Навигация
Принципи поділу і гармонізації влади
64612
знаков
0
таблиц
0
изображений
3.3 Принципи поділу і гармонізації влади
Принцип у теорії права визначається як основоположна ідея, джерело, на базі якого має функціонувати і розвиватись правова система, законодавство і інші державні і правові інститути. Хочу зупинитися на специфічних принципах, які водночас є і вимогами ідеї функціонування розподілу та єдності влад.
Так, даними принципами є:
· Поділ функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;
· Закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні своїх повноважень, недопустимість втручання в прерогативи один одного і їх злиття;
· Наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу і виключення зосередженості всієї повноти влади в одній з гілок;
· Наявність у органів влади взаємного контролю дій один одного і неможливість зміни компетенції органів держави поза конституційним шляхом.
Слід зазначити при цьому, що принцип поділу влади не є абсолютним, з одного боку, є потреба узгодження і взаємного правового контролю діяльності різних гілок влади. З іншого боку, здійснення судового контролю за законністю діяльності управлінського апарату означає порушення принципу поділу влади, тому що у такий спосіб судова влада втручається у виконавчу. Отже, за думкою Скакун О. Ф., принцип поділу влади не можна реалізувати повністю. Форми і ступінь здійснення принципу поділу влади залежить від національних традицій, від конкретної соціально-економічної і політичної ситуації. Ситуації. Влада у демократичній державі у вигляді трьох її гілок (законодавчої, виконавчої, і судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи поділеною, влада в державі повинні залишатися цілісною, єдиною, тому що йдеться про поділ не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не лише про поділ, але й про взаємодію даних функцій. Юридичний прояв єдності і гармонізації влади полягає в тому, що:
· Органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань держави;
· Різні органи держави не можуть приписувати тим самим субєктам за тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.
Тому поділ влади треба сприймати як загальний принцип, а не як жорсткий регулятор у процесі реформування державної влади в Україні[ 14; 96]..
Висновок
Щойно нами був досліджений інститут розподілу влади, без якого фактично стає неможливим розвиток будь-якої країни як у демократичному напрямку, так і взагалі розвиток суспільства і становлення громадської правосвідомості. З огляду на проведене дослідження можна зробити певні висновки.
Ідеї розподілу влади можна зустріти в кожній епосі політичних і правових вчень, однак саме в наш час принцип розподілу влади отримує найбільшу актуальність. Виникнення цієї теорії було обумовлено в першу чергу боротьбою зміцнілої буржуазії проти феодального абсолютизму, боротьбою з системою, яка гальмувала розвиток держави і суспільства.
Звичайно концепцію розподілу влади зв’язують з іменем англійського вченого Аж. Лобка і французького мислителя М. –Л. Монтеск’є, який в праці “Про дух законів” виклав результати довгого вивчення політико-правових вчень і установ декількох держав, і прийшов до висновку, що свобода можлива при любій формі правління, якщо в державі панує право, гарантоване від порушень законності шляхом розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову, які взаємно здержують одна одну. Цілями даної теорії являлось створення безпеки громадянина від зловживання владою, захист прав людини від посягання на них держави. Розділ влади оснований на ідеї її ослаблення влади для того, щоб остання не посягала на індивідуальні і суспільні свободи. З цією ціллю її потрібно розчленувати таким чином, щоб одна частина (гілка) обмежувала іншу і в результаті сукупна влада була б обмежена і строго розподілена. Українській державності принцип розподілу влади на протязі всієї історії був чужий, це, можливо було зумовлено невеликому і недостатньому розвитку самої української державності.
Конституція України закріпила ясно нову організацію державної влади, сприйнявши загальновизнаний принцип її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. При чому треба зазначити , що у питаннях державотворення український народ має певні пріоритети. Зокрема принцип поділу влади було закріплено ще в Конституції Пилипа Орлика 1710 року. У зв’язку з цим потребує уточнення правило і твердження, що український народ США у 1787 році першим створив систему поділу влади і дотримується її майже понад 2000 років.
Створюючи перший уряд, американці прагнули того, щоб він міг захистити їх, але не був би настільки сильним, щоб вони зазнавали від нього утисків. Це й стосувалося і інших гілок влади, зокрема судової.
Законодавство України не дає можливості вплинути на судову гілку влади (навіть якщо її рішення не ґрунтуються на законі). Так, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України “Про судоустрій” суддя не зобов’язаний надавати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ, які знаходяться в його провадженні, а також давати будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадку, встановленому законом. Тому, на нашу думку, судова гілка влади є найбільш самостійною.
Адміністративно-командна система радянської України, яка ґрунтувалася на монополії однієї партії, не визнавала концепцію поділу влади. Лише декларація “Про державний суверенітет України” від 16 липня 1990 року вперше передбачила поділ влади на виконавчу, законодавчу і судову.
Проте доводиться констатувати, що принцип поділу влади, а також система стримувань і противаг між гілками влади не мають достатньо відпрацьованого (навіть з урахуванням конституційної реформи) механізму її реалізації. Через це відбувається ситуація, коли кожна гілка влади намагається перебрати на себе більше влади і часто тлумачить вказане конституційне положення як механічний поділ влади, “роздачу влади” різним державним інституціям порівну чи у певній частині, що призводить до з’ясування відносин між гілками влади, що ми маємо змогу наблюдати на сьогоднішній день.
Директор Інституту держави і права НАН України ім. В.М. Корецького, академік НАН України Ю.С. Шемшушенко свого часу правильно зазначав, що ми не маємо науково обґрунтованої та цілісної системи влади, яка би враховувала сьогоденні конкретні умови і історичні традиції нашої державності. Механічне поєднання елементів колишньої адміністративно-командної системи влади і не завжди критично запозиченого досвіду не завжди, як показує нам практика нашого життя , видається вдалим. Тому доводиться констатувати кризу майже всіх гілок влади. При конструюванні моделі влади без достатнього осмислення застосовуються деякі теоретичні концепції. Йдеться, зокрема, про у цілому правильну концепцію поділу влади, яка передбачає два моменти: поділ влади і взаємодію її гілок.
Вирішуючи про поділ влади в Україні, необхідно не механічно, а з урахуванням історичних і національних традицій та особливостей використовувати досвід зарубіжних країн й новітні погляди на теорію поділу влади. Нині, чиста теоретична модель поділу влади не існує в жодній із сучасних систем. Така модель, де кожна з них (гілок державної влади) відокремлена від інших, не лише неприйнятна, але й небажана. За демократичного режиму має бути рівновага між владою більшості та фундаментальними цінностями. Ця рівноваг неможлива, якщо кожна з гілок влади діє відокремлено, без взаємодії з іншими гілками, а також без взаємного урівноваження сили і нагляду. Така ситуація в кінцевому етапі може призвести до зосередження сили і влади в одних руках ( в руках однієї з гілок влади.)
Виходячи з вище зазначеного, необхідно розвивати і вдосконалювати існуючі форми взаємодії і взаємоконтролю між законодавчою, виконавчою і судовою гілкою влади.
Список використаної літератури
1) Агабеков Г.Б. Концепция разделения властей: теория и современность.( Научно-теоретический обзор). – М.: Арена, 1993.
2) Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні. // Право України. –2002, № 5.
3) Ведяхина К.В. Разделение властей как принцип российского права. // Право и политика. – 2002. - №5.
4) Ворошилов Н. Критический обзор учений о разделении властей. – Киев. – 2002. – 345 с.
5) Гессен В.М. Теория правового государства. – М.: Арена. – 1998.
6) Дзьобань О.П.Теоретичні основи поділу та взаємодії влади (історико-філософський аспект // Бюллетень Міністерства юстиції України. - 2004 - № 11.
7) Зарубинский Е.А. Конспект лекций по теории государства и права. М., 1985. – 182 с.
8) Коваленко А. Чим вимірюється ефективність влади? // Віче.- 2001. - №1.-С.93.
9) Ковачев Д.А. Конституционній принцип: его понятие, реальность и фиктивность // Журнал российского права. – 1997. - №9.
10) Козлихин И.О. Идея правового государства. История и современность // Журнал российского права. – 1997. - №4.
11) Лазарев Б.М., Давитнидзе И.А. Общая теория государства и права. М., 1992. – 498 с.
12) Монтескье Ш. Избранные произведения. – Мысль., 1985.
13) Нерсесянц В.С. История идей правовой государственности. – М.:Прогресс, 1993.
14) Павло Волвенко. Акти тлумачення (рішення і висновки) конституційного Суду України в механізмі правового регулювання з погляду теорії поділу влади // Конституційне право.- грудень 2005. – №12.- С. 136- 140.
15) Пилипенко А.Н. Конститууционная регламентация статуса исполнительной власти в зарубежных странах //Журнал российского права. – 1997. - №11.
16) Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995г.- 228с.
17) Тиунова Л.Б. Разделение властей в российской федерации: Конституционная модель //Правоведение. 1996. - № 4. С. 44-45.
18) Чичерин Б.Н. Политические и социальные идеалы : власть и право: из истории русской правовой мысли. – М.: Политиздат. – 1990. – 298 С.
19) Шаповал В. Ідея поділу влад у конституційній теорії і практиці в Україні (історико-правовий аспект) // Вісник Академії правових наук України. - 1994. - №2. – С. 29-37.
Похожие работы
... теорія поєднання законодавчої і виконавчої влади у діяльності механізму владарювання. Відкидаючи буржуазний парламентаризм, засновники молодої Радянської держави відкидали тим самим теорію і практику розподілу влад, яка, на їх думку, виконувала соціальне замовлення пануючої буржуазії, забезпечувала експлуатацію широких мас трудящих. Поєднання в руках Рад законодавчих і виконавчих повноважень — ...
... — це тільки питання часу і, якщо в деяких організаціях ще не сформувалися умови для такого рішучого кроку, то до нього потрібно готуватися. 3 Континуум організаційно-управлінських культур і можливість їх поєднання Отже, було показано історично обумовлену тенденцію переходу від авторитарного, технократичного управління до демократичного, особистісно-орієнтованого, інноваційного. Однак констатац ...
... , як шлях до підвищення прибутку Швидке будівництво залізниць Приріст залізничної мережі відбувався значно повільніше, ніж у попередні роки через кризу 11. Українські політичні партії на початку ХХ століття Назва партії Як передбачала рішення аграрного питання Якою бачила долю України Які використовувала методи боротьби Українська соціал-демократична партія Націоналізація землі і ...
... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...
0 комментариев