Медичні бібліотеки України

ЗМІСТ

Вступ

1. Cтановлення медичних бібліотек України

2. Медичні бібліотеки України в дзеркалі статистики за 2009 рік

2.1 Обласні наукові медичні бібліотеки України

2.2 Бібліотеки вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації

2.3 Бібліотеки науково-дослідних інститутів

3. Чернігівська обласна наукова медична бібліотека

Висновки

Література

Вступ

Значний внесок в бібліотечно-інформаційне забезпечення спеціалістів медичної галузі, розвиток медичної науки і освіти, покращення охорони здоров`я і навчально-виховного процесу роблять медичні бібліотеки України. Мережа медичних бібліотек вирішує одне з складних і актуальних завдань – інформаційне забезпечення всіх категорій спеціалістів галузі: організаторів охорони здоров`я, науковців, лікарів-практиків, середнього медичного персоналу, студентів середніх та вищих учбових закладів різних рівнів акредитації, фахівців бізнесових структур.

Від рівня підготовки медичних кадрів, від інтенсивності наукових досліджень та оперативного впровадження їх результатів залежить покращання якості медичного обслуговування населення України. Високі темпи розвитку медичної науки та практики потребують від спеціалістів оновлення знань, постійної інформованості про досягнення вітчизняної та світової медицини. Тому з кожним роком зростає роль бібліотеки, як центру медичної інформації.

Дослідженням медичних бібліотек займалися: Козлюк Н.,Зражевська Т.М., Козловський В.О., Клименко О.Г, Коломієць П.Е., Корнієнко А.П., Кричун С.Б., Павленко Р.І., Поченцева Л.І., Шляпников А.Д., Романченко А.В. та ін.

Відсутність в історико-медичній та бібліотекознавчій літературі узагальнюючого аналізу становлення та розвитку мережі медичних бібліотек Академії медичних наук України (АМНУ), тим більше з позицій науковості, і зумовило актуальність дослідження. Вивчення особливостей її становлення, розвитку та вдосконалення наприкінці XIX століття та протягом XX століття, що може бути використано під час реформування сучасної мережі медичних бібліотек АМНУ та методичного управління нею.

Метою цієї роботи є визначення тенденції становлення та розвитку мережі медичних бібліотек.

Завданням курсової роботи є дослідження досягнень, перспектив існуючих проблем медичних бібліотек всіх рівнів і надати можливість прогнозу їх розвитку, проаналізувати комплектування бібліотек, вказати на недоліки і шляхи їх усунення.

При написанні даної роботи використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також спеціальні.

Структурно робота складається: з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Загальний обсяг роботи 36 сторінок, з них основного тексту 24 сторінки.

1.Становлення медичних бібліотек України

Прискорений розвиток капіталістичних відносин у Росії та Україні, що мав місце на початку XX ст., позитивно вплинув і на сферу охорони здоров'я.

У 1905-1910 рр. в Україні остаточно затвердився інститут земської медицини. Треба було відкривати медичні заклади, що вимагало великої кількості дипломованих спеціалістів. Збільшувалася кількість студентів на медичних факультетах Київського, Одеського та Харківського університетів. Щоб покрити дефіцит кадрів, було розпочато підготовку лікарів на Вищих жіночих курсах у Києві та Харкові [ 19 ].

Нагальна потреба в підвищенні якості медичної допомоги, з одного боку, і численні відкриття у природознавчих науках, з другого, спонукали до розвитку медичної науки. Багатий науковий потенціал, зосереджений передусім в університетських містах, сприяв створенню в Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську перших науково-дослідних установ.

Таким чином, поступальний розвиток наукової і практичної діяльності медичних кадрів, необхідність в обміні медичними ідеями та практичним досвідом спричинили зростання кількості медичних видань. Їх широкий вибір та гостра потреба медичних кадрів у постійному і кваліфікованому забезпеченні науковою інформацією привели до утворення медичних бібліотек.[19 ]

Наукові інститути Народного Комісаріату охорони здоров'я (НКОЗ) мали карликові бібліотеки без бібліотекарів і перспектив розвитку. Тому необхідно було розробити проекти організації Української державної медичної бібліотеки в м. Харкові, державних медичних бібліотек в містах Києві, Одесі, Дніпропетровську, організувати підготовку кадрів, які б забезпечили комплектування фондів вітчизняною та іноземною медичною літературою, проводили бібліографічну роботу з різних питань медицини та біології тощо. [12 ]

Особливе значення для розвитку бібліотечної справи в країні мала Постанова ЦКВКП(б) "Про покращання бібліотечної роботи" від 30 жовтня 1929 р., в якій йшлося про рішучу перебудову бібліотечної роботи, перетворення бібліотек в культурні центри.

5 лютого 1930 р. Колегія Народного Комісаріату охорони здоров'я затвердила склад бібліографічної секції при науково-методичній Раді НКОЗУ, в обов'язки якої входили: організація бібліотечної роботи, видання реферативного бюлетеня з питань організації охорони здоров'я, координація діяльності бібліотек при інститутах та інших медичних установах, а також створення мережі державних медичних бібліотек.

НКОЗ УСРР 6 листопада 1930 р. видає наказ № 128а, в якому, зокрема, відзначалось: "Утворена протягом XIII років радянської медицини широка мережа наукових, навчальних і практичних медустанов УСРР. конче потребує міцної науково-літературної бази". І далі "...засновується Київську, Дніпропетровську і Сталінську державні медичні бібліотеки. Цього ж числа вважається за відкриту Одеську медичну бібліотеку, яку перейменовується з краєвої на державну".[3 ]

Ці перші осередки республіканської бібліотечної мережі мали стати доступними кожному медичному працівникові.

Згідно з Наказом Наркома охорони здоров'я СРСР № 351 від 29.5.1939 р. медичним бібліотекам відводилась особлива роль у справі систематичного ознайомлення медичних фахівців з новітньою інформацією. Всі республіки були зобов'язані у двомісячний термін розробити плани організації медичної бібліотечної мережі.

Першою на той час і була створена мережа медичних бібліотек в Україні. Вже в 1940 р. в Україні нараховувалось 248 медичних бібліотек з загальним фондом в 3727618 прим., в т.ч, 15 обласних бібліотек з фондом 490909 прим., 19 бібліотек медичних вузів з фондом 1083355 прим., 39 бібліотек науково-дослідних інститутів з загальним фондом 342618 прим., 165 бібліотек середніх медичних шкіл з фондом 1810510 прим. Всі бібліотеки обслужили за рік більше як 105 тис. читачів і видали їм 2971407 документів. [14 ]

На республіканську наукову медичну бібліотеку за Наказом МОЗ УРСР № 431 від 25.06.1948 р. було покладено керівництво мережею медичних бібліотек, у зв'язку з чим значно розширилась організаційно-методична робота. [21 ]

Були розроблені й затверджені Положення про Республіканську наукову медичну бібліотеку, Харківську державну і обласні наукові медичні бібліотеки, а також Правила користування бібліотеками. За кілька років колектив зумів побудувати систему каталогів і картотек, що нараховували близько 300 тис. бібліографічних описів.

Мережа охоплювала понад 800 медичних бібліотек України і була найбільшою в колишньому СРСР.

Мережа медичних бібліотек побудована в відповідності з територіально-галузевим принципом побудови системи охорони здоров`я країни[ 38 ].

У системі бібліотек України спеціальним бібліотекам, у тому числі медичного профілю, завжди належало провідне місце, як центрам концентрації передової думки та її інформаційного розповсюдження. Як спеціальні бібліотеки, медичні мають особливості структурованого фонду та контингенту користувачів. Зони, крім Державних наукових медичних бібліотек (ДНМБ) та Обласних наукових медичних бібліотек (ОНМБ), входять до складу медичних установ, науково-дослідних інститутів та медичних навчальних закладів.[19 ]

В Україні створена і функціонує (понад 70 років) мережа медичних бібліотек, кількість яких сьогодні становить 985 бібліотек різних рівнів, а саме: Державна наукова медична бібліотека МОЗ України, яка є організаційним, науково-методичним і координаційним центром медичних бібліотек України; Харківська Державна науково-медична бібліотека; наукова медична бібліотека Автономної Республіки Крим та 23 обласних наукових медичних бібліотек; Севастопольська міська наукова медична бібліотека; 47 медичних бібліотек при науково-дослідних установах (НДУ): 125 бібліотек при закладах освіти І—IV рівнів акредитації та закладів післядипломної освіти і 787 бібліотек при закладах охорони здоров'я [25].

 З 47 медичних бібліотек при НДУ, 32 впродовж 1993—2000 років перейшли із підпорядкованості Міністерству охорони здоров'я України до підпорядкування Академії медичних наук України. Термін початку зміни функціонального підпорядкування обумовлений створенням, в 1993 році згідно з Указом Президента України № 59/93 від 24 лютого 1993 року Академії медичних наук України, як самоврядної організації [41]. Нині документальний фонд усіх медичних бібліотек АМНУ складає майже 1.4 млн примірників, якими щорічно користується близько 14 600 користувачів [25].

В період з 1920 по 1941рр. характерно планомірне становлення науки в Україні та поява нагальної потреби в підвищенні якості медичної допомоги населенню шляхом використання численних відкриттів медичної науки, що в свою чергу спонукало до створення у Києві та Харкові перших науково-дослідних установ[6], при яких почали функціонувати медичні бібліотеки. В цей період, засновується більшість медичних бібліотек НДУ — 15 (46,9 % ±8,8). За довоєнні роки науково-дослідні інститути провели величезну роботу і відіграли значну роль у науковому обґрунтуванні оздоровчих заходів, які проводились серед населення. Інститути наполегливо вишукували найдосконаліші методи лікування, поєднуючи зусилля вчених і практиків. У процесі розвитку української медичної науки зростали кадри, їхня кваліфікація, удосконалювались методи медичної допомоги населенню. Медичні бібліотеки поступово ставали важливим чинником наукового процесу. Початок їхнього функціонування проходив у важких умовах: не вистачало приміщень, обладнання, бібліотечної техніки, бібліотечних фахівців, фінансування було мізерним. Комплектування фондів проходило безпланово, його нераціонально використовували та дублювали. Причиною цього, була відсутність єдиного методичного керівництва медичними бібліотеками, особливо в перше десятиліття їхнього функціонування. В результаті вони існували відокремлено одна від одної. Перемогти існуючі тоді труднощі, багато в чому допомогли ентузіазм та відданість роботі бібліотечних працівників, а вони за віком були наймолодшими порівняно зі своїми колегами інших періодів розвитку медичних бібліотек. Так, згідно даних Всесоюзного бібліотечного перепису на 1 жовтня 1934 року, кількість бібліотекарів до 24 років становила— 35,3 %. від 25 до 34 років — 35,6 % [4].

У міру того, як зростав темп бібліотечного життя, у фахівців галузі зростала потреба в безпосередньому обміну думками та досвідом роботи. Це зумовило на початку 1925 року в Києві скликання Першої Конференції наукових бібліотек УРСР. Питання, які розглядались на ній, стосувались активізації роботи наукових бібліотек, єдиної класифікації книжок, ведення предметних каталогів та правил бібліографічного опису. А в 1926 році в Харкові зібралися фахівці масових бібліотек на Перший Всеукраїнський з'їзд бібліотечних працівників. З'їзд поставив актуальні на той час завдання: вивчення інтересів читачів, підготовка та перепідготовка бібліотекарів, раціоналізація та спрощення бібліотечної техніки [12]. "З наведеного видно, що вже тоді знання інформаційних потреб та якість професійної підготовки бібліотекарів займали неабияке місце у визначенні перспектив розвитку бібліотечної галузі.

Проведені перші наукові форуми стали передумовою до створення відповідних офіційних наказів по удосконаленню діяльності медичних бібліотек України. Народний Комісаріат охорони здоров'я УРСР (НКОЗУ) в 1930 році видає Наказ № 128а "Про заснування Київської. Дніпропетровської, Сталінської та Одеської державних медичних бібліотек". У ньому відзначається, що період формування основної мережі медичних бібліотек УРСР завершено. Цей документ засвідчує історичний факт — появу в Україні розгалуженої мережі медичних бібліотек різних видів та продовження організації нових медичних бібліотечних установ. Також зазначалось: "§ І Утворена протягом XIII років радянської медицини широка мережа наукових, навчальних і практичних медустанов УРСР конче потребує міцної науково-літературної бази. ...НКОЗУ ухвалює закінчити до XIII роковин Жовтня закладини основної мережі медичних бібліотек УРСР". Так була створена і почала успішно функціонувати мережа медичних бібліотек. Слід виділити ще два параграфи цього наказу, 3 та 8. Параграф третій стосувався розмежуванню функцій та керівництва чотирьох новостворених державних медичних бібліотек: Київської, Дніпропетровської, Сталінської (з 1961 року Донецької). Одеської. Райони їхньої діяльності визначались за їхнім територіальним поділом між інститутами, НКОЗУ. Параграф восьмий встановлював у штаті сектора науки НКОЗУ посаду консультанта бібліотечної мережі, в обов'язки якого входило постійне керівництво заснованою мережею медичних бібліотек України [32].

Велике значення в даному контексті відводиться Всесоюзному бібліотечному перепису, який був проведений І жовтня 1934 року і за визначенням Н.Крупської "Показав, як розвивалась І як повинна в подальшому розвиватись бібліотечна мережа по Союзу в цілому та по окремих республіках в складі СРСР. Перепис дав величезний багатий початковий матеріал для глибшого вивчення всієї бібліотечної справи і для подальшого її розвитку" [3]. При перепису була здійснена ідентифікація бібліотек за певними критеріями, основними з яких були: типи бібліотек, книжковий фонд, книговидача, кадровий потенціал. Виявилося, що кожна з зазначених бібліотек мала фонд, від 2 тис. до 9 тис. примірників, книговидача — від 1 тис. до 20 тис. примірників за рік. кількість працюючих бібліотекарів — від одного до трьох. Бібліотеки були зосереджені переважно в Києві та Харкові.

В 1939 році при Київській державній медичній бібліотеці було створено методичне бюро, яке почало надавати методичну допомогу медичним бібліотекам Правобережної України [28]. Вона охоплювала всі сторони діяльності бібліотек: організацію бібліотечно-бібліографічного обслугову-вання читачів, комплектування, організацію книжкових фондів та каталогів, а також аналіз та узагальнення досвіду роботи медичних бібліотек [3].

Водночас медичним бібліотекам Лівобережної України методичну допомогу надавала Українська державна медична бібліотека (Харків) [28].

Період з 1942 по 1963 роки характерний післявоєнним відродженням держави в цілому та "бібліотечної галузі зокрема, яке почалося після визволення нашої країни від гітлерівських окупантів. Під час війни, бібліотеки були частково зруйновані, спалені і розграбовані. Як відзначає А.Корнієнко "за офіційними даними майже не уціліли 800 довоєнних медичних бібліотечних установ" [15].

У повоєнний період разом з відбудовою та відродженням установ охорони здоров'я, почали з'являтися нові медичні бібліотеки при науково-дослідних установах.

Для поліпшення методично-організаційного керівництва мережі медичних бібліотек України в червні 1948 року був виданий Наказ К» 431 "Про підпорядкування усіх медичних бібліотек Української РСР Міністерства охорони здоров'я (Харківську державну наукову, обласні наукові, бібліотеки при медичних учбових і науково-дослідних інститутах, бібліотеки при різних медичних і лікувальних установах) Республіканській науковій медичній бібліотеці м. Києва". Вона здійснювала організаційно-методичне керівництво медичними бібліотеками республіки, тобто аналіз звітів та планів, складання загальних оглядів роботи бібліотек, перевірку ЇЇ роботи та надання бібліотекам практичної допомоги, складання інструктивно- методичних листів та підготовку проектів наказів по Міністерству охорони здоров'я УРСР і Київському обласному відділу охорони здоров'я, організацію обміну досвідом між медичними бібліотеками, виявлення передового досвіду в роботі бібліотек І його поширення серед медичних бібліотек, організація різних заходів підвищення кваліфікації працівників медичних бібліотек.[8, 34].

Особливістю цього періоду становлення медичних бібліотек стало створення в них довідково-бібліографічних апаратів, до складу яких входили каталоги алфавітний та систематичний, картотеки авторефератів та дисертацій, періодичних видань, отриманих бібліотеками.

Для активного використання вітчизняної та зарубіжної медичної літератури, бібліотеки вели постійну бібліографічну роботу [36], організовуючи підготовку та видання бібліографічних покажчиків. [23].

У результаті ефективної діяльності медичних бібліотек того періоду збільшилася кількість читачів [34, 36]. Бібліотеками фондами користувалися не тільки співробітники даних науково-дослідних інститутів, а і спеціалісти цього профілю з периферії, оскільки НДІ ставали науковими центрами республіканського значення [6, 22, 23. 33].

Для повнішого задоволення потреб читачів медичні бібліотеки НДІ використовували міжбібліотечний абонемент (МБА). З року в рік кількість звернень до МБА постійно збільшувалась. І постало питання регламентації діяльності МБА на території СРСР. У зв'язку з цим, в 1955 році Міністерством культури СРСР (Наказ № 690) було затверджене "Положение о межбиблиотечном абонементе" — це перший документ, який регламентував діяльність МБА [26], Він спрощував відносини між бібліотеками, встановлював єдиний для бібліотек бланк замовлення, не видавався лише єдиний примірник, була організована ієрархічна організація бібліотек з МБА. тобто література, відсутня в даній бібліотеці, замовлялась, у найближчий бібліотеці міста, області, республіці, і лише, коли потрібної літератури не було в республіки, замовлення направлялись до центральних союзних бібліотек. [9].

Надійними джерелами комплектування ставали бібліотечний колектор, магазини «Медична книга» та Союздрук. Існувало попереднє замовлення літератури за тематичними планами видавництв. Бібліотеки мали повну інформацію про книжки, які виходили друком, що давало їм змогу для повного і та регулярного комплектування своїх фондів спеціалізованою літературою [5, 22, 23].

Характеризуючи період з 1964 по1986 становлення медичних бібліотек, треба відзначити появу та широке впровадження до системи комплектування фондів книгообмін між бібліотеками різних країн. Бібліотеки медичних установ Болгарії, Польщі, НДР проводили книгообмін з бібліотеками НДІ [22]. Іноземні видання медичні бібліотеки могли придбати також о магазинах "Іноземна книга" [5, 31].

Розкриттю фондів слугувала система каталогів та картотек, добре укомплектований довідковий апарат, який з року в рік удосконалювався та редагувався, згідно "Положення про систему каталогів та картотек бібліотек НДГ розробленим РНМБ на початку 80-х років. Для ведення систематичних каталогів у медичних бібліотеках було запроваджено таблицю Універсальної десяткової класифікації (УДК) на літературу медичної та суміжної тематики, а на суспільно-політичну літературу — таблиці Бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК) [5]. Медичні бібліотеки почали брати активну участь в роботі з'їздів, конференцій, семінарів, які проводили МОЗ України та науково-дослідні інститути [16, 22, 24]. До цих заходів бібліотеки організовували книжкові виставки, тематичні перегляди літератури, а також друкували бібліографічні покажчики і анотовані списки наукової спеціалізованої літератури. З 1971 року вони разом з РНМБ постійно видають анотовані покажчики літератури «В помощь практическому врачу» з 32 спеціальностей [28, 37].

 Зменшилась кількість читачів за єдиним реєстраційним обліком. Бібліотеки не були забезпечені засобами розмноження та копіювання матеріалів, недостатньо фінансувалось вали і на рівень бібліотечно-бібліографічного забезпечення медичної науки та практичної охорони здоров'я .

2.Медичні бібліотеки України в дзеркалі статистики