Життя і творчість українського композитора М.В. Лисенка

Вступ

Микола Віталійович Лисенко — найвидатніший український композитор другої половини XIX — початку XX ст. Він став основоположником української класичної музики, увійшов в історію національного мистецтва як талановитий диригент, вдумливий педагог, вчений-фольклорист і визначний музично-громадський діяч.

М.Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість. Педагогічною діяльністю М.Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні. Безпосередніми продовжувачами кращих творчих традицій М.Лисенка в українській музичній культурі були К.Стеценко, Я.Степовий, М.Леонтович.

Розділ 1. Життєвий шлях М. В. Лисенка

Народився Микола Лисенко у 1812 році в селі Гриньки на Полтавщині. Вже з раннього дитинства він тягнувся до музики, любив слухати народні пісні. Першою вчителькою його була мати, Ольга Єреміївна Лисенко — досить добра піаністка. Згодом його віддали до пансіонату П. Гедуена в Києві, потім — до харківської гімназії, де він навчається також і музики. Фортепіанну гру він проходить під Керівництвом відомих педагогів А. Паночіні та І. Вільчека. Перебуваючи в Харкові, він часто виступає на вечорах як піаніст і акомпаніатор.

У 1859 році Микола вступає до Харківського університету, а через рік переводиться до Києва, куди переїжджають на постійне мешкання його батьки. Лисенко поринає у студентське життя: опановує науки, бере участь у таємних сходках, влітку активно записує фольклор.

Захоплення юнака поезією Тараса Шевченка згодом переростає у глибоку любов до його натхненної творчості. Палке й гостре слово Кобзаря виховує Лисенка як громадянина і митця.

Вже у студентські роки Микола Віталійович збирає довкола себе любителів музики і організовує студентський хор, репертуар якого складається переважно з українських народних пісень, записаних і опрацьованих Лисенком.

Закінчивши природничий факультет університету і захистивши магістерську дисертацію, Лисенко вирішує пов'язати свою долю з музичним мистецтвом. У студентські роки він не припиняв заняття з фортепіано, робив перші спроби в композиції.

Протягом двох років (1867—1869) Микола Віталійович навчається у Лейпцігській консерваторії — одному з найвідоміших у Європі навчальних музичних закладів. Його вчителями були відомі педагоги І. Мошелес, К. Рейнеке, Е. Венцель, Е. Ріхтер та інші. Він завершив повний курс фортепіанної гри і пройшов історію музики й усі теоретичні предмети. Екзаменаційна комісія визнала гру випускника Миколи Лисенка гідною відзнаки і дала йому право на гастрольні подорожі по Європі.

З 1874 по 1876 роки Лисенко був у Петербурзі. Він відвідував лекції з інструментовки у М. Римського-Корсакова. Микола Віталійович намагався максимально використати свій час у столиці. Крім інструментування власних творів (опери «Різдвяна ніч» тощо), він писав вокальну та фортепіанну музику, опрацьовував народні пісні для хору. Організований ним хор у Соляному містечку Петербурга брав участь у концертах слов'янської музики. Разом з Лисенком виступали відомі артисти, а також композитор М. Мусоргський, кобзар Остап Вересай. Преса досить часто позитивно відгукувалась на ці концерти. Вказувалось, що «слов'янські концерти» 70-х років продовжують традиції, закладені Балакірєвим.

В 70-ті роки Лисенко створив значну кількість романсів, фортепіанних творів, ряд хорів (вийшов у світ третій випуск українських народних пісень для голосу з фортепіано). В основі його вокальних композицій — поезії Т. Шевченка. Митця приваблюють як героїко-історичні, так і ліричні, лірико-побутові теми, народно-жанрові зарисовки тощо.

В кінці 70-х і особливо в 80-ті роки пожвавлюється інтерес композитора до хорової музики. Лисенко організовує хор із студентів Київського університету і дає публічні концерти. Перший виступ хору відбувся 1881 року.

В цей період написано значну частину хорових творів композитора, а також велику кількість обробок народних пісень для хору. Тоді створено кантати «Б'ють пороги» (1878) і «Радуйся, ниво неполитая», хорову поему «Іван Гус», хори «Сон», «Ой діброво, темний гаю» (усі перелічені твори написано на вірші Т. Шевченка).

У 80-ті роки Лисенко активно працює в оперному жанрі. Він створює лірико-побутову фантастичну оперу «Утоплена», завершує третю редакцію лірико-комічної опери «Різдвяна ніч», пише дитячу оперу «Коза-Дереза», лірико-побутову «Наталку Полтавку» і героїко-історичну народну музичну драму «Тарас Бульба». Останній твір є вершинним у творчості Лисенка і найвищим досягненням української дожовтневої оперної музики. Це десятиліття (1880–1890) було найбільш плідним у творчості Лисенка. Вже в той час митець зумів глибоко й переконливо втілити у своїй музиці найпрогресивніші ідеї — ідеї революційних демократів, зокрема Т. Шевченка.

В ній звучав заклик до боротьби з соціальною несправедливістю, розкривалися світлі мрії про майбутнє, віра в народ, його творчі сили. Музика його, що міцно спирається на фольклорну основу, доступна і близька кожній людині.

У 90-ті й на початку 1900-х років продовжують виходити в світ Лисенкові обробки народних пісень для хору (так звані хорові десятки від четвертого до дванадцятого), п'ятий і шостий випуски народних пісень в обробці для голосу з супроводом фортепіано, а також окремі фольклорні цикли — «Веснянки», «Купальська справа», «Колядки та щедрівки», «Весілля».

Новою сторінкою в його вокальній музиці стали романси на вірші Г. Гейне, І. Франка, Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся та інших. Такі романси, як «Коли настав чудовий май», «У мене був коханий, рідний край», «Місяцю-князю», «Безмежнеє поле» стали класичними зразками української дожовтневої музики. З великих форм композитор пише кантату «На вічну пам'ять Котляревському», опери «Пан Коцький», «Зима й Весна», «Сапфо» (про долю давньогрецької поетеси). Тоді ж було створено ряд мініатюр для фортепіано (опуси 37—41).

Події 1905—1907 років — першої російської буржуазно-демократичної революції — сколихнули суспільне життя України, вплинули на літературний і мистецький процес. Незважаючи на досить похилий вік (понад шістдесят років), Лисенко палко відгукнувся на цю подію. Композитор пише хор «Вічний революціонер», солоспів «В грудях вогонь», згодом оперу-сатиру «Енеїда», музику до драми «Остання ніч» М. Старицького. Митець створює також ряд ліричних мініатюр на слова Дніпрової Чайки, Олександра Олеся, М. Вороного — «Єрихонська рожа», «Айстри», «Нічого, нічого», кілька хорів, фортепіанних п'єс та оперу-хвилинку «Ноктюрн».

Помер М. В. Лисенко 6 листопада 1912 року. Його поховано на Байковому кладовищі у Києві.

Розділ 2. Творчість М.В. Лисенка