Навигация
Документування в період феодальної роздробленості
84927
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.2 Документування в період феодальної роздробленості
Документування в цей період продовжує розвиватися, у зв'язку з потребами нових державних утворень, що виникли в результаті дроблення Російської держави, в їх стосунках: один з одним із державами іноземців.
Від XIII-XIV ст. до нас дійшла велика кількість письмових пам'ятників, що показують, що документування і листування знаходять все більше вживання.
У нових центрах державного життя - Галицько-Волинською, Новгородській і Володимирській (Ростово-суздальськой) землях створюються нові письмові пам'ятники права (Псковська і Новгородська судні грамоти, статутна грамота Двінськая). Нові стосунки між князівствами, що виникли через феодальну роздробленість, документуються в договорах великих і питомих князів (договори Новгорода і ін.). Феодальні права закріплюються в духовних грамотах московських питомих і великих князів, в дарованих і статутних грамотах, представлених рядом різновидів.
Розвиток феодальних стосунків фіксується у великому числі приватно-правових актів, серед них: вкладні, дані, купчі і їх різновиди на землю і інше майно; кабала позикова, застави, служиві на позику грошей, рухомого і нерухомого майна, житлові і життєві записи на термінове особисте наймання, повні (пізніше доповіді) грамоти на продаж в рабство, картомні грамоти на наймання майна, відпускні грамоти при відпустці на свободу і цілий ряд інших. Ряд різновидів актів були створені при документуванні діяльності церковних установ. До приватних актів відносяться і духівниці.
Розширення вживання документування в даний період створює серйозні передумови його спеціалізації. Так, виникає документування з метою обліку фінансових і господарських операцій окремих феодалів.
Усе більш певних форм набуває документування зовнішніх стосунків. Накопичення традицій в області документування приводить до створення усе більш стійких формулярів тих або інших різновидів документів. Встановлюється форма до прийоми засвідчення документів підпису, скріплення, друк. З'являються спеціальні особи, що займаються документуванням (дяки, подьячие).
Поширюються образотворчі прийоми документування (малюнки, плани, креслення). Зокрема необхідно відзначити документальне значення російських мініатюр. З'являються підлоги і фальсифікація документів, як наслідок наростання класових протиріч.
Обставини, що викликали розширення сфери застосування документування, пояснюють і зміни в його техніці.
Так, потреба в прискоренні листа у зв'язку з розширенням вживання документування веде від статуту до напівстатуту, і кінець-кінцем і скорописи. Якщо раніше документи писалися на пергамене, то тепер розширюється вживання паперу як дешевшого і доступнішого матеріалу для листа.
У даний період відомі документи у вигляді окремих листів, зошитів, книг, а також стовпців - груп окремих документів.
Виникають певні традиції відносно створення документа, пройденого стадію чернетки, варіантів або редакцій, беловіка.
Рукописне розмноження документів у вигляді "списків", копій стає усе більш визначеним і досконалим. З'являються копійні книги, що представляють новий крок в документуванні, оскільки в ці книги заносяться всі документи в цілях їх обліку і охорони. Все частіше удаються до опису документів як для їх обліку, так і наведення довідок.
Виникають і відомі навики в організації документів в первинні комплекси - діла.
Розвитку документування і листування в Російській централізованій державі і його установах передував, таким чином, тривалий період накопичення і узагальнення значного досвіду, ще не закріпленого в законодавчому порядку, але який мав великий вплив і на подальший розвиток російської писемності і діловодства.
2. Діловодство в період освіти і розвитку централізованої багатонаціональної Російської держави (наказове діловодство ХV-ХVIII ст.)
2.1 Загальне наказове діловодство
Створення російської централізованої багатонаціональної держави, центром якої стало Московське князівство, у величезній мірі розширює кордони вживання документування і листування. Виникає система органів державного управління наказів в центрі, наказових хат на місцях.
Утворення централізованої держави з'явилося результатом суспільно-економічного розвитку країни, що знайшов своє вираження в подальшому розширенні феодального господарства, в зростанні товаро-грошових стосунків, посиленні зв'язків між феодальними господарствами і містом, в розвитку ремісничого виробництва, в зміцненні економічних зв'язків між окремими областями країни, що привело в XVII ст. до концентрації "невеликих місцевих ринків в один всеросійський ринок" (Ленін). Велике значення в створенні централізованої держави мав його захист від зовнішніх ворогів.
Роль держави в цих умовах зростає, його діяльність посилюється, від його апарату управління потрібна робота по певній системі.
Накази, як державні установи, виникли з особистих доручень великого князя, які він давав у зв'язку з тими або іншими завданнями державного управління, своїм довіреним особам - боярам і дякам. Поступово ці доручення стали вимагати для свого виконання створення спеціального апарату, особливих установ, що отримали назву "наказів", відали певними галузями державного управління. Так поступово виникли такі центральні установи як Розряд (Розрядний наказ), Маєтковий, Посольський і ряд інших наказів. Розряд відав комплектуванням і формуванням війська, враховував ратних людей, встановлював їм посадові оклади, а також керував місцевим управлінням. У Маєтковому наказі було зосереджено забезпечення дворян і дітей боярських маєтковими землями. Посольський наказ відав закордонними справами.
Накази, що спочатку відрізнялися недостатньою визначеністю функцій (їх налічувалося до п'ятдесяти), поступово перетворилися на центральний державний апарат, за допомогою якого держава здійснювала свої функції.
Документування в цих умовах неминуче повинне було перетворитися на систему, яка в окремих випадках будувалася вже не лише на традиціях, а і вказівках закону. Усередині наказів продовжується подальша диференціація функцій, створюється бюрократія служивого. Процес документування і листування поступово зосереджується в руках особливого апарату дяків і подьячих, число яких безперервно зростає; бюрократія служивого грає усе більш видну роль в житті держави.
В результаті розширення об'єму документування і листування при виробництві справ в наказах складається наказове діловодство як система документування діяльності наказів. У цій системі видне місце займає і листування.
У зв'язку із здійсненням внутрішньої функції держави посилюється законодавча діяльність і її документування. Судебник Івана III (1497 р.) представляв вже акт кодифікування правових стосунків. Є припущення існування Судебника Василя III (письмовий пам'ятник, що не дійшов до нас), що послужив основою Судебника 1550 р. Цей останній дає вже певну систему російської мови. Окрім судебників, законодавчий матеріал містили укази пануючи і вироки Боярської думи. З указів пануючи, стосовно діяльності окремих наказів, в останніх складалися указні книги, що служило доповненням до судебників.
У 1649 р. Земським собором був затверджений визначний пам'ятник російського права "Соборне укладення", що з'явилося результатом великої роботи кодифікування. Укладення, відрізняючись багатством вмісту, свідчить і про високий рівень документування. Нові законодавчі акти після видання укладення отримали назву "Нововказанних статей".
Сфери застосування документування і склад документів в наказах визначався характером діяльності останніх. Але поряд з особливостями документування діяльності окремих наказів, в них здійснюються загальні норми діловодства, застосовуються єдині прийоми і техніка документування.
Як же велося діловодство в наказах?
На чолі наказів стояли судді з думних чинів, а при них дяки, як товариші, яких, дивлячись по масштабом діяльності наказу, могло бути декілька. Дяки і керували поточною діяльністю наказів, у тому числі і діловодством. Наступний розряд наказових чинів складали подьячие: "старі", "середньої руки" і "молодшие". Подьячие вели роботу під керівництвом дяків.
У наказах створювалася певна послідовність проходження документів, а також їх оформлення. На документах, що поступають в накази, ставилася дата їх здобуття. Коли потрібно дяк робив позначку: "виписати", тобто навести довідку. Далі проводилася підготовка справи до доповіді. В результаті обговорення ухвалювався вирок наказу і складався у відповідь документ.
Проекти документів по вказівці дяка складалися старими подьячимі, після чого дяк "чорнив" (виправляв) документ. Правлені документи, що представляли чернетки, переписувалися молодими подьячими начисто, а чернетка залишалася як відпустка. Поправки при "чорнінні" робилися в тексті, а коли не вистачало місця, на звороті аркуша. Вставки і поправки розмічалися "крижами" і тому подібне знаками.
Вивірений з чернеткою белової екземпляр, як "справленний" засвідчував своїм підписом – справа внизу на оборотній стороні, - подьячий, що "справив" документ. Остаточно підготовлений беловік документа "приписувався", тобто підписувався дяком або подьячим "з прописом".
"Припис", на відміну від "справи", що означала відповідальність за відповідність беловіка чернетці, свідчила про відповідальність за вміст "приписаного" документа. Підпис дяка або подьячего з "приписью" ставився по слову або складу підпису - по склеюваннях. Цар і бояри документи не підписували. Не підписувалися і чернетки. Підписи на лицьовій стороні документів в рядок з останнім словом зустрічаються рідко.
В цілях охорони документів в стовпцях застосовувалася "скріплення" підпис дяка, подьячего "з приписью", розтягнута по складах на місцях, де склеювалися стави стовпця. Книги скріплялися по листах. Значення скріплення мала нумерація цифрами (буквами слов'янської азбуки).
У наказах отримала розвиток столбцовая форма діловодства, що представляє своєрідний вигляд документациоїной техніки. Суть цієї техніки полягала в наступному. Текст документа писався на вузьких смужках паперу (15 або 17 см), оборотна сторона використовувалася для адреси, резолюції і інших "послід".
Якщо документ писався на декількох листах, то вони склеювалися по вузькому краю в стрічку, інколи дуже великої довжини (напр. Укладення 1649 р. мало в довжину близько 309 м), що скачувалася в сувій - "стовпець" (інакше "стовп", а маленькі свити "стовпики"). Стовпці, склеєні з декількох документів, представляли більш менш правильно сформовані первинні комплекси.
Правильно сформовані стовпці (поділа) починаються ініціативним документом (чолобитною, пам'яттю і т. д.), за яким слідують інші документи, що відносяться до виробництва у даній справі (мови розпитів, казки, виписи і т. д.). Всі ці документи зазвичай слідують в хронологічній послідовності. У інших випадках документи підклеювалися у міру їх накопичення, без попереднього угрупування у справах. Інколи ознакою угрупування служила назва різновиду документів.
Розвиток наказів, як відомо, ускладнив їх структуру. У крупних наказах з'явилися столи і повитья, які очолювали старі подьячие. Процес проходження документів за цих умов став складнішим і тривалішим. "Виробництво справ" і, тим самим, "діловодство" стало ареною багаточисельних зловживань наказової бюрократії служивого, підготувавши грунт для пишного розквіту бюрократизму в подальший період.
Накази в стосунках один з одним, з воєводами на місцях і з органами губної і земської самоврядності широко застосовували листування. Між собою накази зносилися "пам’ятами". Пам'яті ("наказні") давалися воєводам при від'їзді до місця служби. Формою письмового звернення до урядових установ були чолобитні, що мали формуляр, що склався. У чолобитних виклад суті справи перемежається багатократним вживанням досить обширного царського титулу.
Таким чином, в наказовому діловодстві застосовувалися форми документування, що вже визначилися (укази пануючи, вироки Боярської думи, указні книги, облікова документація і ін. листування, необхідне в управлінській діяльності держави).
У період, що вивчається, розвиток документування вже досяг рівня, коли можна говорити про певні вимоги, що передвиявляються як до окремих документів, так і до їх організації. Так, наприклад, згадуване Укладання 1649 р. відрізняється відомою систематичністю свого викладу. Це знайшло віддзеркалення в розділенні цього документа на 25 глав і 967 статей. Визначеність форми властива багатьом обліковим документам, зокрема, все частіше застосовується графлення в цілях чіткішої систематизації записів. Склалися формуляри ряду документів (чолобитні, відписки, накази, статейні списки і т. д.).
Межі відомої системи мають бути відмічені і відносно угрупування документів в первинні комплекси. Так, серед матеріалів наказів, зокрема, стовпців, немало первинних комплексів, сформованих по певних ознаках; по наочно-питальний, номінальному, кореспондентському, хронологічному, географічному. Серед стовпців можна зустріти комплекси документів, що мають характер справ, що дають послідовне виробництво з того або іншого питання. Часто при угрупуванні викорстовуються декілька ознак. Але незрідка стовпці все ще представляють конгломерати документів, без якої-небудь системи. Як свідчать описи документів, що дійшли до нас, останні часто складалися в скрині, короби в повному безладі.
Кажучи про столбцову форму діловодства, не слід випускати з уваги, що в цей період досить умілий і з повним успіхом користувалися для запису зошитами і книгами, в яких застосовувалися ті ж прийоми засвідчення, що і в стовпцях (скріплення і т. п.). Більш того, книжкові форми є древніми прийомами документаційної техніки.
У наказовому діловодстві налагоджується і організація архіву. Документи описувалися і враховувалися. Зокрема, в розписних списках, що складалися при зміні воєвод, поряд з іншими цінностями за списком передавалися і документи.
Складалися і спеціальні описи документальних матеріалів. Чудовий пам'ятник представляє "Опис царського архіву", який служить джерелом вивчення і питань історії розвитку документування. З "Опису царського архіву" ми дізнаємося про види документів, про розвиток образотворчого документування – про креслення і карти, що зберігалися в "Царському архіві" і не дійшли до нас.
До описів документальних матеріалів вже в ХVII ст складалися для наведення довідок про документи покажчики, зокрема, особистих імен ("азбуки"). У описах робилися відмітки друкарень про місце зберігання документів.
Якщо в наказах і місцевих установах з діловодством була пов'язана велика група чиновництва, що формується, то його резервами за межами урядових установ, були так звані "площадкові подьячие". Виникнення цього інституту, що розвинув активну діяльність не лише в Москві, але і в ряду інших міст, є зайвим свідоцтвом поширення документування серед населення, що вдягається ряд своїх дій в письмову форму. Головні напрями вживання документування: закріплення феодальних стосунків, захист власності, документування господарської діяльності, листування.
Укладення 1649 р. вводить ряд норм про порядок письмового оформлення різних договорів, у тому числі про вживання кріпосної форми письмового складання актів і про участь в цьому площадкових подьячих.
Історія діловодства в XVI – XVII вв. не обмежується стінами наказів. Діловодство велося в місцевих установах.
Створення в другій половині XVI ст в наказових, губних і земських хат, заміна намісницького управління воєводським свідчили про зміцнення влади на місцях. Воєводи на місцях діяли на підставі наказів, губні і земські хати на підставі статутних грамот.
Діловодство наказових хат, що був канцеляріями воєвод, як свідчать документальні джерела, що дійшли до нас, представляє певну систему.
Так, Верхотурськая наказова хата отримувала з наказів укази пануючи, вироки Боярської думи, наказні пам'яті і ін. і слала в центр відписки. Тут регулярно складалися розписні і кошторисні списки, велися книги по обліку грошей і хлібних запасів. У наказову хату поступали чолобитні людей служивих, селян, людей посадників; по цих чолобитних виносилися ухвали. У документальних матеріалах Верхотурськой наказової хати, що збереглися, відбивалися всі сторони життя цього краю.
Розглядаючи документальні матеріали XV – XVII вв. як спосіб і форму документування різних сторін суспільного і приватного життя, в основу класифікації цих матеріалів можна покласти певні області документування.
Такими областями, де в даний період застосовувалося документування, були: документування загальної і спеціальної діяльності органів влади і управління феодальної держави і документування феодальних стосунків.
Документування феодальних стосунків виражалося в створенні цілого ряду різновидів документів.
Земельні стосунки і права феодальної власності оформлялися такими документами, як даровані грамоти (вотчинні, маєткові, пільгові, заповідні, обільні, несудимі), праві і безборонні грамоти, - в яких фіксувалися феодальні права і привілеї.
Майнові і правові стосунки між феодалами фіксувалися в купчих і їх різновидах (посильних, запродажних, меновних), в картомних (на наймання майна), ділових, окремих (на розділ майна), вкладних і даних (на передачу майна церкви), грамотах (пізніше записах).
Відношення феодальної залежності оформлялися кабалою (позиковими, заставами, служіламі), порядними, позиковими, оброчними записами (стосунки особистої залежності), житловими і життєвими записами (особисте наймання на термін) і ін.
Діяльність церкви документувалася в таких адміністратівно-розпорядчих актах як окружні і статутні грамоти. А також грамоти, що видаються членам кліра, – благословенні, показні, звільнювальні і ін.
Короткий огляд історії документування в XV – XVII вв. дозволяє зробити деякі загальні висновки. Документування в цей період особливо інтенсивно розвивається у зв'язку з діяльністю централізованої Російської держави, що створила систему центральних і місцевих органів. У центральних установах держави – наказах поступово створюється система документування, що отримала назву наказового діловодства. У наказовому діловодстві виховуються кадри чиновництва, культивуючого в наказах бюрократичні порядки. Поза стінами урядових установ великого значення набуває діяльність інституту площадкових подьячих. Створюються усе більш стійкі форми документів, прийоми їх складання. Розширюється вживання листування, службовці для здійснення управлінської діяльності держави. З'являються окремі законодавчі вказівки про порядок документування, у тому числі про складання приватних актів. Техніка документування спрямована на його прискорення, здешевлення (скоропис, вживання паперу). Отримує подальший розвиток образотворче документування (креслення, карти). Документи все частіше враховуються, описуються, краще охороняються. Створюються архіви, де документи піддаються у ряді випадків більш менш правильному угрупуванню і систематизації.
Похожие работы
... та віросповіданням народів, які залишили багату спадщину господарювання на багатій, родючій бесарабській землі. До початку ХІХ століття основне населення було представлено українцями, болгарами, росіянами, молдаванами, німцями і поляками. РОЗДІЛ ІІ.ЗАСНУВАННЯ МІСТА АРЦИЗ Арциз був заснований в 1816 роц і. [28;10]. Місто лежало приблизно в середині Акерманського округу. Від окружного міста ...
... Обмінний фонд як самостійна облікова структура не існує. З науково-допоміжного фонду також може виділятися обмінний фонд, який фіксується у книзі обліку. РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЛОВОДСТВА В МУЗЕЇ 3.1. Облік музейних фондів Облік музейних предметів і колекцій забезпечує систему збирання даних і реєстрації необхідної інформації (відомостей) про пам’ятки, які є національно-культурним ...
... , наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. 3. Етапи становлення музеєзнавства в Україні 3.1 Перші музеї на етнічній території України У кінці XIX ст. в Україні було засновано кілька історико-археологічних музеїв у Одеській (1825 р.), Миколаївській областях (1898 р.), Херсонський ліцей ( ...
... з новітніми інформаційними технологіями, правильне розуміння свого місця і ролі в сучасному інформаційному суспільстві. [27] Висновки Таким чином, наш матеріал показує, що бібліотечна справа в Німеччині на сучасному етапі є не лише відображенням всіх переваг і недоліків сучасного німецького суспільства, а й несе в собі славетні традиції епохи Просвітництва. За тривалий період становлення ні ...
0 комментариев