Готовність до матеріального самозабезпечення

1.1 Готовність до матеріального самозабезпечення

На думку Купрейченко А.Б., "готовність як якість включає знання, вміння, навички, налаштованість на конкретні дії, які можна назвати функціональним станом особистості, результатом психічних процесів, що передують конкретній діяльності". Готовність до діяльності можна представити як освітню компетенцію, яку А. В. Хуторський характеризує як "сукупність взаємопов'язаних смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня, необхідну для здійснення особистісно і соціально значущої продуктивної діяльності по відношенню до певного кола об'єктів реальної дійсності "[6].

У психологічному словнику пропонується наступне визначення готовності людини до професійної діяльності: "Готовність до професійної діяльності - психічний стан, передстартова активізація людини, що включає освідомлення людиною своїх цілей, оцінку наявних умов, визначення способів дії; прогнозування мотиваційних, вольових, інтелектуальних зусиль, ймовірності досягнення результату, мобілізацію сил, самонавіювання в досягненні цілей "[4]. Таким чином, можно сказати, що готовність студента-випускника до професійної діяльності пов'язана з правильністю використання ним набутих знань, навичок, умінь, здатність до швидкої адаптації до умов праці, спрямованістю на постійне підвищення кваліфікації. Китова Д.А. визначає готовність до матеріального самозабезпечення як "мобілізованность ресурсів особистості на добування і присвоєння доходів" [8]. О. Аллін і Н. Сальникова визначають готовність "як наявність особистісних якостей, теоретичних знань, практичних навичок і вмінь, що дозволяють у будь-який час успішно вирішувати завдання, що стоять перед людиною, і виконувати функціональні обов'язки. Наділі багато що залежить від мотивації, внутрішньої зібраності, вольової налаштованості, здібності в даний момент виконати необхідну роботу і домогтися потрібних результатів. У зміст готовності включені здібності і загальні психологічні умови, необхідні для успішного здійснення діяльності: інтереси, схильності, психічні стани, знання, навички та вміння "[1].

Стан готовності розуміється О. Алліном і Н. Сальниковою як "внутрішня налаштованість, пристосування можливостей особистості для успішних дій в даний момент. Тобто готовність до діяльності проявляється безпосередньо перед її початком, коли необхідно прийняти остаточне рішення про свою готовність до виконання конкретного завдання. Такий стан виникає на основі передбачення ситуації дії і характеризується настроєм та мобілізацією психіки на подолання труднощів і перешкод, на досягнення результату"[1]. Існує чимало різних підходів до поняття "готовність" і його трактувань, що визначаються як теоретичними пристрастями авторів, так і специфікою завдань, які вони вирішували у своїх дослідженнях. У всьому цьому розмаїтті можна виділити три підходи, рівня вивчення готовності фахівців до професійної діяльності: психофізіологічний, функціонально-психологічний і особистісний [5].

У психофізіологічному підході під готовністю розуміється оптимальний стан психічних і фізіологічних функцій організму, що дозволяє виконувати будь-яку професійну діяльність. Готовність як своєрідне стан особистості не може виникнути поза загального підвищення активності роботи мозку, різних систем і органів, для неї необхідні біохімічні та фізіологічні зрушення в організмі. Це забезпечує налаштування організму на майбутню діяльність [5].

У функціонально-психологічному підході вивчається відповідність психологічних якостей особистості функціональним особливостям майбутньої діяльності [5].

В особистісному підході підкреслюється роль дослідження пізнавальних процесів, емоційних і вольових компонентів, а також мотивів поведінки [5].

1.2 Структура та рівні готовності

Психологи визначають декілька компонентів готовності:

-Інтелектуальний - розуміння завдань, обов'язків, знання засобів досягнення мети, прогноз діяльності;

- Емоційний - впевненість в успіху, наснага, почуття відповідальності;

- Мотиваційний - інтерес, прагнення домогтися успіху, потреба успішно виконати поставлене завдання. Чим важливіший для людини мотив і чим краще він їм усвідомлюється, тим швидше створюються більш сприятливі умови для формування готовності до професійної діяльності;

- Вольовий - мобілізація сил, зосередженість на завданні, відволікання від перешкод, подолання сумнівів [11].

Особливість особистісного підходу - увага до морального аспекту проблеми. У ньому розглядається морально-психологічна готовність до діяльності, що має складну структуру та включає в себе:

-Усвідомленість суспільної та особистої значущості трудової діяльності;

- Любов до своєї роботи, радість і насолоду працею;

- Здатність працювати в колективі та в його інтересах [5].

Готовність до матеріального самозабезпечення визначається О. Алліном і Н. Сальниковою як "розуміння фахівцем майбутньої операції, усвідомлення особистої відповідальності за її рішення, впевнене бажання досягти успіху і вироблення чіткого плану дії" [1].

Купрейченко А.Б. розглядає готовність до матеріального самозабезпечення як "складне, цілісне психічне утворення, що включає мотиваційно-потребністний, когнітивний і діяльнісно-практичний компоненти" [6].

Мотиваційно-потребністний аспект готовності включає в себе формування емоційно-ціннісного ставлення до будь-якої ситуації; когнітивний аспект - оволодіння систематизованими знаннями, усвідомлення соціальної і особистої значущості діяльності, прагнення і вміння вирішувати проблемні ситуації; діяльнісно-практичний аспект - вироблення умінь розпізнавати, обстежувати і вирішати проблемні ситуації [6].

Всі розглянуті аспекти однаково важливі, проте провідним, на думку А. Б. Купрейченко, а точніше системоутворюючим, є діяльнісно-практичний. Тому процес формування готовності до матеріального самозабезпечення можна представити у вигляді послідовності взаємопов'язаних проблемних ситуацій, які молоді люди намагаються вирішити [6].

На думку Богословської М.В. основними критеріями готовності студентів до матеріального самозабезпечення є: 1) наявність мотивації матеріального самозабезпечення; 2) адекватна оцінка необхідних професійних та особистісних якостей; 3) наявність початкового досвіду діяльності [15].

Богословська М.В. вважає, що для формування оптимального рівня готовності до матеріального самозабезпечення студентів необхідно:

1) розвивати мотивацію діяльності студентів, засновану на цінностях професійної самореалізації і професійного зростання, а не цінності матеріального благополуччя [15];

2) створювати для них можливості цілеспрямованої реалізації активності в освоєнні обраного виду діяльності [15];

3) запровадити профорієнтаційне тестування та професійний відбір перед надходженням абітурієнтів до ВУЗу, проводити заходи щодо "занурення" в специфіку галузі та спеціальності з метою зменшення кількості тих студентів, які відмовляються від роботи [15].

М.І. Дьяченко та Л.А. Кандибовіч виділяють наступні структурні компоненти готовності до матеріального самозабезпечення:

-Мотиваційний (позитивне ставлення до діяльності, інтерес до неї і інші стійкі мотиви);

- Орієнтаційний (знання, уявлення про особливості та умови діяльності, її вимоги до особистості);

- Операціональний (володіння способами та прийомами даного виду діяльності, необхідними знаннями, навичками й уміннями, процесами аналізу і синтезу, порівняння та узагальнення, та ін);

- Вольовий (самоконтроль, уміння керувати діями);

- Оціночний (самооцінка своєї підготовленості та відповідності процесу вирішення професійних завдань оптимальним трудовим зразкам) [12].

О. Аллін та М. Сальникова виділяють наступні компоненти готовності до матеріального самозабезпечення: морально-мотиваційний компонент, інтелектуально-операціональний компонент і психофізичний компонент [1]. Морально-мотиваційний компонент готовності відображає загальну спрямованість особистості і включає в себе розвинені морально-етичні якості, позитивне ставлення до діяльності, усвідомлення цінності та престижності своєї праці, бажання і прагнення займатися саме цим видом діяльності [1].

Незважаючи на всю важливість морально-мотиваційного компонента готовності, без певних знань, навичок та умінь, а також сформованості професійно важливих якостей не можна об'єктивно говорити про високий рівень готовності до самозабезпечення [1].

Інтелектуально-операціональний компонент готовності виражається в інтелектуальних якостях особистості (інтелектуальний компонент), володінні засобами та прийомами діяльності, синтезі професійно важливих якостей, знань, навичок та вмінь (операціональний компонент), що грають істотну роль в ефективності діяльності [1].

Інтелектуальні якості - це якості особистості, що визначають особливості функціонування інтелекту, тобто здатності особистості з переробки різноякісної інформації та усвідомленої оцінки її [1].

Психофізичний компонент готовності включає в себе функціонування психіки в цілому і фізіологічних систем (перш за все, нервово-м'язової та ін.), що забезпечує ефективність життєдіяльності фахівця. Будь-яка діяльність висуває свої вимоги до сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, властивостям вищої нервової діяльності, психодинамічних властивостей (темпераменту) людини, а нерідко і його фізичним якостям. Крім цього, психофізичний компонент забезпечує функціонування раніше розглянутих компонентів готовності [1].

У структурі професійної готовності можна виділити об'єктивний і суб'єктивний пласти. Об'єктивний пласт готовності складається з взаємодіючих морально-мотиваційного, інтелектуально-операціонального і психофізичного компонентів, які реально можуть бути оцінені відповідно до вимог діяльності. Суб'єктивний пласт готовності - це система самооцінки власної готовності [11].