Наближення Франка до історичного матеріалізму
Спроби антропологічного пояснення виникнення суспільства і його хиби
Розуміння закономірності історії людства. Критика «теорії» дегенераційного розвитку історії людства
Проблеми української державності в творчості і житті І. Франка
Національна ідея та її трагедія
Людство з самого початку свого розвитку справді вже прямує до тої мети
Навигация
Наближення Франка до історичного матеріалізму
Творчість І.Я. Франка
84953
знака
0
таблиц
0
изображений
1. Наближення Франка до історичного матеріалізму
В 70-х рр., коли Франко починав літературну і політичну діяльність, українська інтелігенція Галичини жила ще ідеями абсолютизму, якими її просвіщали у гімназіях, духовних семінаріях і університетах цісарської імперії. Духом конституційної монархії були просякнуті тоді політика, освіта і вся література. Все повинно було виражати повагу до цісаря . І ось у 1878 р. в журналі «Громадський друг» з’явились «Критичні письма о галицькій інтелігенції», автором яких був молодий публіцист Іван Франко. Поява їх була надзвичайною подією принаймні в ідейному розвитку Галичини. В тих «Письмах» була критика лицемірного лібералізму. Революційний демократ критикував весь лібералізм, показуючи його як ідейну течію, яка вже себе вичерпала і віджила свій час. Критиці лібералізму був присвячений перший лист, а другий критикував історичну концепцію народовської «Правди» і москофільського Слова», які тлумачили що лібералізм був занесений на Галичину із західних країн і, що він зовсім не властивий українському народу.
Відкинувши цю концепцію, Франко показав, як лібералізм виникав і чим він став на галицькому ґрунті. Підходячи безпосередньо до матеріалістичного розуміння суспільного розвитку, він показував виникнення лібералізму, як наслідок буржуазного економічного розвитку.
Для Франка в принципі важливим було питання не про ступінь розвитку капіталізму, а про наявність тих рис економічного розвитку, які породжували ліберальний рух, хоч той рух і був «дуже малий і страшно вбогий думками», як писав він про нього. Це Іван Якович писав тоді, коли він уже познайомився з творами Маркса і Енгельса («Капітал», «Комуністичний маніфест», «Анти-Дюрінг»), під впливом яких починали формуватись його матеріалістичні погляди на історію суспільного розвитку. При цьому важливим є те, що Франко не декларував матеріалістичний принцип, а застосовував його до аналізу історичного розвитку Галичини, виясняючи залежність певного ідейного напрямку від характеру економічного (капіталістичного) розвитку.
Аналізуючи усі Франкові літературно-критичні статті з 70-х рр., можна сказати, що він скрізь показує причини виникнення явищ духовного життя суспільствав змінах економічного розвитку, які їх породжують. Це завжди давало йому можливість історично правдиво зображувати як самі зміни економічного розвитку, так і їх ідеологічні відображення.
У знаменитому листі до Ольги Рошкевич від 20 вересня 1878 р., де Франко викладав основні засади, на які ві спирав свою політичну діяльність, він писав: «Головні питання, від котрих може в данім разі залежати сякий або такий поворот в нашім життю, це питання: 1) економічні, 2)політичні, 3) релігійні, 4) соціологічні, 5) властиво практичні, т.є. дотикаючі нашої щоденної діяльності».
В 1878-1881 рр. Іван Якович надрукував «Катенізм економічного соціалізму», «Редакція «Правди» в боротьбі з вітряками», «Чого хоче «Галицька робітнича громада», «Про працю», «Література, її завдання і найважніші ціхи», а також статті в робітничй газеті «Praca» - «Чого ми хочемо?», «Чого вимагаємо?», з яких видно, що автор розглядав суспільні явища з становища матералістичного розуміння історії. В статті «Правди» в боротьбі з вітряками» він зазначав: «Всякі суспільні перевороти…відбувалися силою законів економічних, силою попереду вже звершених змін в продукції та обміну».
Виходячи з цьго він пояснював розподіл суспільства на класи, як наслідок діяння об’єктивних законів економічного розвитку капіталізму, а зміну суспільних відносин – як наслідок організації виробництва, що теж обумовлена розвитком засобів виробництва. Наукові, політичні, релігійні та інші ідеологічні форми суспільного життя Франко розглядав як відображення економічного розвитку.
Але як у цей час, так і пізніше він не завжди стояв на ґрунті історичного матеріалізму, збивався до антропологізму і так званого «економічного матеріалізму», а від цього й до історичного ідеалізму.
Треба вважати значною заслугою Франка є те, що він не лише не захоплювався строкатими модами тогочасної буржуазної соціології, а піддав критиці расову теорію, соціальний дарвінізм, мальтузіанство та інші реакційні теорійки.
Передусім Франко піддав критиці суб'єктивний прагматичний погляд на історію, за яким історія розглядалась як справа «великих осіб» - царів, королів, полководців. На противагу цьому антинауковому поглядові він розглядав творцями історії народні маси.
Іван Якович перший розкритикував буржуазно-націоналістичну ідеалістичну концепцію М.Грушевського про «відрубність» історії українського народу від історії російського народу, відкинувши її як антинакову, фальшиву конструкцію.
Розглядаючи історію людства як об'єктивно діючий процес творчості народних мас, Франко зазначав, що народні маси створюють не тільки матеріальні блага, необхідні для життя суспільства, але вони є творцем і всіх духовних цінностей культури.
Аналізуючи літературно-критичні і публіцистичні статті, з якими Франко виступав у кінці 70-х і на початку 80-х рр., можна бачити, як скрізь він провобить ту основну думку, що суспільство, так само як і природа, підлягає діянню об’єктивних законів і що історію творять не царі і не попи, а народи; що соціальні революції і всі круті переломи в історії «ніколи не діються в ім'я яких-небудь ідеалів, породжених в головах людських, а не викликаних обставинами дійсного життя». Всі ідеали, в ім'я яких відбувається суспільна боротьба викликаються змінами в економічному розвитку, які тягнуть за собою зміни і в духовному житті народів; отже, суспільне життя визначає суспільну свідомість людей, а не навпаки. Він беззастережно відкидав суб’єктивізм і метафізику в поглядах на історію суспільного життя і розвиток людства, вимагав об'єктивно правдивого, науково обгрунтованоговисвітлення явищ суспільного життя, а історію як науку партійну. Все це показує, як близько підійшов Франко до історичного матеріалізму, засвоюючи його основні принципи. Франко вистуив у той час, коли буржуазні соціологи всіляко намагались заперечити історичний матеріалізм Маркса, протиставити йому збитий суб’єктивізм і плоский еволюціонізм, одним з проявів якого був соціальний дарвінізм. Тоді вже проявилась людиноненависницька расистська «теорія» і різні інші антинаукові «теорії» і погляди, які виражали найреакційніші спроби апологетів капіталізму заперечити науковий соціалізм. На Україні Франко першим почав критикувати тих реакційних виплодів буржуазної соціології вже на початку 80-х рр. Правда, він тоді ще не ясно розумів значення історичного матеріалізму, перебільшував значення еволюційної теорії Дарвіна для історичної науки, вважаючи, що вона дає їй тривку основу для пояснення суспільного життя і розвитку людства, збивався до антропологізму. Та, відкидаючи все те, як данину часу, можна бачити, що вже у 1881 р., викладаючи свої «Мислі о еволюції в історії людськості», Франко спрямовував свою критику проти тих «природознавців-дарвіністів», які бралися пояснити явища суспільного життя людей, механічно переносячи еволюційну теорію Дарвіна на суспільство, і цим самим «натворили багато лиха».
Передусім Іван Якович вважав за найбільшу помилку спробу перенести закон зоологічної боротьби за існування на людське суспільство.
Розглядаючи в світлі теорії Дарвіна питання про виникнення людини, Франко висміяв і вдкинув антинаукові тлумачення расистів про виникнення і розвиток людських рас. Важаючи, що питання про те, як постали людські раси – з одного пня чи з багатьох – наукою не розв’язане, він слушно зауважував, що «принімати для кожної раси окремий початок в тім краю, де вона находиться, - як се роблять деякі, особливо американські, вчені – не можна. Факт такий, як витворення людської раси, вимагаврівночасного появлення так многих корисних обставин, що ані хвиль, ані місь таких на землі не могло бути багато». Правдоподібною він вважав думку, що первісні люди з’явились одночасно і більш-менш в одному місці – між Східною Африкою та Індією, на південь від Персії і Аравії. Значно пізніше люди розділились на раси, мандруючи і розселяючись по земній кулі, пристосовуючись до умов вже у добу свого суспільного життя. Людські раси не могли вийти із зоологічного світу уже хоч би тому, що з того часу, як стався поворот від біологічного ддо сіспільного життя, тобто коли загальне використання і вдосконалення знарядь праці, котрі слугували чоловікові в боротьбі за існування, то та боротьба «не була в силі витворити хоч би одну нову расу людей». Сучасні мішані раси витворились унаслідок пристосування людей до різних географічних умов через змішання людей різних рас. Отже, людство вийшло не з «одної пари», не від Адама і Єіи, як вчить Біблія, і не від багатьох відрубних пнів, як твердять расисти, не від «бога трьох культур» , а від одної культури первісних людей, що розвинулись з людиноподібних мавп.
Виникнення людського суспільства Франко пояснював спираючись на еволюційну теорію Дарвіна. Але одночасно він критикував Спенсера і Шефле. Першого за те, що він хотів паяснити початки людськго сіспільства «взагалі» і цим самим «вніс в науку багато плутанини». Другого да те, що він пробував описати будову і життя суспільного організму, подібно до організму людського індивіда, і тим самим згрішив подвійно – «раз тим, що те тіло він згори вважав індивідуально-людським тілом, чого про тіло суспільне сказати не можна, а по-друге, тим, що описує те тіло в стані спочинку, не в розвитку, не генетично».Тут же він зазначив, що Маркс був одним із перших соціологів, котрий, опираючись на еволюційну теорію і визнаючи, що рухомою причиною в розвитку людськості є боротьба за існування (тобто кожночасові економічні обставини народу), прийнявся вислідити одну фазу того розвитку – початок і розвиток порядку капіталістичного.
Проте І.Я.Франко не зумів глибоко усвідомити великого революційного значення теорії Маркса для науки про суспільство і його розвиток, допускав велику помилку, що еволюційа теорія Дарвіна, яка дає наукове пояснення виникненню людини внаслідок довготрвалої еволюції органічної природи, дає тим самим підставу для пояснення виникнення суспільства та історії людства. Це приводило його до еклетичної плутанини, якої він не міг подолати і пізніше.
Питання про те, що є основою життя і визначальною умовою розвитку суспільства, було для Франка, як і для всіх матеріалістів до Маркса, тим твердим горіхом, якого він не зміг розбити. Розглядаючи суспільні ідеї і погляди як відображення в головах людей економічних умовїх життя і вважаючи, що зміна ідеї відбувається за зміною економічних і політичних обставин, він не міг послідовно проводити те розуміння історичного матеріалізму, що зміни суспільних форм життя людей визначає розвиток виробництва.
Іван Якович вважав, що суспільні відносини людей у своїй основі мають виробниче спілкування. Цим самим він зробив великий крок вперед до історичного матеріалізму.
Він розумів, що найголовнішою особливістю людського життя є витворення і застосування знарядь праці, з якими люди виступають у боротьбі з природою, а отже, що люди пристосовуються до природних умов не просто будовою свого організму, як усі інші живі істоти, але як певна організація людських індивідів і саме за допомогою тих знарядь праці, які вони самі ж створюють. Але послідовно розвинути думку ін не зумів, через те, що зійшов на хибний шлях – шукав пояснення причин змін економічних форм у природній еволюції життя людей.
Франко підходив до розуміння відмінної особливості життя і розвитку людей, тобто до розуміння того, що з застосуванням знарядь праці в житті первісних людиноподібних мавп стався корінний перелом. З другого боку, видно, що Франко, визнавши вживання знарядь праі головною рисою способу життя людей, не наважився визнати, що раз спосіб життя має вирішальний вплив на зміни і розвиток у всій органічній природі, то суспільне життя людей також зробило вирішальний вплив на зміну тілесної їх організації і саме завдяки вживанню знарядь праці. Тому-то Франко хоч і визнавав важливе значення розвитку знарядь праці в змінах характеру суспільноїорганізації виробництва, але не розумів їх визначальної ролі у змінах виробничих відносин людей.
Він гадав, що суспільні відносини людей завжди спираються на природне почуття родових зв’язків, з якого нібито виникає їх розуміння повної неможливості боротися за існування, живучи поодинці, і схиляє їх до спільного життя. Цей так би мовити «природний колективізм» людей Франко пояснював діянням природних законів боротьби за існування і природного добору, правда в специфічній формі їх виявлення в житті суспільства, а саме – економічній. Але економічні відносини він теж розглядав як відносини власності, а не як виробничі відносини, що становлять реальну основу суспільства, від характеру яких залежить той чи інший суспільний лад. Крім того, зміну економічних відносин він ставив у залежність від розвитку науки і винаходів нових знарядь праці, що зумовлюють зміну організації виробництва, а отже, від духовного розвитку людей, збиваючись таким чином до ідеалізму. Це й було головною перешкодою, яка не дозволяла йому твердо стояти на грунті матеріалістичного розуміння історії, а також причиною того, що він не міг відрізнити історичний матеріалізм від вульгарного економізму, слушно не згоджуючись з останнім.
Франко також не розумів специфічної відмінності законів суспільного розвитку від законів розвитку природи. Економічний закон конкуренції, властивий тільки для капіталістичної формації, він розглядав як загальний закон виробництва, що діє при усіх суспільних формаціях, а основою його діяння – «природне почуття і прагнення до чимраз ліпшого забезпечення життя і розплодження людей», тобто не як закон суспільний (економічний), а як закон природи. Через те його без сумніву прогресивна критика мальтузіанства, соціал-дарвінізму, расизму та інших реакційних «теорій» буржуазної соціології, хоч і була досить гострою, але часто непослідовною.
В своїй праці «Мислі о еволюції в історії людськості» Франко робив спробу систематично викласти свої погляди на суспільство і його розвиток, спираючись на дарвінізм. Саме в цій статті найповніше виявився його еклектизм. Тут багато плідних його думок покривались товстою корою натуралізму.
Іван Якович зазначив, що, «говорячи про суспільне життя чоловіка, треба вплив його шукати вже не в зміненій організації, не в приноровленні тіла, а в зміні способу життя, в зміні суспільних установ», бо той природний біологічний добір, який існує у всій органічній природі, в людей переходить на поле соціального життя і «конечна річ, що на тім новім полі мусить прийняти і новий вигляд, не змінюючи впрочім своєї істоти». В цій же роботі Франко зазначив, що в суспільстві родинні відносини (сім’я) змінюються під впливом економічного життя, а не під впливом природного закону родового добору, ясно розуміючи, що капіталістична система виробництва зруйнувала патріархальну сім’ю, що родинні зв’язки при капіталізмі грунтуються на майновому інтересі з усіма наслідками, які з цього випливають (проституцією, невільним подружжям, нерівним правом жінки, дітей і т.д.).
Так само Франко відкидав реакційні твердження соціологів-дарвіністів про те, що нібито звіряча індивідуальна боротьба за існування висить і тепер на людях, як первородний гріх. Розглядаючи боротьбу за існування як загальний закон розвитку органічної природи, він підкреслював, що індивідуальна боротьба могла привести тільки до того, що люди почали виділятися з тваринного світу, але їх культурний розвиток є наслідком не індивідуальної, а тільки колективної форми боротьби, і це виявляється не в формі роз’єднання людських індивидів, а в об’єднанні їх у виробничі громади для спільної боротьби за існування. Він зазначив, що людська культура і прогрес можливі тільки в суспільстві, тобто на основі колективної, а не індивідуальної боротьби з природою.
Іван Якович слушно критикував реакційних буржуазних соціологів які намагались опорочити суспільні ідеали соціалістів і комуністів. Він доводив, що соціалізм є ідеал найвищої організації виробництва, якої ще не знала історія розвитку суспільства.
Похожие работы
... ішого розгулу реакції, «на торжищі цинізмів і наруг» він переконувався у правильності своїх поглядів і ідеалів. Цій темі присвячені поеми «Похорон», «Поєдинок». У поемі «Іван Вишенський», появі якої передували наукові роботи Франка про творчість видатного українського полеміста ХVI – XVII ст., зображується трагедія людини, у якій борються патріотичні і релігійні почуття. В ім`я християнської ...
... і Франко найбільш цікавий, саме ця вічна напруга спонукала його до важкої праці. Франко заслуговує на вивчення, дослідження саме як суперечлива, неоднозначна постать. Життя і творчість Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту (тепер с. Івана Франка Дрогобицького району Львівської обл.) в родині коваля. З батькі ...
... ів і, нарешті, громадівсько-федеративний принцип визначає відносини між общинами, об'єднаннями та народами. Федерація зберігає і захищає найширшу і найповнішу автономію особи, общини, народу. Правда, пізніше Іван Франко змінює акценти: не відкидаючи федералістські відносини, вважає, що федерація може бути плідною між самостійними державами, підкреслюючи, що пропоновані концепції не можуть бути ...
... іронією, ніжність з брутальними погрозами й прокляттями – зовсім як у дійсному житті. Автори й авторки не люблять церемоній і добирають найвлучніших слів, щоб передати свої почуття». В статті «Іван Франко і Музика» (1956 р.) С.Людкевич згадує слова поета, сказані йому: «Я тут признаюсь до гріха, до локального патріотизму хоча і признаю великоукраїнським мелодіям їх пишну розкішну степову стихію, ...
0 комментариев