Навигация
Зміст інституту стримувань і противаг
64612
знаков
0
таблиц
0
изображений
3.1 Зміст інституту стримувань і противаг
Невід'ємною частиною концепції поділу влади стало положення про необхідність балансу влад. У зв'язку з цим В. Гессен справедливо зазначає: "Розглядаючи відокремлення влади як необхідну гарантію політичної свободи, Ш. Монтеск'є справедливо вважає, що воно повинно бути стійким і незмінним. А це, на його думку, можливо лише в тому випадку, якщо людна із владне є настільки сильною, щоб узурпувати повноваження інших. Тому необхідно, щоб одна влада зупиняла іншу; необхідна рівновага, балансування влад.
Дослідження даної проблеми показало, що ще приймаючи Конституцію США, "батьки Конституції" прагнули до зрівноважування гілок влади для того, щоб жодна з них не могла піднятися над другою, придушуючи ту чи іншу. їх скоординованість одержала назву ''балансу влади".
Стримування і противаги - це система політико-правових засобів, які дозволяють одній галузі влади виливати па діяльність іншої, що здійснюється шляхом узаконеного проникнення у сферу діяльності іншої гілки влади. Отже, варто констатувати, що система стримувань і противаг представляє єдино можливу схему організації державної влади її демократичному суспільстві. Відповідно до цього принципу, кожна гілка влади не тільки врівноважує, але й обмежує інші гілки влади.. Інститут стримувань і противаг, його зміст, взаємовідносини різних гілок влади перебувають в діалектичному розвитку залежно від зміни конкретних соціально-економічних, політичних, культурних умов життя суспільства. Тут доречно навести висловлювання В. Остромаз цього приводу: Якщо в наявності є обмеження на здійснення виконавчої влади, якщо посадові особи, які здійснюють виконавчі повноваження, обмежені у своїх діях нормами права, і якщо судді незалежні при винесенні рішень по спорах, пов'язаних із застосуванням права, то не існує ніщо, подібне до системи стримувань і противаг. Влада в такому випадку використовується для стримування іншої влади за допомогою різних інтересів, які протидіють. Ми можемо уявити, що в такому суспільстві створюються умови, сприятливі для обговорення справ співтовариств з різними інтересами відповідно до встановлених правил, що полегшують належний краповий процес. У цьому випадку норми прана служать мірою для упорядкування відповідних взаємин. Аналіз проблеми показав, що відстоюючи свою концепцію поділу клади, Ш. Монтеск’є акцентував увагу не так на незалежності влад, як на необхідності їхнього взаємного врівноваження і доповнення, тобто на погодженій взаємодії. Користуючись сучасною науково-методологічного термінологією, можна цілковито погодитися з думкою Г. Агабекова стосовно того, що її міркуваннях Ш. Монтеск'є "розділені влади виступають як підсистеми категорії, як три гілки одного стовбура. Поділ влади - це фактично функціональне відділення кожної з них, що зовсім не означає, що між відповідними державними органами виключаються які-небудь контакти і взаємини. Навпаки, останні обов'язково повинні бути і причому винятково на правовій основі. [1; 79].
Крім того, аналіз сформованих політичних відносин усередині державної влади свідчить, що йде процес не лише тісної координації, але й взаємопроникнення гілок влади. Так, наприклад, її. Ньюстадт звертає увагу па те, що президент Д. "Ейзенхауер називав себе частиною законодавчого процесу, завдяки праву президентського вето. Конгрес США, як головний розпорядник коштів бюджету, справді виступає його частиною управлінського адміністративного апарату. І таких прикладів можна навести безліч. Поряд з вище перерахованими питаннями, однією з важливих сторін концепції поділу влади є проблема розмежування повноважень. Повноваження між органами державної влади та органами місцевого самоврядування розмежовуються., як правило, у конституціях або спеціальних законах. На рівні місцевого самоврядування не діє принцип поділу влади, і, хоча кожен орган наділяється власною компетенцією, що не дозволяє йому дублювати діяльність іншого органу, межі такого поділу можуть бути досить рухливими. Більше того, навіть інституцій по можливе об'єднання органів з різними функціями. Ще в другій половині ХІХ ст. один з найбільших фахівців в галузі теорії поділу влади М. Ворошилов помітив: "Поділ влади цілком зрозумілий у сфері вищого управління, може бути зрозумілим і обласному, але аж ніяк не в місцевому. Якою він буде проведений у всьому управлінні, то це призведе до централізації, яка стягне діяльність по кожній галузі справ в одну, відповідну їй центральну владу. Аналогічні думки висловлюються й зараз.
3.2 Суперечки щодо кількості гілок влади
Багато суперечок, які тривають уже понад два століття, пов'язано з питанням щодо кількості гілок влади. Одні дослідники доводять цю кількість до 11 і більше (Ахенвалль та інші), і йти і називають тільки 2 влади (наприклад, Маблі законодавчу і виконавчу). Проте не всі з них с гілками державної влади, нерідко зустрічається плутанина, підміна понять. У деяких конституціях, крім трьох, названі й інші гілки влади: "В основних законах Колумбії, Нікарагуа, інших країн говориться про виборчу владу, яка належить корпусу виборців і організаційно представлена виборчими трибуналами, у деяких країнах, скажімо, у Бразилії, аж до Вищого виборчого трибуналу.
Досить часто в літературі як самостійна гілка влади визнається установча влада, тобто право встановлювати основний закон держави, що визначає устрій верховної влади і докорінних прав і волі людини та громадянина. Однак у цьому контексті варто зазначити, що ще в ХІХ ст. видатний теоретик у даній галузі Б. М. Чичерін пояснив недостатню обґрунтованість виділення даного права в самостійну гілку влади. Він писав, що "немає достатньої підстави ставити її (установчу владу) поряд із законодавчою чи виконавчого владою. Останні розрізняються самим змістом діяльності: перша полягає у праві встановлювати загальні норми, друга в управлінні державою. Установча ж влада, так само як і законодавча, установлює загальні норми... Там, де для цього існують особливі установи, вони є посиленням того ж начала, яке потрібне і для законодавства, а саме - участі народу. Тому установчу владу ми можемо визнати тільки вищою галуззю законодавчої.
У багатьох країнах існує система спеціальних органів державного контролю, що с незалежними від будь-якої іншої гілки влади і складають так звану контрольну владу. Виділення її в самостійну гілку влади па сучасному етапі, ймовірно, є дещо передчасним, однак підстави для цього існують. Існують навіть спроби виділити судовий конституційний контроль як самостійний вид державної влади. Але доцільніше вважати її (контрольну владу) все-таки судовою владою, хоча і такою, що має певні специфічні властивості.
Поширеним також став вираз: "Преса - четверта влада в державі", хоча, незважаючи на весь її вплив, до державної влади неможливо віднести засоби масової інформації у справжньому демократичному суспільстві. В окремих конституціях країн, що розвиваються, з одпопартійною системою (Алжир 1976 р., Гвінея-- 1982 р.), згадувалася політична влада, належить єдиній дозволеній в країні правлячій політичній партії.
Сучасна філософсько-правова і політологічна думка виділяє як самостійну гілку влади - президентську, вважаючи, що вона володіє деякими тільки їй властивими рисами і характеристиками. Однак, на паш погляд, президентська влада все-таки у своїй основі є виконавчою гілкою влади.
Таким чином, а одного боку, кількість влад у державі стає майже прирівнюється до кількості напрямів діяльності держави, причому зовсім не враховується необхідність відносної незалежності, самостійності формування гілок влади. З другого боку, ставляться нарівні органи неоднакового значення, у тому числі й такі, які займаються суто технічного діяльністю. Найбільш усталеною, випробуваною практикою все-таки варто вважати поділ державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову.
Законодавчою владою є діяльність держави із встановлення загальнообов'язкових юридичних норм. Здійснюється вона, як правило, загальнодержавним представницьким органом. Верховенство законодавчої влади обмежене принципами права, конституцією, правами людини. Вона визначає форму державного устрою, створює установи, визначає ті правила, за якими вони повинні діяти тощо. Але якщо законодавча влада за значенням займає перше місце, то за своєю реальною силою вона поступається місцем виконавчій владі і лише встановлює норми, саме ж застосування й здійснення цих норм надає іншій владі.
Досить багато суперечок викликає тлумачення іншої гілки влади -виконавчої. Ще Б. Чичерін визначав виконавчу владу як право приводити закон у виконання, чи керувати державою па підставі законів. Погляд па виконавчу владу, як на пасивну механічну діяльність з виконання законів.
Реалізації законів, давно вже спростований. Вона є виконавицею не тільки законів, а й взагалі завдань державного життя. Виконавча влада обмежується межами закону, але часто Діє зовсім самостійно. Вона сама вида обов'язкові норми, що визначають способи дії в межах закону. Як справедливо стверджує О. Пилипенко, "вона в силу даного їй права, за розсудом обставин, дозволяє, стверджує і розпочинає різні дії. Нарешті, в особливих випадках вона уповноважена діяти і поза межами закону. Таким чином, можна зробити висновок про велике значення виконавчої влади в державі. У зв'язку з цим багато дослідників визнають недостатньо чітким визначення даної влади як виконавчої. Так, Б. Чичерін вважає, що її варто називати урядовою.[18.47]. О. Пилипенко наводить думку відомого французького політолога М. Дюверже, який, характеризуючи сучасний політичний режим Франції, писав, що так звані виконавчі органи керують державою і керують у буквальному значенні слова. Тому він відносить вищі органи виконавчої влади Франції до "керуючих" [ 15; 78].Судова влада веде свій початок діє з найдавніших часів. Судовою владою варто вважати особливу форму діяльності держави, що здійснює свої повноваження спеціально створеними державними органами - судами, в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, основ конституційного ладу.
Основу судової влади складає сукупність судових органів різної компетенції, що здійснюють правосуддя, володіють деякими повноваженнями у сфері контролю за законністю діяльності інших гілок влади. Характерними властивостями судової влади є самостійність і винятковість. Основним змістом діяльності судової влади є захист прав і свобод людини і громадянина, і це один З головних елементів, що характеризує судову владу як владу арбітра, противагу законодавчій і виконавчій владі. Саме суд служить гарантом законності як правоохоронний інститут, підлеглий тільки Конституції і правовим законам.
Отже, можна зробити наступний висновок: під принципом поділу Влади варто розуміти таку організацію механізму державної влади, що складається з трьох самостійних гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової), які функціонують на основі балансу і взаємного контролю, системи стримувань і противаг, співробітництва і взаємодії, спрямованих на виконання завдань, що стоять перед державою для забезпечення захисту прав, свобод і законних Інтересів громадян. Мета концепції поділу влади полягає в тому, щоб перебороти монолітний характер державної влади, зробити її здатною до самоконтролю і самокоректування, створити механізми подолання авторитарних тенденцій, а для цього розмежувати влади, виділити їм особливу сферу, додати структурну та функціональну самостійність, а потім знову пов’язати гілки влади, взаємодію їх одна з одною, через кооперацію і співробітництво для виконання поставлених на керівництво держави і державу в цілому завдань, виконання яких стоїть перед суспільством.
розподіл влада суспільство демократичний
Похожие работы
... теорія поєднання законодавчої і виконавчої влади у діяльності механізму владарювання. Відкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодої Радянської держави відкидали тим самим теорію і практику розподілу влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії, забезпечувала експлуатацію широких мас трудящих. Поєднання в руках Рад законодавчих і виконавчих повноважень — ...
... — це тільки питання часу і, якщо в деяких організаціях ще не сформувалися умови для такого рішучого кроку, то до нього потрібно готуватися. 3 Континуум організаційно-управлінських культур і можливість їх поєднання Отже, було показано історично обумовлену тенденцію переходу від авторитарного, технократичного управління до демократичного, особистісно-орієнтованого, інноваційного. Однак констатац ...
... , як шлях до підвищення прибутку Швидке будівництво залізниць Приріст залізничної мережі відбувався значно повільніше, ніж у попередні роки через кризу 11. Українські політичні партії на початку ХХ століття Назва партії Як передбачала рішення аграрного питання Якою бачила долю України Які використовувала методи боротьби Українська соціал-демократична партія Націоналізація землі і ...
... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...
0 комментариев