок, що державні акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок державного майна, і 100 відсотків акцій яких перебуває у державній власності, також є підприємствами державної форми власності.

Таким чином, на основі викладеного мною матеріалу, я вважаю, що підприємствами державної форми власності є: державні комерційні підприємства, казенні підприємства, державні акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких перебуває у державній власності, підприємства ж, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків чи становить величину, що забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів, входять до державного сектора економіки, але не є підприємствами державної форми власності.

майно власність законодавство державний

ВИСНОВОК

Отже, право державної власності, передбачене Законом України “Про власність” та іншими нормативно-правовими актами, є одним з видів права власності, існуючих в Україні на сьогодні. Право державної власності до того ж ще й поділяється на загальнодержавне та комунальне право власності. Слід зазначити, що інститут права державної власності має дуже важливе значення для економіки України, тому що зберігає державне майно, національні багатства нашої держави в певній цілісності, і може управляти тим майном, що належить до її відання. В умовах приватизаційної політики держави, державна власність є чинником збереження того майна, що є власністю народу, хоча органи виконавчої влади, покликані управляти цим майном, не завжди сумлінно виконують свої обов’язки, покладені на них державою в сфері управління державним майном. Наприклад, Фонд державного майна України дуже часто припускається помилок у здійсненні своєї політики відносно збереженності державної власності.

Цивільний кодекс України встановлює підстави виникнення права державної власності, серед яких: конфіскація; реквізиція; угоди у сфері внутрішнього і зовнішнього товарообігу (оплатні і безоплатні); визнання майна безхазяйним; знахідка; набуття права власності на бездоглядну домашню тварину; набуття права власності на скарб. Отже, державна власність може виникати в будь-який з первісних чи похідних способів, але у держави є підстави для набуття нею права власності в такі способи, в які це право не може виникнути в інших власників – фізичних або юридичних осіб.

Коли я розглядав форми здійснення права державної власності, то проаналізував іноземний досвід різних форм здійснення права власності держави і порівняв з тими формами, організаційно-правовими формами державних підприємств, що існують у нас, в Україні.

Розглянувши правовий режим майна , я дійшов висновку, що поняття та зміст правового режиму майна відрізняється від правового режиму власності. А взагалі, правовий режим майна, як встановлюють деякі науковці, - це встановлений в правових нормах порядок формування майна і наділення ним господарських органів, а також порядок управління ним цими господарськими органами та іншими ланками економіки.

Отже, право державної власності у конкуренції з правом приватної власності поступово починає втрачати свої позиції, які воно мало до проголошення Україною незалежності. Але все одно державна власність зберігає майно Українського народу і здійснює управління ним відповідно до покладених на відповідні органи повноваження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Васькович Й. Чи передбачені цивільним законодавством форми права власності? // Право України. - № 10. – 2006. – С. 123-125.

2.  Господарський кодекс України. – Х.: ТОВ “Одісей”, 2006. – 240 с.

3.  Даценко І. Поняття і статус підприємства державної форми власності у контексті чинного законодавства України // Право України. - №3. – 2005. – С. 56-59.

4.  Закон України “Про власність” від 07. 02. 1991 // Відомості Верховної Ради. – 1991. - № 20. – ст. 249.

5.  Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 // Відомості Верховної Ради. - 1997. - N 24. - Ст.170.

6.  Закон України “Про управління об’єктами державної власності” від 21. 06. 2006 // Відомості Верховної Ради. – 2006. - № 46. – ст. 456.

7.  Ковальчук А. Законодавче забезпечення управління державною власністю Право України. - №12. – 2005. – С. 29-32.

8.  Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Х.: ТОВ Одісей, 2006. – 288 с.

9.  Конституція України. Х.: Парус, 2006. – 48 с.

10.  Копейчиков В. В. Теорія держави і права. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.

11.  Кравцова Т. Правова характеристика відносин, що виникають в сфері державного регулювання господарської діяльності // Право України. - № 6. – 2004. – С. 31-35.

12.  Митний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одісей”, 2004. – 224.

13.  Нездоля А., Нестеренко С. Досье генерала госбезопасности Александра Нездоли. – Б. Церковь: ООО “Червона Рута-Турс”, ЧП “Дельта”, 2003. – 471 с

14.  Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. - № 35. – ст. 517.

15.  Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України “Про застосування законодавства про оренду і приватизацію державного та комунального майна” від 24. 05. 2005 року // Юридична Україна. - № 2. – 2006. – С. 107-108.

16.  Рябченко О. Зміст державного регулювання господарської діяльності // Право України. - № 1. – 2006. – С. 81-84.

17.  Трофімова З. С. Теорія держави та права. – Д.: ООО ПКФ “БАО”, 2004. – 176с.

18.  Цивільний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одісей”, 2006. – 424 с.

19.  Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. Кн. 1 / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 861 с.

20.  Цивільне право України: Підручник у двох томах. – Т. 1 За заг. ред. В. І. Борисової та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 480 с.

21.  Цивільне право України: У двох томах. – Т. 1. Загальна частина За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К., 2003. – 518 с.

22.  Щербина В. Поняття та зміст правового режиму майна суб’єктів господарювання Юридична Україна. - №1. – 2007. – С. 70-78.

[1] Васькович Й. Чи передбачені цивільним законодавством форми права власності? // Право України. - № 10. – 2006. – С. 123.

[2] Цивільне право України: У двох томах. – Т. 1. Загальна частина/За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К., 2003. – С. 324.

[3] Ковальчук А. Законодавче забезпечення управління державною власністю // Право України. - №12. – 2005. – С. 29.

[4] Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. - N 20. - ст.249; N 885-XII ( 885-12 ) від 26.03.91, ВВР, 1991, N 20, ст.250.

[5] Кравцова Т. Правова характеристика відносин, що виникають в сфері державного регулювання господарської діяльності // Право України. - №6. – 2004. - С. 34-35.

[6] Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1997. - N 24. - Ст.170

[7] Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. - N 46. - ст.456

[8] Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. Кн.. 1 / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 437.

[9] Щербина В. Поняття та зміст правового режиму майна суб’єктів господарювання // Юридична Україна. - №1. – 2007. – С. 70-71.