Методи та моделі експертної системи оцінки вірогідності банкрутства підприємства

1.2 Методи та моделі експертної системи оцінки вірогідності банкрутства підприємства

 

Банкрутство або неплатоспроможність – це ті категорії ринкової економіки, які характеризують негативний фінансовий стан підприємства.

Вірогідність банкрутства визначає система показників:

·  фінансові показники;

·  показники платоспроможності та фінансової стійкості;

·  показники інвестиційної активності;

·  показники ефективності використання активів і пасивів підприємства;

·  показники організаційно-структурних змін в процесі управління підприємством.

Характерними також для аналізу та оцінки можливого банкрутства є і експертні оцінки, економіко-математичні методи і моделі, які з певним ступенем точності вказують перспективну динаміку параметральних показників фінансового стану та можливі відхилення від очікуваного рівня платоспроможності.

Так, наприклад, в процесі дослідження фінансового стану 19 підприємств американський економіст Едуард Альтман відслідкував, що певні комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати вірогідність швидкого банкрутства того або іншого підприємства. Так з’явився так званий "Z-рахунок Альтмана" [74, с. 580]. Ця модель спочатку була двофакторною, а у розрахунках мали місце коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності. З часом постало логічне запитання: чи дійсно можливо, користуючись такою простою функцією, адекватно передбачити імовірність банкрутства? Відповідь ствердна: зазвичай, досліджуючи функціонування різноманітних господарських систем, можна обмежитись використанням простої функції. Однак, прогнозування неплатоспроможності на основі двофакторної моделі не забезпечує високої точності розрахунків, оскільки не береться до уваги вплив інших показників, які характеризують ділову активність та ефективність функціонування підприємства. Виникає потреба у більш складній функції, яка залежала б від більшої кількості змінних величин. В процесі досліджень, Альтман за результатами дослідження роботи 66 підприємств (з них половина збанкрутували , а решта працювали успішно), з використанням 22 аналітичних коефіцієнтів створив комбінацію найважливіших для встановлення рівнів ймовірного банкрутства підприємств. Так була створена так звана модель "Altman Z-score". Вона є функцією від показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його діяльності за звітний період Z = EAnXn, де n змінюється у діапазоні 1- 5.

У міжнародній практиці, що стабільно функціонує, для оцінки вірогідності банкрутства підприємства використовують так званий Z-рахунок Е. Альтмана [74, с. 580].

Розглянемо 2-факторну і 5-факторну модель Z-рахунку Е. Альтмана.

1) Двофакторна модель Альтмана:

Z = - 0,3877 – 1,0736 КП + 0,0579 КАВТ,

де Z – інтегральний показник рівня загрози банкрутства;

КП – коефіцієнт покриття;

КАВТ – коефіцієнт автономії (фінансової незалежності).

Для підприємств, у яких Z = 0, вірогідність банкрутства становить 50%. Від'ємні значення Z свідчать про зменшення вірогідності банкрутства. Якщо Z > 0 - вірогідність банкрутства підприємства перевищує 50% і зростає зі збільшенням Z.

2) П'ятифакторна модель Альтмана 1968 року [75, с. 580]:

Z68 = 1,2 К1 + 1,4 К2 + 3,3 К3 + 0,6 К4 + К5,

де К1 – відношення власного оборотного капіталу до суми всіх активів підприємства;

К2 – відношення нерозподіленого прибутку до суми всіх активів;

К3 – рівень доходності активів, тобто відношення загального прибутку до суми активів;

К4 – відношення власного капіталу до суми залученого капіталу;

К5 – коефіцієнт оборотності активів, тобто відношення виручки від реалізації до середньої суми активів.

В залежності від значення Z прогнозується імовірність банкрутства: до 1,8 – дуже висока; від 1,81 до 2,675 – висока; від 2,676 до 2,99 – можлива; більш 3,0 – дуже низька.

3) П'ятифакторна модель Альтмана 1983 року:

Z83 = 0,717 К1 + 0,847 К2 + 3,107 К3 + 0,42 К4 + 0,995К5

Якщо Z83 < 1,23, підприємству загрожує банкрутство; якщо Z83 > 1,23, це свідчить про стабільний фінансовий стан.

Модель Альтмана не дає 100%х результатів. Це зумовлено неможливістю встановити адекватну ринкову ціну деяких основних фондів, переоцінкою основних фондів.

Важливо пам’ятати, що в жодному випадку вірогідність банкрутства не може бути оцінена як нульова. Особливо це стосується українських підприємств, на діяльність яких значною мірою впливають фактори неекономічного характеру. Для українських підприємств Z-рахунок Альтмана грунтується на основі двох форм звітності - №1 "Баланс підприємства" та №2 "Звіт про фінансові результати підприємства". З метою отримання реальних, об’єктивних даних необхідно, щоб якість фінансової звітності була високою. Зацікавленим у цьому має бути передусім підприємство, оскільки за результатом розрахунку можна характеризувати фінансовий стан підприємства в цілому, а це допомагає розробити подальшу стратегію її функціонування.

Досвід застосування даної моделі у Канаді, США, Бразилії, Австрії, Японії показав, що спрогнозувати вірогідність банкрутства за її допомогою за один рік можливо з точністю 90%, за два роки - 70%, за три - 50%. Однак незважаючи на ефективність та простоту використання даної моделі для визначення загрози банкротства, у вітчизняних економічних умовах вона не завжди дозволяє отримати об’єктивний результат. Це пояснюється розбіжностями у розрахунку окремих показників, невідповідністю балансової та ринкової вартості окремих активів, впливом інфляції на їхнє формування та іншими об’єктивними причинами, які характеризують необхідність коригування коефіцієнтів значимості показників, що визначені у моделі Альтмана, а також врахування низки інших показників оцінки кризового стану підприємства.

Не менш зручною у використанні є модель Ліса [72, с. 377]:

ZЛ = 0,063 К1 + 0,092 К2 + 0,057 К3 + 0,001 К4,

де К1 – співвідношення оборотних активів та загального обсягу активів;

К2 – співвідношення прибутку від реалізації та загального обсягу активів;

К3 – співвідношення загального прибутку та загального обсягу активів;

К4 – відношення власного капіталу та залученого капіталу.

Граничне значення ZЛ = 0,037.

Якщо ZЛ < 0,037, то підприємство під загрозою банкрутства; якщо ZЛ > 0,037, то має місце стабільний фінансовий стан.

Граничне значення ZЛ = 0,037.

Нерідко у сукупності з іншими моделями використовують модель Тафлера і модель Спрінгейта:

Перша має вигляд:

ZТ = 0,03 К1 + 0,13 К2 + 0,18 К3 + 0,16 К4,

де К1 – відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов’язань;

К2 – відношення оборотних активів до суми зобов’язань;

К3 – відношення короткострокових зобов’язань до суми всіх активів;

К4 – відношення виручки від реалізації до суми всіх активів.

Якщо ZТ > 0,3, підприємство має добрі довгострокові перспективи; якщо ZТ < 0,2, є ймовірність банкрутства.

Модель Спрінгейта визначається так:

ZС = 1,03 К1 + 3,07 К2 + 0,66 К3 + 0,4 К4,

де К1 – відношення робочого капіталу до підсумку активів;

К2 – відношення загального прибутку до підсумку активів;

К3 – відношення загального прибутку до короткострокових зобов’язань;

К4 – відношення виручки від реалізації до суми всіх активів.

Якщо ZС < 0,862, підприємство є потенційним банкрутом.

На основі фінансової звітності підприємства можливо також визначити вірогідність банкрутства через модель Сайфулліна і Кадикова:

ZСК = 2 К1 + 0,1 К2 + 0,08 К3 + 0,45 К4 + К5,

де К1 – коефіцієнт забезпечення власними коштами;

К2 – коефіцієнт поточної ліквідності;

К3 – коефіцієнт оборотності активів;

К4 – рентабельність реалізованої продукції;

К5 – рентабельність власного капіталу.

Якщо ZСК > 1, підприємство має задовільний фінансовий стан; а якщо ZСК < 1, підприємство має вірогідність банкрутства.

Американський дослідник У. Бівер розробив для використання власну принципову систему показників діагностики банкрутства, яка більш детально буде розглянута в наступному розділі.

Модель П. Пратта включає вісім етапів [78, с. 472]:

I етап - аналіз короткострокової платоспроможності (абсолютної та високої);

II етап - оцінка результативності використання активів (оборотність активів та їх віддача);

етап – оцінка ступеня ризику (ділового, як вірогідність отримання прибутку за умов зміни обсягів доходів та витрат; фінансового - за дією фінансового важеля);

етап - оцінка змін у структурі капіталу насамперед за співставленням зобов'язань та розмірів активів, власного
капіталу та величини активів довгострокових зобов'язань до величини активів, власного капіталу та валюти балансу, основних
засобів та власного капіталу, залученого капіталу та власного;

етап – визначення ступеня покриття фінансовими результатами процентних виплат за позиками, фіксованими платежами, дивідендами за привілейованими акціями;

VI етап – аналіз коефіцієнтів рентабельності продукції та капіталу;

VII етап – аналіз прибутковості інвестицій;

VIII етап – аналіз віддачі активів за обсягом продажу товару та отриманими фінансовими результатами діяльності.

Описаний інструментарій може бути використаний не лише для здійснення діагностики ймовірності банкрутства, а й для розроблення програми антикризових дій, а також оцінки результативності запропонованих антикризових заходів.

Якість діагностики вірогідності банкрутства визначається передусім набором оціночних показників (об'єктів дослідження), які застосовуються для отримання експертного висновку. Саме тому даному питанню присвячено чимало досліджень іноземних та вітчизняних дослідників.

Інформаційне забезпечення розрахунку показників-індикаторів, дозволяє структурувати показники експрес- та фундаментальної діагностики.

До складу перших включають оціночні показники, що визначаються виключно на підставі затверджених форм звітності підприємства. Вони можуть бути розраховані швидко будь-яким органом державного контролю, кредиторами, господарськими партнерами тощо.

Особливості фундаментальної діагностики передбачають здійснення її спеціалістами самого підприємства або за його згодою відповідними фахівцями. Тому такий розрахунок потребує більш докладного інформаційного забезпечення у вигляді повного пакету матеріалів управлінського обліку та результатів спеціальних обстежень.

В процесі аналізу мають місце показники поточної та майбутньої загрози банкрутства.

Розрахунок показників поточної загрози банкрутства дозволяє оцінити загрозу порушення законодавчо передбачених термінів погашення фінансових зобов'язань наявними високоліквідними активами або наявність передумов для ініціювання судових процедур (з боку кредиторів - наявність заборгованості, термін сплати якої минув, з боку самого підприємства - поточна збитковість та часткова втрата власного капіталу). Ця група доцільно включає і показники, які мають еталонний мінімум або критичне значення. Коли рівень цих показників нижчий за еталонний (критичний) - поточний стан підприємства характеризується як неблагополучний, а рівень поточної загрози банкрутства - як високий.

Отже, в Україні державне регулювання банкрутства регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [6].

Відповідно до букви закону, неплатоспроможністю є відсутність можливості суб'єкта підприємницької діяльності погасити своєчасно грошові зобов'язання перед кредиторами, а також зобов’язання по заробітній платі, податків і зборів (обов'язкових платежів), сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не інакше як шляхом відновлення платоспроможності.

Боржником в такому випадку вважається суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати визначені зобов'язання протягом трьох місяців після настання строку їх сплати. Боржник може стати банкрутом.

Банкрутство, згідно законодавства, визнана господарським судом неспроможність боржника відновити власну платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через його ліквідацію.

Теоретичну основу системи експертної оцінки вірогідності банкрутства та шляхи його подолання детально розглянуто в межах даного розділу.

 

РОЗДІЛ 2 ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ВІРОГІДНОСТІ БАНКРУТСТВА СП «ВІННИЦЯ-ОБЛТОРГ»